KLK3

KLK3
Наявні структури
PDBПошук ортологів: M0QZF9 PDBe M0QZF9 RCSB
Ідентифікатори
Символи KLK3, APS, KLK2A1, PSA, hK3, kallikrein related peptidase 3, Prostate Specific Antigen
Зовнішні ІД OMIM: 176820 MGI: 97320 HomoloGene: 68141 GeneCards: KLK3
Пов'язані генетичні захворювання
рак простати[1]
Шаблон експресії


Більше даних
Ортологи
Види Людина Миша
Entrez
354
18048
Ensembl
ENSG00000142515
ENSMUSG00000066513
UniProt
P07288
P00757
RefSeq (мРНК)
NM_010915
RefSeq (білок)
NP_001025218
NP_001025219
NP_001639
NP_035045
Локус (UCSC) Хр. 19: 50.85 – 50.86 Mb Хр. 7: 43.86 – 43.86 Mb
PubMed search [2] [3]
Вікідані
Див./Ред. для людейДив./Ред. для мишей

KLK3 (англ. kallikrein-related peptidase 3), також відомий як простат-специфічний антиген (ПСА, англ. prostate-specific antigen, PSA) – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 19-ї хромосоми.[4] Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 261 амінокислот, а молекулярна маса — 28 741[5].

Послідовність амінокислот
10 20 30 40 50
MWVPVVFLTL SVTWIGAAPL ILSRIVGGWE CEKHSQPWQV LVASRGRAVC
GGVLVHPQWV LTAAHCIRNK SVILLGRHSL FHPEDTGQVF QVSHSFPHPL
YDMSLLKNRF LRPGDDSSHD LMLLRLSEPA ELTDAVKVMD LPTQEPALGT
TCYASGWGSI EPEEFLTPKK LQCVDLHVIS NDVCAQVHPQ KVTKFMLCAG
RWTGGKSTCS GDSGGPLVCN GVLQGITSWG SEPCALPERP SLYTKVVHYR
KWIKDTIVAN P

Кодований геном білок за функціями належить до гідролаз, протеаз, серинових протеаз. Задіяний у такому біологічному процесі, як альтернативний сплайсинг. Секретований назовні.

ПСА виробляється для еякуляту, де він розріджує сперму в сім’яному згустку і дозволяє сперматозоїдам вільно рухатися. [6] Вважається також, що він відіграє важливу роль у розчиненні цервікального слизу, дозволяючи сперматозоїдам проникати в матку. [7]

ПСА присутній у невеликих кількостях у сироватці крові чоловіків із здоровою простатою, але його рівень часто підвищується при наявності раку простати або інших захворювань простати.[8] ПСА не є унікальним маркером раку простати, оскільки його підвищення може також спостерігатися при простатиті або доброякісній гіперплазії простати.[9]

Рак простати

Скринінг

Клінічні настанови щодо скринінгу раку простати різняться і є суперечливими, частково через невизначеність щодо того, чи переважають переваги скринінгу зрештою над ризиками надмірної діагностики та надмірного лікування. [10] У Сполучених Штатах Управління з контролю за продуктами і ліками (FDA) схвалило тест на ПСА для щорічного скринінгу раку простати у чоловіків віком від 50 років. Перед проведенням тесту пацієнта необхідно поінформувати про ризики та переваги тестування на ПСА.

У Сполученому Королівстві, станом на 2018 рік, Національна служба охорони здоров'я (NHS) не зобов'язує і не рекомендує проходити тест на ПСА, але дозволяє пацієнтам приймати рішення на основі поради свого лікаря.[11] NHS не пропонує загального скринінгу за допомогою тесту на ПСА з аналогічних причин.[12]

Рівні ПСА в межах від 4 до 10 нг/мл (нанограм на мілілітр) вважаються підозрілими, і слід розглянути можливість підтвердження аномального результату повторним тестом. Якщо це показано, проводиться біопсія простати для отримання зразка тканини з метою гістопатологічного аналізу

Хоча тестування на ПСА може допомогти одному з тисячі чоловіків уникнути смерті від раку простати, у 4–5 з тисячі чоловіків смерть від раку простати настане протягом 10 років навіть за умов скринінгу. Це означає, що скринінг із використанням ПСА може знизити смертність від раку простати до 25%. Очікувані негативні наслідки включають тривожність у 100–120 чоловіків, які отримують хибнопозитивні результати, біль під час біопсії та інші ускладнення, пов’язані з біопсією у разі хибнопозитивних тестів.

Використання скринінгових тестів на ПСА також є суперечливим через сумнівну точність тесту. Скринінг може показати аномальні результати навіть тоді, коли у чоловіка немає раку (це називається хибнопозитивним результатом), або нормальні результати навіть тоді, коли рак насправді є (це називається хибнонегативним результатом).[13] Хибнопозитивні результати тесту можуть спричиняти розгубленість і тривожність у чоловіків, а також призводити до непотрібних біопсій простати - процедури, яка несе ризик болю, інфекції та кровотечі. Хибнонегативні результати можуть створювати у чоловіків помилкове відчуття безпеки, хоча насправді рак може бути присутнім. еред тих, у кого виявлено рак простати, надмірне лікування є поширеним явищем, оскільки більшість випадків цього раку не очікуються як такі, що спричинять симптоми через повільний ріст пухлини. Через це багато чоловіків зазнають побічних ефектів лікування: з кожної тисячі обстежених 29 чоловіків можуть зіткнутися з еректильною дисфункцією, 18 - з нетриманням сечі, двоє - із серйозними серцево-судинними подіями, один - із тромбоемболією легеневої артерії або глибоким венозним тромбозом, і один випадок - з летальним ускладненням під час операції. Оскільки очікувані ризики часто сприймаються пацієнтами як незначні порівняно з ризиком смерті, більшість чоловіків із діагнозом раку простати (до 90% випадків) обирають активне лікування.[14][15][16]

