HMS Ramillies (07)

«Раміліз»
HMS Ramillies (07)
Британський лінкор «Раміліз»
Служба
Тип/клас	Лінійний корабель класу «Рівендж»
Держава прапора	Велика Британія
Належність	Королівський ВМФ Великої Британії
На честь	попередніх 4-ти кораблів флоту на ім'я «Раміліз»[Прим. 1]
Корабельня	William Beardmore and Company, Далмур
Замовлено	1913
Закладено	12 листопада 1913
Спущено на воду	12 червня 1916
Введено в експлуатацію	1 вересня 1917
На службі	1917–1948
Статус	2 лютого 1948 року проданий на брухт
Нагороди	6 бойових відзнак[Прим. 2][1]
Бойовий досвід	Перша світова війна Війна на морі Друга світова війна Битва за Атлантику
Ідентифікація
Прізвисько	«Міллі» (англ. Millie)
Параметри
Тоннаж	28 236 т (стандартна) 31 630 т
Довжина	189,2 м
Ширина	30,9 м
Осадка	10,2 м
Бронювання	Пояс: 330 мм Палуба: 25–102 мм Траверси: 102—152 мм Башти: 279–330 мм Барбет: 152–254 мм Бойова рубка: 76–279 мм Переборки: 102—152 мм
Технічні дані
Рухова установка	4 × парових турбіни Parsons 18 × водотрубних котлів Babcock & Wilcox
Гвинти	4
Потужність	40 000 к.с.
Швидкість	21,5 вузол (39,8 км/год)
Дальність плавання	7000 миль (12960 км) на швидкості 10 вузлів (18,6 км/год)
Екіпаж	909 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія	8 (4 × 2) × 381-мм корабельних гармат BL 15 inch Mk I 14 (14 × 1) × 152-мм гармат BL 6 inch Mk XII 4 × 47-мм салютні гармати
Торпедно-мінне озброєння	4 × 530-мм торпедні апарати
Зенітне озброєння	8 × 4 дюймових (102-мм) гармат QF 4 inch Mk.V 4 × 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2 16 (4×4) × 40-мм зенітних гармат Bofors L60

«Раміліз» (07) (англ. HMS Ramillies (07) — військовий корабель, лінійний корабель класу «Рівендж» Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Корабель був одним із п'яти лінкорів цього класу, побудованих для Королівського флоту в ході Першої світової війни. Вони були розвитком лінкорів класу «Квін Елізабет», зі зменшенням розмірів та швидкості, щоб компенсувати збільшення броньового захисту, при цьому зберігаючи однотипну головну батарею з восьми 15-дюймових (381 мм) гармат. Будівництво «Раміліза» завершили наприкінці 1917 року, але взяти активну участь у бойових діях тієї війни він не встигнув, оскільки як британський, так і німецький флоти через зростаючу на той час загрозу морських мін та підводних човнів застосовували більш обережну стратегію застосування надводних сил.

У міжвоєнний період «Раміліз» провів 1920-ті та 1930-ті роки, чергуючись то в Атлантичному, то в Середземноморському флотах. Служачи в Середземному та Чорному морях на початку 1920-х років, корабель двічі відвідував Туреччину у відповідь на кризи, що виникли внаслідок греко-турецької війни, зокрема брав участь у Великій пожежі в Смірні в 1922 році. Він також брав обмежену участь в інтервенції союзників у Громадянську війну в Росії. Кар'єра корабля у міжвоєнний період пройшла в цілому без значних подій. З початком Другої світової війни у ​​вересні 1939 року «Раміліз» спочатку був виділений для виконання ескортних функцій у Північній Атлантиці, а у травні 1940 року його перевели до Середземноморського флоту, оскільки назрівала війна з Італією. Після вступу італійців у війну в червні «Раміліз» бомбардував італійські порти в Північній Африці, супроводжував конвої на Мальту та підтримував напад на Таранто в листопаді.

Корабель повернувся до виконання обов'язків ескорту конвоїв в Атлантиці в 1941 році, протягом якого він запобіг нападу двох лінкорів класу «Шарнгорст» на конвой; він також залучався до пошуків лінкора «Бісмарк». Наприкінці 1941 року «Раміліз» перевели до Східного флоту, оскільки напруженість у відносинах з Японією зростала; наступного року він був флагманським кораблем під час вторгнення союзників на Мадагаскар. Перебуваючи там на якорі, він був торпедований та сильно пошкоджений японськими надмалими підводними човнами. Корабель був модернізований для виконання обов'язків з берегового бомбардування в 1944 році, які він виконував пізніше того ж року під час висадки в Нормандії в червні та вторгнення на південь Франції в серпні. У січні 1945 року зношений лінкор був виведений з експлуатації та використаний як плавуча казарма, прикріплене до навчального закладу HMS Vernon. Зрештою, його розібрали в 1948 році.

