Мохи

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мохи (значення).

Мохи
Період існування: карбон — наш час
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Наземні рослини (Embryophyta)
Клада: Setaphyta
Відділ: Мохи (Bryophyta)
Schimp. sensu stricto
Класи
Вікісховище: Bryophyta

Мохи (Bryophyta) — це вищі безсудинні спорові рослини. У життєвому циклі фаза гаметофіту переважає над спорофітом. Переважно багаторічні рослини, що характеризуються життєвими формами (дернинки, килими, подушки, віяла, плетиво). Відомо понад 24 тис. видів на всій Земній кулі. Переважно наземні, рідше водяні рослини.

Наука, що вивчає мохи, називається бріологією.

Будова та загальні характеристики

Окрім статевого розмноження гаметофіт мохоподібних виконує функції живлення, водопостачання та фотосинтезу. У різних груп він має, відповідно, різну будову. Гаметофіт моху являє собою більш-менш вертикальне несправжнє стебельце (каулідій) з дрібними несправжніми листками-філоїдами без справжніх коренів, або слань (талом) з ризоїдами. Провідна система мохоподібних проста, трахеїди та судини відсутні. На гаплоїдному гаметофіті розвиваються чоловічі (антеридії) та жіночі (архегонії) статеві органи. Диплоїдний спорофіт (спорогон) дуже редукований, найчастіше паразитує на гаметофіті. Він побудований зі спороносної коробочки та ніжки з гаусторієм, яким присмоктується до гаметофіта. Будова спорогону, як і будова гаметофіта, має систематичне значення при визначенні мохів. У коробочці (утворюється після запліднення на жіночому гаметофіті) після редукційного поділу утворюються спори.

З одноклітинної спори розвивається тільки статеве покоління, або гаметофіт. Зі спори проростає первинна нитка — протонема, на якій закладається одна або декілька бруньок. Вторинна протонема розвивається у результаті регенерації клітин гаметофіта або спорофіту.

Органи статевого розмноження на рослині розташовуються групами. Зазвичай групи гаметангіїв додатково захищені листоподібними утворами. Вони можуть знаходитись на спеціальних підставках, або бути зануреними у талом. Антеридії, наприклад, можуть розташовуватись разом зі стерильними нитками-парафізами, що запобігають їх злипанню.

Антеридії мають вигляд видовжених або округлих мішечків з одношаровою оболонкою на ніжці. Всередині антеридію утворюються дводжгутикові сперматозоїди.

Архегоній мохоподібних у типовому випадку має пляшкоподібну, або колбоподібну форму зі звуженою шийкою та розширеним черевцем, де розташовується крупна яйцеклітина. У каналі шийки над яйцеклітиною знаходиться черевна канальцева та декілька шийкових канальцевих клітин. При дозріванні архегонія канальцеві, шийкові та черевна клітини ослизають та на їх місці утворюється вузький канал, яким сперматозоїди потрапляють до яйцеклітини.

Спорофіт (спорогон) складається з одного спорангію (коробочки), який розташований на тонкій ніжці. У нижній частині ніжка переходить у так звану стопу, за допомогою якої спорофіт з'єднується з гаметофітом. Коробочку зазвичай закриває верхня, видозмінена частина архегонія — ковпачок (каліптра). У деяких мохоподібних спорофіти можуть бути цілком занурені у тіло гаметофіта, в інших — підіймаються на особливих виростах пластинчатого талому, у деяких мають форму стручка.

Розмноження та цикли розвитку

Мохи мають вегетативний, нестатевий та статевий способи розмноження. Оскільки у життєвому циклі чергуються гаплоїдний гаметофіт та диплоїдний спорофіт, а мейоз відбувається при поділі спор, для мохоподібних характерний гаплодиплофазний життєвий цикл зі споричною редукцією.

Навіть у півпустелі мохи знаходять вологі місця і вкривають піски суцільним килимком. Національний природний парк "Олешківські піски", травень 2021 року

Вегетативне розмноження забезпечується відривом частини талому і подальшим її проростанням протонемою у новий гаметофіт. У видів роду маршанції (Marchanta), наприклад, спостерігається утворення на пластинці талому спеціальних виводкових кошиків із так званими виводковими бруньками, що змиваються водою на субстрат і там проростають.

