British & North American Royal Mail Steam Packet Company
| Тип | Публічна компанія |
|---|---|
| Правова форма | публічна компанія  |
| Галузь | морський транспорт |
| Спеціалізація | оператори (менеджери) пароплавних напрямків, судновласники |
| Наступник(и) (спадкоємці) | «Cunard Steamship Company, Ltd» |
| Засновано | 1840 |
| Засновник(и) | Самуель Кунард, Джеймс Дональдсон, сер Джордж Бернс і Девід Мак-Айвер |
| Закриття (ліквідація) | 1879 |
| Причина закриття | реорганізація в громадську акціонерну корпорацію з метою залучення додаткового капіталу |
| Штаб-квартира | .svg.png){kind=small} Велика Британія.svg.png){kind=small} Канада |
| Ключові особи | Самуель Кунард, Джеймс Дональдсон, сер Джордж Бернс і Девід Мак-Айвер, Роберт Нейпіа, Карл Мак-Айвер, Чарльз Мак-Айвер |
| Послуги | трансатлантичний пакет-сервіс (поштово-пасажирський) пароплавами |
«British & North American Royal Mail Steam Packet Company» — британсько-канадська компанія судновласників і операторів з пакет сервісу пакет-пароплавами, яка була заснована в 1840 році і діяла до 1879 року. Штаб-квартира компанії була в Ліверпулі, Шотландія.
Передісторія
Британський уряд розпочав свою діяльність з доставки щомісячної пошти бригами від Фалмуту (Корнуол) до Нью-Йорку в 1756 році. Ці кораблі перевозили кілька неурядових пасажирів і не перевозили вантажі. У 1818 році, «Black Ball Line» відкрила регулярні, за графіком, рейси від Нью-Йорку до Ліверпулю пакет-вітрильниками. Таким чином «Black Ball Line» почала еру домінування американських пакетів в промислі з салоними пасажирами в Північній Атлантиці, яка тривала до введення пароплавів.[1] Щоб стати більш конкурентоспроможними Комітет Парламенту Великої Британії у 1836 році ухвалив рішення, що поштові пакет-судна під керуванням Поштового Офісу треба замінити на приватні судноплавні компанії. Адміралтейство взяло на себе відповідальність за управління контрактами.[2] Відомий дослідник Арктики, адмірал сер Вільям Едуард Паррі в квітня 1837 року був призначений контролером парових машин і пакет-сервісу.[3] Нова Шотландія на чолі з молодим спікером Асамблеї Джозефом Хау (англ. Joseph Howe) лобіювала сервіс пароплавами до Галіфаксу. По приїзді в Лондон в травні 1838 року Хау обговорив дію підприємство з ново-шотландцем Самюелєм Кунардом, судновласником, який також відвідував Лондон заради бізнесу.[4] Кунард і Хау були соратниками і Хау також заборгував Кунарду 300 £[5] (23568 £ на 2014 рік). Кунард повернувся в Галіфакс для залучення капіталу, а Хау продовжував лобіювати Британський Уряд.[4] В часи Повстання 1837 року в Лондоні зрозуміли, що пропонований сервіс до Галіфаксу також був важливим для військових.[6]