Стратифікація ризику та стадіювання

Чоловіків з раком передміхурової залози можна охарактеризувати як таких, що мають низький, середній або високий ризик виникнення/розвитку метастатичного захворювання або смерті від раку передміхурової залози. Рівень ПСА є однією з трьох змінних, на яких базується стратифікація ризику; інші - це ступінь раку передміхурової залози (система класифікації Глісона) та стадія раку на основі фізикального обстеження та досліджень візуалізації. Критерії Д'Аміко для кожної категорії ризику:[17]

Низький ризик: PSA < 10, бали Глісона ≤ 6, ТА клінічна стадія ≤ T2a
Проміжний ризик: PSA 10-20, бали глісона 7, АБО клінічна стадія T2b/c
Високий ризик: PSA > 20, бали Глісона ≥ 8, АБО клінічна стадія ≥ T3

Враховуючи відносну простоту критеріїв Д'Аміко 1998 року (вище), існують або були запропоновані інші прогностичні моделі стратифікації ризику, засновані на математичних конструкціях ймовірності, щоб забезпечити краще узгодження рішень щодо лікування з особливостями захворювання.[18] Проводяться дослідження щодо включення результатів багатопараметричної МРТ-візуалізації до номограм, що базуються на ПСА, ступені злоякісності за шкалою Глісона та стадії пухлини.[19]

Моніторинг після лікування

Рівень ПСА періодично контролюється (наприклад, кожні 6–36 місяців) після лікування раку простати – частіше у пацієнтів з високим ризиком захворювання, рідше у пацієнтів з низьким ризиком захворювання. Якщо хірургічне лікування (тобто радикальна простатектомія) успішно видаляє всю тканину простати (і рак простати), ПСА стає невиявним протягом кількох тижнів. Подальше підвищення рівня ПСА вище 0,2 нг/мл[20] зазвичай розглядається як ознака рецидиву раку передміхурової залози після радикальної простатектомії; рідше це може просто вказувати на залишкову доброякісну тканину передміхурової залози.

Після променевої терапії будь-якого типу раку передміхурової залози можуть бути виявлені деякі рівні ПСА, навіть якщо лікування зрештою виявляється успішним. Це ускладнює інтерпретацію зв'язку між рівнями ПСА та рецидивом/персистенцією раку передміхурової залози після променевої терапії. Рівень ПСА може продовжувати знижуватися протягом кількох років після променевої терапії. Найнижчий рівень називається надиром ПСА. Подальше підвищення рівня ПСА на 2,0 нг/мл вище надиру є прийнятим на даний момент визначенням рецидиву раку передміхурової залози після променевої терапії.

Рецидивний рак передміхурової залози, виявлений за підвищенням рівня ПСА після лікувального лікування, називається «біохімічним рецидивом». Ймовірність розвитку рецидивного раку передміхурової залози після лікувального лікування пов'язана з доопераційними змінними, описаними в попередньому розділі (рівень ПСА та ступінь/стадія раку). Рак низького ризику має найменшу ймовірність рецидиву, але також найменшу ймовірність того, що він взагалі потребуватиме лікування.

Простатит

Рівень ПСА підвищується на тлі інфекції/запалення простати (простатиту), часто помітно (> 100).

Судово-медична ідентифікація сперми

ПСА (простатичний специфічний антиген) вперше був ідентифікований дослідниками, які намагалися знайти речовину в сім'яній рідині, що могла б допомогти у розслідуванні випадків зґвалтування.[21] ПСА використовується для виявлення наявності сперми у судово-серологічних дослідженнях. У спермі дорослих чоловіків рівень ПСА значно перевищує його концентрацію в інших тканинах, тому високий рівень ПСА у зразку є індикатором можливої присутності сперми. Оскільки ПСА є біомаркером, що виробляється незалежно від наявності сперматозоїдів, він залишається корисним для ідентифікації сперми у чоловіків після вазектомії та у випадках азооспермії.[22]

ПСА також може бути присутній у низьких концентраціях в інших біологічних рідинах, таких як сеча та грудне молоко, тому для виключення хибнопозитивних результатів і достовірного підтвердження наявності сперми встановлюється високий мінімальний поріг інтерпретації.[23] Традиційні методи, такі як кросовер-електрофорез, мають недостатню чутливість і виявляють лише сім'яний ПСА, тоді як нові діагностичні тести, розроблені на основі клінічних методів скринінгу раку простати, знизили поріг виявлення до 4 нг/мл.[24] Такий рівень антигену може бути присутнім у периферичній крові чоловіків із раком простати, а також рідко зустрічається у жіночій сечі та грудному молоці.[23]

Продукція

ПСА (простатичний специфічний антиген) виробляється в епітеліальних клітинах простати, і його можна виявити в зразках біопсії або інших гістологічних препаратах за допомогою імуногістохімії. Пошкодження цього епітелію, наприклад при запаленні або доброякісній гіперплазії простати, може призводити до дифузії антигену в тканини навколо епітелію, що є причиною підвищення рівня ПСА в крові при таких станах.[25]

Більш суттєво те, що ПСА залишається присутнім у клітинах простати навіть після їх злоякісного перетворення. Зазвичай клітини раку простати мають мінливе або слабке фарбування на ПСА через порушення їх нормального функціонування. Таким чином, окремі ракові клітини виробляють менше ПСА, ніж здорові, але підвищений рівень ПСА у сироватці крові пацієнтів з раком простати пов’язаний із значною кількістю таких клітин, а не з їх індивідуальною активністю. У більшості випадків раку простати клітини все ж залишаються позитивними на ПСА, що дозволяє використовувати цей маркер для ідентифікації метастазів. Однак оскільки деякі високозлоякісні пухлини простати можуть повністю не експресувати ПСА, гістологічний аналіз таких випадків зазвичай включає комбінацію ПСА з іншими маркерами, такими як простатична кисла фосфатаза та CD57.[25]