Нестатеве розмноження забезпечується спорами. Статеве розмноження забезпечується чоловічими та жіночими статевими органами (гаметофітом).

Спора, потрапивши у вологе середовище, проростає і формує протонему. На стадії проростання протонему можна сплутати із зеленими нитчатими водоростями. З цієї нитки згодом розвивається талом рослини (гаметофіт). Органи статевого розмноження — архегонії (жіночі) й антеридії (чоловічі) утворюються на дорослому гаметофіті, зазвичай на верхівці. Часто жіночі і чоловічі органи дводомно формуються на окремих рослинах, проте є і однодомні рослини. Для забезпечення запліднення обов'язково потрібна вода, оскільки сперматозоїди рухливі, вони тільки у рідкому середовищі можуть проникнути в архегоній.

Класифікація мохів

Перші спроби класифікації мохів базувались на відмінностях у будові талому. Так виділились групи антоцеротових мохів (клас Anthocerotopsida), печіночників (клас Marchantiopsida) та листкостеблових мохів (клас Bryopsida). На сьогодні, за різними даними, вчені виділяють від 3-х до 8-класів у складі відділу Мохоподібних (Bryophyta).

На цьому фото зображено зруйноване авто під дією води та мохів.


До складу надвідділ (Superdivisio) Bryobionta (Мохоподібні) України входять три відділи[1]:

Поширення мохів

Мохи поширені майже повсюди, від тропіків і до полярних областей, але нерівномірно. У тропічних регіонах — переважно в горах. Незначна кількість видів росте в посушливих місцях, наприклад у степах. Деякі види ведуть епіфітний спосіб життя на корі дерев або у воді. Основна ж маса видів зосереджена у вологих місцях північної півкулі, в районах з помірним і холодним кліматом. Помітна роль належить мохоподібним в утворенні рослинного покриву.

Життєвий цикл типового представника мохів

Попри пристосованість до вологих місцезростань, мають здатність переносити тривале пересихання.

Різноманіття мохів зазвичай не пов'язане з широтою. Кількість видів мохів у бореальних (північних) та помірних кліматичних поясах схоже з їхнім різноманіттям у тропіках. Найбільше різноманіття мохів знаходяться у північних Андах, Мексиці, Гімалаях, Мадагаскарі, Японії, високогір'ях Східної Африки, Південно-Східній Азії, Центральній Європі, Скандинавії та Британській Колумбії.[2]

Мох на будинку
На цьому фото зображено руйнування авто мохами.

Використання людиною

Людиною використовувались мохи здавна з лікарською метою. Наприклад, з моху роду сфагнум (Sphagnum) робились антисептичні пов'язки, а деякі народи використовують мохи як пелюшки та для теплоізоляції помешкань.

Науковці використовують мохи, як індикатори чистоти повітря. Окрім цього, мохи використовуються з декоративною метою та для озеленення.

Аридниця сивожилкова

Аридниця сивожилкова вважається найперспективнішою рослиною-екстремофілом для тераформування і колонізації Марса та інших позаземних територій, задля утворення біомаси та кисню[3].

Виживання

Мохи мешкають майже в усіх типах наземних середовищ існування на Землі.[4][5] Хоча мохи особливо поширені в певних біотопах, таких як торфовища, де домінуючим організмом є мохи роду Сфагнові (Sphagnum), та у вологих бореальних, помірних і гірських тропічних лісах, вони також зростають у багатьох інших середовищах, включаючи ті, умови в яких надто екстремальні для виживання судинних рослин. Мохи, стійкі до висихання, є важливими в посушливих і напівпосушливих екосистемах,[6][7] де вони допомагають формувати біологічні кірки, які пом'якшують екстремальні температури ґрунту,[8] регулюють його вологість,[9] та контролюють вивільнення і поглинання вуглецю.[10] Мохи можуть жити на субстратах, нагрітих геотермальною активністю до температури, що перевищує 50 градусів Цельсія,[11] на стінах і тротуарах у міських районах,[12] і в Антарктиді.[13]