В цей листопад Вільям Паррі оголосив тендер на Північноатлантичний щомісячний поштовий сервіс до Галіфаксу з використанням пароплавів в 300 кінських сил кожний, сервіс повинен початися в квітні 1839 року.[6] «Great Western Steamship Company», яка на початку цього року вже відкрила власний піонерський сервіс з Блистолю до Нью-Йорку, пропонувала ставку в 45000 £ за щомісячне обслуговування напрямку Бристоль-Галіфакс-Нью-Йорк за допомогою трьох кораблів, кожний в 450 кінських сил. Тоді як «British American», інша піонерська трансатлантична пароплавна компанія, не брала участь в тендері.[7] «St. George Steam Packet Company», власник пароплава Sirius пропонувала ставку в 45000 £ за щомісячне обслуговування напрямку Корк-Галіфакс[8] і 65000 £ (фунтів стерлінгів) за щомісячне обслуговування напрямку Корк-Галіфакс-Нью-Йорк. Адміралтейство відхилило обидві пропозиції, тому що жодна пропозиція не запропонували почати послуги досить рано.[9]
Повернувшийся в Галіфакс Самюель Кунард на жаль не знав про тендер і дізнався про нього після встановленого граничного терміну.[7] Він повертається в Лондон і починає переговори з адміралом Паррі, який був хорошим другом Кунарда ще з часів, коли Паррі був дислокований молодим офіцером в Галіфаксі 20 років тому. Кунард запропонував Паррі сервіс раз в два тижні починаючи з травня 1840 року. В той час Кунард не володів пароплавами, але він був інвестором в раннє ризиковане підприємство з пароплавом Royal William і мав в власності вугільні шахти в Новій Шотландії.[4] Головним покровителем Кунарда був Роберт Нейпіа, який був постачальником паровиж двигунів для Королівського військово-морського флоту Великої Британії.[7] Він також мав сильну підтримку від політичних лідерів з Нової Шотландії в той час, коли після повстання Лондону необхідно було відновити підтримку в Британській Північній Америці.[6]
Перше десятиліття «British and North American Royal Mail Steam Packet Company»
Не дивлячись на протести від «Great Western Steamship Company»[10] в травні 1839 року, Паррі прийняв пропозицію Самюеля Кунарда в розмірі 55000 £ для сервісу трьома суднами напрямку Ліверпуль-Галіфакс з розширенням до Бостону і додаткового сервісу до Монреалю.[4] Щорічна субсидія була пізніше піднята до 81000 £ з доданням четвертого пароплава[11] і відходи з Ліверпуля повинні бути щомісяця протягом зими і раз на два тижні в інші пори року.[1] Парламент розслідував скарги «Great Western», але залишив в силі рішення Адміралтейства.[9] Роберт Нейпіа і Самюель Кунард залучають до участі інших інвесторів, включаючи підприємців Джеймса Дональдсона, сера Джорджа Бернс і Девіда Мак-Айвер. В травні 1840 року, якраз перед тим, коли був готовий перший пароплав, вони сформували «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» з початковим капіталом в 270000 £, надалі збільшений до 300000 £ (дорівнюється 23634507 £ 2014 року), Кунард набавив 55000 £.[4] Бернс керував суднобудуванням, Мак-Айвер відповідав за операції день-в-день, а Кунард був "першим серед рівних" в структурі управління. Коли у 1845 році помер Мак-Айвер, його молодший брат Карл приступив до виконання своїх обов'язків протягом наступних 35 років.[7] (Більш детально про перших інвесторів в Cunard Line, а також на початок життя Чарльза Мак-Айвер дивись Ліверпульське Товариство Морських Досліджень Second Merseyside Maritime History, стор. 33-37 1991).
