Nambu
| Nambu pistol | |
|---|---|
 Намбу Тип 14 | |
| Тип | Самозарядний пістолет |
| Походження | Японія |
| Історія використання | |
| Війни | |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Кідзіро Намбу |
| Розроблено | 1902 |
| Виробник | Арсенал Койшікава |
| Виготовлення | 1903–1945 |
| Виготовлена кількість | близько 400 000 |
| Варіанти |
|
| Характеристики | |
| Довжина | 230 мм |
Nambu у Вікісховищі | |
Nambu pistol (яп.南部拳銃 - Нанбу кендзю) — серія напівавтоматичних пістолетів, вироблених японською компанією Арсенал Койсікава, пізніше відомою як Артилерійський арсенал Токіо а також на виробничих потужностях Арсерал армії Кокуро та Токіо Газ Електрик Індастрі Ко.. Серія має чотири варіанти: тип A, тип Б, тип 14 а також дрібносерійну модифікацію тип 19, що виготовлялася на окупованих територіях Китаю в останні роки другої світової. Пістолети Nambu були розроблені, щоб замінити попередній японський службовий пістолет, револьвер Type 26.
Пістолети були розроблені Кідзіро Намбу і широко використовувалися в Японській імперії під час Японсько-китайської та Другої світової війн. Найпоширеніший варіант, Тип 14, використовувався в основному офіцерами, яким доводилося самостійно оплачувати свої пістолети.
Історія
До появи пістолета Намбу єдиною короткоствольною зброєю в Японії був револьвер Тип 26, що виготовлявся на цьому ж арсеналі. Він добре показав себе під час Японсько-цінської війни. Але вже у 1890-х роках почали з’являтися перші самозарядні пістолети. Одним із найвідоміших був Mauser C96 — саме він сильно вплинув на конструкцію Намбу, бо використовував подібний механізм. Пістолет Намбу створили невдовзі після того, як японські фахівці вивчили новинки європейської військової техніки.
Розробку першої моделі Тип A, завершили у 1902 році. На озброєння її не прийняли, але частину серійно випущених зразків продали до Китаю та Сіаму. Пізніший варіант Тип B, використовували японський флот і армія Сіаму в 1920-х роках. А модель Тип 14 була прийнята у 1926 році, стала основним пістолетом японської армії аж до кінця Другої світової війни у 1945 році.
Пістолети Намбу вважалися престижною річчю. Їх часто носили в гарно оздоблених кобурах і більше сприймали як символ статусу, ніж як зброю для бою. Загалом Японія виготовила близько 400 тисяч таких пістолетів, тоді як у США випустили понад мільйон пістолетів M1911.
Після війни багато американських солдатів забирали пістолети Намбу додому як трофеї — разом з іншою японською зброєю, наприклад мечами Сін Ґунто чи гвинтівками Арісака. Виробництво Намбу припинили після завершення війни, а самі пістолети поступово замінили на M1911, які США передали Японії для армії та поліції.
За деякими даними, до тисячі пістолетів Type 14 ще використовувалися береговою охороною аж до завершення випуск набоїв калібру 8х22 мм Намбу у 1960-х роках. Після цього їх остаточно замінили на японські револьвери.
Дизайн
Пістолет Намбу — це самозарядний пістолет, що працює за рахунок віддачі. Зовні трохи нагадує пістолет Люгер, але це лише схожа форма — конструктивно вони різні.
Магазин Тип A та Type 14 вміщує 8 набоїв 8×22 мм Намбу, а Тип B — 7 набоїв 7×20 мм Намбу.
Набій 8×22 мм Намбу вважається досить слабким у порівнянні з іншими пістолетними набоями. Наприклад, його енергія вдвоє менша від 9×19 мм чи 7,62×25 мм ТТ.
Руків'я Намбу має незвичний нахил, через що вставляти магазин не дуже зручно. До того ж пружина магазину працює не надто ефективно, а набої, рухаючись всередині, створюють додаткове тертя, що ще більше послаблює подачу.
Одним із головних недоліків було те, що після закінчення набоїв магазин не випадав із руків'я. Через це стрільцю доводилося докладати додаткових зусиль, для його заміни, що ускладнювало перезаряджання. У пізнішій моделі Тип 14 цю проблему частково виправили, змінивши конструкцію фіксатора магазину.
Ще одна незручність — запобіжник розташований прямо над спусковою скобою, тому його важко перемикати тією ж рукою, якою тримаєш пістолет, що також було виправлено в моделі Тип 14.
