MUL.APIN

Одна з двох глиняних табличок, на яких записано текст. Цей зразок показує, що табличка незвично велика (майже розміром із аркуш паперу), а текст нанесено у два стовпчики.

MUL.APIN (𒀯𒀳) — загальноприйнята назва двох клинописних табличок, які є компендіумом астрономічних та астрологічних знань Стародавнього Вавилону.

Він продовжує традицію давніших зоряних каталогів, зокрема так званих списків «По три зорі» (англ. Three Stars Each), але є розширеною та точнішою версією, імовірно укладеною близько 1000 до н. е.[1] У тексті наведено назви 66 зір і сузір'їв, а також подано низку їхніх параметрів, — зокрема схід, захід та кульмінацю. Ці параметри допомогли відтворити базову структуру вавилонської зоряної карти.

Текст зберігся у копії VII ст. до н. е. на двох табличках, названих за їхнім інципітом, що відповідає першому сузір'ю року — «Плугу», так що назву «MUL.APIN» можна перекласти як «зоря/сузір'я Плуг»[2]. У низці реконструкцій його пов'язують із зорями сучасних сузір'їв Кассіопеї, Андромеди та Трикутника[3][4] або лише з Кассіопеєю[5].

Дата

Найдавніша відома копія тексту була створена у 686 році до н. е., але більшість дослідників нині вважає, що його первісна компіляція датується приблизно 1000 роком до н. е.[6][7][8] Найпізніші копії MUL.APIN датовані приблизно 300 роком до н. е.

Ранніші дослідники, як-от Папке[9] і Ван дер Верден, припускали дату близько 2300 року до н. е., але це було піддано критиці Гунгером і Пінгрі[6], які підтримують датування близько 1000 року до н. е.

Астрофізик Бредлі Шефері астроном Теє де Йонг обчислили, що дати геліакічних сходів і заходів у цих табличках узгоджуються з широтою району Ашшура приблизно для 1370±100 року до н. е. (Шефер)[10][11] або для періоду між 1400 і 1100 роками до н. е. (де Йонг)[12].

Вотсон і Горовіц[7] показали, що стиль тексту змінюється від нижчої до вищої складності від одного списку до іншого. Тож цілком можливо, що Список 1 є давнішим за Списки 2–4 і Список 5.

Частини

Текст складається з двох табличок і, можливо, третьої додаткової. Його структура така:

Табличка I — Опис «статичного» неба
Список 1 I i 1 to I ii 35 каталог астеризмів (перелік небесних об'єктів)
Список 2 I ii 36 to I iii 12 дати геліакічних сходів у вавилонському календарі
Список 3 I iii 13 to I iii 33 одночасні сходи та заходи
Список 4 I iii 34 to I iii 48 інтервали часу між геліакічними сходами
Список 5 I iv I to I iv 30 астеризми в кульмініції («зікпу»)
Список 6 I iv 31 to I iv 39 астеризми на шляху Місяця
Табличка II — Зміни на небі
Список 1 II i 1 to II i 8 рух планет на шляху Місяця
Список 2 II i 9 to II i 24 визначення кардинальних точок року
Список 3 II i 25-37 and II i 68-71 геліакічні сходи та напрями вітрів
Список 4 II i 38 to II i 67 видимість планет
Список 5 II ii 1 to II ii 20 правила інтеркаляцій
Список 6 II ii 21 to II ii 42 довжини тіней на сонячному годиннику
Список 7 II ii 43 to II iii 15 водяний годинник
Список 8 II iii 16 to II iv 12 знамення

Табличка I

Вавилонський глобус (незалежно від того, чи існував він фізично) умовно ділився на три шляхи богів: Еа (південь), Ану (±17° від небесного екватора) та Енліля (північна полярна частина, всі схилення >17°). Ці три боги мали свої «положення» серед зір, представлені сузір'ями Рак та Іку (Пегас).

