Ikara

Ikara
Походження	Австралія
Історія виробництва
Розроблено	1960
Характеристики
Вага	513 кг
Довжина	3,42 м
Діаметр	0,61 м
Двигун	твердопаливний
Розмах крил	1,52 м
Операційна дальність	0,9-19 км
Швидкість	200 м/с
Система керування	радіокерування
Пускова платформа	Морське базування
Ikara у Вікісховищі

«Ікара» (англ. Ikara) — австралійський протичовновий ракетний комплекс, розроблений у 1960-х роках.

Назва походить від слова з мови австралійських аборигенів, що означає «метальна палиця».

У 1950-х роках, через поширення підводних човнів, спущених на воду під час Холодної війни, Королівський австралійський флот вирішив озброїтися новими протичовновими ракетами для заміни американських ракет «ASROC» та британських «Match». Розробка нової зброї розпочалася в 1960 році. Випробування розпочалися в 1963 році, а в 1965 році стартувало серійне виробництво.

Комплекс «Ікара» складається з пускової установки, корабельної системи бойового управління та ракети-торпеди.

Ракета виконана за звичайною аеродинамічною схемою, вона має трикутні крила та вертикальні стабілізатори. Крила та стабілізатори легко знімаються, що дозволяє їх зручно транспортувати та зберігати. Конструктивно ракета може нести торпеди Mark 44 і Mark 46 (США), тип 42 (Швеція), A244 і A244/S (Італія), Sting Ray (Велика Британія). Але на даний момент використовуються лише американські торпеди.

Запуск ракети здійснюється за допомогою твердопаливного двигуна, який забезпечує політ на невеликій (до 300 м) висоті з дозвуковою швидкістю на дальність до 19 км. Корабельна система бойового управління неперервно видає інформацію про розташування корабля, ракети та цілі, на підставі якої виробляє команди коригування траєкторії польоту.

При підльоті до цілі спрацьовують піропатрони, які відділяють торпеду від ракети. Торпеда приводнюється за допомогою парашута, який відстрілюється в момент приводження, при цьому вмикається двигун торпеди. Після цього ракета продовжує свій політ з працюючим двигуном. Ракета відводиться в сторону від місця приводнення торпеди, щоб уникнути завад в системі управління торпедою.

У 1970-х роках були проведені роботи зі створення покращеного варіанту «Super Ikara», оснащеного турбореактивним двигуном, який мав більшу дальність ураження цілі (до 100 км) і менші масо-габаритні показники. Проте він не був прийнятий на озброєння.

• Військово-морські сили Австралії
• Військово-морські сили Великої Британії
• Військово-морські сили Нової Зеландії
• Військово-морські сили Чилі
• Військово-морські сили Бразилії

• Шунков В. Н. Фрегаты и сторожевые корабли/Худ.обл. М. В. Драко.—Мн: ООО «Попурри», 2003—640 с.:ил. ISBN 985-438-848-4

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ikara