Моав

Моав
дав-євр. מוֹאָב‬ Редагувати інформацію у Вікіданих

Типнарод і колишня державаd Редагувати інформацію у Вікіданих
СтолицяДібан Редагувати інформацію у Вікіданих
Історія
 • Створено13 століття до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
 • Розпущено400 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Йорданія Редагувати інформацію у Вікіданих
Моавська богиня війни
Теоретична мапа області близько 830 р. до н.е. Моав показано фіолетовим

Моа́в — історична область в західній Йорданії. Це посушливе узгір'я, прилегле до східного берега Мертвого моря та південної течії річки Йордан (Чис 35:1). Згадується в Старому Заповіті, згідно з яким моавитяни є нащадками Лота. Мешканка Моаву Рут є героїнею однієї з книг Біблії та прабабусею царя Давида.

Етимологія

Точна етимологія назви Моав залишається дискусійною. Моав зазвичай пов'язується з біблійним текстом, де вказано, що народ Моава походив від сина Лота, Моава, який був народжений від його старшої дочки (Книга Буття 19:37–38) — грец. ἐκ τοῦ πατρός μου («від мого батька»), оскільки аб (ав) в семітських мовах означає «батько». Також є трактування, що Моав є скороченням від Іммо-аб, тобто «його мати — його батько»[1]. Інші запропоновані етимології розглядають її як спотворення від «сім'я батька» або як дієприкметникову форму від «бажати», що означає «бажана (земля)»[2].

Географія

Кордони країни Моаву на заході обмежувалися Мертвим морем, на сході — Сирійською пустелею. Гірська і засушлива територія з рідкими природними ресурсами, з великою кількістю пасовищ. Моав був важливим політичним і культурним утворенням на сході Стародавнього Ізраїлю, розташований на території сучасної Йорданії. Столицею моавитян був Дібон.

Історія

Згідно з археологічними даними, заселення цієї території може датуватися початком другого тисячоліття до н.е. Первине мешкання моавітських племен невідомо, вони мігрували до річки Йордан десь у XIV-XIII ст. до н.е.[3], перемігши місцеві племена шуту[4]. У період приблизно 1200 р. до н.е. Моав став важливим політичним утворенням. Існування Моавської протодержави у XIII ст. до н.е. ґрунтується на відомостях з колосальної статуї, встановленої в Луксорі фараоном Рамсесом II. Тут згадується Муаб серед низки народів, завойованих під час походу[5][6]. Дослідники ототожнюють давньоєгипетську назву «Мв-і-бв» з Моавом[7] Ядро ранньої держави, ймовірно, розташовувалося в кількох поселеннях між Ваді-ель-Вале та річкою Арнон, що виникло в пізньобронзову добу[8]. Чотири написи часів Рамсеса II згадують Муаб як бунтівне місце, яке відмовляється визнати владу Єгипту над Ханааном і разом з шасу з гори Сеїр (так називали ідумеїв) здійснювало набіги на Єгипет.

Цар Сіппора вів невдалі війни проти хабіру. Протягом кількох десятирічь Моав, починаючи з Балака, перебував у частих конфліктах з Ізраїлем. Біблійні оповіді, зокрема в Книзі Чисел та Книзі Суддів, описують численні спроби моавитян нав’язати свою владу над ізраїльтянами. У біблійних текстах зустрічаються розповіді про спроби моавитян проклясти Ізраїль, наприклад, через пророка Валаама (Числа 22–24), а також про конфлікти під час періоду завоювань Ханаану. Цар Еґлон на 18 років зумів встановити владу над ізраїльських племенами, але після його вбивства почалася криза в Моаві, що тривала до X ст. до н.е.

За правління царя Давида Моав став васалом Ізраїлю, а території Моаву піддалися ізраїльському впливу. Водночас, після смерті Давида, територіальні претензії між Ізраїлем та Моавом відновились, і періодичні конфлікти стали характерними до кінця царювання Соломона (2 Царств 8:2,12:31; 1 Царств 11). Посилення Моаву починається за царя Хамос-аята.