Перша табличка є найважливішим джерелом для будь-якої потенційної реконструкції вавилонської зоряної карти[12][13], оскільки її різні розділи визначають положення сузір'їв відносно одне одного та календаря. Табличка I містить 6 основних розділів:

  • Всі головні зорі та сузір'я поділені на три групи («шляхи») за небесною широтою:
    • північний шлях Енліля, що містить 33 зорі або сузір'я,
    • імовірний екваторіальний шлях Ану, що містить 23 зорі або сузір'я,
    • південний шлях Еа, що містить 15 зір або сузір'їв.
Більшість цих зір і сузір'їв самі пов'язані з різними близькосхідними божествами[14].
Шлях Ану вважають поясом навколо небесного екватора шириною приблизно ±17°, поділеним на дванадцять рівних частин по 30°, що відповідало ідеальним місяцям[15][16][13].
  • Дати геліактичних сходів 34 зір і сузір'їв за 360-денною «ідеальною» календарною схемою.
  • Списки зір і сузір'їв, що сходять і заходять одночасно.
  • Кількість днів між сходами різних зір і сузір'їв.
  • Зорі та сузір'я, що сходять і кульмінують одночасно.
  • Зорі на шляху Місяця — головні сузір'я поблизу екліптики, що включає всіх вавилонських попередників зодіакальних сузір'їв.

Хоча вавилоняни користувалися місячно-сонячним календарем із періодичним додаванням тринадцятого місяця, MUL.APIN, як і більшість текстів вавилонської астрології, використовує «ідеальний» рік, що складався з 12 «ідеальних» місяців по 30 днів кожен. У цій схемі рівнодення припадало на 15-й день першого та сьомого місяців, а сонцестояння — на 15-й день четвертого та десятого місяців.

Табличка II

Друга табличка становить більший інтерес для істориків науки, оскільки надає численні методи та процедури, якими користувалися вавилонські астрологи для передбачення рухів Сонця, Місяця та планет, а також різні способи регулювання календаря. Зміст таблички 2 можна пподілити на 10 розділів:

  • Назви Сонця та планет і твердження, що всі вони рухаються тим самим шляхом, що й Місяць.
  • Які зорі сходять, і які містять повний Місяць під час сонцестоянь і рівнодень для оцінки розбіжності місячного та сонячного циклів.
  • Рекомендації щодо спостереження появи певних зір і напрямку вітру в момент їхнього першого появлення.
  • Дуже приблизні значення числа днів, протягом яких кожна планета видима або невидима під час свого спостережного циклу.
  • Чотири зорі, пов'язані з чотирма напрямками вітру.
  • Дати перебування Сонця в кожному з трьох зоряних шляхів.
  • Два типи схем інтеркаляції. Одна використовує дати сходів певних зір, інша — положення Місяця щодо зір і сузір'їв.
  • Відносна тривалість дня та ночі під час сонцестоянь і рівнодень, а також довжина тіні від гномона у різні часи дня під час сонцестоянь і рівнодень.
  • Базова математична схема, що визначає час сходу та заходу Місяця в кожному місяці.
  • Вибрані астрологічні знамення.

Існують деякі свідчення, що до серії іноді додавали третю табличку, поки не знайдену. Судячи з її першого рядка, вона починалася розділом наукових пояснень небесних знамень[6].

Функція тексту

MUL.APIN вважають найдавнішим відомим зведенням астрономічних знань. Списки та тексти, що увійшли до нього, можуть мати різне походження в межах Месопотамії.

Списки 2, 3 і 4 на Табличці I, імовірно, походять із різних традицій укладання календаря: Список 2 починається зі сходу сузір'я Стріли (зорі біля Сіріуса), тоді як у Списку 4 усі дати сходу пов'язані зі сходом ŠU.PA (зорі поблизу Арктура). Обидві ці яскраві зорі використовувалися для визначення календаря. Два списки в MUL.APIN точно узгоджуються між собою, хоча результати реальних спостережень мають похибки близько 5 діб[13]. Це свідчить про те, що дані могли бути підігнані або списані з небесного глобуса (якщо він взагалі існував — археологічних доказів цього немає, але гіпотеза видається правдоподібною)[13].

Карта Вавилонського неба. Небесний екватор поділений на 12 рівних частин (ідеальні місяці), сузір'я зображені багатокутниками, оскільки їхнє розташування можна лише приблизно відтворити за збереженими даними. Ідентифікація сузір'їв за Пінгрі. Шлях Ану позначено сірим; шлях Місяця яскравіший за інші сузір'я. Подібні карти опубліковані в Гофманна (2017).