В травні 1840 перший рейс компанії в Галіфакс зробив прибережний пароплав Unicorn[12], щоб почати додаткову послугу в Монреаль. 1840 году — 4 липня 1840 року перший (і на той момент єдиний) з чотирьох океанських пароплавів компанії класу Britannia пароплав Britannia вийшов в рейс за маршрутом Ліверпуль—Галіфакс—Бостон.[1][13] Він прибув в Галіфакс через 12 днів 10 годин, середня швидкість 8.5 вузлів, перш ніж прослідувати до Бостона. В 1840-41 роках для квартету середній час переходу від Ліверпуля до Галіфаксу був 13 днів 6 годин, а від Галіфаксу додому 11 днів 4 години. Два великих пароплава були швидко замовлені, - один для заміни пароплава Columbia, який затонув в 1843 році біля острову Сіл (англ. Seal Island) (Нова Шотландія) без втрати життів. К 1845 року пароплавні лінії на чолі з Кунардом перевезли більше салонних пасажирів ніж пакет-вітрильники.[1] Три роки по тому Британський Уряд збільшив щорічну субсидію до 156000 £, так що Кунард зміг подвоїти частоту рейсів.[11] Чотири додаткових дерев'яних колісних пароплава були замовлені і альтернативні плавання стали відбуватися прямо на Нью-Йорк замість маршруту через Галіфакс і Бостон. Тепер стало менше лінії з пакет-вітрильників для переведення іммігрантів.[1]
Репутація Самюеля Кунарда з точки зору безпеки була одним з істотних факторів в ранньому успіху фірми.[14] Перші дві трансатлантичних ліній разом збанкрутіли після великих аварій. «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» звалилася після того, як President в шторм пішов на дно, і «Great Western Steamship Company» після того, як Great Britain сіла на мілину через навігаційної помилки.[14] Вимоги Кунарда до своїх капітанів були такі: "Ваш корабель завантажений, - беріть його. Швидкість нічого, слідуйте своїм шляхом, ведіть пароплав в безпеці, приведіть його в безпеці - безпека це все, що потрібно".[14] Зокрема, постійні інспекції Чарльза Мак-Айвер відповідали дисципліні компанії з безпеки.[7]
.jpg)
Нова конкуренція 1850-1879 років
У 1850 році американська «Collins Line» і британська «Inman Line» почали новий атлантичний сервіс пароплавами. Американський Уряд виділяв «Collins» велику щорічну субсидію для експлуатації чотирьох дерев'яних колісних пароплавів, які перевершували найкращій Кунарда.[11] «Inman» показали, що гвинтові пароплави з залізним корпусом і скромною швидкістю можуть бути прибутковими без субсидій. «Inman» також став першою пароплавною лінією, яка перевозила стіередж пасажирів. Обидва новачка постраждали від великих катастроф 1854 року.[1] Наступного року «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» чинила тиск на «Collins Line» вводом в експлуатацію свого першого колісного пароплава із залізний корпусом Persia, який виграв Блакитну Стрічку Атлантики завершивши рейс від Ліверпуля до Нью-Йорку за 9 днів 16 годин, в середньому швидкість становила 13,11 вузлів.[15]
Під час Кримської війни «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» поставляє 11 пароплавів для військової служби. Всі британські маршрути в Північній Атлантиці були призупинені до 1856 року, за винятком Кунардського сервісу Ліверпуль-Галіфакс-Бостон. Тоді як для «Collins Line» фортуна посміхнулася через відсутність конкуренції під час війни, але вона рухнула після втрати двох додаткових пароплавів в 1858 році. «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» виявилися провідним перевізником салонних пасажирів і в 1862 році ввела в експлуатацію свій колісний пароплав Scotia, - останній колісний пароплав, який виграв Блакитну Стрічку Атлантики. «Inman» перевозить більше пасажирів через власний успіх в іммігрантському сервісі. Щоб успішно конкурувати, в травні 1863 року Кунард почав додатковий сервіс Ліверпуль-Нью-Йорк гвинтовими пароплавами з залізним корпусом, які були орієнтовані на стіередж пасажирів (пасажири того часу з найгіршими умовами на пароплаві). Починаючи з China, лінія також замінила на Нью-Йоркському поштовому сервісу три останніх дерев'яних колісних пароплава на залізні гвинтові пароплави, які перевозили тільки салонних пасажирів.[1]
