Праща

Праща
Осмар Шиндлер «Давид і Голіаф» (1888)

Пра́ща (прасл.: *porktja)[1] — зброя для метання каміння, металевих куль й іншого, відома народам на всіх континентах із глибокої старовини.

Слово праща за походженням є церковнослов'янізмом (староцерк.-слов. прашта) і виводиться від прасл.: *pьrati («бити»)[1].

Праща - це мотузок або ремінь з розширеною середньою частиною, один кінець якого згорнутий в петлю, в яку протягується кисть пращника. У розширену центральну частину пращі вкладається снаряд (камінь, металева кулька). Вільний кінець пращник притримує тією ж рукою, на яку одягнена петля. Для метання снаряда пращник обертає пращу з снарядом над головою, поступово підсилюючи кругові рухи, і у момент найсильнішого маху випускає вільний кінець пращі, вивільнюючи снаряд для польоту в ціль.

Історія

Камінь для метання підбирався порівняно круглий, вагою 200—400 грамів, — кулі саме такої ваги можна було надати максимальну кінетичну енергію. Дальність метання обмежувалася приблизно 90 метрами, його точність залишала бажати кращого.

Праща була поширеною зброєю античної легкої піхоти — грецьких пелтастів, римських велітів.

Див. також

Джерела

Посилання

  • Праща, швигавка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1486. — 1000 екз.

Примітки

  1. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.