Дані в MUL.APIN не відповідають спостережуваним одиницям часу. «Дні» та «місяці» в MUL.APIN є ідеальними днями та місяцями[17], тобто частками сидеричного року, отриманими діленням тривалості місячного місяця на 30 або кількості днів у році на 360 — залежно від контексту. «Річне коло» на небесному глобусі — це небесний екватор. Поділивши небесний екватор на 360, отримуємо градуси прямого піднесення (°RA), що дорівнюють вавилонській одиниці 1 UŠ[13] або одному ідеальному дню. Група з 30 таких ідеальних днів утворює один ідеальний місяць. Таким чином, ідеальні місяці можна візуалізувати на небесній карті вздовж небесного екватора[13].

Згідно з цими схемами, дати геліакічних сходів і заходів у MUL.APIN подано як ідеальні дати: твердження на кшталт «ŠU.PA сходить 15-го числа місяця Улулу (6-й місяць)» означає «сходить на (15+6*30)-му градусі прямого піднесення» (195°RA).

Уранографія

На першій табличці тексти й дані є — принаймні для нас — достатніми, щоб реконструювати вавилонський небесний глобус[18][19]: Список 6 подає шлях Місяця, що пізніше став Зодіаком. У списках 2–5 сузір'я наведені при певному значенні °RA: наприклад, для конкретного ідеального дня сузір'я1 сходить (геліакічно: Список 2), сузір'я2 одночасно заходить (Список 3), сузір'я3 міститься на певному градусі нижче східного обрію (сходить наступним: Список 4), а сузір'я4 перебуває у стані «зікпу» (кульмінації: Список 5)[13].

Календар і зоряний годинник

На другій табличці зібрано тексти та дані для визначення календаря.

Оскільки небесний екватор можна поділити на 12 або 24 годинні лінії, які (як і всі зорі) рухаються зі сходу на захід, можна дивитися на південь і відлічувати ці годинні лінії. Лінія від північної точки через зеніт до південної точки горизонту називається меридіаном; саме там небесні світила досягають своєї найвищої точки (кульмінації). Тому достатньо встановити вертикальний стовп, що позначає південний напрямок, і спостерігати зорю там. Щогодини інше небесне тіло перебуватиме на меридіані й відповідно кульмінуватиме.

Акадське слово «зікпу» у п'ятому списку першої таблички загалом означає «кульмінація». Отже, цей список на першій табличці MUL.APIN містить сузір'я, які використовували для визначення годин уночі. У пізніші епохи вавилонської астрономії замість сузір'їв (ділянок неба) спостерігачі використовували яскраві зорі, але первісно точність вимірювання часу була, очевидно, достатньою лише для синхронізації водяних годинників із сузір'ями, що проходили через меридіан. Пізніші тексти (зокрема текст GU, текст šit-qu-lu та астрономічні щоденники) засвідчують роботу з точнішими точками. Астеризми «зікпу» (зорі та сузір'я) є, таким чином, попередниками пізніших «годинних зір», перелічених у коментарі Гіппарха (II ст. до н. е.).

Другий і третій списки другої таблички MUL.APIN присвячено Сонцю та його руху впродовж року.

У месопотамському місячному календарі повний Місяць завжди припадає на 15-й день місяця. Під час повні Місяць стоїть навпроти Сонця. Тому астроном може визначити (невидиме) положення Сонця серед сузір'їв із (видимого) положення Місяця серед них. Для цього необхідно мати небесний глобус або іншу карту неба — що було можливим на основі інформації на першій табличці MUL.APIN. У Списку 2 другої таблички (рядки II i 9–21) міститься перше календарне правило: там описано, як використовувати Сіріус і спостереження Місяця в 4-му, 7-му, 10-му та 1-му місяцях для визначення основних точок року. Для цього кожні три місяці робили спостереження в ранкових сутінках.

Подальший текст пояснює, що справжнє положення Місяця може відхилятися від його ідеального положення. Це твердження вводить необхідність інтеркаляції.