«Раміліз», п'ятий корабель, що носів це ім'я у Королівському флоті, був закладений на верфі William Beardmore and Company у Далмурі 12 листопада 1913 року. Під час будівництва було прийнято рішення обладнати лінкор протиторпедними блістерами. Його охрестили «Раміліз» на честь битви при Рамії 1706 року і спустили на воду 12 вересня 1916 року, але він вдарився об сліп, сильно пошкодивши днище корпусу та кермо. Оскільки сухі доки в Далмурі були недостатньо довгими, щоб вмістити «Раміліз», його довелося відбуксирувати до доку Гладстон у Ліверпулі для ремонту компанією Cammell Laird. Однак корабель був непридатним для плавання, тому тимчасовий ремонт було проведено в Далмурі, перш ніж його можна було відбуксирувати до Ліверпуля. Початковий ремонт було завершено до травня 1917 року, і корабель відплив 7 травня; по дорозі він сів на мілину, і 23 травня його довелося витягувати вісьмома буксирами. Ці аварії значно затримали завершення будівництва корабля порівняно з його сістершипами, і він був останнім членом класу «Рівендж», який надійшов на озброєння Великого флоту. Лінкор був призначений до 1-ї бойової ескадри у вересні 1917 року. «Раміліз» провів масштабні ходові випробування, щоб визначити, як опуклості впливають на його швидкість і стійкість, і коли стало зрозуміло, що опуклості не суттєво зменшують його швидкість і насправді покращують стійкість, Адміралтейство вирішило встановити їх на всіх чотирьох його аналогах.

Після бою 19 серпня 1916 року, в якому Великий Флот втратив два легкі крейсери через атаки німецьких підводних човнів, командувач флотом адмірал Джон Джелліко вирішив, що флот не повинен ризикувати в таких вилазках, якщо тільки німецький Флот відкритого моря не вирушить на північ або стратегічна ситуація не виправдовуватиме такого ризику. Зі свого боку, німецький флот залишався в порту або проходив навчання в Балтійському морі до 1917 року, оскільки обидві сторони значною мірою відмовилися від ідеї вирішальної надводної битви в Північному морі. Обидві сторони звернулися до позиційної війни, встановлюючи поля морських мін, і Німеччина на початку року відновила необмежену кампанію підводних човнів. В результаті, «Раміліз» та решта Великого флоту протягом останніх двох років війни не брали участі в бойових діях.

У 1917 році Велика Британія почала регулярно здійснювати конвої до Норвегії в супроводі легких військ; німці двічі здійснювали атаки на ці конвої наприкінці року, що спонукало адмірала Девіда Бітті, який замінив Джелліко попереднього року, відправити бойові ескадри Великого флоту для супроводу конвоїв. Флот відкритого моря вийшов у море 23 квітня, щоб атакувати один із супроводжуваних конвоїв, але після того, як лінійний крейсер «Мольтке» наступного дня зазнав серйозної механічної аварії, німці були змушені припинити операцію. «Раміліз» та решта Великого флоту вийшли в море 24 квітня, перехопивши бездротові сигнали пошкодженого крейсера «Мольтке», але німці були занадто далеко попереду британців, і жодного пострілу не було зроблено. 21 листопада 1918 року, після перемир'я, весь Великий флот покинув порт, щоб супроводжувати німецький флот, який капітулював, до місця інтернування в Скапа-Флоу.

Протягом 1920-х і 1930-х років «Раміліз» зазвичай діяв разом зі своїми «сестринськими» кораблями, за винятком періодів, коли вони були відокремлені для переобладнання або модернізації. 16 березня «Раміліз» та однотипні лінкори «Рівендж», «Роял Оук» та «Роял Соверен» висадили морських піхотинців та моряків Королівства, щоб допомогти британській армії окупувати Константинополь. На початку наступного місяця «Раміліз» та «Рівендж» були відправлені до Грузії для спостереження за ситуацією, коли більшовицькі війська наближалися до цієї країни.

В середині червня «Раміліз» та «Рівендж» бомбардували сили турецьких націоналістів, що наступали на Ісмід. «Раміліз», «Рівендж» та «Роял Соверен» прикривали висадку у Східній Фракії на початку грецького літнього наступу.

