Ітака

Ітака
грец. Ιθάκη
Південне узбережжя острова

Карта
Географія
38°23′ пн. ш. 20°41′ сх. д. / 38.383° пн. ш. 20.683° сх. д. / 38.383; 20.683
МісцерозташуванняІонічне море
АкваторіяІонічне море Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівІонічні острови
Площа117,812  км² 
Берегова лінія101 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна
Греція Греція
Регіонном Кефалінія
Адм. одиницяКефалінія
Ithaca Municipalityd
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення3 084 (2001)
Вебсайтwww.ithaki.gr
Ітака. Карта розташування: Греція
Ітака
Ітака
Ітака (Греція)
Мапа

Іта́ка (грец. Ιθάκη, Ithaki, МФА: [i.ˈθa.ci]; дав.-гр. Ἰθάκη, Ithakē, МФА: [i.tʰá.kɛː]) — острів в Іонічному морі, на заході Греції. Один із Іонічних островів. Розташований на північному сході від острова Кефалонія. Адміністративно складає окрему периферійну одиницю периферії Іонічні острови. Адміністративний центр — місто Ваті. Згадується в «Одіссеї» як батьківщина Одіссея (ототожнення нинішньої Ітаки з античною є предметом наукових суперечок). Перебував у складі різних держав: Ітакського царства (800 — 180 до н.е.), Римської імперії (180 до н.е. — 1185), сицилійських норманів (1185 — 1484), Туреччини (1484 — 1503), Венеції (1503 — 1797), Франції (1797–1798), Семиострівної республіки (1800 — 1815), Великої Британії (1815 — 1864), Греції (з 1864). Площа — 116,9 км² (2-й найменший острів з Іонічних островів після Паксоса). Населення — 3231 особа (2011).

Назва

Ітака згадується під різними іменами в різні епохи, в різних мовах:

  • Ітаке (дав.-гр. Ἰθάκη, Ithakē, МФА: [i.tʰá.kɛː]) — давньогрецька назва.
  • Долина найкращих (Val di Compare) — венеційська назва.
  • Анти-Кефалонія (італ. Anticephallonia) — венеційська назва.
  • Ітакі (Ithaki nisos) — візантійська і сучасна новогрецька назва. Похідні: Thrakoniso, Thakou, Thiakou.
  • Тіакі (Thiaki) — місцева візантійська назва пізнього, довенеційського періоду.
  • Теакі (Teaki) — назва в часи панування Венеційської республіки.
  • Мала Кефалонія (італ. Piccola Cephallonia) — венеційська назва.
  • Фіакі (Fiaki) — назва в добу панування Османської імперії.

Одіссей і Ітака

Царство Одіссея

В «Одіссеї» Ітака розташована на крайньому заході. Тобто це не сучасна Ітака, що лежить на північний схід від Кефалінії, а власне Кефалінію, або якийсь інший острів Іонічного моря. Висловлювалися припущення на користь Лефкаса і Паліки - півострова на західному узбережжі Кефалінії (згідно з Страбоном перешийок настільки низький, що нерідко затоплюється). Генріх Шліман припускав, що палац Одіссея знаходився на горі Ает поблизу однойменного села на півдні сучасної Ітаки. На цьому острові, починаючи з 1994 року, вів розкопки грецький археолог Танасіс Пападопулос.

У 2008 році астроном Костянтино Байкузіс і математик Марчело Маньяско опублікували в науковому журналі The Proceedings of National Academy of Sciences статтю, в якій вказали можливу дату повернення Одіссея на Ітаку - 16 квітня 1178 до н.е. Метафорично «повернення на Ітаку» означає «повернення додому, на батьківщину».

24 серпня 2010 року офіційно повідомлено про відкриття двома грецькими археологами з Яніни, що проводили розкопки впродовж 16 років в районі Айос-Афанасіос на острові Ітака, царського палацу Одіссея — триповерхової будівлі, подібної до знайдених в Мікенах, Пілосі та Тиринфі[1][2].

Історія

Монета з головою Одіссея

Острів був заселений з IV тис. до н.е. Походження перших людей, які заселили острів, що відбулося в останні роки неоліту (4000–3000 рр. до н. е.), незрозуміло. Сліди будівель, стін та дороги з цього періоду доводять, що життя існувало та продовжувало існувати в ранньоелладську епоху (3000–2000 рр. до н. е.). У 2000–1500 рр. до н. е. частина населення мігрувала на частину острова. Розкопані будівлі та стіни свідчать про те, що спосіб життя цього періоду залишався примітивним. Можливо, у мікенський період він був столицею царства (800–180 рр. до н. е.), що включала також Кефалонію. У південній частині, в районі Етосу, було засновано місто Алалкомени. Під час розкопок цього періоду було знайдено багато предметів, що мають важливу історичну цінність. Серед цих предметів – монети з назвою Ітака та зображенням Одіссея, що свідчить про самостійність острова.

Римляни окупували острів у II столітті до н.е., а пізніше він став частиною Візантійської імперії. У 1185 році сицилійський адмірат Маргарт Бриндізійський захопив Ітаку разом з сусідніми островами[3]. Після утворення Епірського деспотату острів став його частиною. 1324 року Ітаку захопив Джованні де Дураццо. 1333 року його було передано князю Роберту Тарентському, що 1357 року подарував Ітаку Леонардо I Токко, пфальцграфу Кефалонії і Закінфу. Саме за часів Токко в літописах починають з'являтися більш конкретні згадки про Ітаку. У XV столітті існувала одна родина, Галати, яка мала шляхетські привілеї та земельні права на острові, надані родиною Токко.