Коли в 1865 році помер Самюель Кунард, такий же консервативний Чарльз Мак-Айвер взяв на себе роль Кунарда.[7] Компанія зберегла своє небажання до змін і конкуренти обігнали її, бо швидше адаптували нової технології.[11] У 1866 році «Inman» почала будувати експрес-лайнери, які приводилися в рух гвинтом і відповідали прем'єр-одиниці Cunard-а, пароплаву Scotia. Cunard відповів своїм першим швидкісним гвинтово-приводимим пароплавом Russia, який послідував за двома великими випусками.[1]
У 1867 відповідальність за поштові контракти була переведена назад до Поштового Офісу і було відкрито для торгів. Cunard, «Inman» і «German Norddeutscher Lloyd» - кожна за рішенням отримала один з трьох щотижневих Нью-Йорк поштових сервісів. Раз в два тижні маршрут до Галіфакс, який раніше належав Cunard, одержав «Inman». Cunard продовжував отримувати 80000 £ субсидій (5165840 £ станом на 2011 рік), в той час як «German Norddeutscher Lloyd» і «Inman» отримували плату за морські поштові витрати. Два роки по тому був повторний конкурс на сервіс і Cunard уклала контракт на сім років, два щотижневих поштових сервіс-рейса до Нью-Йорку, на 70000 фунтів стерлінгів на рік. «Inman» була нагороджена контрактом на третій щотижневий сервіс-рейс до Нью-Йорку на сім років 35,000 £ на рік.[16]
У 1871 році обидві компанії, «Cunard» і «Inman», зіткнулися з новим суперником «White Star Line», коли вона ввела в експлуатацію Oceanic і його п'ять сестер. Нові рекордсмени «White Star» були особливо економічні через їх застосування складних двигунів. «White Star» також встановлює нові стандарти для комфорту, поміщаючи салону їдальні на миделі і подвоюючі розміри кают. «Inman» відновлений власний експрес-флот за новими стандартами, але Cunard відстав від обидвох конкурентів. Протягом 1870-х років рейси Cunard-а були довше за часом, ніж рейси «White Star» або «Inman».[1]
Паніка 1873 року почала п'ятирічну депресію з судноплавства, що породило скруту з фінансами у всіх трансатлантичних конкурентів.[1] У 1876 році поштові контракти закінчилися, і Поштовий Офіс закінчив видавання субсидій обом компаніям - Cunard і «Inman». Нові контракти оплачувались на основі ваги, в розмірі істотно вище, ніж оплачував Поштовий Офіс США.[9] Щотижневі поштові відбуття до Нью-Йорку Cunard зводить до одного і «White Star» була нагороджена третім поштовим відбуттям. Щовівторка, четверга та суботи лайнер з однієї з трьох компаній відбував з Ліверпулю з поштою до Нью-Йорку.[17]
Для залучення додаткового капіталу в 1879 році приватна «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» була реорганізована в громадську акціонерну корпорацію «Cunard Steamship Company, Ltd.», яка діяла з 1879 до 1934 року.[1]
Логотипи «British & North American Royal Mail Steam Packet Company».
З самого початку пароплави «British and North American Royal Mail Steam Packet Company» використовували характерну для лінії червону (червоно-помаранчевого чи кіноварного кольору) трубу з двома або трьома вузькими чорними смугами (але вузькі смуги не були чорними, а були швами труби і були пофарбовані також в червоний колір і виглядали здалека як чорні смуги) і чорний топом. Схоже, що Роберт Нейпіа був відповідальним за цю ознаку. Його верфі в Глазго використовували цю комбінацію раніше, в 1830 році, на приватній паровій яхті Томаса Асшетон Сміта (англ. Thomas Assheton Smith) "Menai". Реконструкція її моделі в Музеї Транспорту в Глазго довела, що яхта мала кіноварного кольору трубу з чорними смугами і чорним топом.[18]
Пароплави «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» і її власників.
Основні джерела:[16][19][20] і статті з англійської та німецької вікіпедій "Cunard Line".
Період з 1840 до 1853.