«Раміліз» та однотипні лінкори знову були відправлені до Середземноморського флоту у вересні 1922 року під час кризи в Смірні, яка завершилася Великою Смірнською пожежею, коли греко-турецька війна дійшла свого завершення. Кораблі переважно діяли в Дарданеллах та Мармуровому морі. Після закінчення війни до листопада кораблі змогли знову повернутися до Атлантичного флоту.

У жовтні 1929 року він вирушив до Яффи в Підмандатній Палестині під час періоду заворушень у місті. У січні 1930 року «Раміліз» ненадовго сів на мілину у Великій гавані Мальти.

Починаючи з 1936 року, він служив навчальним кораблем для Королівського військово-морського резерву та корабельних юніорів, роль, яку лінкор виконував до грудня 1937 року. У цей період кораблі його класу були присутні на огляді коронації Георга VI 20 травня 1937 року.

На 1 вересня 1939 року, коли в Європі спалахнула Друга світова війна, лінкор перебував у Гібралтарі у складі британської ескадри. 5 жовтня 1939 року «Рамілізу» було наказано залишити Александрію, щоб приєднатися до Північноатлантичних ескортних сил, що базувалися в Галіфаксі, Нова Шотландія. Наступного дня наказ було скасовано, і корабель було відкликано до Александрії для заміни лінкора «Малайя» в Середземноморському флоті. У листопаді його перевели до Адена в рамках пошукових операцій німецького важкого крейсера «Адмірал граф Шпее». «Раміліз» здійснив візити до портів Австралії дорогою до Нової Зеландії, прибувши до Веллінгтона 31 грудня, щоб зустрітися з конвоєм, який перевозив підрозділи 2-х Новозеландських експедиційних сил до Єгипту.

«Адмірал граф Шпее» так і не зайшов в Індійський океан, тому в травні 1940 року «Раміліз» було переведено назад до Середземноморського флоту, оскільки ймовірність вступу Італії у війну на боці Німеччини почала стрімко зростати. Після оголошення війни Італією 10 червня британський флот розпочав операції проти італійських позицій по всьому Середземномор'ю. До кінця червня «Раміліз» супроводжував конвої у Середземному морі разом з «Роял Соверен» та авіаносцем «Ігл». 15 серпня «Раміліз» бомбардував італійський порт Бардія та форт Капуццо біля Соллума разом з лінкорами «Малая» та «Ворспайт» і важким крейсером «Кент». Італійські бомбардувальники атакували британський флот, але не змогли влучити в британський лінкор. Корабель був частиною сил, які прикривали серію конвоїв до та з Мальти та Греції на початку листопада, під час яких «Раміліз» був атакований італійським підводним човном «П'єр Каппоні», але безрезультатно. Потім лінкор супроводжував авіаносець «Іластрієс», коли той в ніч на 11 листопада завдав удару по головній італійській військово-морській базі в Таранто, спричинивши серйозної шкоди італійському бойовому флоту. В результаті нальоту на Таранто та знищення значної частини італійського лінкорного флоту, «Раміліз» більше не був необхідним для протидії силам Королівського флоту Італії, тому його було переведено до Північноатлантичних ескортних сил. Пізніше, 27 листопада, його було прикріплено до З'єднання Н для супроводу конвою на Мальті в ході битви біля мису Спартівенто, хоча він не брав безпосередньо участі в бойових діях. У грудні він повернувся до Девонпорта для переобладнання.

У серпні 1941 року він супроводжував конвой HX 106, який 8 лютого зіткнувся з німецькими швидкісними лінкорами «Шарнгорст» і «Гнайзенау». Легкоозброєні німецькі лінкори, оснащені 11-дюймовими (280-мм) гарматами, маючи наказ уникати зіткнення з ворожими великими кораблями, не атакували конвой, коли зрозуміли, що «Раміліз» знаходиться серед кораблів ескорту. 23 травня «Раміліз» було відсторонено від обов'язків ескорту конвою HX 127, щоб приєднатися до пошуків німецького лінкора «Бісмарк». 16 серпня в ісландському Гваль-фіорді британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль відвідав корабель, повертаючись з конференції в затоці Пласентія, в домініоні Ньюфаундленд, після зустрічі з президентом США Франкліном Д. Рузвельтом, де вони підписали Атлантичну хартію.