Існування Моавського царства засвідчують численні археологічні знахідки, зокрема, стела Меша IX ст. до н.е., яка описує перемогу моавитян на чолі із Мешою над неназваним сином ізраїльського царя Омрі, епізод, який також згадується в 2 Царств 3. Він завоював ізраїльську територію на північ від Ваді-ель-Вале з містами Медева, Атарот і Нево, а також Яхац (на схід від Моава)[9]. Місто Кір-Харасет (Кір Моавський, сучасний Ель-Карак) стало важливим адміністративним і культурним центром. Напис VIII ст. до н.е. вказує на те, що Моав розширився на східну частину долини Йордану після успішної кампанії проти Аммону[10].

Наприкінці VIII ст. до н.е. цар Салману визнає зверхність Новоассирійської імперії, почавши сплачувати данину[11]. У ассирійських записах з Німруду згадуються моавітяни, які отримували винні пайки разом із сановниками з Едому[12]. У 711 році до н. е. Моав приєднався до антиассирійської коаліції Едому, Юдеї, Філістеї. Втім ассирійський цар Саргон II придушив цей виступ, при цьому Моав зміг уникнути ворожого спустошення[13].

Цар Мусурі брав участь у ассирійській кампанії Ашшурбанапала проти Єгипту та фараона Тахарки. Статус васала Ассирії дозволяє Моаву отримувати вигоду від підтримки останньої проти кочових племен Аравійської пустелі, і зокрема проти кедаритів. Цар Камас-халта зміг перемогти Аммуладі, вождя кедаритів. Політику вірності Ассирії продовжив цар Хамос-набад III, про якого згадується на призмі Сін-аххе-еріби.

З падінням Новоассирійської імперії. Моавське царство відновило незалежність. В подальшому чинило спротив Нововавалонському царству. За підтримки Єгипту спільном з царством Аммон виступило проти нововавилонського царя Навуходоносора II, від якого зазнали поразки 582 року до н.е. Останній ліквідував незалежне царство Моав.

В подальшому перебувала під владою Імперії Ахеменідів, царства Птолемеїв, Держави Селевкідів. Після римського завоювання Гнеєм Помпеєм Великим у 63 році до н. е. рештки Селевкідських володінь через подальшу еллінізацію Моав втратив свою ідентичність[14].

Економіка

ЕРозвиток царства базувався на поєднанні землеробства, скотарства та контролю над торговими шляхами. Родючі землі на плато сприяли розвитку землеробства, а також мало сприятливі умови для розведення овець та кіз. Це дозволяло їм виробляти та експортувати вовну. У державі функціонували ремесла, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції та виготовленням знарядь праці.

Завдяки географічному положенню, Моав контролював частину важливої торговельної магістралі, що сполучала Дамаск із Червоним морем, що приносило доходи від мит та торгівлі.

Реліігя

Згадки про релігію Моава є мізерними. Більшість моавітів дотримувалися давньої західносемітської релігії, як і інші давні семітськомовні народи, і в Книзі Чисел сказано, що вони спонукали ізраїльтян приєднуватися до їхніх жертвоприношень (Числа 25:2; Суддів 10:6). Їхнім головним богом, ймовірно, був Хамос[15], а Біблія називає їх «народом Хамоса» (Числа 21:29; Єр. 48:46). У залізну добу було знайдено кілька культових місць моавітів у таких місцях, як Дейр-Алла, Дамія, Атаруз або Хірбет-аль-Мудайна[16].

Згідно з 2-ю книгою Царів, іноді, особливо в умовах великої небезпеки, Хамосу приносили людські жертви, як-от Меша, який віддав йому свого сина (2 Царів 3:27). На Моавітянському камені згадується (рядок 17) жіночий аналог Хамос — Аштар-Хамос.

Мова і писемність

Розмовляли власною мовою, що входила до групи ханаанських мов, тісно пов'язана з біблійним івритом, аммонітською та едомською мовами,[31] і писалася з використанням варіанта фінікійського алфавіту[17]. Більшість сучасних знань про неї походить зі стели Меша, яка є єдиним відомим розлогим текстом цією мовою[18]. Крім того, є трирядковий напис Ель-Керак та кілька печаток.

