Daimler Reitwagen
Копія оригінального мотоцикла в музеї Mercedes-Benz | |
| Загальна інформація | |
|---|---|
| Інші назви | Einspur |
| Виробник | Готтліб Даймлер і Вільгельм Майбах |
| Роки випуску | 1885 |
| Складові | |
| Двигун | карбюраторний 264 см3 0,37 кВт (0,5 к. с.) |
| Система охолодження | повітряне |
| Технічні характеристики | |
| Споряджена маса, кг | 90 |
| Максимальна швидкість, км/год | 11 |
| Габарити | |
| Довжина, мм | 1680 |
| Ширина, мм | 610 |
| Висота, мм | 1040 |
| База мотоциклу, мм | 1030 |
| Daimler Reitwagen на Вікісховищі | |
Daimler Petroleum Reitwagen (з нім. «гасовий візок для верхової їзди Даймлера»[2]) або Einspur[3] («одноколійний») — мотоцикл, який 1885 року створили німецькі конструктори Готтліб Даймлер і Вільгельм Майбах.[4][5] Загальновизнаний першим мотоциклом у світі,[1][2][6][7][8][9], а самого Даймлера, завдяки цьому винаходу, часто називають «батьком мотоциклів».[10][11][12] До створення цієї моделі вже існували велосипеди, які приводяться в рух силовим агрегатом, наприклад, «Michaux-Perreaux» і «Roper», створені протягом 1867—1869 років, проте «Daimler Reitwagen» став першим мотоциклом, оснащеним двигуном внутрішнього згоряння, що працює на нафтопродуктах,[13][14][15] який згодом став основною для багатьох транспортних засобів, створених для пересування як на суші, так і на воді і в повітряному просторі.[16][17][18][19]
«Перший мотоцикл виглядає як знаряддя тортур», — так описує письменник і публіцист Мелісса Голбрук Пірсон перший і останній мотоцикл Готліба Даймлера, створений на шляху до справжньої мети конструктора — створення чотириколісного автомобіля.[20]
Історія створення

1861 року Готтліб Даймлер відвідав Париж, де вивчав перший двигун внутрішнього згоряння, який розробив Етьєн Ленуар[21]. Набутий досвід пізніше став у нагоді, коли він приєднався до компанії Ніколауса Августа Отто.
1872 року Готтліб став технічним директором підприємства N. A. Otto & Cie (нині відомого як Deutz AG)[22] — впливового виробника двигунів внутрішнього згоряння, який ще 1864 року представив комерційно успішний двигун, що працює на газовому паливі. Майбах також пішов за ним, ставши головою конструкторського відділу. У той же час у зв'язку з розширенням виробництва компанія змінила назву на Gasmotoren Fabrik Deutz AG. 1876 року після низки експериментів підприємству вдалося випустити силовий агрегат, що працює завдяки горінню стиснутих газоподібних нафтопродуктів.[23] Багато в чому це стало можливим завдяки спільній роботі Готтліба та Майбаха.
Через розбіжності, що виникли на ґрунті суперечки про розміри і характеристики двигунів, Готтліб Даймлер покинув компанію разом із Вільгельмом і перебрався в місто Канштатт, де вони викупили будинок і побудували власну майстерню.[1] Силові агрегати Отто не були здатні розвивати більш ніж 150—200 обертів за хвилину. З огляду на це, метою Даймлера стало конструювання двигуна таких розмірів, які дозволять використовувати його для широкого спектра транспортних засобів, при цьому найменша частота обертання повинна становити або перевищувати 600 об/хв. 1883 року результатом спільних зусиль конструкторів став двигун із горизонтальним розташуванням єдиного циліндра, який працював на нафтопродуктах. Найважливішим нововведенням винаходу стало займання горючої суміші у двигуні при зіткненні з жаровою трубкою, що забезпечувало надійне запалювання і уможливило бажане збільшення числа обертів двигуна.[24] Вже через рік інженери розробили двигун із вертикальним розташуванням циліндрів, відомий під прізвиськом «підлоговий годинник»[25][26] через схожість із маятниковим годинником. Силовий агрегат був значно меншим і мав поплавковий карбюратор Майбаха. Під час роботи він був здатний досягати 700 об/хв[27].