В цей період всі пароплави компанії були колісними пароплавами і мали корпус з деревини.
| Спуск на воду / Здали / Роки в компанії |
Ім'я Тоннаж Довжина/ Ширина/ Осадка |
Верф | Тип судна Двигун |
Статус / Доля |
| 1836 / 1840-1846 | Unicorn GRT=650 |
прибережний колісний пароплав з деревини | прибережний пароплав куплений для додаткового сервісу до Монреалю. Продали в 1846 році. | |
| 1840 / 1840-1849 | Britannia GRT=1156 |
«R. Duncan & Co», Глазго | колісний пароплав з деревини | перший пароплав побудований для Кунарда. Тримав рекорд в східному напрямку. Продали в 1849 році Північно-Німецькому військово-морському флоту. |
| 1840 / 1840-1849 | Acadia GRT=1156 |
«J. Wood & Co», Глазго | колісний пароплав з деревини | перший пароплав Кунарда? Продали в 1849 році Північно-Германському військово-морському флоту. |
| 1840 / 1840-1850 | Caledonia GRT=1156 |
«Smith & Rodgers», Глазго | колісний пароплав з деревини | Продали в 1850 році Іспанському військово-морському флоту. |
| 1841 / 1841-1843 | Columbia GRT=1156 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | Рекордсмен Блакитної Стрічки Атлантики. Кораблетрощення в 1843 році, без втрати життів. |
| 1843 / 1843-1850 | Hibernia GRT=1422 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | Продали в 1850 році Іспанському військово-морському флоту. |
| 1845 / 1845-1860 | Cambria GRT=1422 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | Продали в 1860 році в Італію. |
| 1848 / 1848-1866 | America GRT=1834 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | В 1866 році продали і перетворили на вітрильник. |
| 1848 / 1848-1867 | Canada GRT=1834 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | В 1867 році продали в Португалію і перетворили на вітрильник. |
| 1848 / 1848-1866 | Niagara GRT=1834 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | В 1866 році продали і перетворили на вітрильник. |
| 1848 / 1848-1867 | Europa GRT=1834 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | В 1867 році продали і перетворили на вітрильник. |
| 1850 / 1850-1867 | Asia (I) GRT=2226 |
«R. Napier & Sons», Глазго | колісний пароплав з деревини | .png) |
| 1850 / 1850-1868 | Africa GRT=2226 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | Продали в 1868 році. |
| 1853 / 1853-1864 | Arabia (I) GRT=2402 |
«R. Steele & Co», Грінок | колісний пароплав з деревини | Продали в 1864 році. |
Період з 1854 до 1879.
В цей період всі пароплави компанії мали залізний корпус.
| Спуск на воду / Здали / Роки в компанії |
Ім'я Тоннаж Довжина/ Ширина/ Осадка |
Верф | Тип судна Двигун |
Статус / Доля |
| 1854 / 1854-1860 | Jura (I) GRT=2200 |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажир; паровий, одно-гвинтовий двигун Швидкість 11 вузлів |
Продали Allan Line в 1860 році, сів на милину біля Ліверпулю в 1864 році. |
| 1854 / 1854-???? | Lebanon BRT=444 207.2/ 25.3/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пароплав | |
| 1856 / 1856-1868 | Persia GRT=3300 |
«R. Napier & Sons», Глазго | колісний пароплав | В 1868 році продали і перетворили на вітрильник. |
| 10.06.1857 / 1857 / 1859-1876 | Calabria (I) (ex. Australasian) GRT=2902 331/ 42/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирський пароплав | Заложили в 1856 році. З 1856/1857 року власники «European and Australian Line» («E&A») і пароплав назвали Australasian. У 1859 в «Cunard Line», перейменовали в Calabria (I). Продали в 1876 році. |
