MSSTA

Суборбітальна ракета 36.049 з MSSTA (срібляста секція зверху) на пусковій рейці на ракетному полігоні Вайт-Сендс, травень 1991. Персонал на борту крана щойно встановив пусковий пристрій у корисне навантаження, щоб підготувати його до запуску.

MSSTA (англ. Multi-Spectral Solar Telescope Array, «багатоспектральний сонячний масив телескопів») — корисне навантаження суборбітальної ракети, створене професором Артуром Вокером у Стенфордському університеті в 1990-х роках для тестування технології фотографування Сонця в ультрафіолетовому діапазоні за допомогою багатошарової оптики, що відбиває екстремальне ультрафіолетове випромінювання при нормальному падінні[1]. MSSTA містила велику кількість окремих телескопів (> 10), усі спрямовані на Сонце та чутливі до дещо різних довжин хвиль ультрафіолетового світла. Як і для інших суборбітальних ракет, політ MSSTA тривав близько 14 хвилин, з яких близько 5 хвилин ракета перебувала в космосі — достатній час для випробування нової технології та отримання перших наукових результатів. MSSTA — один із останніх приладів для спостереження за Сонцем, який використовує фотоплівку, а не цифрову камеру, таку як ПЗЗ. MSSTA використовувала плівку замість ПЗЗ-матриці, щоб досягти максимально можливої роздільної здатності та уникнути труднощів з електронікою, пов'язаних з великою кількістю детекторів, які були б потрібні для її багатьох телескопів.

MSSTA та споріднена з нею ракета NIXT були прототипами телескопів для фотографування в екстремальному ультрафіолетовому діапазоні з нормальним падінням, які використовують сьогодні. Також вони були прототипами історичного приладу EIT на борту космічного корабля SOHO та космічного корабля TRACE. MSSTA здійснила три польоти: 1991 року (рейс 36.049 суборбітальної ракети НАСА), 1994 року (рейс 36.091)[2] та 2002 року (рейс 36.194)[3]. Хоча телескоп Вокера 1991 року був першим у серії, що мав назву MSSTA, першою місією, яка успішно отримала детальні зображення повного диска Сонця з використанням екстремальної ультрафіолетової оптики нормального падіння був не він, а його попередник, ракетний спектрогеліограф Stanford/MSFC (рейс 27.092 суборбітальної ракети НАСА), який у 1987 році ніс два EUV-телескопи[4]. MSSTA I, що здійснив політ у 1991 році, містив 14 телескопів; MSSTA II, що здійснив політ у 1994 році, — 19 телескопів; а MSSTA III, що здійснив політ у 2002 році, — 11 телескопів.

Завдяки програмі MSSTA кілька аспірантів Стенфордського університету здобули ступені докторів філософії з фізики, зокрема Йоакім Ліндблом, Максвелл Аллен, Рей О'Ніл, Крейг Едвард ДеФорест, Чарльз Канкельборг, Гакім Олусеї, Денніс Мартінес-Галарсе та Пол Бернер.

Примітки

  1. ↑ Hoover, R.B.; Walker, A. B. C.; Lindblom, J.; Allen, M.; O'Neal, R.; Deforest, C.; Barbee, T. W. (1991). Solar Observations with the Multi-Spectral Solar Telescope Array. Proc. SPIE. Multilayer and Grazing Incidence X-Ray/EUV Optics. 1546: 175. Bibcode:1992SPIE.1546..175H. doi:10.1117/12.51232.
  2. ↑ Walker, A.B.C. (1995). The Multi-Spectral Solar Telescope Array VIII: The Second Flight. Proc. SPIE. X-Ray and Extreme Ultraviolet Optics. 2515: 182. Bibcode:1995SPIE.2515..182W. doi:10.1117/12.212587.
  3. ↑ Boerner, P.; Martinez-Galarce, D. S.; Bay, T. J.; Barbee, T. W.; Talasaz, A. A.; Kumar, R.; Jain, P.; Hakim, N. (2002). Results from the MSSTA III. Bulletin of the American Astronomical Society. 34: 1242. Bibcode:2002AAS...201.8305B.
  4. ↑ Walker, A.B.C.; Lindblom, J. F.; Barbee, T. W.; Hoover, R. B. (1988). Soft X-ray Images of the Solar Corona with a Normal-Incidence Cassegrain Multilayer Telescope. Science. 241 (4874): 1781—7. Bibcode:1988Sci...241.1781W. doi:10.1126/science.241.4874.1781. PMID 17783129.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.