Sopwith Aviation Company

Sopwith Aviation & Engineering Company Limited

Sopwith
Тип	аерокосмічне підприємство
Галузь	Авіація
Доля	Припинення торгівлі (Ліквідація)
Наступник(и) (спадкоємці)	H. G. Hawker Engineering
Засновано	15 грудня 1913 року
Засновник(и)	Томас Сопвіт
Закриття (ліквідація)	16 вересня 1920 року
Штаб-квартира	Кінгстон-апон-Темс, Велика Британія
Продукція	Літаки
Співробітники	5,000 робітників
Sopwith Aviation Company у Вікісховищі

Sopwith Aviation Company - колишня британська авіакомпанія яка проєктувала та виробляла літаки, найбільше для Королівської морської авіаційної служби, Королівського льотного корпусу, а згодом і для Повітряних сил Великої Британії за часи Першої світової війни. Найвідомішим з літаків був Sopwith Camel. Літаки Sopwith також використовували в різних кількостях Французькі, Бельгійські та Американські повітряні сили під час війни.

У квітні 1919 року компанія була перейменована на Sopwith Aviation & Engineering Company Limited. У вересні 1920 року компанія добровільно ліквідувалася після невдалої спроби перейти до виробництва мотоциклів. Патенти та активи були викуплені новою компанією H. G. Hawker Engineering.

Компанія Sopwith Aviation Company була заснована у Бруклендсі в червні 1912 року Томасом Сопвітом. У свої 24 роки, він вже був заможним спортсменом, який цікавився авіацією, яхтингом та автоперегонами. Після продажу першого військового літака авіакомпанії в листопаді 1912 року, Сопвіт переїхав до нового приміщення заводу, яке відкрилося в грудні того ж року у нещодавно закритому роликовому рингу, який знаходився на Канбері Парк Роуд поблизу залізничної станції Кінгстон у південно-західній частині Лондона. Раннє співробітництво з корабельнею S. E. Saunders в місті Іст-Кауз на острові Вайт в 1913 році випливло у створення: Sopwith «Bat Boat» - одного з перших літаючих човнів з ламінованим водонепроникним корпусом. Завдяки цьому, цей літак міг сідати як на воду так і на сушу. Згодом, ще один невеликий завод був відкритий у 1914 році у передмісті Вулстон, графства Гемпшир.

За часи Першої світової війни компанія виготовила понад 16 000 літаків. Більшість з них були побудовані не власне компанією Sopwith, а субпідрядниками. Такими як: Fairey, Clayton and Shuttleworth, William Beardmore and Company та Ruston Proctor.

Наприкінці війни компанія Sopwith орендувала Національний авіаційний завод № 2, який був побудований за 26 тижнів. Будівництво було закінчене взимку 1917 року за милю їзди на північ від заводу Canbury Works у районі Гам, міста Лондон. Завдяки цьому, компанія змогла значно збільшити виробництво винищувачів: Snipe, Dolphin і Salamander, а також кількість робочих рук. На початку війни в компанії працювало 200 співробітників, а до моменту укладення перемир'я їхня кількість зросла до 6000.

Після війни компанія вирішила перепрофілюватися на виробництво літаків для цивільного ринку. За основу взяли військові моделі. Серед них були такі літаки, як моноплани: Camel і Dove, похідні від винищувачів: Pup і Swallow. Однак, широка доступність надлишків військових літаків за зниженими цінами означала, що це ніколи не було економічно вигідним. У 1919 році компанія була перейменована в Sopwith Aviation & Engineering Company, а завод був переобладнаний для виробництва мотоциклів ABC за ліцензією; це означало внесення інвестицій у розмірі 100 000 фунтів стерлінгів у нове обладнання. У вересні 1920 року завод у Кінгстоні закрився для інвентаризації, і компанія вирішила розпочати добровільну ліквідацію; керівник заводу в Кінгстоні написав у листі до 1400 співробітників таке:

"Ми приносимо вибачення за те, що не можемо відновити роботу компанії, оскільки труднощі, спричинені недостатнім кредитуванням, призвели до проблем з накопиченням достатнього капіталу для продовження діяльності, і тому компанія Sopwith має бути ліквідована".

Г. Г. Мітчелл.