Спори моху (Physcomitrium patens[14]), які кілька місяців були на зовнішній частині МКС без захисту, пережили вакуум, УФ-випромінення й екстремальні температури: понад 80% залишилися життєздатними й проросли після повернення. Найміцніші — спори в спорангіях. Окремо вони витримували -196°C кілька днів і +55°C до місяця. [15]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України.- Херсон: Айлант, 2008. — 232 с.
  2. ↑ Geffert, Jan Laurens; Frahm, Jan-Peter; Barthlott, Wilhelm; Mutke, Jens (2013). Global moss diversity: spatial and taxonomic patterns of species richness. Journal of Bryology. 35 (1): 1—11. Bibcode:2013JBryo..35....1G. doi:10.1179/1743282012Y.0000000038.
  3. ↑ Li, Xiaoshuang; Bai, Wenwan; Yang, Qilin; Yin, Benfeng; Zhang, Zhenlong; Zhao, Banchi; Kuang, Tingyun; Zhang, Yuanming; Zhang, Daoyuan (2024–07). The extremotolerant desert moss Syntrichia caninervis is a promising pioneer plant for colonizing extraterrestrial environments. The Innovation. Т. 5, № 4. с. 100657. doi:10.1016/j.xinn.2024.100657. ISSN 2666-6758.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  4. ↑ Medina, Nagore G.; Draper, Isabel; Lara, Francisco (2011). Biogeography of mosses and allies: does size matter?. Biogeography of Microscopic Organisms. Is Everything Small Everywhere: 209—233. doi:10.1017/CBO9780511974878.012. ISBN 978-0-521-76670-8.
  5. ↑ Eldridge, David J. (2023). The global contribution of soil mosses to ecosystem services. Nature Geoscience. 16 (5): 430—438. Bibcode:2023NatGe..16..430E. doi:10.1038/s41561-023-01170-x. hdl:10261/308895.
  6. ↑ Silva, Anderson T. (2020). To dry perchance to live: Insights from the genome of the desiccation-tolerant biocrust moss Syntrichia caninervis. The Plant Journal. 105 (5): 1339—1356. doi:10.1111/tpj.15116. PMID 33277766.
  7. ↑ Coe, Kirsten K.; Sparks, Jed P.; Jayne (2013). Physiological Ecology of Dryland Biocrust Mosses. Photosynthesis in Bryophytes and Early Land Plants: 291—308.
  8. ↑ Xiao, Bo; Ma, Shuang; Hu, Kelin (2019). Moss biocrusts regulate surface soil thermal properties and generate buffering effects on soil temperature dynamics in dryland ecosystem. Geoderma. 351: 9—24. Bibcode:2019Geode.351....9X. doi:10.1016/j.geoderma.2019.05.017.
  9. ↑ Dollery, Rebecca; Bowie, Mike H.; Dickinson, Nicholas M. (2022). The ecological importance of moss ground cover in dry shrubland restoration within an irrigated agricultural landscape matrix. Ecology and Evolution. 12 (4) e8843. Bibcode:2022EcoEv..12E8843D. doi:10.1002/ece3.8843. hdl:10182/15051. PMC 9034467. PMID 35475181.
  10. ↑ Wu, Lin; Zhang, Yuanming; Zhang, Jing; Downing, Alison (2015). Precipitation intensity is the primary driver of moss crust-derived CO2 exchange: Implications for soil C balance in a temperate desert of northwestern China. European Journal of Soil Biology. 67: 27—34. Bibcode:2015EJSB...67...27W. doi:10.1016/j.ejsobi.2015.01.003.
  11. ↑ Garcia, Estefania Llaneza; Rosenstiel, Todd N.; Camille; Shortlidge, Erin E.; Eppley, Sarah M. (2016). Distribution drivers and physiological responses in geothermal bryophyte communities. American Journal of Botany. 103 (4): 625—634. doi:10.3732/ajb.1500422. PMID 27022007.
  12. ↑ Lundholm, Jeremy (2011). Vegetation of Urban Hard Surfaces. Urban Ecology: 93—102. doi:10.1093/acprof:oso/9780199563562.003.0012. ISBN 978-0-19-956356-2.
  13. ↑ Yin, Hao; Perera-Castro, Alicia V.; Randall, Krystal L.; Turnbull, Johanna D.; Waterman, Melinda J.; Dunn, Jodie; Robinson, Sharon A. (2023). Basking in the sun: how mosses photosynthesise and survive in Antarctica. Photosynthesis Research. 158 (2): 151—169. Bibcode:2023PhoRe.158..151Y. doi:10.1007/s11120-023-01040-y. PMC 10684656. PMID 37515652.
  14. ↑ published, Mason Wakley (20 листопада 2025). Scientists put moss on the outside of the International Space Station for 9 months — then kept it growing back on Earth. Live Science (англ.). Процитовано 26 листопада 2025.
  15. ↑ Живі організми здатні виживати у відкритому космосі: вчені приголомшили експериментом. www.unian.ua (укр.). 23 листопада 2025. Процитовано 26 листопада 2025.