Наведено шість правил інтеркаляції, але невідомо, наскільки вони давні. Вони не збереглися на всіх табличках MUL.APIN, але існують у рядках «Gap A» на другій табличці. Три правила стосуються Місяця; два ґрунтуються на спостереженнях, одне є розрахунковим; решта походять зі спостережень двох яскравих зір і одного зоряного скупчення в сутінках[8][20]:

Правила інтеркаляції у MUL.APIN
інтеркаляція за геліакічними сходами
II Gap A 10 до II Gap A 11 геліакічний схід Плеяд
II Gap A 12 до II Gap A 16 геліакічний схід Сіріуса
II Gap A 17 до II Gap A 18 геліакічний схід Арктура
інтеркаляція за Місяцем
II ii 1 до II ii 2 правило інтеркаляції за Плеядами (тобто Плеяди й Місяць)
II ii 3 до II ii 4 правило інтеркаляції для Сіріуса (тобто Сіріус і Місяць)
II ii 9 до II ii 17 алгоритм обчислення поправки та виведення правила для інтеркаляції всіх трьох років

Точність наведених чисел

Невизначеність спостережень геліакальних явищ становить від 3 до 5 днів, оскільки:

  • саме явище потребує щонайменше двох спостережень: «не видно» в один день і «видно» — наступного дня;
  • у разі хмарної погоди момент «видно» може зміститися на кілька днів;
  • контраст небесного тла в сутінках може змінюватися залежно від кліматичних та погодних умов, а видимість контрасту (зоря проти тла) залежить від індивідуального зору астронома. У Вавилоні працювали групи до 14 спостерігачів, але навіть тоді видимість залежала від їхніх особистих навичок і погодних умов.

У збірці MUL.APIN майже всі випадки геліакальних явищ стосуються сузір'їв, а не окремих зір. Ймовірно, спостерігали лише найяскравішу зорю групи, але якщо ця найяскравіша зоря була найближче до горизонту, а інша — значно вище на темнішому небі, слабша зоря могла стати видимою раніше. Сузір'я (область неба) завжди має першу й останню за часом сходження зорю й, відповідно, може визначатися за двома зорями. Обидві зорі мають невизначеність спостереження 3–5 днів, що означає, що сузір'я визначається з похибкою 6–10 днів.

Дані MUL.APIN подані у вигляді номерів днів, які завжди кратні 5 — ймовірно, це й указує на їхню похибку[6][21].

Реконструкція координат

Беручи до уваги лише назву сузір'я і припускаючи, що вавилоняни добре розуміли, що саме вони роблять, а також враховуючи визначення (наприклад, «видимість першої зорі групи»), можна приблизно оцінити положення сузір'їв. Проте невизначеність спостереження означає, що положення сузір'я можна визначити лише в межах похибки, яка сягає порядку його діаметра[22][13][19].

Шлях Місяця — протозодіак

Ці зображення були створені для науково-популярних заходів у планетаріях. Вони ґрунтуються на стандартних знаннях ассиріології[23][8][6] та на деяких дослідженнях, присвячених, зокрема, ідентифікації цих сузір'їв[22][24][19].

№ Назва в

MUL.APIN[8][18]

Переклад Сучасне сузір'я Бог відповідно до Списку 1 Зображення
1 MUL.MUL Багато Зір (або: Зоряне Скупчення) Плеяди (Телець) Ану
2 GU4.AN.NA Бик Небесний Телець Ану
3 SIPA.AN.NA Справжній Пастир Ану Оріон Ану
4 ŠU.GI Старий Чоловік (Енмешарра, останній із первісних предків Енліля) Персей Енліль
5 GAM Патериця Візничий Енліль
6 MAŠ.TAB.BA.GAL.GAL Великі Близнята (Лугаль-ірра та Месламта-еа, пара богів підземного світу) Близнята (на північ від екліптики) Енліль
7 AL.LUL Краб Рак Енліль
8 UR.GU.LA Лев Лев Енліль
9 AB.SIN Борозна Діва (на північ від Спіки) Шала
10 RIN Терези Терези та частина Діви на південь від Спіки Ану
11 GIR.TAB Скорпіон Скорпіон (можливо, включно з південними частинами Змієносця) Еа
12 PA.BIL.SAG Пабільсанг (міський бог Ларака, ототожнювався з Нінуртою, особливо в ролі чоловіка богині лікування Гули) Стрілець Еа
13 SUḪUR.MEŠ Коза-Риба Козоріг Еа
14 GU.LA Великий (загальний епітет бога Еа/Енкі) Водолій Еа
15 KUNMUŠ (ša)[8] SIM.MAḪ Хвости Великої Ластівки Риби Ану/Еа
16 DingirAnunitu Богиня Ануніту східна з двох риб у Рибах, плюс частини Андромеди (β And) Ану
17 LUHUN.GA Найманець (або: Позичальник) (Думузі, міфічний коханець Інанни/Іштар, зображується як пастух) Овен та Трикутник Ану