Механізм дії

Фізіологічна функція KLK3 (PSA) полягає у розчиненні сім'яного згустка (коагулюму), який утворюється з семеногелинів та фібронектину і утримує сперматозоїди. Його протеолітична дія ефективно розріджує згусток, звільняючи сперматозоїди. Активність PSA жорстко регулюється: у простаті він присутній у неактивній проформі, яка активується завдяки дії KLK2 - іншої калікреїн-пов’язаної протеази. У простаті концентрація іонів цинку в 10 разів вища, ніж у інших рідинах організму. Іони цинку сильно інгібують активність як PSA, так і KLK2, роблячи PSA повністю неактивним.[26]

Додаткова регуляція відбувається через зміни pH. Хоча активність PSA зростає при підвищенні pH, інгібуюча дія цинку також посилюється. pH сім'яної рідини слаболужний, а концентрація цинку висока. Під час еякуляції сім'яна рідина потрапляє в кисле середовище вагіни через наявність молочної кислоти. У фертильних пар кінцевий pH вагіни після статевого акту наближається до рівня 6–7, що знижує інгібування PSA цинком. На цих рівнях pH зменшена активність PSA компенсується послабленням інгібування цинком, забезпечуючи поступове розрідження згустка та контрольоване вивільнення сперматозоїдів.

Біохімія

Простатичний специфічний антиген (PSA, також відомий як калікреїн III, семінін, семеногелаза, γ-семінопротеїн та P-30 антиген) - це 34 кДа глікопротеїн, який майже виключно виробляється простатою. Він належить до серинових протеаз (EC 3.4.21.77), а його ген розташований у людей на 19-й хромосомі (19q13).[27]

Історія

Відкриття простатичного специфічного антигену (PSA) супроводжується суперечками, оскільки PSA був незалежно виявлений у тканині простати та спермі різними дослідниками, які надали йому різні назви.[28]

Флокс (Flocks) першим провів експерименти з антигенами простати в 1960-х роках[29] Через 10 років Аблін (Ablin) повідомив про виявлення преципітуючих антигенів у простаті.[30]

У 1971 році Міцуво Хара (Mitsuwo Hara) описав унікальний білок у сім'яній рідині - гама-семінопротеїн. У 1973 році Лі та Белінг (Li and Beling) ізолювали з людської сперми білок E1, намагаючись розробити новий метод контролю фертильності.[31][32]

У 1978 році Сенсабо (Sensabaugh) ідентифікував специфічний для сперми білок p30, довівши, що він ідентичний білку E1, і встановив, що його джерелом є простата.[33] У 1979 році Ван (Wang) очистив тканинно-специфічний антиген із простати, назвавши його «простатичний антиген».[34]

Кількісне вимірювання PSA у крові вперше провів Папсідеро (Papsidero) у 1980 році,[35] а Стеймі (Stamey) розпочав клінічні дослідження PSA як маркера раку простати.[28]

Рівні сироватки

ПСА зазвичай присутній у крові на дуже низьких рівнях. Референсний діапазон менше 4 нг/мл для першого комерційного тесту на ПСА, Hybritech Tandem-R PSA, який був випущений у лютому 1986 року, був встановлений на основі дослідження, яке показало, що у 99% із 472, на вигляд здорових чоловіків, загальний рівень ПСА був нижчим за 4 нг/мл.[36][37][38][39][40][41][42][43]

Підвищений рівень ПСА може свідчити про наявність раку простати. Однак рак простати також може бути присутнім за повної відсутності підвищеного рівня ПСА, і в цьому випадку результат тесту буде хибнонегативним.[44]

Повідомлялося, що ожиріння знижує рівень ПСА в сироватці крові.[45] Затримка на ранньому етапі виявлення може частково пояснити гірші результати у чоловіків з ожирінням та ранньою стадією раку простати.[46] Після лікування вищий ІМТ також корелює з вищим ризиком рецидиву.[47]

Рівні ПСА також можуть підвищуватися через простатит, подразнення, доброякісну гіперплазію простати (ДГПЗ) та нещодавню еякуляцію,[48][49] що може призводити до хибнопозитивних результатів. Дослідження показали, що пальцеве ректальне обстеження (ПРО) також підвищує рівень ПСА[50][51][52][53] . Однак цей ефект є клінічно незначущим, оскільки ПРО викликає найбільше підвищення у пацієнтів, у яких рівень ПСА вже перевищує 4,0 нг/мл. Рівні ПСА вищі влітку, ніж у інші пори року.[54][55]

"Нормальні" референсні діапазони простат-специфічного антигену збільшуються з віком, як і типові діапазони при раку простати (див. відповідну таблицю).[56][57]

Вік 40 - 49 50 - 59 60 - 69 70-79 років
Рак Не рак Рак Не рак Рак Не рак Рак Не рак
5-й перцентиль 0.4[56] 0.3[56] 1.2[56] 0.3[56] 1.7[56] 0.3[56] 2.3[56] 0.4[56] ng/mL or μg/L
95-й перцентиль

Не-афроамериканці

163.0[56] 1.2 - 2.9[57] 372.5[56] 2.07 - 4.7[57] 253.2[56] 2.8 - 7.2 613.2[56] 4.0 - 9.0[57]
95-й перцентиль

Афроамериканці

2.4 - 2.7[57] 4.4 - 6.5[57] 6.7 - 11[57] 7.7 - 13[57]

Швидкість підвищення рівня ПСА

Попри попередні дані,[58] сучасні дослідження показують, що швидкість підвищення рівня ПСА (наприклад, понад 0,35 нг/мл/рік, так звана «швидкість ПСА» або PSA velocity[59]) не є більш специфічним маркером раку простати, ніж сам рівень ПСА в сироватці крові.[60]

Однак швидкість зростання ПСА може мати прогностичне значення у випадку раку простати. У чоловіків із раком простати, у яких рівень ПСА зростав більш ніж на 2,0 нг/мл протягом року до встановлення діагнозу, ризик смерті від раку простати є вищим, навіть якщо було проведено радикальну простатектомію.[61] Дослідження 2008 року показало, що швидкість ПСА є більш корисною, ніж час подвоєння ПСА (PSA doubling time), для виявлення пацієнтів із загрозливим для життя захворюванням до початку лікування.[62]

Чоловіки з підвищеним ризиком раку простати, які вирішують відстежувати свої значення ПСА у динаміці (наприклад, протягом років), можуть використовувати напівлогарифмічний графік. Експоненціальне зростання значень ПСА виглядає як пряма лінія [63] на такому графіку, тому поява нового значення ПСА, що суттєво перевищує цю лінію, сигналізує про перехід до нового, значно вищого темпу зростання,[63] тобто - до більшої швидкості ПСА.