У 1479 році османські війська захопили острів, звідки багато людей втекли через страх перед новими турецькими поселенцями. Протягом наступних 5 років точилася бороться між турками і венеційцями. 1484 року Османська імперія закріпилася тут. З 1499 року з початком нової війни між Венеційською республікою та Османською імперією Ітака опинилася в облозі, а 1500 року острів було захоплено. На той час Ітака була майже безлюдною, і венеційці були змушені надавати стимули поселенцям із сусідніх островів та материка для її повторного заселення[4]. У 1504 році Венеція офіційно прийняло рішення провести повторне заселення Ітаки за допомогою податкових пільг, щоб залучити поселенців із сусідніх островів. Венеційська влада виявила, що острів вже заселяється членами родини Галаті, які заявили права на нього як на свою власність[5]. Після падіння Кандії звідти на Ітаку прибули численні вихідці з Криту, а також знатна родина Каравія, гілка давньої візантійської родини Каллергі. Ця родина та її послідовники заселяли поселення на острові, отримували феоди від Венеціанського сенату та займалися надзвичайно прибутковою морською торгівлею, а також піратством проти османів. У XVIII столітті родини Каравіас, Петалас та Дендрінос становили три основні знатні клани острова, а Каравіас контролювали його найпродуктивнішу частину[6].

Ітака була окупована Францією за Кампо-Формійським договором 1797 року. Вона була звільнена спільними російсько-турецькими силами під командуванням адміралів Федора Ушакова та Кадир-бея в 1798 році, а згодом стала частиною Республіки Семи островів, яка спочатку була створена як протекторат Російської імперії та Османської імперії. Вона знову стала французьким володінням у 1807 році, поки не була захоплена Великою Британією у 1809 році. За Паризьким договором 1815 року Ітака стала частиною Сполучених Штатів Іонічних островів, протекторатом Британської імперії. У 1830 році місцева громада попросила про приєднання до нещодавно відновленої держави Греція. Згідно з Лондонським договором 1864 року, Ітака разом з рештою Іонічних островів була передана Греції новому грецькому королю Георгу I[7].

Хронологія

Населення острова постійно змінювалося протягом історії. Хоча немає точної чисельної інформації до венеціанського періоду, вважається, що з мікенської до візантійської епохи кількість мешканців становила кілька тисяч, які проживали переважно в північній частині Ітаки. У Середньовіччі населення зменшувалося через постійні вторгнення піратів, що змушувало людей створювати поселення та жити в горах.

Адміністративний поділ

Ітака і Кефалонія
Ваті з пташиного лету

Містечка і громад:

  • Ваті (Vathy) — адміністративний центр острова; населення 1920 осіб (2011)
  • Aetos
  • Afales
  • Agios
  • Ioannis
  • Agia
  • Saranta
  • Anogi
  • Exogi
  • Frikes
  • Kalivia
  • Kathara
  • Кіоні (Kioni) — населення 182 особи (2011)
  • Kolieri
  • Lachos
  • Lefki
  • Marmaka
  • Перахорі (Perachori) — населення 182 особи (343)
  • Piso Aetos
  • Платрітія (Platrithia) — населення 201 особа (2011)
  • Rachi
  • Ставрос (Stavros) — населення 366 осіб (2011)

У культурі

Відеоігри

  • Assassin's Creed Odyssey (2018) — рольовий бойовик, стелс, події якого відбуваються в античній Греції та частково посилаються на Одіссею.

Кінематограф

  • Повернення Одіссея (1908) — французький фільм [1] [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.].
  • Одіссея (1911) — італійський фільм.
  • Одіссея (1954)
  • Одіссея (1968)
  • Уліс 31 (1981) — японсько-французький анімаційний фільм. Науково-фантастична адаптація Одіссеї.
  • Нострос: Повернення (1998) — італійський пригодницький фільм.
  • Погляд Одіссея (1995) — грецький фільм.
  • Одіссея (мінісеріал) (1997)
  • О, де ж ти, брате? (2000) — гумористична інтерпретація Одіссеї та роману «Уліс» Джеймса Джойса.
  • Повернення Одісея (2024)

Музика

Див. також

Примітки

  1. ↑ Greek archaelogists discover Odysseus’ palace in Ithaca. Архів оригіналу за 27 серпня 2010. Процитовано 11 вересня 2010.
  2. ↑ [[https://web.archive.org/web/20100914114301/http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/europe/greece/7962445/Greeks-discover-Odysseus-palace-in-Ithaca-proving-Homers-hero-was-real.html Архівовано 14 вересня 2010 у Wayback Machine.] Greeks 'discover Odysseus' palace in Ithaca, proving Homer's hero was real' — The Daily Telegraph]
  3. ↑ Miller, William (2015). Essays on the Latin Orient. Cambridge University Press. pp. 261–5. ISBN 978-1-107-45553-5
  4. ↑ "Ithaca". Encyclopædia Britannica
  5. ↑ Zapanti, Stamatoula (1998). "Η Ιθάκη στα πρώτα χρόνια τησ Βενετοκρατίας (1500-1571)". Κεφαλληνιακά Χρονικά. 7: 129–133
  6. ↑ Leake, William Martin (1835). Travels in northern Greece. Vol. 3. London: J. Rodwell. pp. 28–29
  7. ↑ Bourchier, James David (1911). "Ionian Islands § History" . In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 14 (11th ed.). Cambridge University Press. p. 729
  8. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела

Література