Тумос

Гомер. Мармуровий бюст у Британському музеї, Лондон.
Гомер. Мармуровий бюст у Британському музеї, Лондон.

Тумос (дав.-гр. θυμός), — це давньогрецьке поняття, яке означає «запальність» або «душевний запал» (у значенні, як у висловах «запальний жеребець» або «жвава дискусія»)[1]. Це слово має тілесне походження — воно пов'язується з диханням або кров'ю, і також вживається для вираження людського прагнення до визнання.

На відміну від соматичних відчуттів, таких як нудота чи запаморочення, тумос не є тілесним відчуттям.

Історія

Гомер

У творах Гомера тумос використовувався для позначення емоцій, прагнень або внутрішнього імпульсу. Тумос розглядається як постійна складова живої людини, до якої належать як мислення, так і почуття. Коли гомерівський герой перебуває в емоційному стресі, він може персоніфікувати свій тумос — звертатися до нього, говорити з ним або навіть докоряти йому.[2] Так, Ахілл в «Іліаді» дбає про власну честь; він зберігає богів і божеств у своєму серці; У фразі: «..громовий володар Гери може дарувати тобі славу, але не вступай у бій із троянцями, які знаходять насолоду в битві, без мене. Інакше ти применшиш мою честь (тумос).»[3] він висловлює турботу про своє визнання і гідність, ототожнюючи їх із тумосом.

Демокріт

Демокріт вживав поняття «спокій душі» (грец. εὐθυμία, евтимія — у значенні «добрий тумос» або, за Сковородою, «веселіє серця»[4]) для опису душевного стану рівноваги й умиротворення, вільного від страху, забобонів та пристрастей. Для Демокріта евтимія була одним із ключових складників мети людського життя.

Платон

У діалозі Платона «Федр» та його пізнішій праці «Держава» тумос розглядається як одна з трьох складових людської психіки. У «Федрі» Платон зображує душу у вигляді колісниці: розум (Логос) постає візником, який спрямовує два коні — Ерос (еротичну любов) та Тумос (енергійність, прагнення до гідності). Ідея полягає в тому, що ці сили мають підпорядковуватись розуму.

У Державі (Книга IV) душа ділиться на (Див. тричастинну теорію душі Платона):[2]

  • нус («інтелект» або «розум») — частина, яка є або має бути провідною, підпорядковувати бажання за допомогою тумоса;
  • тумос («пристрасть»), емоційний елемент, завдяки якому ми відчуваємо радість, збудження, задоволення тощо (Держава IV, 439e);
  • епітимія («апетит», «прихильність»), до якої відносяться тілесні бажання;

Платон вважав, що душа людини складається з цих трьох частин, і їхнє поєднання допомагає нам досягти вищої досконалості у виконанні нашого природного покликання. Цей внутрішній поділ також становить приховану основу для розвитку вроджених ідей. Тумос може черпати з цього поєднання силу, яка зміцнює людину через розум.

Цей тричастинний поділ можна узагальнити так:

  1. Розум — роздуми, рефлексії, сумніви;
  2. Душевна енергія / воля — его, прагнення до слави та честі;
  3. Бажання — природні (їжа, питво, сексуальність) та неприродні (гроші, влада).

Сучасні погляди

Тумос і демократія: мегалотимія та ізотимія

«Мегалотимія» означає потребу бути визнаним вищим за інших, тоді як «ізотимія» — потребу бути визнаним рівним іншим. Обидва терміни є неокласичними сполученнями, введеними Френсісом Фукуямою. У своїй книзі «Кінець історії та остання людина» Фукуяма розглядає поняття «тумосу» у зв'язку з ліберальною демократією та потребою у визнанні. Він пов'язує ідеї Сократа щодо Тумосу та бажання з тим, як люди прагнуть бути визнаними своєю політичною системою. Проблеми виникають тоді, коли інші не визнають Тумос людини й, отже, не надають їй належної справедливості. Фукуяма стверджує, що для досягнення гармонійного співіснування необхідно задовольняти потребу у визнанні через ізотимію, а не мегалотимію. Будь-яка система, яка створює політичну нерівність, неминуче підживлює мегалотимію одних, водночас придушуючи її в інших.

Фукуяма пояснює зв'язок тумосу з історичними процесами на прикладі антикомуністичних рухів у Радянському Союзі, Східній Європі та Китаї. Він стверджує: «Ми не можемо зрозуміти всю повноту революційного явища, якщо не оцінимо дію гніву тумоса та прагнення до визнання, що супроводжували економічну кризу комунізму».[5]

У медицині

Гіпертимія, дистимія, циклотимия та ейтимія (в медицині) — це психічні/поведінкові стани, що вивчаються в сучасній психології, тоді як алекситимія вивчається в нейропсихології.

Культурні відсилання

  • У романі «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса головного героя описують як людину, керовану запальним тумосом або гнівом, коли його почуття власної гідності принижене. Він відновлює внутрішню рівновагу й відчуття справедливості лише тоді, коли починає жити серед сарацинів[6].
  • Почесне товариство Phi Theta Kappa взяло літеру тета як символ тумосу, що уособлює «прагнення», якого вони шукають у своїх потенційних членах.

Див. також

  • Жага влади (Ніцше)

Примітки

  1. ↑ Jorgenseon, Chad (2018). The Embodied Soul in Plato's Later Thought. Cambridge University Press. с. 6—38. doi:10.1017/9781316795651.003. ISBN 9781316795651.
  2. ↑ а б Long, A. A. Psychological Ideas in Antiquity. In: Dictionary of the History of Ideas. 1973-74 [2003]. link.
  3. ↑ Homer (2003). The Iliad (Wordsworth Classics) (вид. New). Ware, Hertfordshire: England: Wordsworth Classics. ISBN 978-1853262425.
  4. ↑ Луцій Анней Сенека. Діалоги. Переклад з латини Андрія Содомори. — Львів: видавництво «Апріорі», 2019. — 320 с. ISBN 978-617-629-310-1
  5. ↑ Fukuyama, Francis. The End of History and the Last Man. Francis Fukuyama 2006: New York, NY.
  6. ↑ Frederick A. de Armas, Don Quixote among the Saracens: A Clash of Civilizations and Literary Genres. University of Toronto Press, 2011, pp. 162 ff.


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.