Вільний ПСА

Ризик раку простати в двох вікових групах на основі вільного ПСА як % від загального ПСА[64]

Більша частина ПСА в крові зв’язана з білками сироватки. Невелика кількість залишається у вільному стані (не зв’язаною з білками) і називається "вільним ПСА". У чоловіків із раком простати співвідношення вільного ПСА до загального знижується. Ризик раку зростає, якщо цей показник становить менше 25%. Чим нижчим є співвідношення, тим вища ймовірність наявності раку простати. Визначення співвідношення вільного та загального ПСА є особливо корисним для уникнення непотрібних біопсій у пацієнтів із рівнем ПСА між 4 та 10 нг/мл.[65] Однак як загальний, так і вільний ПСА тимчасово підвищуються після еякуляції, повертаючись до базових значень протягом 24 годин.[66]

Неактивний ПСА

Тест на ПСА, проведений у 1994 році, не зміг диференціювати рак передміхурової залози від доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ), а комерційні набори для аналізу ПСА не надавали правильних значень ПСА.[67] Таким чином, із введенням співвідношення вільного до загального ПСА надійність тесту покращилася. Вимірювання активності ферменту може збільшити співвідношення вільного до загального ПСА та ще більше покращити діагностичну цінність тесту.[68] Було показано, що протеолітично активний ПСА має антиангіогенний ефект [69] а деякі неактивні підформи можуть бути пов'язані з раком передміхурової залози, як показано за допомогою MAb 5D3D11, антитіла, здатного виявляти форми, що рясно представлені в сироватках крові хворих на рак.[70] Наявність неактивних проферментних форм ПСА є ще одним потенційним показником захворювання.[71]

Комплексний ПСА

ПСА існує в сироватці крові у вільній (незв'язаній) формі та в комплексі з альфа-1-антихімотрипсином; було проведено дослідження, щоб з'ясувати, чи є вимірювання комплексного ПСА більш специфічними та чутливими біомаркерами раку простати, ніж інші підходи.[72][73]

ПСА в інших біологічних рідинах і тканинах

Концентрація ПСА в рідинах людського тіла
Рідина ПСА (нг/мл)
сперма
200,000 - 5.5 млн
амніотична рідина
0.60 - 8.98
грудне молоко
0.47 - 100
слина
0
жіноча сеча
0.12 - 3.72
жіноча сироватка
0.01 - 0.53

Термін «простат-специфічний антиген» є неправильним: це антиген, але він не є специфічним для простати. Хоча він присутній у великих кількостях у тканині простати та спермі, він був виявлений і в інших рідинах і тканинах організму.[74]

У жінок ПСА виявляється в жіночому еякуляті в концентраціях, приблизно рівних концентрації, що міститься в чоловічій спермі.[75] Окрім сперми та жіночого еякуляту, найбільші концентрації ПСА в біологічних рідинах виявляються в грудному молоці та навколоплідних водах. Низькі концентрації ПСА були виявлені в уретральних залозах, ендометрії, нормальній тканині молочної залози та тканині слинних залоз. ПСА також виявляється в сироватці крові жінок з раком молочної залози, легень або матки, а також у деяких пацієнтів з раком нирок..[76]

Зразки тканин можна забарвити на наявність ПСА, щоб визначити походження злоякісних клітин, що метастазували.[77]

Взаємодії

Було показано, що ПСА взаємодіє з інгібітором протеїну С.[78][79] Він взаємодіє та активує фактораи росту судинного ендотелію VEGF-C та VEGF-D, що беруть участь в ангіогенезі пухлини та лімфатичному метастазуванні пухлин.[80]

Література

  • Lundwall A., Lilja H. (1987). Molecular cloning of human prostate specific antigen cDNA. FEBS Lett. 214: 317—322. PMID 2436946 doi:10.1016/0014-5793(87)80078-9
  • Digby M.R., Zhang X.Y., Richard R.I. (1989). Human prostate specific antigen (PSA) gene: structure and linkage to the kallikrein-like gene, hGK-1. Nucleic Acids Res. 17: 2137—2137. PMID 2467258 doi:10.1093/nar/17.5.2137
  • Klobeck H.-G., Combriato G., Schulz P., Arbusow V., Fittler F. (1989). Genomic sequence of human prostate specific antigen (PSA). Nucleic Acids Res. 17: 3981—3981. PMID 2471958 doi:10.1093/nar/17.10.3981
  • Lundwall A. (1989). Characterization of the gene for prostate-specific antigen, a human glandular kallikrein. Biochem. Biophys. Res. Commun. 161: 1151—1159. PMID 2472789 doi:10.1016/0006-291X(89)91362-4
  • Henttu P., Vihko P. (1989). cDNA coding for the entire human prostate specific antigen shows high homologies to the human tissue kallikrein genes. Biochem. Biophys. Res. Commun. 160: 903—910. PMID 2470373 doi:10.1016/0006-291X(89)92520-5
  • Riegman P.H.J., Vlietstra R.J., van der Korput J.A.G.M., Romijn J.C., Trapman J. (1989). Characterization of the prostate-specific antigen gene: a novel human kallikrein-like gene. Biochem. Biophys. Res. Commun. 159: 95—102. PMID 2466464 doi:10.1016/0006-291X(89)92409-1