Примітки

  1. ↑ Leyden (1904). Verhandlungen des Zwölften Internationalen Orientalisten-Congresses. p. 261
  2. ↑ Dearman, J. Andrew (1989). Studies in the Mesha Inscription and Moab. Atlanta: Scholars Press. p. 1. ISBN 9781555403577
  3. ↑ Encyclopædia Universalis, « MOAB [archive] », sur Encyclopædia Universalis
  4. ↑ Na'aman, Nadav (2006). "Did Ramesses II Wage Campaign against the Land of Moab?". Göttinger Miszellen. 209: 63–69
  5. ↑ Kitchen, K. A. (December 1964). "Some New Light on the Asiatic Wars of Ramesses II". The Journal of Egyptian Archaeology. 50: 47–70
  6. ↑ Brand, Peter J. (2023). Ramesses II, Egypt's Ultimate Pharaoh. Lockwood Press. pp. 191–192. ISBN 978-1-948488-49-5
  7. ↑ Kitchen, Kenneth (2007). "Moab in Egyptian and Other Sources: Fact & Fantasy". Göttinger Miszellen. 212: 119–128
  8. ↑ Zwickel, Wolfgang (2021). "Moab, Moabite I. Ancient Near East and Hebrew Bible/Old Testament". In Furey, Constance M.; LeMon, Joel; Matz, Brian; McKenzie, Stephen L.; Römer, Thomas; Schröter, Jens; Dov Walfish, Barry; Ziolkowski, Eric J. (eds.). Encyclopedia of the Bible and its Reception: Midrash and Aggada – Mourning. Vol. 19. De Gruyter. pp. 487
  9. ↑ Zwickel, Wolfgang (2021). "Moab, Moabite I. Ancient Near East and Hebrew Bible/Old Testament". In Furey, Constance M.; LeMon, Joel; Matz, Brian; McKenzie, Stephen L.; Römer, Thomas; Schröter, Jens; Dov Walfish, Barry; Ziolkowski, Eric J. (eds.). Encyclopedia of the Bible and its Reception: Midrash and Aggada – Mourning. Vol. 19. De Gruyter. p. 488
  10. ↑ Gass, Erasmus (2012). "New Moabite inscriptions and their historical relevance" (PDF). Journal of Northwest Semitic Languages. 38 (1): 45–78
  11. ↑ Routledge, Bruce (2018). "Transjordan in the Eighth Century BCE". In Farber, Zev I.; Wright, Jacob L. (eds.). Archaeology and History of Eighth-Century Judah (PDF). Ancient Near East Monographs. SBL Press. p. 142
  12. ↑ Saggs, Henry (2001). The Nimrud Letters, 1952. Cuneiform Texts from Nimrud V. London: British School of Archaeology in Iraq, р. 182—184
  13. ↑ Routledge, Bruce (2018). "Transjordan in the Eighth Century BCE". In Farber, Zev I.; Wright, Jacob L. (eds.). Archaeology and History of Eighth-Century Judah (PDF). Ancient Near East Monographs. SBL Press. p. 142
  14. ↑ LaBianca, Oystein S.; Younker, Randall W. (1995). "The Kingdoms of Ammon, Moab, and Edom: The Archaeology of Society in Late Bronze/Iron Age Transjordan (ca. 1400–500 BCE)". In Thomas Levy (ed.). The Archaeology of Society in the Holy Land. Leicester University Press. p. 411
  15. ↑ Holm, Tawny L. (2005). «Moabite Religion». Encyclopedia of Religion. 30 Jul. 2022 https://www.encyclopedia.com
  16. ↑ Steiner, Margreet L. (2019). "Iron Age Cultic Sites in Transjordan". Religions. 10 (3): 145
  17. ↑ Hammarström, Harald; Forke, Robert; Haspelmath, Martin; Bank, Sebastian (2020). "Moabite". Glottolog 4.3
  18. ↑ Bromiley, Geoffrey W. (2007). "Moab". The International Standard Bible Encyclopedia. Wm. B. Eerdmans Publishing. p. 395. ISBN 9780802837851

Посилання


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.