Тугун

?Тугун
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Ядерні (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Променепері (Actinopterygii)
Ряд:	Лососеподібні (Salmoniformes)
Родина:	Лососеві (Salmonidae)
Рід:	Сиг (Coregonus)
Вид:	C. tugun
Біноміальна назва
Coregonus tugun (Pallas, 1814)
Посилання
Вікісховище:	Coregonus tugun
Віківиди:	Coregonus tugun
EOL:	1156458
ITIS:	623432
МСОП:	159719542
NCBI:	470729

Тугу́н (Coregonus tugun) — прісноводна риба роду сигів.

Ендемік Сибіру. Населяє річки, що впадають в Північний Льодовитий океан від Обі на заході до Яни на сході. В Обі відомий від річки Том до нижньої течії, зустрічається в усіх уральських притоках. В Єнісеї зустрічається від Ангари до нижньої течії. Присутній у басейні Пясіни, в Норильських озерах, в басейні Хатанги, басейні Лени та її приток. У море ніколи не виходить. В озерах зустрічається рідко.

Утворює місцеві стада. Найбільше з них відоме в басейні Північної Сосьви на заході Ханти-Мансійського автономного округу^[1]. В Норильських озерах живе озерно-річкова форма виду.

Місцеві назви на Обі: сосьвинский оселедець (рос. Сосьвинская сельдь), манірка (рос. Манерка).

Тіло невисоке, округліше в перетині, ніж у інших представників роду. Максимальні розміри: довжина до 20 см, вага до 80 г^[2]. Рот кінцевий. 21—39 зябрових тичинок, зазвичай їх буває 26—28, це мале число для сигових. Луски тонкі, легко відпадають, у бічній лінії їх нараховується 53—80, зазвичай 60—68. У спинному плавці 3-5 твердих і 7—12 м'яких променів, в анальному 3—5 твердих і 10—14 м'яких, в грудних плавцях по 1 твердому та по 12—15 м'яких променів, в черевних — по 2 твердих і по 8—11 м'яких^[2].

Забарвлення є типовим для сигових: спина темна, боки та черево світлі.

Каріотип: 2n = 86-88, NF = 106^[2].

Зимує у верхів'ях річок, а після сходження криги спускається в пониззя на випас і скупчується в заплавних озерах. Тут перебуває 1,5—2,5 місяця, а коли вода спадає, знову піднімається річками вгору. Серед сибірських сигових тугун найбільше любить тепло. Відгодовується він на добре прогрітих ділянках водойм, де температура може становити близько 20 °C. Харчується планктонними ракоподібними, личинками комах, їсть ікру риб.

Нереститься восени у верхів'ях річок. Ікру відкладає на течії в гірських річках глибиною до 1,5 м на кам'янисто-гальковому або піщаному дні. Більшість риб, що нереститься, має вік 1—2 роки. Плідність становить 630—10570 ікринок^[2]. Інкубація в уральських річках триває 183 доби. Личинки вилуплюються розміром 6,3—8,8 мм, вони мають жовтковий мішок. Етап малька настає при досягненні довжини 26—30 мм. Визрівають риби на другому році життя. В басейні Обі туган при досягненні статевої зрілості має довжину 13 см і масу 20—22 г, в норильських озерах — 8—11 см і 5—11 г відповідно.

Нерестяться тугани щороку, проте в забруднених озерах (наприклад, Пясіно) статеві продукти можуть розкладатися, й нерестовий сезон пропускається.

Живе до 7 років.

Вважається цінною промисловою рибою, проте після 1960-х років чисельність тугуна різко скоротилася. В деяких річках він все ще досягає значної чисельності й є об'єктом рибальства. Зазвичай в уловах трапляється риба вагою 20—30 г.

• Позвоночные животные России: Тугун [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Богданов В. Рыбы. Журнал «Югра: Дела и Люди» № 3 '98 (рос.)
• Тугун [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Тихоходки — Ульяново. — Москва : Советская энциклопедия, 1977. — С. 289. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 26).