London Boys

London Boys — британсько-німецький танцювальний дует, заснований Едемом Ефраїмом (англ. Edem Ephraim) і Денисом Фуллером (Dennis Fuller), який став відомим завдяки пісням «i'm Gonna Give My Heart», «Harlem Desire», «Requiem», «Chapel of Love».

Група була утворена в 1985 році, в Німеччині в Гамбурзі. Вона була сформована двома шкільними друзями Денисом Фуллером (народився 19 червня 1959, Ямайка) і Едемом Ефраїмом (1 липня 1959, Лондон), які познайомилися в середній школі в Гринвічі. Після переїзду в 1981 році в Гамбург Едем і Денніс приєдналися до колективу Roxy Rollers, де виступали як музиканти і актори^[1].

У 1986 році група London Boys, продюсером якої став Ральф Рене, випустила дебютний сингл «i'm Gonna Give My Heart», який не потрапив в жоден чарт, однак домігся популярності. В 1987 році вийшов другий сингл колективу, «Harlem Desire», записаний у стилі євродиско. Аранжування і виконання пісні нагадували композиції знаменитих німців Modern Talking, але як і «i'm Gonna Give My Heart», він не був помічений в Німеччині, хоча «Harlem Desire» спостерігався в топ-10 в UK Singles Chart. У 1988 році London Boys випустили композицію «Requiem» синглом, а слідом вийшов дебютний альбом групи The Twelve Commandments of Dance (укр. Дванадцять заповідей танця), він продавався добре, але оскільки тираж був розрахований на Німеччину і Японію, довелося робити додатковий тираж на всю Європу^[1]. Пізніше в 1989 році вийшло спеціальне видання альбому. Успіх став можливим завдяки якісно виконаній роботі продюсера, відмінному вокалу London Boys, аранжуванням і хорошого звуку альбому, а пісня «London Nights», що з'явилася в додатковому виданні альбому зайняла 2 сходинку в Сполученому Королівстві^[2].

Група стала частим гостем телевізійних шоу та клубних майданчиків, а кожна нова записана пісня являла собою повноцінний концертний і танцювальний номер. Другий альбом, Sweet Soul Music, вийшов в 1991 році, його стиль був несхожий на попередню роботу команди, на ньому композиції були представлені в стилях хаус і реггі, одна з них була присвячена знаменитому музиканту стилю реггі — Бобу Марлі, а майже кожна композиція містила в собі елементи репу, виняток склала пісня «Chapel of Love», єдина в альбомі, нагадувала музичний стиль London Boys 1989 року^[1]. Диск Love 4 Unity, що вийшов в 1993 році, знову став успішною роботою London boys. Танцювальні ритми для дискотек були покращені заради комерційного успіху і бажання слідувати за модою. Незважаючи на всі старання Ральфа Рене, альбом не видав хітів^[1].

Наступний альбом, Hallelujah Hits, став швидше розчаруванням, ніж успішною роботою, його стиль звучання поєднував у собі ритми техно 1990-х років і госпелу^[3], що вкрай не припало до смаку публіці. В чарти він не потрапив, а його продажі були низькими^[1].

21 січня 1996 року Едем і Денис, дружина Едема і діджей з Гамбурга загинули в автокатастрофі в Австрійських Альпах^[4]. У момент загибелі в Едема був трирічний син, у Дениса — дочка, якій було десять років^[4]. За свою кар'єру London Boys випустили чотири студійних альбоми, внесли вклад у розвиток європейської диско-музики. Їх пісні були присвячені дружбі, любові, расовій терпимості і вірі в Бога. Вони встигли продати 4,5 мільйона дисків і завоювали любов багатьох мільйонів шанувальників^[1].

• Дискографія на Discogs [Архівовано 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
• Неофіційний сайт [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.](англ.)