Арфа

Арфа
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
КласифікаціяСтрунні щипкові інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса322–5
(Composite chordophone sounded bym bare fingers)
ДіапазонДіапазон Діапазон сучасної педальної арфи
Подібні інструментиЛіра
МузикантиАрфісти
CMNS: Арфа у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Арфа

А́рфа, іноді га́рфа[1] (англ. Harp) — щипковий струнний музичний інструмент з вертикально натягнутими струнами на дерев'яній рамі, зазвичай трикутної форми. Концертна арфа — великий музичний інструмент, підтримується рукою. Має до 47 струн і 7 педалей, встановлених знизу для зміни висоти звуку. Струни арфи настроєні за до-бемоль-мажорним звукорядом (ces-des-es-fes-ges-as-b). Кожна з семи педалей підвищує стрій відповідної їй струни на півтону або на цілий тон.

Цей інструмент отримав величезну популярність в Європі в епоху середньовіччя та епоху Відродження, де почали виникати різні форми інструменти і способи виготовлення, а також знайшла особливу популярність у Латинській Америці.

Арфа здавна відома в Україні. На одній з фресок Софійського собору в Києві збереглося зображення арфи XI століття. У навчальних закладах України є класи арфи. Концерт для арфи написав український композитор А. Й. Кос-Анатольський. Збірник п'єс для арфи українських композиторів видано у Львові в 1958 році.

Походження

Арфа часів держави Сасанідів в м. Бішапур
Ліра з міста Ур

Близький Схід

Найперші арфи і ліри були знайдені в Шумерів, 3500 р. д.н. е.,[2] та декілька арф було знайдено в захороненнях і королівських гробницях в стародавньому місті Ур.[3] Найстаріші зображення арф, без передньої опори можна побачити в районах, що відносяться до Близького Сходу, на розписаних стінах могил Стародавнього Єгипту в долині Нілу, що датуються 3000 р до н. е. На цих розписах зображено інструмент, який дуже схожий на лук мисливця, без додаткової опори, що зараз є в сучасних арфах.[4]

Близько 1900 до н. е. арфи арочної форми в Іраку і Ірані були замінені трикутними арфами, що мали вертикальний і горизонтальний резонаторний ящик.[5] До початку нашої ери, «міцні, вертикальні, кутові арфи», стали переважними в елліністичному світі, та високо цінилися в сасайському дворі. В останньому столітті Сасайського періоду, кутові арфи були перероблені, їх намагалися зробити якомога легшими («легкі, вертикальні, кутові арфи»); в той час стали більш вишуканими, але і втратили свою структурну жорсткість.

Південна Азія

У тамільських літературних творах Сангам описана стародавня арфа та її різновиди, ще в 200 до н. е.[6] Різні варіанти виконання описували інструменти, що мали від 14 до 17 струн, який використовували мандрівні мінстрелі для акомпанементу.[7]

Східна Азія

Арфи були популярні в стародавньому Китаї і сусідніх регіонах, хоча в сучасні дні арфи в східній Азії майже зникли. Китайська арфа konghou була описана в згадках період весен і осеней (770—476 до н. е.), і зникла під час правління династії Мін (1368—1644 н. е.). Подібна арфа, що називалася gonghu була музичним інструментом у стародавній Кореї, і згадується ще за часів періоду Когурьо (37 до н. е. —  686 н. е.).[8]

Див. також

Джерела

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.

Посилання

У Вікісловнику є сторінка арфа.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Harp

Примітки

  1. ↑ Грінченко, Борис (1958). Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. (українською) . Академії наук Української РСР. с. 275, том 1. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020.
  2. ↑ The Sumerian Harp of Ur, c. 3500 B.C. Oxford Journal of Music and Letters. X (2):: 108—123. 1929. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 25 жовтня 2017.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  3. ↑ Lyres: The Royal Tombs of Ur. SumerianShakespeare.com. Архів оригіналу за 4 січня 2013. Процитовано 25 жовтня 2017.
  4. ↑ History of the Harp | International Harp Museum. internationalharpmuseum.org. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 18 червня 2016. [Архівовано 2016-06-23 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Neville Agnew (3 серпня 2010). Conservation of Ancient Sites on the Silk Road: Proceedings of the Second International Conference on the Conservation of Grotto Sites, Mogao Grottoes, Dunhuang, People's Republic of China, June 28 – July 3, 2004. Getty Publications. с. 118–. ISBN 978-1-60606-013-1. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017.
  6. ↑ Vipulananda (1941). The Harps of Ancient Tamil-Land and The Twenty-Two Srutis of Indian Musical Theory. Calcutta Review. LXXXI (3). Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 25 жовтня 2017.
  7. ↑ Kamil Zvelebil (1992). Companion Studies to the History of Tamil Literature. BRILL. с. 145–. ISBN 90-04-09365-6. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017.
  8. ↑ Hu-myŏng Yun; Kyungnyun K. Richards; Steffen F. Richards (2005). The love of Dunhuang. Cross-Cultural Communications. ISBN 978-0-89304-737-5. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017.


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.