Джерела

  • Бачурина Г. Ф., Мельничук В. М. Флора мохів Української РСР. Вип. 1,2,3,4. — Київ, 1987, 1988, 1989, 2003.
  • Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2008. — 232 с.
  • Boiko, M. F. (2014). The second checklist of bryobionta of Ukraine. Чорноморський ботанічний журнал, (10,№. 4), 426—487.
  • Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України.- Херсон: Айлант,2010. — 93 с.
  • Бойко М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин.- К.:Ліра-К., 2013. — 276 с.
  • Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних // Чорноморський ботанічний журнал, 2015, 11, № 2: 178—216.
  • Бойко М.Ф., Бойко Л.М.  В.  Українські назви надродових таксонів мохоподібних України. Чорноморськ. бот. ж., 2016, 12 (2): 154-164.
  • Бойко М. Ф. Ботаніка. Водорості та мохоподібні.- К.:Ліра-К., 2019. — 276 с.
  • Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
  • Кучерява Л. Ф., Войтюк Ю. О., Нечитайло В. А. Систематика вищих рослин. І. Архегоніати. — К.: Фітосоціоцентр. — 1997. — 136 с.
  • Мхи. Плауны. Хвощи. Папоротники. Голосеменные растения, «Жизнь растений в 6-ти тт.» Том 4. ред. И. В. Грушвицкого и С. Г. Жилина, М.: Просвещение, 1978 (рос.)
  • Роль мохоподібних на сайті ecosystema.ru [Архівовано 7 червня 2009 у Wayback Machine.](рос.)

Література

  • Ботаника: Систематика высших, или наземных растений / А. Г. Еленевский, М. П. Соловьева, В. Н. Тихомиров. — М. : Академия, 2004. — 432 с. (с. 37—66). — ISBN 5-7695-1712-3
  • Визначник печіночних мохів УРСР : наук. видання / Д. К. Зеров ; АН УРСР, Ін-т ботаніки. - К. : Вид-во АН УРСР, 1939. - 150 с.
  • Водоросли, лишайники и мохообразные СССР. Справочник / Л. В. Гарибова, Ю. К. Дундин, Т. Ф. Коптяева, В. Р. Филин; отв. ред. М. В. Горленко. — М. : Мысль, 1978. — 365 с. (с. 153—343)
  • Демчук В. В. Ботаніка (Систематика рослин): Навч. посібник. — Рівне : РДГУ, 2018. — 200 с. (с. 41—44)
  • Жизнь растений / Под. ред. А. Л. Тахтаджяна. — М. : Просвещение, 1978. — Т. 4. — 512 с. (с. 49—96)
  • Колекція мохів Антона Ремана з Південної Африки в Гербарії Львівського національного університету імені Івана Франка (LW) / Хміль Т. С., Мамчур З. І., Кондратюк С. Я. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — 134 с.
  • Мохи з колекції Рудольфа Вільчека у Гербарії Львівського національного університету імені Івана Франка (LW) (каталог) / Укладачі: Мамчур З. І., Хміль Т. С., Жук О. О., Сеник М. Б. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2011. — 176 с. + 0,11 вкл.

Посилання


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.