Досягнувши мети, в листопаді 1885 року Даймлер і Майбах установили меншу версію силового агрегату на дерев'яний велосипед, названий «Petroleum Reitwagen», створивши тим самим перший у світі мотоцикл із поршневим двигуном внутрішнього згоряння, що працює на продуктах нафтопереробки[27] (патент DRP № 36-423[28] — «автомобіль із газовим або нафтовим двигуном»[29][30]), що стало революційною подією в техніці. Мотоцикл (у ті часи його називали моторний велосипед) мав з обох боків два невеликі колеса для стійкості. Двигун, що обертався з постійною частотою, розвивав потужність 0,5 к. с.[1][3] Двоступінна пасова передача давала змогу рухатися зі швидкістю до 11 км/год[31][2][3].
17-річний син Даймлера Пауль став першим випробувачем мотоцикла.[32] 18 листопада 1885 року він проїхав ним від Канштатта в бік Унтертюркгайма (Німеччина)[7][33] . Згадують, що під час поїздки сидіння транспортного засобу неодноразово перегрівалося і займалося[31][2][33] внаслідок роботи системи запалення, розташованої безпосередньо під ним. Згодом Вільгельм Майбах особисто випробував мотоцикл. Саме цей винахід зміцнив становище майстерні Даймлера і Майбаха і став міцною основою для майбутніх розробок. Тим не менш, після створення моделі Daimler Reitwagen компанія Даймлера більше ніколи не поверталася до конструювання мотоциклів, зосередившись на виробництві силових агрегатів, а згодом і автомобілів.[33]
Конструкція

Мотоцикл Даймлера являє собою транспортний засіб з дерев'яним шасі[2] на двох великих колесах каретного типу (зі спицями та металевими ободами) та двома невеликими колесами з боків для стійкості.[1] Конструкція включала просторову раму та кермову колонку з прямим кермом, запозиченим у велосипеда, що робить цю модель схожою на сучасні мотоцикли. Як сидіння використано сідло для верхової їзди.[1] Початковий проєкт 1884 року використовував ремінний привід і поворотну ручку на кермі, яка застосовувала гальмівну систему при повороті в один бік і натягувала приводний пас, скеровуючи зусилля до коліс, при повороті в інший бік.[33] Подібне рішення використано у велосипеді Ропера кінця 1860-х років.[34][35] Тим не менш, на робочій моделі використано просте кермо без поворотної ручки та зубчастого зчеплення.[36] Концепцію запатентовано 29 серпня 1885 року.[37][38]
Робочий об'єм чотиритактного силового агрегату з двома маховиками (по одному на колінчастий вал[3]) та повітряною системою охолодження становить 264 см3.[3][39] Двигун з одним циліндром[28], розташований під сидінням, зв'язується із заднім колесом мотоцикла за допомогою пасової передачі. Перемикання передач, яких у першій версії транспортного засобу було 1, а у другій (модернізація зими 1885—1886 років) — 2, здійснюється відповідним важелем, для чого мотоцикл оснащено двома парами шківів.[33] Залежно від вибраної передачі, мотоцикл розвивав швидкість від 6 до 11 км/год.[31]
Маса винаходу становила 90 кг[3]: кермо, важіль перемикання передач і шестерні було виготовлено з металу, тоді як рама, колеса та багато інших елементів конструкції були дерев'яними.
Копії

Оригінальна модель Daimler Reitwagen була знищена під час пожежі в Канштатті, яка зруйнувала заводи Daimler-Motoren-Gesellschaft 1903 року[1][40]. Однак до 100-річчя першого запатентованого мотоцикла, 1985 року, виготовлено десять його ходових копій. Репліки мотоцикла можна знайти в музеї Мерседес-Бенц у Штутгарті, німецькому музеї в Мюнхені, музеї команди Honda («Honda Collection Hall») на об'єкті Твін Рінг Мотегі в Японії[41], залі слави мотоциклів Огайо[40], а також у Мельбурні (Австралія)[42].
Копії оригінальної моделі різняться залежно від модифікації, яка стала основою. Так, наприклад, репліка в залі слави мотоциклів більша за габаритами, ніж оригінал і використовує складну систему натягувача паса і кермового приводу згідно з замальовками 1884 року[40], тоді як точну копію з Німецького музею оснащено простим важелем керування, а також кільцевою шестірнею на задньому колесі.[43]
Примітки
- ↑ а б в г д е ж Виктория Чернышева. Как создавался мотоцикл Даймлера : [арх. 4 січня 2017] // Российская газета. — 2014. — 17 березня.