У жовтні 1941 року Адміралтейство вирішило перевести корабель до 3-ї бойової ескадри, яка формувалася в Коломбо на Цейлоні. З початком війни на Тихому океані 7 грудня військово-морські сили стали необхідними в Індійському океані для захисту Британської Індії. До кінця березня 1942 року було сформовано Ост-Індський Флот під командуванням адмірала Джеймса Сомервіля. Незважаючи на значну силу Східного флоту, багато його підрозділів, включаючи чотири лінкори класу «Рівендж», більше не були передовими військовими кораблями тогодення. Потужний «Кідо Бутай» віцеадмірала Тюїті Наґумо, що складався з шести авіаносців та чотирьох швидкісних лінкорів, значно переважав Східний флот Сомервіля по силі. В результаті лише модернізований «Ворспайт» міг діяти з двома авіаносцями флоту; «Раміліз», три однотипні лінкори та «Гермес» не брали участі в бойових діях для супроводу конвоїв в Індійському океані.

Наприкінці березня дешифрувальники з Об'єднаного бюро Далекого Сходу, філії Блетчлі-Парку, повідомили Сомервілля, що японці планують рейд в Індійський океан, щоб атакувати Коломбо та Трінкомалі та знищити його флот. Тому він розділив свій флот на дві групи: з'єднання А, яка складалася з двох авіаносців, «Ворспайт» та чотирьох крейсерів, і з'єднання B, у складі «Раміліза», трьох однотипних лінкорів та «Гермеса». Після трьох днів безуспішних пошуків японського флоту Сомервілль повернувся на атол Адду на Мальдівах, щоб дозаправитися. Перебуваючи там, Сомервілль отримав повідомлення про те, що японський флот наближається до Коломбо, який вони атакували наступного дня, 5 квітня, а 9 квітня атакували Трінкомалі. Після першого рейду 5 квітня Сомервіль вивів «Раміліз» і решту лінкорів до Момбаси, де вони могли б забезпечити контроль над судноплавними шляхами на Близькому Сході та в Перській затоці. Чотири кораблі класу «Рівендж» вирушили з атолу Адду рано вранці 9 квітня до Момбаси; тут вони залишалися до 1943 року.

Корабель брав участь у складі сил прикриття у вторгненні на Мадагаскар (операція «Айронклад»). Лінкор забезпечив висадку десантної групи з 50 королівських морських піхотинців, яку есмінець «Ентоні» на високій швидкості переправив повз берегові укріплення Дієго-Суареса на північний край Мадагаскару. Висадившись у гавані, вони захопили командний пункт французької артилерії разом з казармами та військово-морським складом. Наступного дня лінкор вступив у бій з береговими батареями на півострові Оронхія, але після кількох залпів 15-дюймових снарядів французькі артилеристи вирішили припинити вогонь. «Раміліз» залишався там під час битви за Мадагаскар, доки французький гарнізон не капітулював у листопаді. 30 травня японські надмалі підводні човни, спущені на воду підводними човнами I-16 та I-20, атакували кораблі в Дієго-Суаресі. Один із надмалих підводних човнів влучив у «Раміліз» трохи вище його башти «А» з лівого борту. Вибух пробив велику діру в корпусі та спричинив значне затоплення, хоча команди з ліквідації наслідків швидко локалізували його, а швидке протизатоплення запобігло сильному крену. Він, тим не менш, зміг дістатися до Дурбана у Південній Африці, зі швидкістю 9-10 вузлів (17-19 км/год).

Корабель проходив тимчасовий ремонт у Дурбані з червня по серпень 1942 року, перш ніж вирушити до Девонпорта, де встав на капітальний ремонт. У червні 1943 року лінкор повернувся до строю, а в липні прибув до Кіліндіні у Східній Африці, де знову приєднався до Східного флоту; на той час «Раміліз» був єдиним лінкором, що залишився на станції. У січні 1944 року «Раміліз» прибув до Британських островів, де увійшов до складу Флоту метрополії.

Разом з «Ворспайтом», монітором «Робертс», п'ятьма крейсерами та п'ятнадцятьма есмінцями бомбардувальні сили діяли на схід від пляжу «Сорд», підтримуючи штурмові сили «S». Два лінкори відкрили вогонь близько 05:30, «Раміліз» обстрілював німецьку батарею в Бенервіль-сюр-Мер. Невдовзі після цього три німецькі есмінці вийшли з Гавра, щоб атакувати нападників. Хоча вони були атаковані як «Раміліз», так і «Ворспайтом», а також крейсерами, німецькі кораблі змогли втекти, випустивши п'ятнадцять торпед на велику відстань. Дві торпеди пройшли повз між «Ворспайтом» і «Рамілізом», і лише один корабель, есмінець «Свеннер» з норвезьким екіпажем, було підбито та потоплено.