Примітки

  1. ↑ Захворювання, генетично пов'язані з KLK3 переглянути/редагувати посилання на ВікіДаних.
  2. ↑ Human PubMed Reference:.
  3. ↑ Mouse PubMed Reference:.
  4. ↑ HUGO Gene Nomenclature Commitee, HGNC:6364 (англ.) . Процитовано 12 вересня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. ↑ UniProt, P07288 (англ.) . Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 12 вересня 2017.
  6. ↑ Balk SP, Ko YJ, Bubley GJ (Січень 2003). Biology of prostate-specific antigen. Journal of Clinical Oncology. 21 (2): 383—391. doi:10.1200/JCO.2003.02.083. PMID 12525533.
  7. ↑ Hellstrom WJG, ред. (1999). Chapter 8: What is the prostate and what is its function?. American Society of Andrology Handbook. San Francisco: American Society of Andrology. ISBN 978-1-891276-02-6.
  8. ↑ Catalona WJ, Richie JP, Ahmann FR, Hudson MA, Scardino PT, Flanigan RC, DeKernion JB, Ratliff TL, Kavoussi LR, Dalkin BL, Waters WB, MacFarlane MT, Southwick PC (Травень 1994). Comparison of digital rectal examination and serum prostate specific antigen in the early detection of prostate cancer: results of a multicenter clinical trial of 6,630 men. The Journal of Urology. 151 (5): 1283—1290. doi:10.1016/S0022-5347(17)35233-3. PMID 7512659.
  9. ↑ Velonas VM, Woo HH, dos Remedios CG, Assinder SJ (Травень 2013). Current status of biomarkers for prostate cancer. International Journal of Molecular Sciences. 14 (6): 11034—11060. doi:10.3390/ijms140611034. PMC 3709717. PMID 23708103.
  10. ↑ Gomella LG, Liu XS, Trabulsi EJ, Kelly WK, Myers R, Showalter T, Dicker A, Wender R (Жовтень 2011). Screening for prostate cancer: the current evidence and guidelines controversy. The Canadian Journal of Urology. 18 (5): 5875—5883. PMID 22018148.
  11. ↑ Should I have a PSA test?. NHS Choices. 27 лютого 2018. Архів оригіналу за 28 лютого 2018.
  12. ↑ Prostate cancer - PSA testing - NHS Choices (англ.). NHS Choices. 3 січня 2015. Архів оригіналу за 25 жовтня 2017. Процитовано 11 травня 2025.
  13. ↑ Can Prostate Cancer Be Found Early?. www.cancer.org (англ.). Процитовано 17 січня 2020.
  14. ↑ Talking With Your Patients About Screening for Prostate Cancer (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 жовтня 2014. Процитовано 2 липня 2012.
  15. ↑ Grossman DC, Curry SJ, Owens DK, Bibbins-Domingo K, Caughey AB, Davidson KW, Doubeni CA, Ebell M, Epling JW, Kemper AR, Krist AH, Kubik M, Landefeld CS, Mangione CM, Silverstein M, Simon MA, Siu AL, Tseng CW (Травень 2018). Screening for Prostate Cancer: US Preventive Services Task Force Recommendation Statement. JAMA. 319 (18): 1901—1913. doi:10.1001/jama.2018.3710. PMID 29801017.
  16. ↑ Fenton JJ, Weyrich MS, Durbin S, Liu Y, Bang H, Melnikow J (Травень 2018). Prostate-Specific Antigen-Based Screening for Prostate Cancer: Evidence Report and Systematic Review for the US Preventive Services Task Force. JAMA. 319 (18): 1914—1931. doi:10.1001/jama.2018.3712. PMID 29801018.
  17. ↑ D'Amico AV, Whittington R, Malkowicz SB, Schultz D, Blank K, Broderick GA, Tomaszewski JE, Renshaw AA, Kaplan I, Beard CJ, Wein A (Вересень 1998). Biochemical outcome after radical prostatectomy, external beam radiation therapy, or interstitial radiation therapy for clinically localized prostate cancer. JAMA. 280 (11): 969—974. doi:10.1001/jama.280.11.969. PMID 9749478.
  18. ↑ Rodrigues G, Warde P, Pickles T, Crook J, Brundage M, Souhami L, Lukka H (Квітень 2012). Pre-treatment risk stratification of prostate cancer patients: A critical review. Canadian Urological Association Journal. 6 (2): 121—127. doi:10.5489/cuaj.11085 (неактивний 28 November 2024). PMC 3328553. PMID 22511420.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на листопад 2024 (посилання)[недоступне посилання з 01.11.2016]
  19. ↑ Sperling D. mpMRI improves the accuracy of the Partin tables and other nomograms. Sperling Prostate Center. Процитовано 31 березня 2016.
  20. ↑ Freedland SJ, Sutter ME, Dorey F, Aronson WJ (Лютий 2003). Defining the ideal cutpoint for determining PSA recurrence after radical prostatectomy. Prostate-specific antigen. Urology. 61 (2): 365—369. doi:10.1016/s0090-4295(02)02268-9. PMID 12597949.
  21. ↑ Hara M, Inorre T, Fukuyama T (1971). Some physicochemical characteristics of gamma-seminoprotein, an antigenic component specific for human seminal plasma. Jpn J Legal Med. 25: 322—324.
  22. ↑ Hochmeister MN, Budowle B, Rudin O, Gehrig C, Borer U, Thali M, Dirnhofer R (Вересень 1999). Evaluation of prostate-specific antigen (PSA) membrane test assays for the forensic identification of seminal fluid. Journal of Forensic Sciences. 44 (5): 1057—1060. doi:10.1520/JFS12042J. PMID 10486959.
  23. ↑ а б Laux DL, Custis SE. Forensic Detection of Semen III. Detection of PSA Using Membrane Based Tests: Sensitivity Issues with Regards to the Presence of PSA in Other Body Fluids (PDF) (Звіт). Midwestern Association of Forensic Scientists. Архів оригіналу (PDF) за 27 серпня 2005. Процитовано 11 травня 2008.