| 08.03.1860 / 1860 / 1860-1878 | Atlas GRT=1794 276-8/ 36-2/ 26 feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирський лайнер | Початкові власники John Burns, J. C. Burns and Charles McIver (mgr, C. McIver), Ліверпуль. Вийшов в перший рейс 1 травня 1860 року. З 1860 до 1884 в трансатлантичному сервісі. У 1873 році перебудували і подовжили в Белфасті — GRT=2393, довжина 339 футів. З 1878 року в «Cunard Steamship Co.». З 1884 року в Середземноморському сервісі. У 1898 році здали на скрап. |
| 30.05.1860 / 1860 / 1860-???? | Squirrel BRT=139,84 101,5/ 21,5/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | ліхтер | Початкові власники «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» |
| 10.01.1860 / 1860 / 1860-1891 | Olympus BRT=1794 276/ 36/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав; паровий, коливальний двигун, 270 HP |
Подовжений в 1872 році. У 1891 році сдали на скрап. |
| 1862 / 1862-1878 | Scotia (I) GRT=3871 |
«R. Napier & Sons», Глазго | колісний пароплав | В 1878 році продали і перетворили в корабель для прокладення кабелю. |
| 1862 / 1862-1880 | China GRT=2638 |
«R. Napier & Sons», Глазго | колісний пароплав | В 1880 році продали в Іспанію і перейменовали в Magellanes. |
| 15.08.1863 / 1863 / 1863-1875 | Tripoli BRT=2057 292,5/ 38,2/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав — трансатлантичний лайнер; паровий, одно-гвинтовий двигун, 280 HP Швидкість 11 вузлів |
Спочатку призначався для середземноморського сервісу, а з 9 серпня 1865 року, почав свій перший трансатлантичний рейс Ліверпуль-Галіфакс-Нью-Йорк. Кораблетрощення 17 травня 1872 року на скелі Таскар {англ. Tuskar Rock), Протока Св. Геогія (англ. St George's Channel), — без втрати життів. |
| 22.01.1863 / 1863 / 1863-1868 | Corsica BRT=1134; NRT=681 223,3/ 32,2/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | залізний гвинтовий пасажирсько-вантажний пароплав | З 1868 року в «Royal Mail Steam Packet Co.», Лондон. |
| 01.11.1864 / 1864 / 1864-1909 | Aleppo BRT=2057 292,5/ 38/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав | Власники з 1864 року («Burns & McIver») «British & North American Royal Mail Steam Packet Company», Ліверпуль. У 1909 році здали на скрап. |
| 12.01.1865 / 1865 | Tarifa BRT=2057; NRT=1548 292.5/ 38/ 26,25 feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | залізний пароплав | 03 березня 1865 року зареєстрували в Глазго, власники «Burns & McIver», Ліверпуль. З 1874 року в «British & North American Royal Mail Steam Packet Company», Ліверпуль, з 9 липня 1878 року в «Cunard Steamship Co Ltd.». Пасажирсько-вантажний лайнер в сервісі Ліверпуль-Нью-Йорк / Ліверпуль-Бостон. |
| 24.06.1865 / жовтень 1865 / 1865-1878 | Java BRT=2696 337/ 42/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав | У 1878 році продали «Red Star Line» і перейменовали в Zeeland |
| 20.03.1867 / 1867 / 1867-1880 | Russia BRT=2960 |
«Cunard Line» | пасажир | У 1880 році продали «Red Star Line» і перейменовали в Waesland. |
| 02.07.1866 / 1866 / 1866-1880 | Siberia BRT=2605 320/ 39/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав | У 1880 році продали Іспанії і перейменовали в Manila. |
| 04.07.1867 / вересень 1868 / 1874 чи 1878—1902 | Samaria (I) BRT=2574; NRT=1694 320.6/ 39.5/ 26.6 feet |
«John Burns, J. C. Burns & Charles McIver, Glasgow & Liverpool» | залізний пароплав, трансатлантичний лайнер | З 1874 року «John Burns, J. C. Burns, Charles McIver and Samuel Cunard». З 1878 року в «Cunard Steamship Company». У 1902 році списали і продали на скрап в Італію. |
