Отон
| Отон лат. Otho | ||||
 | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 15 січня — 16 квітня 69 | ||||
| Попередник: | Гальба | |||
| Наступник: | Вітеллій | |||
| ||||
| 69 | ||||
| Співправитель: | Луцій Сальвій Отон Тіціан Луцій Вергіній Руф Тит Флавій Сабін Гней Целій Сабін та інші | |||
| Попередник: | Нерон Клавдій Цезар Август Германік Гай Беллік Наталіс Публій Корнелій Сципіон Азіатік Цингоній Варрон | |||
| Наступник: | Гай Ліциній Муціан Марк Ульпій Траян Квінт Петіллій Церіал Луцій Анній Басс та інші | |||
| Ім'я при народженні: | лат. Marcus Salvius Otho | |||
| Народження: |
28 квітня 32 Ферентій, Італія, Римська імперія | |||
| Смерть: |
16 квітня 69 (36 років) Брікселл, Італія, Римська імперія | |||
| Причина смерті: | самогубство | |||
| Поховання: | Брікселл | |||
| Країна: | Рим | |||
| Релігія: | давньоримська релігія | |||
| Рід: | Сальвії | |||
| Батько: | Луцій Сальвій Отон | |||
| Мати: | Альбія Терентія | |||
| Шлюб: | Поппея Сабіна | |||
Ма́рк Ото́н Це́зар А́вгуст (лат. Marcus Otho Caesar Augustus), ім'я при народженні — Ма́рк Са́львій Ото́н (лат. Marcus Salvius Otho; 25 квітня 32, Ферентій — 16 квітня 69, Брікселл) — давньоримський державний та політичний діяч, легат-пропретор Лузітанії (58–68), сьомий римський імператор (69), консул-суффект (69), організатор змови проти Гальби.
Отон походив із нещодавно піднесеного знатного етруського роду, який за часів правління Октавіана увійшов до когорти сенаторської аристократії, а за правління Клавдія отримав патриціанський статус.
У молодості майбутній імператор здобув репутацію людини, схильної до розкоші та розгульного способу життя. Завдяки спільним інтересам він став близьким другом молодого Нерона, однак згодом був фактично усунений від монаршого двору і в 58 році призначений намісником віддаленої провінції Лузітанія.
У 68 році Отон підтримав успішний виступ намісника Тарраконської Іспанії Сервія Сульпіція Гальби та супроводжував його під час походу на Рим, за результатами якого останній став новим правителем імперії.
Розраховував стати спадкоємцем Гальби, а тому був розчарований, коли той обрав іншого наступника. У відповідь Отон організував державний переворот. 15 січня 69 року преторіанці вбили Гальбу та проголосили Отона імператором.
Отримавши владу в умовах глибокої політичної кризи, Отон намагався стабілізувати ситуацію шляхом досягнення компромісу з головними соціальними та політичними групами — сенатом, військом і народом. Однак значна частина західних провінцій уже підтримала намісника Нижньої Германії Авла Вітеллія. Це призвело до розгортання громадянської війни, основні події якої відбувалися на півдні Галлії та півночі Італії. Спочатку війська Отона мали певні успіхи, але вирішальна битва завершилася перемогою сил Вітеллія, попри значні втрати з обох боків.
Не бажаючи затягувати кровопролитну боротьбу й поглиблювати розкол імперії, Отон уже за два дні після поразки добровільно здійснив самогубство. Його смерть відкрила шлях для остаточного утвердження Вітеллія як імператора, але водночас стала одним із небагатьох прикладів самопожертви правителя задля припинення громадянської війни.
Походження
Рід Сальвіїв, до якого належав Отон, походив з етруського міста Ферентіно. Предки майбутнього імператора були переважно особами невизначними, і тільки батько його, Луцій Сальвій Отон, консул-суффект 33 року, завдяки милості Клавдія отримав підвищення і став знатною людиною. З ранньої молодості Марк Отон був марнотратом і нахабою; казали, що він вештався вночі по вулицям і будь-якого перехожого, слабкого чи п'яного, хапав і підкидав на розтягненому плащі. Після смерті батька він підлестився до однієї владної при дворі вільновідпущениці й навіть прикинувся закоханим у неї, хоча вона вже була старезною бабою. Завдяки ній він увійшов у довіру до Нерона і з легкістю став першим з його друзів через схожість норову, а за деякими чутками — і через розпусну з ним близькість. Він був співучасником усіх таємних задумів імператора. Але, через деякий час, він потрапив у немилість і в 58 році був висланий під виглядом намісництва до далекої Лузитанії. Там Отон провів десять років, керуючи своєю провінцією з рідкісною розсудливістю і помірністю.
Захоплення влади
Ледве іспанські легіони в червні 68 р. проголосили Гальбу імператором, Отон першим із намісників приєднався до нього, привіз усі золоті та срібні келихи, які в нього були, аби новий правитель перекарбував їх на монету. І в усьому іншому Отон був відданий Гальбі й на ділі показав, що нікому не поступиться в досвідченості та вмінні керувати. Більш за все він виявляв увагу до солдатів і багатьом виправив керівні посади, то звертаючись з проханням до імператора, то до його прибічників, які користувалися при дворі значною силою.