- ↑ а б в г д Марк Линдеманн. Библия байкера. 291 непреложный закон о снаряжении, вождении и ремонте. — Эксмо, 2016. — С. 14—15. — ISBN 978-5-699-89871-8. Архівовано з джерела 3 березня 2017
- ↑ а б в г д е Ronald M. Dell, Patrick T. Moseley, David A. J. Rand. Chapter 1. The Evolution of Unsustainable Road Transport // Towards Sustainable Road Transport. — Academic Press, 2014. — С. 40. — ISBN 0124046916. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ Шутуров Л.М. Автомобили: Энциклопедия техники. — Росмэн. — С. 7. — ISBN 9785353004745. Архівовано з джерела 1 березня 2017
- ↑ DK. Motorcycle: The Definitive Visual History. — Penguin, 2012. — С. 10. — ISBN 1465400885. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ Илья Носырев. Кто изобрел автомобиль? // Русская Планета. — 2015. — 8. Архівовано з джерела 4 січня 2017.
- ↑ а б Mark Gardiner. Classic motorcycles. — MetroBooks, 1997. — С. 16. — ISBN 1-56799-460-1.
- ↑ Roland Brown. The Ultimate History of Fast Motorcycles. — Англия : Parragon, 2005. — С. 6. — ISBN 1-4054-5466-0.
- ↑ Hugo Wilson. The Ultimate Motorcycle Book. — Dorling Kindersley, 1993. — С. 8. — ISBN 1-56458-303-1.
- ↑ Sandra Carr. Art That Roars! // Orlando Sentinel. — 2006. — 20 січня. — С. 46. Архівовано з джерела 4 січня 2017. Процитовано 2011-02-11.
- ↑ Benjamin Forgey. Article: A Wheelie Big Show; 'Art of the Motorcycle' Speeds Down the Guggenheim's Spiral // The Washington Post. — 1998. — 5 липня. — С. G1. Процитовано 2011-02-11.
- ↑ Brian Neale. Field Museum Turns Biker Garage For Art Of The Motorcycle Exhibit // Chicago Tribune. — 1998. — 25 жовтня. — С. 1. Архівовано з джерела 4 січня 2017. Процитовано 2017-01-04.
- ↑ Charles M. Falco, Guggenheim Museum Staff. The Art of the Motorcycle. — Harry N. Abrams, 1998. — С. 24—31, 98—101. — ISBN 0-89207-207-5.
- ↑ Louis Schafer. In the Beginning // American Motorcyclist. — American Motorcyclist Association, 1985. — 14 квітня. — С. 42—43. Архівовано з джерела 27 червня 2014.
- ↑ Bill Kresnak. Motorcycling for Dummies. — Нью-Джерсі : For Dummies, Wiley Publishing, 2008. — С. 29. — ISBN 0-470-24587-5.
- ↑ Mick Walker. History of Motorcycles. — Hamlyn, 2000. — С. 6—7. — ISBN 0-600-60036-X.
- ↑ Mick Walker. Motorcycle: Evolution, Design, Passion. — Johns Hopkins University Press, 2006. — С. 16—18. — ISBN 0801885302. Архівовано з джерела 3 березня 2017
- ↑ Brown Roland, Mac McDiarmid. The Ultimate Motorcycle Encyclopedia: Harley-Davidson, Ducati, Triumph, Honda, Kawasaki and All the Great Marques. — Anness Publishing, 2000. — С. 12. — ISBN 1-84038-898-6.
- ↑ Glynn Kerr. Design; The Conspiracy Theory // Motorcycle Consumer News. — Ирвин, Калифорния : Aviation News Corp, 2008. — Т. 39, № 8 (8). — С. 36—37. — ISSN 1073-9408.
- ↑ Melissa Holbrook Pierson. The Perfect Vehicle: What It Is About Motorcycles. — W. W. Norton, 1998. — С. 60—61. — ISBN 0393318095.
