Ярмо

Ярмо

Ярмо у Вікісховищі

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Українське «ярмо» походить від прасл.: *(j)arьmo, *(j)arьmъ^[1].

Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні)^[2].

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять прасл.: *igo < *jъgo («ярмо», «іго»), лит. jungas, лат. jugum, нім. Joch, англ. yoke, дав.-гр. ζυγόν, перс. یوغ, санскр. युग^[3]. Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: приміром, від пра-і.є.: *ei-/*-oi («дишель», «жердина для запрягу») через прасл.: *oie походить укр. війя^[4].

• Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють:
  • Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями;
  • Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду
• Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одинарне ярмо, що має форму лука^[5]. Письмово засвідчене історичне використання одинарного ярма в Північній Америці, Китаї, Африці і Німеччині^[6]. На території України одинарне ярмо, аналогічне за конструкцією парному, траплялося в Поліссі; запряженого в нього вола називали «бовкуном»^[7][8]. З'єднуватися одинарне ярмо з плугом чи повозкою могло і за допомогою голобель^[9] чи посторонків.

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини  — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромлюють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка одягається на довгу жердину — війя (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

• Війце́ — гряділь плуга, розташований між двома парами волів^[10]. На одному кінці до нього шворнем чи каблучкою з притикою кріпилося ярмо, на другому — леміш і чепіги.
• Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі.
• Дві́йло — жердина (колода), що використовувалася для з'єднання ярм при запрягу кількох пар волів цугом^[11].
• Зано́зи (однина — зано́за, також зані́з, зані́зка) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запирання шиї вола і запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками»^[12][13].
• Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини
• Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець».
• Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею».
• Приві́й — мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини
• Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем».
• Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками».
• Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

• Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі^[14]. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів^[15].
• Ключ — одиночне ярмо, закріплене на стовпі, в яке на полонині гуцульські пастухи замикали теля під час доїння корови^[16].

• Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»).
• З іншого боку, із запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від прасл.: *sǫprǫgъ («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулів^[17][18]. На Бойківщині молода сідала на ярмо, яке держав на колінах молодий, і він знімав з неї вінок і надягав очіпок^[19].
• Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.

• Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до війя
• Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю
• Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти
• Запрягати в ярмо — поневолювати
• Притики давати — зачіпати^[20]
• Гусяче ярмо — недоладна, невдатна річ^{[джерело?]}

• Аби шия — ярмо буде
• Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию.
• Дарма ярма, аби занози наші
• Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

• Словом єрмо, єре́м (фонетичні варіанти ярмо)^[21] називалися елементи конструкції деяких механізмів (прохідної ступи, ручного млина).
• Югер — давньоримська міра площі, назва якої (лат. jugerum) пов'язана з jugum («ярмо»).
• Вени, по яких тече кров від головного мозку до серця, називають «яремними» (venae jugulares): латинська назва походить від пізньо-лат. jugulum («шия»), утвореного від jugum.
• Ярмом колись називали ключицю^[22].
• «Ярмом» чи «ігом» (jugum) у стародавніх римлян називалися ворітця з двох увіткнутих у землю вертикальних й одного поперечного горизонтального списа, під якими переможці змушували пройти переможених на знак покори. Це називалося sub jugum mittĕre (sub jugo mittĕre, sub jugo abire) — «поставити під ярмо/ярмом»^[23].
• Гордіїв вузол, за легендою, кріпив ярмо до війя.

• 
  Запряг волів у поселенні Мамфорд, штат Нью-Йорк
• 
  Запряг парним зашийним ярмом. Вісконсин, США
• 
  Запряг зашийним ярмом. Середина XX ст.
• 
  Запряг зашийним ярмом двох зебу в Індії
• 
  Ярмо в етнографічному музеї у Дітенгаймі
• 
  Запряг зашийним ярмом у М'янмі
• 
  Зашийне ярмо з Музею-садиби Владислава Оркана (Польща).
• 
  Традиційне іспанське ярмо

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ярмо

• Упряж — стаття про способи запрягання коней.
• Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі.

• Ярмо // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
• Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография/ IV. Рабочий скот, сбруя, транспортные средства. [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.]
• Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2015. — 464 с.; 199 іл.

• Налигач // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1072. — 1000 екз.
• Привій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1489. — 1000 екз.
• Ярмо // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2129. — 1000 екз.