Коли Гальба почав роздумувати, кого вибрати наступником, багато хто бажав, щоб він всиновив Отона, а сам Отон, здається, майже не сумнівався, що так і буде. Проте Гальба зупинив свій вибір на молодому Пізоні. Для Отона його рішення стало цілковитою несподіванкою, і він сприйняв крах своїх сподівань з болем і гнівом. Це помітили усі оточуючі, і вороги Гальби поспішили розпалити його образу ще більше, кажучи, що принцепс відплатив йому за послуги чорною невдячністю. Втім, крім образи Отона підштовхували до зради ще й величезні борги: він відверто казав, що якщо не стане імператором, то йому однаково, чи загинути від ворога у бою, чи від кредиторів на форумі.
Ухваливши рішення, Отон більше не вагався й одразу почав виконувати свій задум. Про заколот знали деякі, решта вагалася, і заколотники різними способами впливали на них. Бунтівний настрій перекинувся з преторіанського табору до легіонів і допоміжних військ. Незадовго до цього германська армія проголосила імператором Вітеллія. Чутки про германські події збентежили весь столичній гарнізон. Усі були вже настільки готові до перевороту, що не вистачало тільки вождя, а коли він з'явився, справа залишалася за малим. 15 січня 69 року Гальба був зарубаний преторіанцями на форумі, а трохи згодом було вбито Пізона. Під переможні вигуки народу Отон попрямував до сенату, де його також зустріли з тріумфом. Йому дали повноваження трибуна, титул августа й усі знаки пошани, належні принцепсу.
Правління та боротьба з Вітеллієм
Прийнявши владу, Отон, всупереч загальним очікуванням, не віддався ані втіхам, ні ледарству. Відмовившись від любовних пригод і приховавши до пори свою розпусту, він усіма силами намагався укріпити імператорську владу. Він ласкаво обійшовся з Марком Цельсом, один з найвідданіших прихильників Гальби, нагородив його за вірність і зробив своїм полководцем. Він підтвердив права усіх, кому обіцяли консульство Нерон і Гальба. Усім сенаторам, які за часів Нерона пішли у вигнання, а при Гальбі повернулися, він повернув майно. Ці перші кроки підбадьорили найзначніших громадян, які спершу тремтіли від жаху. Але найбільшою заслугою Отона вважають те, що він зумів вгамувати та заспокоїти солдат, не допустив ані грабувань, ані вбивств. Можна тільки дивуватися, як ця розбещена і далека від військових справ особа змогла підкорити своїй волі війська, домогтися від них не просто послуху, але відданості та любові, і примусив тих, хто жартома зрадив спочатку Нерона, а потім і Гальбу, битися за нього з превеликою мужністю та відвагою.
Тим часом, війна була неминучою. Це бачили всі. Вітеллія визнали імператором Германія, Галлія, Британія та Іспанія. На вірність Отону присягнули Іллірія, Греція та усі східні провінції (Сирія, Юдея, Єгипет), а також Африка. Вітеллій мав напохваті боєздатнішу армію: він спирався перш за все на загартовані у битвах верхньогерманські легіони, у той час як Отон зібрав частини, які були розквартировані в Римі та Італії — солдати, які служили там, були розбещені ледарством, рясними подачками та підлабузництвом командирів. Але на підступах були ще чотири іллірійські легіони, а також він міг розраховувати на сім юдейських та сирійських легіонів, які також являли собою грізну силу. Флот його був наосторонь, що дозволяло безперебійно підвозити припас та харчі. У війні, яка розгорнулася у Північній Італії, полководці Отона перемогли у трьох незначних битвах, але 14 квітня 69 року в останній великій та безладній битві при Бетриаці (недалеко від сучасної Кремони) були розбиті.
Смерть
Дізнавшись про поразку, Отон оголосив, що має намір покінчити з собою. Усі спроби відмовити його Отон рішуче відхилив. Сенаторів, які були при ньому, він відпустив, а всі гроші, які в нього залишилися, віддав слугам і рабам, звернувшись до кожного з напутнім словом і подякувавши за службу. Потім він випив холодної води, щоб утамувати спрагу, достав два кинджали, спробував їх на гостроту, сховав під подушку, зачинив двері та забувся глибоким сном. Тілька на світанку він прокинувся і тоді одним ударом вразив себе нижче лівого соска. На перший же його стогін збіглися люди, і на їхніх очах він помер. За свідоцтвом Діона Кассія, перед смертю він промовив хоча декілька, але достойних слів: «Справедливіше померти одному за всіх, ніж всім за одного». Плутарх написав:
Його життя засуджували багато достойних людей, але не менша їх кількість звеличувала його смерть. Він прожив анітрохи не чистіше за Нерона, проте помер значно благородніше.
Примітки
Джерела
- Светоній, «Життя дванадцяти цезарів»
- Тацит, «Історія»
- Діон Кассій, «Римська історія»
- Плутарх, «Гальба», «Отон»
Література
- К. Рыжов. «Все монархи мира. Греция, Рим, Византия» Москва, 2001. (рос.)
- Е. В. Федорова. «Императорский Рим в лицах» Смоленск, 1998. (рос.)
