Sceloporus undulatus

?Sceloporus undulatus
Східна парканна ігуана (округ Берк, Північна Кароліна)
Східна парканна ігуана (округ Берк, Північна Кароліна)
Охоронний статус

Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Клас:Плазуни (Reptilia)
Ряд:Лускаті (Squamata)
Підряд:Ігуаноподібні (Iguania)
Родина:Фриносомові (Phrynosomatidae)
Рід:Sceloporus
Вид:S. undulatus
Біноміальна назва
Sceloporus undulatus
(Bosc & Daudin, 1801)
Ареал комплексу видів S. undulatus
Ареал комплексу видів S. undulatus
Синоніми
Stellio undulatus
Lacerta undulata
Agama undulata
Lacerta hyacinthina
Sceloporus thayerii
Sceloporus floridanus
Посилання
Вікісховище:Sceloporus undulatus
Віківиди:Sceloporus undulatus
ITIS:173865
МСОП:64156
NCBI:8520
Fossilworks:110873

Sceloporus undulatus (східна парканна ігуана) — вид ігуаноподібних ящірок родини фриносомових (Phrynosomatidae)[2]. Ендемік Сполучених Штатів Америки.

Опис

Східна парканна ігуана (Емілія-Кортгаус, Вірджинія)
Східна парканна ігуана (Національний ліс Шауні, Іллінойс)
Східна парканна ігуана (парк штату Даутат , Вірджинія)

Довжина східної парканної ігуани (враховуючи хвіст) становить 10-19 см[3]. Самиці мають переважно сіре забарвлення, на спині у них є кілька темних хвилястих смуг. Живіт білий, поцяткований чорними плямками, горло і живіт мають блідо-блакитний відтінок. Самці мають переважно коричневе забарвлення, влітку вони набувають зеленувато-блакитного відтінку, а горло і живіт з боків у них стають чорнуватими. Молоді ящірки є схожими на самиць, однак мають більш темне і менш яскраве забарвлення[4][5][6][7].

Поширення і екологія

Східні парканні ігуани живуть в рідколіссях на півдні і південному сході США, на території Алабами, Луїзіани, Арканзасу, Колорадо, Джорджії, Північної і Південної Кароліни, Вірджінії і Західної Вірджінії, Кентуккі, на півдні Іллінойсу та Індіани, в Теннесі, Огайо, Пенсільванії, Меріленді, Міссурі, Міссісіпі, Делавері, на півночі Флориди, на півдні Вайомінгу, на півдні Нью-Джерсі та на південному сході Нью-Йорку[8]. Їх часто можна побачити, коли вони гріються на відкритих сонячних місцевостях — на пнях, купах каміння, піщаних пагорбах, повалених деревах і парканах. Найбільш активними ці ящірки є рано-вранці, коли земля ще не повністю прогрілася. Вночі та в спекотні дні східні парканні ігуани шукають прихистку серед колод і каміння[9].

Східні парканні ігуани живляться переважно комахами, зокрема мурахами і кониками[10][11]. Ранньою весною самці починають демонструвати територіальну поведінку[12]. Вони приваблюють самиць яскравим забарвленням черева та змагаються з іншими самцями[13]. Території двох самців можуть перетинатися, більші за розмірами самці займають більші території. Самиці відкладають яйця в гнилій деревині або в інших вологих місцях[14]. Молоді самиці відкладають лише одну кладку, яка нараховує від 3 до 16 яєць, тоді як старші самиці можуть відкладати яйця до чотирьох разів за сезон[15]. Інкубаційний період триває приблизно 10 тижнів. Молоді ящірки швидко ростуть і можуть розмножуватися вже на наступний рік.

Східні парканні ігуани мають кілька пристосувань для виживання у більш холодих частинах свого ареалу, зокрема більші яйця, більш ефективний ембріональний розвиток і коротший час інкубації[16]. З іншої сторони, самиці цього виду, що мешкають у південних частинах ареалу, частіше відкладають другу кладку, хоча кількість яєць в ній менша, ніж у північних самиць[17].

Таксономія

Традиціно S. undulatus включав низку підвидів, однак за результами низки досліджень, які показали, що S. undulatus насправді є комплексом видів, вони були визнані окремими видами[18][19][20].

Кладограма комплексу видів S. undulatus за Leaché and Reeder, 2002:

 
 
Комплекс видів S. undulatus
 
 

S. cowlesi

 
 

S. cautus

 
 
 
 
 

S. tristichus

 
 
 

S. consobrinus

 
 

S. woodi

 
 
 
 

S. undulatus

 
 
 
 

S. virgatus

 
 
 

S. occidentalis

 
 