  24. ↑ Hochmeister MN, Budowle B, Rudin O, Gehrig C, Borer U, Thali M, Dirnhofer R (Вересень 1999). Evaluation of prostate-specific antigen (PSA) membrane test assays for the forensic identification of seminal fluid. Journal of Forensic Sciences. 44 (5): 1057—1060. doi:10.1520/JFS12042J. PMID 10486959. Архів оригіналу за 24 жовтня 2004.
  25. ↑ а б Leong AS, Cooper K, Leong FJ (2003). Manual of Diagnostic Cytology (вид. 2nd). Greenwich Medical Media, Ltd. с. 79–80. ISBN 978-1-84110-100-2.
  26. ↑ Hara M, Kimura H (Травень 1989). Two prostate-specific antigens, gamma-seminoprotein and beta-microseminoprotein. The Journal of Laboratory and Clinical Medicine. 113 (5): 541—548. PMID 2654306.
  27. ↑ Lilja H (Листопад 2003). Biology of prostate-specific antigen. Urology. 62 (5 Suppl 1): 27—33. doi:10.1016/S0090-4295(03)00775-1. PMID 14607215.
  28. ↑ а б Rao AR, Motiwala HG, Karim OM (Січень 2008). The discovery of prostate-specific antigen. BJU International. 101 (1): 5—10. doi:10.1111/j.1464-410X.2007.07138.x. PMID 17760888. S2CID 27307190.
  29. ↑ Flocks RH, Boatman DL, Hawtrey CE (Листопад 1972). Tissue specific isoantigens in the dog prostate. Investigative Urology. 10 (3): 215—220. PMID 4629646.
  30. ↑ Ablin RJ, Soanes WA, Gonder MJ (Липень 1969). Immunologic studies of the prostate. A review. International Surgery. 52 (1): 8—21. PMID 4977978.
  31. ↑ Li TS, Beling CG (Лютий 1973). Isolation and characterization of two specific antigens of human seminal plasma. Fertility and Sterility. 24 (2): 134—144. doi:10.1016/S0015-0282(16)39496-1. PMID 4631694.
  32. ↑ Li TS, Beling CG (Жовтень 1974). The effect of antibodies to two human seminal plasma-specific antigens on human sperm. Fertility and Sterility. 25 (10): 851—856. doi:10.1016/S0015-0282(16)40691-6. PMID 4213812.
  33. ↑ Sensabaugh GF (Січень 1978). Isolation and characterization of a semen-specific protein from human seminal plasma: a potential new marker for semen identification. Journal of Forensic Sciences. 23 (1): 106—115. doi:10.1520/JFS10659J. PMID 744956.
  34. ↑ Wang MC, Valenzuela LA, Murphy GP, Chu TM (Вересень 1979). Purification of a human prostate specific antigen. Investigative Urology. 17 (2): 159—163. PMID 89106.
  35. ↑ Kuriyama M, Wang MC, Papsidero LD, Killian CS, Shimano T, Valenzuela L, Nishiura T, Murphy GP, Chu TM (Грудень 1980). Quantitation of prostate-specific antigen in serum by a sensitive enzyme immunoassay. Cancer Research. 40 (12): 4658—4662. PMID 6159971.
  36. ↑ Gina K (30 травня 2004). It Was Medical Gospel, but It Wasn't True. The New York Times. с. 47.
  37. ↑ Thompson IM, Pauler DK, Goodman PJ, Tangen CM, Lucia MS, Parnes HL, Minasian LM, Ford LG, Lippman SM, Crawford ED, Crowley JJ, Coltman CA (Травень 2004). Prevalence of prostate cancer among men with a prostate-specific antigen level < or =4.0 ng per milliliter. The New England Journal of Medicine. 350 (22): 2239—2246. doi:10.1056/NEJMoa031918. PMID 15163773. S2CID 3747157.
  38. ↑ Carter HB (Травень 2004). Prostate cancers in men with low PSA levels--must we find them?. The New England Journal of Medicine. 350 (22): 2292—2294. doi:10.1056/NEJMe048003. PMC 3474980. PMID 15163780.
  39. ↑ Myrtle JF, Klimley PG, Ivor L, Bruni JF (1986). Clinical utility of prostate specific antigen (PSA) in the management of prostate cancer. Advances in Cancer Diagnostics. San Diego: Hybritech Inc.
  40. ↑ Myrtle JF, Ivor L (1989). Measurement of Prostate-Specific Antigen (PSA) in Serum by a Two-Site Immunometric Method (Hybritech Tandem-R/Tandem-E PSA). У Catalona WJ, Coffey DS, Karr JP (ред.). Clinical Aspects of Prostate Cancer. Assessment of New Diagnostic and Management Procedures. Proceedings of a workshop of the Prostate Cancer Working Group of the National Cancer Institute's Organ Systems Program, held October 16–19, 1988 at Prout's Neck, Maine, U.S.A. New York: Elsevier. с. 161–71. ISBN 978-0-444-01514-3.
  41. ↑ Myrtle JF (1989). Normal Levels of Prostate-Specific Antigen (PSA). У Catalona WJ, Coffey DS, Karr JP (ред.). Clinical Aspects of Prostate Cancer. Assessment of New Diagnostic and Management Procedures. Proceedings of a workshop of the Prostate Cancer Working Group of the National Cancer Institute's Organ Systems Program, held October 16–19, 1988 at Prout's Neck, Maine, U.S.A. New York: Elsevier. с. 183–9. ISBN 978-0-444-01514-3.
  42. ↑ Catalona WJ, Smith DS, Ratliff TL, Dodds KM, Coplen DE, Yuan JJ, Petros JA, Andriole GL (Квітень 1991). Measurement of prostate-specific antigen in serum as a screening test for prostate cancer. The New England Journal of Medicine. 324 (17): 1156—1161. doi:10.1056/NEJM199104253241702. PMID 1707140.
  43. ↑ Catalona WJ, Richie JP, Ahmann FR, Hudson MA, Scardino PT, Flanigan RC, DeKernion JB, Ratliff TL, Kavoussi LR, Dalkin BL, Waters WB, MacFarlane MT, Southwick PC (Травень 1994). Comparison of digital rectal examination and serum prostate specific antigen in the early detection of prostate cancer: results of a multicenter clinical trial of 6,630 men. The Journal of Urology. 151 (5): 1283—1290. doi:10.1016/S0022-5347(17)35233-3. PMID 7512659.