Примітки

  1. ↑ John H. Rogers, «Origins of the ancient constellations: I. The Mesopotamian traditions», Journal of the British Astronomical Association 108 (1998) 9–28
  2. ↑ Хейзер М. С. (23 вересня 2010). Миф о 12-й планете шумеров: «Нибиру» в клинописных источниках (рос.). Соединяющий миры. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  3. ↑ Gössmann, Felix (1950). Planetarium babylonicum oder die sumerisch-babylonischen Stern-Namen (German) . Rom: Verlag des Päpstl. Bibelinstituts. OCLC 64870219.
  4. ↑ Kurtik, Gennadiĭ.; Куртик, Геннадий. (2007). Zvezdnoe nebo drevneĭ Mesopotamii : shumero-akkadskie nazvanii︠a︡ sozvezdiĭ i drugikh svetil. Sankt-Peterburg: Aleteĭi︠a︡. ISBN 978-5-903354-36-8. OCLC 233980223.
  5. ↑ Wolfschmidt, Gudrun (2022). Astronomy in Culture -- Cultures of Astronomy. Astronomie in der Kultur -- Kulturen der Astronomie. Featuring the Proceedings of the Splinter Meeting at the Annual Conference of the Astronomische Gesellschaft, Sept. 14-16, 2021. Nuncius Hamburgensis; Vol. 57. Susanne M. Hoffmann, Susanne M. Hoffmann, Gudrun Wolfschmidt, Tredition GmbH Hamburg (вид. 1. Auflage). Ahrensburg. ISBN 978-3-347-71288-1. OCLC 1354779312.
  6. ↑ а б в г д Hunger, Hermann; Pingree, David Edwin (1989). MUL.APIN: An Astronomical Compendium in Cuneiform (англ.). F. Berger.
  7. ↑ а б Watson, Rita; Horowitz, Wayne (21 березня 2011). Writing Science before the Greeks: A Naturalistic Analysis of the Babylonian Astronomical Treatise MUL.APIN (англ.). Brill. ISBN 978-90-04-20231-3.
  8. ↑ а б в г д Hunger, Hermann (2020). Babylonian Astronomical Compendium MUL.APIN. Routledge. ISBN 978-0-367-66618-7. OCLC 1178639315.
  9. ↑ Papke, Werner (1993). Die geheime Botschaft des Gilgamesch : 4000 Jahre alte astronomische Aufzeichnungen entschlüsselt. Augsburg: Weltbild-Verl. ISBN 3-89350-551-2. OCLC 174196259.
  10. ↑ Astronomer traces Zodiac's time and place of birth. The Inquirer. 4 червня 2007. Процитовано 13 листопада 2009.
  11. ↑ Schaefer, Bradley E. (1 травня 2007). The Latitude and Epoch for the Origin of the Astronomical Lore in MUL.APIN. American Astronomical Society Meeting Abstracts #210. 210: 42.05. Bibcode:2007AAS...210.4205S.
  12. ↑ а б de Jong, Teije (2007). Astronomical dating of the rising star list in MUL.APIN. Wiener Zeitschrift für die Kunde des Morgenlandes. 97: 107—120. Bibcode:2007WZKM...97..107D. ISSN 0084-0076. JSTOR 23861410.
  13. ↑ а б в г д е ж и Hoffmann, Susanne M. (2017). Hipparchs Himmelsglobus : ein Bindeglied in der babylonisch-griechischen Astrometrie?. Wiesbaden. ISBN 978-3-658-18683-8. OCLC 992119256.
  14. ↑ Mul-Apin by Gavin White
  15. ↑ Schaumberger, Johann; Kugler, Franz Xaver (1935). Sternkunde und Sterndienst in Babel; assyriologische, astronomische und astralmythologische Untersuchungen (German) . Münster in Westfalen: Aschendorff. OCLC 4084718.
  16. ↑ Waerden, B. L. Van Der (1975). Science Awakening I (англ.). Springer Netherlands. ISBN 978-90-01-93102-5.
  17. ↑ Ossendrijver, Mathieu (2012). Babylonian Mathematical Astronomy: Procedure Texts. Sources and Studies in the History of Mathematics and Physical Sciences (англ.). New York: Springer-Verlag. ISBN 978-1-4614-3781-9.
  18. ↑ а б Wayne Horowitz: Mesopotamian cosmic geography. S. 170—171.
  19. ↑ а б в European Society for Astronomy and Culture. Conference (2020). Harmony and symmetry : celestial regularities shaping human culture. У Draxler, Sonja; Lippitsch, Max E.; Wolfschmidt, Gudrun (ред.). Proceedings of the SEAC 2018 Conference in Graz. Hamburg: tredition. ISBN 978-3-347-14632-7. OCLC 1258342923.
  20. ↑ Hoffmann, Susanne M. Das Babylonische Kompendium MUL.APIN: Messung von Zeit und Raum. Tagungen des Landesmuseums für Vorgeschichte Halle. 24: 251—277.
  21. ↑ Koch, Johannes (1989). Neue Untersuchungen zur Topographie des babylonischen Fixsternhimmels. Wiesbaden: O. Harrassowitz. ISBN 3-447-02943-9. OCLC 21975919.
  22. ↑ а б Rathmann, Michael (2017). Orbis Terrarum 14 (2016). Anca Dan, Tonnes Bekker-Nielsen. Stuttgart: Franz Steiner Verlag. ISBN 978-3-515-11850-7. OCLC 1107598701.
  23. ↑ Hunger, Hermann (1999). Astral sciences in Mesopotamia. David Pingree. Leiden: Brill. ISBN 90-04-10127-6. OCLC 41712083.
  24. ↑ Hoffmann, Susanne M. (2018). The Genesis of Hipparchus' Celestial Globe. arXiv:2006.07186 [physics.hist-ph]. {{cite arXiv}}: |arxiv= є обов'язковим параметром (довідка)