| 03.03.1870 / травень 1870 / 1870-1880 | Abyssinia BRT=3376 |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажир | |
| 12.07.1870 / вересень 1870 / 1870-1882 | Algeria BRT=3428 |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажир | У 1882 році продали «Red Star Line» і перейменовали в Pennland (I). |
| 1870 / 1870-1884 | Parthia GRT=3167 |
«W. Denny & Bros.», Дамбартон | пароплав | У 1884 році |
| 1870 / 1860-1884 | Batavia GRT=2553 |
«W. Denny & Bros.», Дамбартон | пароплав | У 1884 році |
| 1872 / 1872-???? | Demerara BRT= |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав; |
|
| 04.03.1874 / 08.08.1874 / 1874-1898 | Bothnia (I) BRT=4557 |
«J. & G. Thomson» в Клайдбанк, Глазго | пасажир | |
| 09.04.1872 / 1872 / 1872-1898 | Trinidad BRT=1899 307-5/ 34-1/ feet |
«J. & G. Thomson» в Гоуван, Глазго | пасажирсько-вантажний пароплав | З 1872 в «British & North American Royal Mail Steam Packet Company». З 15 серпня 1878 року в Cunard. В 1898 році пішов на дно. |
| 28.10.1874 / 01.05.1875 / 1875-1898 | Scythia (I) BRT=4557 |
«J. & G. Thomson» в Клайдбанк, Глазго | пасажир | У 1898 році списали і продали на скрап. |
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м Gibbs, Charles Robert Vernon (1957). Passenger Liners of the Western Ocean: A Record of Atlantic Steam and Motor Passenger Vessels from 1838 to the Present Day. John De Graff. с. 52—92.
- ↑ Parry, Ann (1963). Parry of the Arctic. London.
- ↑ Grant, Kay (1967). Samuel Cunard. London.
- ↑ а б в г д Langley, John G. (2006). Steam Lion. Nimbus.
- ↑ Beck, J. Murray (1984). Joseph Howe, Conservative Reformer. McGill-Queens.
- ↑ а б в Arnell, J.C, (1986). Steam and the North Atlantic Mails. Toronto.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ а б в г д е Fox, Stephen (2003). Transatlantic: Samuel Cunard, Isambard Brunel and the Great Atlantic Steamships.
- ↑ Body, Geoffey (1971). British Paddle Steamers. Newton Abbot.
- ↑ а б в Bacon, Edwin M. (1911). Manual of Ship Subsidies.
- ↑ Corlett, Ewan (1975). The Iron Ship: the Story of Brunel's ss Great Britain. Conway.
- ↑ а б в г Fry, Henry (1896). The History of North Atlantic Steam Navigation with Some Account of Early Ships and Shipowners. London: Sampson, Low & Marston. OCLC 271397492.
- ↑ Ships of the Cunard Line; Dorman, Frank E.; Adlard Coles Limited; 1955
- ↑ Answers. Gale Directory of Company Histories: Cunard Line Ltd. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.
- ↑ а б в Maxtone-Graham, John (1972). The Only Way To Cross. Collier.
- ↑ Kludas, Arnold (1999). Record breakers of the North Atlantic, Blue Riband Liners 1838–1953. London: Chatham.
- ↑ а б Academic Dictionaries and Encyclopedias. Cunard Line. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.
- ↑ Preble, George Henry; John Lipton Lochhead (1883). A Chronological History of the Origin and Development of Steam Navigation. Philadelphia: L.R. Hamersley. OCLC 2933332.
- ↑ The National Archives, BT107/202, Beaumaris 1830 No. 24, 132'2" x 20'6" x 12'8", 138 tons.
- ↑ acumfaegovan. Govan - the place and the people. J & G Thomson Ships. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014. [Архівовано 2014-10-23 у Wayback Machine.]
- ↑ Grace's Guide. British Industrial History. J. and G. Thomson. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 31 жовтня 2014.