NAAG

NAAG (Група НАТО з питань озброєнь сухопутних військ (AC/225), англ. NATO Army Armaments Group) — одна з основних груп у складі CNAD (Конференція національних директорів озброєнь). Група сформована рішенням Північноатлантичної ради НАТО від 27 березня 1963 р. Перше засідання NAAG відбулося 21 — 22 червня 1963 р. в штаб-квартирі НАТО у м. Париж (англ. NATO Permanent HQ in Porte Dauphine, Paris)[1].

Місією NAAG є сприяння багатонаціональному співробітництву держав-членів НАТО та країн-партнерів щодо забезпечення взаємосумісності озброєнь сухопутних військ в інтересах підвищення ефективності сил НАТО в усьому спектрі поточних та майбутніх операцій Альянсу[2].

NAAG взаємодіє з іншими основними групами CNAD, бере участь у процесі оборонного планування НАТО (NDPP)[3].

Пленарні засідання NAAG проводяться двічі на рік.

Структура та діяльність NAAG

У складі NAAG існує широка мережа груп 2-го рівня, їх підгруп та робочих груп, які діють на постійній основі[2][4]. Відповідні експертні спільноти, з урахуванням отриманого Альянсом досвіду, аналізують, уточнюють, розробляють та поновлюють стандарти НАТО[5][6][7][8][9], сприяють реалізації багатонаціональних проектів.

Групи 2-го рівня NAAG

Логотип групи LCG DSS
  • Міжвидова група з розвитку спроможностей нелетальної зброї (Joint Non Lethal Weapons Capabilities Group, JNLWCG)[4];
  • Група НАТО з розвитку спроможностей ведення наземного бою (LCG LE)[7][10];
  • Група НАТО з розвитку спроможностей систем військовослужбовця у пішому порядку (LCG DSS)[9][11];
  • Інтегрована група НАТО з розвитку спроможностей ведення вогню з закритих позицій (ICG IF)[12];
  • Міжвидова група розвитку спроможностей ППО наземного базування (JCG GBAD)[11][13];
  • Міжвидова група розвитку спроможностей вертикального підйому (JCG VL)[14];
  • Міжвидова група з розвитку спроможностей хімічної, біологічної, радіаційної та ядерної оборони (Joint CBRN Defence Capability Development Group, JCBRND CDG).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Osman Tasman, Sascha Knoepfel. For the auspicious occasion of the 100th Meeting of the NATO Army Armaments Group. NATO HQ, Brussels. Серпень 2012. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  2. ↑ а б Conference of National Armaments Directors (CNAD). NATO. 28 вересня 2016. Архів оригіналу за 16 січня 2019. Процитовано 16 січня 2019.
  3. ↑ Слюсар В. І., Кулагін К. К. Особливості процесу оборонного планування НАТО.// Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України.– 2019. — № 3(36). — С. 47 — 59. [1] [Архівовано 23 серпня 2019 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б Слюсар, В.И. (2018). Система исследований НАТО по развитию нелетального оружия (PDF). Зб. матеріалів VI міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ. с. 306 - 309. Архів оригіналу (PDF) за 25 січня 2020. Процитовано 1 березня 2019.
  5. ↑ Сергей Мукосий (20 січня 2016). О внедрении стандартов НАТО. Defence UA. Архів оригіналу за 13 січня 2019. Процитовано 1 березня 2019. [Архівовано 13 січня 2019 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Слюсар В.І., Гамалій Н.В. Система систем стандартів. //Тези доповіді 1-ї науково-практичної конференції “Основні напрями формування ВТП держави та шляхи її реалізації”. – Київ: ЦНДІ ОВТ ЗСУ. – 2014. – C. 65 - 67. - [2].
  7. ↑ а б Слюсар В.І. Щодо стратегії формування системи систем стандартів НАТО.// Зб. матеріалів V міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ, 11-12 жовтня 2017 р. - C. 84 - 86.- [3].
  8. ↑ Слюсар В.И. Концепция межвидовых стандартов НАТО.//Тези доповідей 14-ї наукової конференції “Новітні технології – для захисту повітряного простору”, 11-12 квітня 2018 року. - Харків: ХНУПС. - C. 46 - 47. - [4].
  9. ↑ а б Слюсар В. І. Результати засідання Робочої групи НАТО з навантаження солдата (Embarked Soldier Working Group, ESWG). // Озброєння та військова техніка. -№ 2(14). — 2017. — С. 90 — 93. [5] [Архівовано 3 березня 2019 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Слюсар, Вадим (2016). Основні напрямки розвитку наземних бойових платформ з урахуванням стандартів НАТО (PDF). Бюлетень з питань безпеки “Виклики і ризики”. - Київ: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння. - 1 листопада 2016. - № 20 (59). – С. 21 - 24. Архів оригіналу (PDF) за 25 січня 2020. Процитовано 22 червня 2019.
  11. ↑ Слюсар, В.И. (2018). Информационные технологии в артиллерийских системах стран НАТО (PDF). Озброєння та військова техніка. - №3(19). – 2018. – С. 69- 74. Архів оригіналу (PDF) за 25 січня 2020. Процитовано 1 березня 2019.
  12. ↑ Слюсар, В.І. (11–12 жовтня 2016 р.). Комбінована протиповітряна оборона із залученням засобів виявлення та ураження усіх видів і родів військ (PDF). Міжнародна наукова конференція “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ: ЦНДІ ОВТ ЗСУ. с. С. 255 - 257. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2019. Процитовано 1 березня 2019. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  13. ↑ Слюсар В. І. Вимоги та технології для вертольотів наступного покоління (Next Generation Rotorcraft, NGR).//Перспективи розвитку озброєння та військової техніки Сухопутних військ: Збірник тез доповідей Міжнародної науково-технічної конференції (Львів, 16-17 травня 2019 року). — Львів: Національна академія Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного, 2019. — С.262 — 263. [[https://web.archive.org/web/20190512142312/http://www.slyusar.kiev.ua/SLYUSAR2_ASV.pdf Архівовано 12 травня 2019 у Wayback Machine.]]

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: NAAG
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.