Література

  • Horowitz W. Mesopotamian cosmic geography. — Winona Lake, Ind : Eisenbrauns, 1998. — 410 p. — (Mesopotamian civilizations) — ISBN 0931464994.
  • Horowitz W., Oshima T., Sanders S. L. Cuneiform in Canaan: cuneiform sources from the Land of Israel in ancient times. — Jerusalem : Israel Exploration Society : Hebrew University of Jerusalem, 2006. — 256 p. — ISBN 9789652210623.
  • Hunger H., Pingree D. E. MUL.APIN: an astronomical compendium in cuneiform. — F. Berger, 1989. — 204 p.
  • Rogers J. H. Origins of the ancient constellations: I. The Mesopotamian traditions // Journal of the British Astronomical Association. — British Astronomical Association, 1998. — Vol. 108 (26 April). — P. 9—28. — ISSN 0007-0297. — Bibcode:1998JBAA..108….9R.
  • Транслітерацію та англійський переклад обох табличок подано у "Mul.Apin, An Astronomical Compendium in Cuneiform", Hermann Hunger & David Pingree, Verlag Ferdinand Berger & Sohne, Horn, Austria. 1989.
  • "The Origin of the Greek Constellations": Bradley E. Schaefer; Scientific American, November 2006
  • "The Latitude and Epoch for the Origin of the Astronomical Lore in MUL.APIN": Bradey E. Schaefer; 2007, AAS/AAPT Joint Meeting, American Astronomical Society Meeting 210, #42.05
  • Watson, Rita; Horowitz, Wayne (2011). Writing Science Before the Greeks: A Naturalistic Analysis of the Babylonian Astronomical Treatise MUL.APIN. Leiden: Brill Academic Pub. ISBN 978-90-04-20230-6.

Посилання

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.