  44. ↑ Thompson IM, Pauler DK, Goodman PJ, Tangen CM, Lucia MS, Parnes HL, Minasian LM, Ford LG, Lippman SM, Crawford ED, Crowley JJ, Coltman CA (Травень 2004). Prevalence of prostate cancer among men with a prostate-specific antigen level < or =4.0 ng per milliliter. The New England Journal of Medicine. 350 (22): 2239—2246. doi:10.1056/NEJMoa031918. PMID 15163773. S2CID 3747157.
  45. ↑ Bañez LL, Hamilton RJ, Partin AW, Vollmer RT, Sun L, Rodriguez C, Wang Y, Terris MK, Aronson WJ, Presti JC, Kane CJ, Amling CL, Moul JW, Freedland SJ (Листопад 2007). Obesity-related plasma hemodilution and PSA concentration among men with prostate cancer. JAMA. 298 (19): 2275—2280. doi:10.1001/jama.298.19.2275. PMID 18029831.
  46. ↑ Dreicer R (20 листопада 2007). Why do obese men have lower PSA concentrations?. Journal Watch. 2007 (1120): 1. Архів оригіналу за 17 лютого 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  47. ↑ Cao Y, Ma J (Квітень 2011). Body mass index, prostate cancer-specific mortality, and biochemical recurrence: a systematic review and meta-analysis. Cancer Prevention Research. 4 (4): 486—501. doi:10.1158/1940-6207.CAPR-10-0229. PMC 3071449. PMID 21233290.
  48. ↑ Herschman JD, Smith DS, Catalona WJ (Серпень 1997). Effect of ejaculation on serum total and free prostate-specific antigen concentrations. Urology. 50 (2): 239—243. doi:10.1016/S0090-4295(97)00209-4. PMID 9255295. S2CID 46329694.
  49. ↑ Nadler RB, Humphrey PA, Smith DS, Catalona WJ, Ratliff TL (Серпень 1995). Effect of inflammation and benign prostatic hyperplasia on elevated serum prostate specific antigen levels. The Journal of Urology. 154 (2 Pt 1): 407—413. doi:10.1016/S0022-5347(01)67064-2. PMID 7541857.
  50. ↑ Crawford ED, Schutz MJ, Clejan S, Drago J, Resnick MI, Chodak GW, Gomella LG, Austenfeld M, Stone NN, Miles BJ (1992). The effect of digital rectal examination on prostate-specific antigen levels. JAMA. 267 (16): 2227—2228. doi:10.1001/jama.267.16.2227. PMID 1372943.
  51. ↑ Chybowski FM, Bergstralh EJ, Oesterling JE (Липень 1992). The effect of digital rectal examination on the serum prostate specific antigen concentration: results of a randomized study. The Journal of Urology. 148 (1): 83—86. doi:10.1016/S0022-5347(17)36517-5. PMID 1377290.
  52. ↑ Collins GN, Martin PJ, Wynn-Davies A, Brooman PJ, O'Reilly PH (Травень 1997). The effect of digital rectal examination, flexible cystoscopy and prostatic biopsy on free and total prostate specific antigen, and the free-to-total prostate specific antigen ratio in clinical practice. The Journal of Urology. 157 (5): 1744—1747. doi:10.1016/S0022-5347(01)64849-3. PMID 9112518.
  53. ↑ Tarhan F, Orçun A, Küçükercan I, Camursoy N, Kuyumcuoğlu U (Грудень 2005). Effect of prostatic massage on serum complexed prostate-specific antigen levels. Urology. 66 (6): 1234—1238. doi:10.1016/j.urology.2005.06.077. PMID 16360449.
  54. ↑ Salama G, Noirot O, Bataille V, Malavaud S, Rebillard X, Villers A, Malavaud B (Вересень 2007). Seasonality of serum prostate-specific antigen levels: a population-based study. European Urology. 52 (3): 708—714. doi:10.1016/j.eururo.2006.11.042. PMID 17174467. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  55. ↑ Dobson R (Серпень 2007). Summer PSA tests may lead to more biopsies. BMJ. 335 (7614): 276. doi:10.1136/bmj.39297.475694.DB. PMC 1941861. PMID 17690355.
  56. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Connolly D, Black A, Murray L, Gavin A, Keane P (2007). 798 Population Based Age-Specific Reference Ranges for PSA. European Urology Supplements. 6 (2): 222. doi:10.1016/S1569-9056(07)60793-3.
  57. ↑ а б в г д е ж и Luboldt HJ, Schindler JF, Rübben H (2007). Age-Specific Reference Ranges for Prostate-Specific Antigen as a Marker for Prostate Cancer. EAU-EBU Update Series. 5 (1): 38—48. doi:10.1016/j.eeus.2006.10.003. ISSN 1871-2592.
  58. ↑ Carter HB, Pearson JD, Metter EJ, Brant LJ, Chan DW, Andres R, Fozard JL, Walsh PC (1992). Longitudinal evaluation of prostate-specific antigen levels in men with and without prostate disease. JAMA. 267 (16): 2215—2220. doi:10.1001/jama.267.16.2215. PMC 3461837. PMID 1372942.
  59. ↑ PSA Velocity Does Not Improve Prostate Cancer Detection. 13 квітня 2011. Процитовано 25 квітня 2015.
  60. ↑ Carter HB (Квітень 2006). Assessing risk: does this patient have prostate cancer?. Journal of the National Cancer Institute. 98 (8): 506—507. doi:10.1093/jnci/djj155. PMID 16622114.
  61. ↑ D'Amico AV, Chen MH, Roehl KA, Catalona WJ (Липень 2004). Preoperative PSA velocity and the risk of death from prostate cancer after radical prostatectomy. The New England Journal of Medicine. 351 (2): 125—135. doi:10.1056/NEJMoa032975. PMID 15247353.