Примітки

  1. ↑ BirdLife International (2016). Sceloporus undulatus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 03 жовтня 2023
  2. ↑ Sceloporus undulatus у Reptarium.cz Reptile Database
  3. ↑ Conant, Roger; Collins, Joseph T. (1991). A Field Guide to Reptiles and Amphibians Eastern/Central North America. Boston, Massachusetts: Houghton Mifflin Company. 608 pp. ISBN 0-395-58389-6.
  4. ↑ Ossip-Drahos, Alison G.; Berry, Nicolas J.; King, Christian M.; Martins, Emília P. (2018). Information-gathering as a response to manipulated signals in the eastern fence lizard, Sceloporus undulatus. Ethology. 124 (9): 684—690. doi:10.1111/eth.12801. S2CID 92547068.
  5. ↑ Cox, Robert M.; Skelly, Stephanie L.; Leo, Angela; John-Alder, Henry B. (Серпень 2005). Testosterone Regulates Sexually Dimorphic Coloration in the Eastern Fence Lizard, Sceloporus undulatus. Copeia. 2005 (3): 597—608. doi:10.1643/CP-04-313R. S2CID 40175432.
  6. ↑ Langkilde, Tracy; Boronow, Katherine E. (2012). Hot Boys Are Blue: Temperature-Dependent Color Change in Male Eastern Fence Lizards. Journal of Herpetology. 46 (4): 461—465. doi:10.1670/11-292. JSTOR 23327160. S2CID 86633379.
  7. ↑ Moga, M. M.; Geib, B. M.; Zhou, D.; Prins, G. S. (6 жовтня 2000). Androgen receptor-immunoreactivity in the forebrain of the Eastern Fence lizard (Sceloporus undulatus). Brain Research. 879 (1): 174—182. doi:10.1016/S0006-8993(00)02771-2. PMID 11011019. S2CID 16235308.
  8. ↑ Carlo, Michael (4 травня 2016). A brief introduction to the Eastern fence lizard. Experiment. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 11 червня 2021.
  9. ↑ Conley, D. A.; Lattanzio, M. S. (Вересень 2022). Active regulation of ultraviolet light exposure overrides thermal preference behaviour in eastern fence lizards. Functional Ecology. 36 (9): 2240—2250. doi:10.1111/1365-2435.14114.
  10. ↑ Eberhart, Katherine S.; Ruby, Douglas E. (Лютий 2019). Prey Selection by an Ambush Predator, Sceloporus undulatus. Journal of Herpetology. 53 (1): 32—38. doi:10.1670/16-114. ISSN 0022-1511. S2CID 91892092.
  11. ↑ Marsh, Rebekah S.; Moe, Cassandra; Lomneth, Richard B.; Fawcett, James D.; Place, Allen (1 квітня 2001). Characterization of gastrointestinal chitinase in the lizard Sceloporus undulatus garmani (Reptilia: Phrynosomatidae). Comparative Biochemistry and Physiology Part B: Biochemistry and Molecular Biology (англ.). 128 (4): 675—682. doi:10.1016/S1096-4959(00)00364-X. ISSN 1096-4959. PMID 11290449.
  12. ↑ Kennedy, J. P. (1958). Sleeping Habits of the Eastern Fence Lizard, Sceloporus Undulatus Hyacinthinus (Sauria, Iguanidae). The Southwestern Naturalist. 3 (1/4): 90—93. doi:10.2307/3669040. JSTOR 3669040.
  13. ↑ Haenel, Gregory J.; Smith, Linda C.; John-Alder, Henry B. (Лютий 2003). Home-Range Analysis in Sceloporus undulatus (Eastern Fence Lizard). I. Spacing Patterns and the Context of Territorial Behavior. Copeia. 2003 (1): 99—112. doi:10.1643/0045-8511(2003)003[0099:HRAISU]2.0.CO;2. S2CID 86144498.
  14. ↑ Eastern Fence Lizard. The National Wildlife Federation. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 11 червня 2021.
  15. ↑ Eastern Fence Lizard (Sceloporus undulatus). Savannah River Ecology Laboratory University of Georgia. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 11 червня 2021. [Архівовано 2011-12-03 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Oufiero, Christopher E.; Angilletta, Michael J. (Травень 2006). Convergent Evolution of Embryonic Growth and Development in the Eastern Fence Lizard (Sceloporus Undulatus). Evolution. 60 (5): 1066—1075. doi:10.1111/j.0014-3820.2006.tb01183.x. PMID 16817545. S2CID 221733454.
  17. ↑ Du, Weiguo; Robbins, Travis R.; Warner, Daniel A.; Langkilde, Tracy; Shine, Richard (Червень 2014). Latitudinal and seasonal variation in reproductive effort of the eastern fence lizard ( Sceloporus undulatus ). Integrative Zoology. 9 (3): 360—371. doi:10.1111/1749-4877.12072. PMID 24148228.
  18. ↑ Leaché, Adam D.; Reeder, Tod W. (2002). Molecular systematics of the eastern fence lizard (Sceloporus undulatus): A comparison of parsimony, likelihood, and Bayesian approaches. Systematic Biology. 51 (1): 44—68. doi:10.1080/106351502753475871. PMID 11943092.
  19. ↑ Miles, D.B.; Noecker, R.; Roosenburg, W.M. & White, M.M. Genetic relationships among populations of Sceloporus undulatus fail to support present subspecific designations // Herpetologica. — 2002. — Вип. 58 (3). — С. 277-292. — DOI:http://dx.doi.org/10.1655/0018-0831(2002)058[0277:GRAPOS]2.0.CO;2.
  20. ↑ Rosenblum, E. B.; Belfiore, N. M.; Moritz, C. (9 листопада 2006). Anonymous nuclear markers for the eastern fence lizard, Sceloporus undulatus. Molecular Ecology Notes. 7 (1): 113—116. doi:10.1111/j.1471-8286.2006.01547.x.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.