Тип А
Першою серійною моделлю пістолета Намбу був Тип А, вона виготовлялася з 1903 по 1923 р. коли виробництво остаточно припинили на користь більш дешевого та ефективнішого Тип 14.
У Тип А була можливість приєднати приклад який одночасно слугував кобурою. Виготовляли ці кобури-приклади вручну під конкретний екземпляр, тому вони були майже не взаємозамінні. Кожен приклад мав той самий серійний номер, що й пістолет.
Моделі, виготовлені у 1903–1906 роках, трохи відрізнялися від тих, що вироблялися пізніше. Серед колекціонерів ранні варіанти отримали неофіційну назву «Дідусь».
«Дідусів» випустили приблизно до серійного номера 2400.
Пізніша версія Тип A — модифікований варіант, який колекціонери називають «Тато» — випускалася приблизно до серійного номера 7000. У новіших моделях було збільшено спускову скобу. Деякі «Татусі» також мали пази для кріплення приклада (відомо лише чотири такі екземпляри).
Тип Б
У 1906 р. значні недоліки першої моделі було враховано, покращена версія отримала назву - Тип Б. Набій 8×22 Намбу було замінено зменшиним набоєм 7×20 Намбу та й сам пістолет був меншими за інші моделі Намбу, через, що серед колекціонерів отримав неофіційну назву «Малюк».
Перші приблизно 450 пістолетів мали дерев’яну нижню частину магазину і циліндричний ударник. У пізніших версіях магазин уже робили з алюмінію, а ударник став складнішим — із кількома діаметрами.
Офіційно жодна японська військова структура цей пістолет не прийняла на озброєння. У той час офіцери Імператорської армії зазвичай купували пістолети за власні гроші, але Тип Б не став популярним через свою високу ціну. Наприклад, його вартість становила близько 180 єн, що приблизно дорівнювало місячній зарплаті капітана. До того ж це було майже вдвічі дорожче за подібні європейські та американські пістолети, такі як Browning M1900.
Після землетрусу в Канто у вересні 1923 р. Арсенал Койшікава припинив виробництво нових деталей для Тип Б, але збирав пістолети з уже наявних комплектуючих, ще до 1929 року коли виробництво Тип Б було повнісю зупинено на користь Тип 14.
Тип 14
В 1926-му році (14-й рік епохи Тайсьо від чого модель і отримала свою назву) задля здешевшання вартості виробництва було розроблено та запущено в серію нову модель пістолета Намбу. Його продавали приблизно за 78 єн, що зробило його стандартним пістолетом для офіцерів, адже вони купували собі зброю за власний кошт.
Як і Тип А, Тип 14 використовував патрон 8×22 мм Намбу та був візуально схожим з попередніми моделями.
Перші зразки були дуже високої якості але після початку Японсько-китайської війни якість помітно впала — через необхідність швидкого масового виробництва. Попри це, навіть пізніші зразки здебільшого залишалися робочими.
Тип 14 позбувся запобіжника перед спусковою скобою, який був у попередніх моделях, остаточно втратив кобуру-приклад, а за роки виробництва зазнавав деяких змін. У пізніших версіях збільшили спускову скобу оскільки солдати, які служили в Маньчжурії, скаржилися, що важко стріляти в рукавичках. У деяких моделях також з’явився рифлений сталевий курок замість попереднього варіанту з прорізом. Після 1940 року додали допоміжну пружину магазину, щоб полегшити перезаряджання. У 1944 році конструкцію курка ще раз спростили, щоб пришвидшити виробництво.
Кобури для цих пістолетів теж змінили: через нестачу матеріалів замість шкіри почали використовувати прогумовану тканину.
Вважається, що загалом виготовили близько 400 тисяч таких пістолетів, але точної цифри немає. Це пов’язано з тим, що японські солдати вважали свою зброю власністю імператора і часто знищували її або викидали в море, щоб вона не дісталася ворогу.
Північнокитайський Тип 19
У 1944 році, через постійні напади союзників на морські конвої, у місті Шеньян було розгорнуто виробництво модифікованих пістолетів Тип 14 для забезпечення японської армії на території Маньчжурії. Ці пістолети були значно спрощені у виробництві, але проєктувалися з урахуванням попередніх наробок, недоліків, притаманних попереднім моделям та отримала назву - Північнокитайський Тип 19. Модель виготовлялася дрібносерійно точна кількість виготовлених екземплярів невідома, наразі збереглося лише 11 екземплярів.
Посилання