- ↑ R. Parthasarathy (16 листопада 2000). Gottlieb Daimler (1834-1900): Pioneer in automobile engineering (англ.). The Hindu. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
- ↑ Elizabeth H. Oakes. A to Z of STS Scientists. — Infobase Publishing, 2014. — С. 69. — (Notable Scientists) — ISBN 1438109253. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ Vivek Kale. Inverting the Paradox of Excellence: How Companies Use Variations for Business Excellence and How Enterprise Variations Are Enabled by SAP. — CRC Press, 2014. — С. 151. — ISBN 1466592176. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ Daimler: engines, carburetors, radiators and transmissions (1883-1901) (англ.). Daimler AG Media. Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 2 березня 2017.
- ↑ Amy Bauman, Penny Worms. Who Invented the Motor Car?. — Енциклопедія Британіка, 2015. — С. 42. — (Breakthroughs in science and technology) — ISBN 1625133715. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ Theo Barker. The Economic and Social Effects of the Spread of Motor Vehicles: An International Centenary Tribute. — Springer, 2016. — С. 57. — ISBN 134908624X. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ а б Gottlieb Daimler, Wilhelm Maybach and the "Grandfather Clock" (англ.). Daimler AG. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
- ↑ а б Hans Christoph Seherr-Thoss (Graf von). Die deutsche Automobilindustrie. — 2-е изд. — Deutsche Verlag Anstalt, 1979. — С. 5—6. — ISBN 3421022844.
- ↑ Daimler Heritage: TOPICS FOR AUGUST 2010 (англ.). Daimler AG. 1 липня 2010. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
- ↑ Rudolf Krebs. Fünf Jahrtausende Radfahrzeuge: 2 Jahrhunderte Straßenverkehr mit Wärmeenergie. Über 100 Jahre Automobile. — Springer-Verlag, 2013. — С. 296. — ISBN 9783642935534. Архівовано з джерела 5 січня 2017
- ↑ а б в Roland Brown. History of the Motorcycle. — Parragon, 2004. — С. 10—11. — ISBN 1-4054-3952-1.
- ↑ Mercedes-Benz Classic: November 1885: Daimler riding car travels from Cannstatt to Untertürkheim (англ.). Штутгарт, Германия: Daimler AG Media. 21 жовтня 2010. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 27 лютого 2017.
- ↑ а б в г д L. J. K. Setright. Guinness Book of Motorcycling Facts and Feats. — Sterling Pub Co Inc, 1980. — С. 12—18. — ISBN 978-0851122007.
- ↑ Paul F. Johnson. Roper steam velocipede (англ.). Смітсонівський інститут. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 27 лютого 2017.
- ↑ Allan Girdler. First Fired, First Forgotten // Cycle World. — Ньюпорт-Біч, Каліфорнія : Hachette Filipacchi Media U.S., 1998. — Т. 37, № 2 (2). — С. 62—70.
- ↑ Gizmos: Some new tech has been around forever // American Motorcyclist. — Вестервілл, Огайо : American Motorcyclist Association, 1992. — Т. 46, № 8 (8). — С. 15—19. — ISSN 0277-9358. Архівовано з джерела 28 лютого 2017.
- ↑ C. Lyle Cummins. Internal fire. — Carnot Press, 1976. — С. 263.
- ↑ St. John C. Nixon. The Antique Automobile. — Cassell, 1956. — С. 37.
- ↑ Siegfried Schwarz. Fahrspaß Mit Dem Auto Ohne Umweltschäden. — Books on Demand, 2008. — С. 8. — ISBN 3837017664. Архівовано з джерела 27 лютого 2017
- ↑ а б в 1885 Daimler Replica // American Motorcyclist. — Вестервsлл, Огайо : American Motorcyclist Association, 1995. — Т. 49, № 12 (12). — ISSN 0277-9358. Архівовано з джерела 28 червня 2011.
- ↑ 1885 / Daimler Reitrad (Replica) // Honda Collection Hall. — Honda, 2010. — 14 квітня.
- ↑ Historic labour of love // The Courier-Mail. — 2008. — Число 28. — 10.
- ↑ Guggenheim Museum Staff. The Art of the Motorcycle / Thomas Krens. — Harry N. Abrams, 2003. — С. 399. — ISBN 0-8109-9106-3.
Література
- Richard Hammond. A Short History of the Motorcycle. — Hachette UK, 2016. — С. 22. — ISBN 9780297609919.