Лінкори відновили обстріл берегових батарей до кінця дня, придушуючи німецькі важкі гармати, що дозволило крейсерам та есмінцям підійти ближче, щоб забезпечити пряму вогневу підтримку наступаючим військам. «Раміліз» здійснив одинадцять обстрілів батареї Беннервіль зі значним помітним успіхом, аж до того, що батарея не виявляла жодних ознак життя вдень. У результаті запланована висадка командос для її нейтралізації (операції «Фрог» та «Дір») була скасована. Пара лінкорів повернулася на свою позицію наступного дня, цього разу в компанії з лінкором «Родні». Протягом наступного тижня лінкори — з «Родні», що чергувався з «Нельсоном», постійно бомбардували німецькі оборонні позиції, що перебували на напрямку вторгнення британських і канадських плацдармів «Сорд», «Голд» та «Джуно». Під час бомбардування біля узбережжя Нормандії «Раміліз» випустив 1002 снаряди з гармат головної батареї.

У липні «Раміліз» перекинули до Середземного моря, де зосереджувалися сили для проведення операції «Драгун» — вторгнення у південну Францію, яке мало відбутися наступного місяця. «Раміліз» був одним із п'яти лінкорів, що підтримували висадку, а саме: американські лінкори «Невада», «Арканзас» та «Техас», а також «Лотарингія» флоту Вільної Франції. Через пізнє прибуття в Середземне море він не приєднався до групи гарматної підтримки «Альфа» на Мальті, а натомість відплив прямо з Алжиру на зустріч з групою біля французького узбережжя рано вранці 15 серпня.

З 15 по 28 серпня «Раміліз» здійснював бомбардування позицій противника. У день «Д» група артилерійської підтримки «Альфа» в основному атакувала берегові батареї, що охороняли сектор висадки «Альфа» напроти затоки Сен-Тропе. «Раміліз» випустив десять снарядів по важкій батареї на південь від Сен-Тропе о 06:15 та двадцять чотири снаряди по батареї поблизу мису Камарат о 06:54. Після цього просування наземних військ не потребувало подальшої підтримки, оскільки піхота союзників швидко просувалася вглиб країни. 17 серпня «Раміліз» перемістився до сектора «Сітка» та обстріляв німецькі позиції на острові Пор-Кро. Керуючись літаком-коригувальником, що злетів з «Квінсі», він здобув шість прямих влучань у міський форт.

Наземні війська з боями просувалися на захід до Тулона. Підтримуючий вогонь бомбардувальних сил допоміг французьким військам, які захопили половину міста, але батареї на півострові Сен-Мандріє продовжували чинити спротив. 25 серпня лінкор разом з французькою «Лотарингією» та кількома крейсерами вів вогонь по ворожих укріпленнях, отримавши кілька влучань і змусивши замовкнути дві батареї. Кілька батарей продовжували триматися, і 26 серпня бомбардування продовжилося. «Раміліз» випустив 35 пострілів, отримавши прямі влучання та не спостерігаючи жодного вогню у відповідь. 27 серпня він зробив ще 48 пострілів, з яких щонайменше 34 впали в межах 50 м від цілей. Наступного дня німецькі гарматні розрахунки здалися. «Раміліз» звільнили з району штурму 29 серпня.

31 січня 1945 року, оскільки його бомбардувальна спроможність більше не була потрібна, «Раміліз» був переведений у резерв у Портсмуті. 15 травня, після капітуляції Німеччини, його частково роззброїли та переобладнали на плавучу казарму. Лінкор був прикріплений до навчального закладу HMS Vernon. У грудні 1947 року зношений «Раміліз» був внесений до списку на утилізацію, а 2 лютого 1948 року його передали Британській корпорації заліза та сталі для продажу на металобрухт. 23 квітня його доставили до Кернріана, а згодом розібрали на брухт.

• Операція «Оверлорд»
• Нормандська операція
• HMS Warspite (03)
• HMS Roberts (F40)
• HMS Mauritius (80)
• HMS Arethusa (26)
• Останній бій лінкора «Бісмарк»

Виноски

Джерела

• Royal Navy History, HMS Ramillies, Institute of Naval History
• HMS RAMILLIES — Royal Sovereign-class 15in gun Battleship [Архівовано 6 листопада 2010 у Wayback Machine.]
• Maritimequest HMS Ramillies Photo Gallery [Архівовано 6 червня 2011 у Wayback Machine.]
• The H.M.S. Ramillies Association [Архівовано 17 січня 2022 у Wayback Machine.]