  62. ↑ Loeb S, Kettermann A, Ferrucci L, Landis P, Metter EJ, Carter HB (Листопад 2008). PSA doubling time versus PSA velocity to predict high-risk prostate cancer: data from the Baltimore Longitudinal Study of Aging. European Urology. 54 (5): 1073—1080. doi:10.1016/j.eururo.2008.06.076. PMC 2582974. PMID 18614274.
  63. ↑ а б Semi-Log Transformations of Data. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 4 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)(Archived by WebCite® at )
  64. ↑ Catalona WJ, Partin AW, Slawin KM, Brawer MK, Flanigan RC, Patel A, Richie JP, deKernion JB, Walsh PC, Scardino PT, Lange PH, Subong EN, Parson RE, Gasior GH, Loveland KG, Southwick PC (Травень 1998). Use of the percentage of free prostate-specific antigen to enhance differentiation of prostate cancer from benign prostatic disease: a prospective multicenter clinical trial. JAMA. 279 (19): 1542—1547. doi:10.1001/jama.279.19.1542. PMID 9605898.
  65. ↑ Catalona WJ, Smith DS, Ornstein DK (Травень 1997). Prostate cancer detection in men with serum PSA concentrations of 2.6 to 4.0 ng/mL and benign prostate examination. Enhancement of specificity with free PSA measurements. JAMA. 277 (18): 1452—1455. doi:10.1001/jama.277.18.1452. PMID 9145717.
  66. ↑ Herschman JD, Smith DS, Catalona WJ (Серпень 1997). Effect of ejaculation on serum total and free prostate-specific antigen concentrations. Urology. 50 (2): 239—243. doi:10.1016/S0090-4295(97)00209-4. PMID 9255295. S2CID 46329694.
  67. ↑ Wu JT (1994). Assay for prostate specific antigen (PSA): problems and possible solutions. Journal of Clinical Laboratory Analysis. 8 (1): 51—62. doi:10.1002/jcla.1860080110. PMID 7513021. S2CID 13179006.
  68. ↑ A bioelectronic assay for PSA activity. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 11 травня 2025.
  69. ↑ Mattsson JM, Valmu L, Laakkonen P, Stenman UH, Koistinen H (Червень 2008). Structural characterization and anti-angiogenic properties of prostate-specific antigen isoforms in seminal fluid. The Prostate. 68 (9): 945—954. doi:10.1002/pros.20751. PMID 18386289. S2CID 30095129.
  70. ↑ Stura EA, Muller BH, Bossus M, Michel S, Jolivet-Reynaud C, Ducancel F (Грудень 2011). Crystal structure of human prostate-specific antigen in a sandwich antibody complex. Journal of Molecular Biology. 414 (4): 530—544. doi:10.1016/j.jmb.2011.10.007. PMID 22037582.
  71. ↑ Mikolajczyk SD, Catalona WJ, Evans CL, Linton HJ, Millar LS, Marker KM, Katir D, Amirkhan A, Rittenhouse HG (Червень 2004). Proenzyme forms of prostate-specific antigen in serum improve the detection of prostate cancer. Clinical Chemistry. 50 (6): 1017—1025. doi:10.1373/clinchem.2003.026823. PMID 15054080.
  72. ↑ Mikolajczyk SD, Marks LS, Partin AW, Rittenhouse HG (Червень 2002). Free prostate-specific antigen in serum is becoming more complex. Urology. 59 (6): 797—802. doi:10.1016/S0090-4295(01)01605-3. PMID 12031356.
  73. ↑ Naya Y, Okihara K (Травень 2004). Role of complexed PSA in the early detection of prostate cancer. Journal of the National Comprehensive Cancer Network. 2 (3): 209—212. doi:10.6004/jnccn.2004.0019. PMID 19795605.
  74. ↑ Laux DL, Custis SE. Forensic Detection of Semen III. Detection of PSA Using Membrane Based Tests: Sensitivity Issues with Regards to the Presence of PSA in Other Body Fluids (PDF) (Звіт). Midwestern Association of Forensic Scientists. Архів оригіналу (PDF) за 27 серпня 2005. Процитовано 11 травня 2008.
  75. ↑ Wimpissinger F, Stifter K, Grin W, Stackl W (Вересень 2007). The female prostate revisited: perineal ultrasound and biochemical studies of female ejaculate. The Journal of Sexual Medicine. 4 (5): 1388—93, discussion 1393. doi:10.1111/j.1743-6109.2007.00542.x. PMID 17634056.
  76. ↑ Brosman SA. Prostate-Specific Antigen. eMedicine. WebMD. Процитовано 11 травня 2008.
  77. ↑ Chuang AY, DeMarzo AM, Veltri RW, Sharma RB, Bieberich CJ, Epstein JI (Серпень 2007). Immunohistochemical differentiation of high-grade prostate carcinoma from urothelial carcinoma. The American Journal of Surgical Pathology. 31 (8): 1246—1255. doi:10.1097/PAS.0b013e31802f5d33. PMID 17667550. S2CID 11535862.
  78. ↑ Christensson A, Lilja H (Лютий 1994). Complex formation between protein C inhibitor and prostate-specific antigen in vitro and in human semen. European Journal of Biochemistry. 220 (1): 45—53. doi:10.1111/j.1432-1033.1994.tb18597.x. PMID 7509746.
  79. ↑ Kise H, Nishioka J, Kawamura J, Suzuki K (Травень 1996). Characterization of semenogelin II and its molecular interaction with prostate-specific antigen and protein C inhibitor. European Journal of Biochemistry. 238 (1): 88—96. doi:10.1111/j.1432-1033.1996.0088q.x. PMID 8665956.
  80. ↑ Jha SK, Rauniyar K, Chronowska E, Mattonet K, Maina EW, Koistinen H, Stenman UH, Alitalo K, Jeltsch M (Травень 2019). KLK3/PSA and cathepsin D activate VEGF-C and VEGF-D. eLife. 8: –44478. doi:10.7554/eLife.44478. PMC 6588350. PMID 31099754.

Див. також

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.