На зборах кредиторів, що відбулися в жовтні 1920 року, було зазначено, що, хоча компанія раніше (у 1918 році) накопичила надлишок у розмірі 900 000 фунтів стерлінгів, після спаду продажів мотоциклів компанія мала заборгування на суму 705 430 фунтів стерлінгів (що включало 583 510 фунтів стерлінгів з надлишкового прибутку) та активи на суму 862 630 фунтів стерлінгів. Компанія, яка вже сплатила 450 000 фунтів стерлінгів податку, намагалася оскаржити внесення суми додаткового податку на надприбуток. Однак, на зборах було вирішено, що найкращим виходом буде продаж бізнесу компанії, як діючого підприємства.

Завод у районі Гам, який мав 38 акрів (15 га) землі у власності, був проданий в оренду компанії Leyland Motors. Новостворена компанія H. G. Hawker Engineering Company отримала патентні права на Sopwith та урядовий контракт на модернізацію біпланів Sopwith Snipe.

Після ліквідації компанії Sopwith, Том Сопвіт разом з Гаррі Хоукером, Фредом Сігрістом і Біллом Ейром відразу заснували нову компанію H. G. Hawker Engineering. Ця компанія була попередником відомої компанії Hawker Aircraft (згодом перейменована на Hawker Siddeley). Сопвіт був керівником Hawker Siddeley аж до виходу на пенсію. Компанія Hawker і її наступники випустила ще багато відомих військових літаків,таких як: Hart і Demon - у міжвоєнні часи; літаки Другої світової війни: Hurricane, Typhoon і Tempest; а також після війни: Sea Fury, Hunter і Harrier. Перелічені типи нових реактивних літаків вироблялися в тих самих заводських приміщеннях, де ще в 1918 році вироблялися літаки: Sopwith Snipes, через те, що компанія Hawker Aircraft викупила завод у районі Гам після закінчення терміну оренди компанії Leyland у 1948 році.

У 2021 році назва Sopwith Aviation була придбана компанією Bevan Davidson International, зі штаб-квартирою в Сваффемі, Норфолк. Вона планує випустити лінійку святкових автомобілів на пам'ять про Sopwith. Двомісний спортивний автомобіль, стилізований і названий на честь Sopwith Dove, був представлений в автосалоні London Concours пізніше того ж року.

На початку, Том Сопвіт, разом з колишнім особистим механіком Фредом Сігрістом, керував розробкою моделей літаків компанії. Після низки довоєнних проектів для Королівської морської авіаційної служби, таких як: Three-seater і Bat Boat, першим великим успіхом Сопвіта став швидкий і компактний літак Sopwith Tabloid. Tabloid отримав свою назву через невеликі розміри (перекл. Газета). Завдяки впливу австрійського пілота-тестувальника Гаррі Хоукерра дизайн літака було покращено. Версія цього поплавкового гідроплана, виграла Трофей Шнайдера у 1914 році. Перебладнання під сухопутний літак призвело до масового використання як Королівською морською авіаційною службою так і Королівським льотним корпусом на початку війни. Завдяки більшій потужності та поплавкам, ця модель згодом була модифікована і названа Sopwith Baby. Саме цей літак активно використовувався Королівською морською авіаційною службою протягом більшої частини Першої світової війни.

У 1916 році Герберт Сміт став головним інженером компанії Sopwith. Під його керівництвом були розроблені інші успішні моделі для боїв під час Першої світової війни, включаючи більший тип моделі 9901. Цей літак, більш відомий як Sopwith 1½ Strutter через некласичне розташування опор кабіни. З 1916 року він використовувавсяКоролівською морською авіаційною службою, Королівським льотним корпусом і Повітряно-космічними силами Франції як одномісний бомбардувальник, двомісний винищувач, артилерійський літак для спостережень і навчальний літак. Незабаром з'явився невеликий і маневрений одномісний Scout, який швидко став більш відомим як Pup через свою спорідненість з 1½ Strutter. Літаки Pup і 1½ Strutter були першими успішними британськими винищувачами з тракторними двигунами, оснащеними синхронізатором, що дозволяв кулемету стріляти крізь обертовий гвинт. Цей пристрій був відомий як Sopwith-Kauper за іменем винахідників, хоча пізніше використовувалися й інші конструкції. Модель Pup широко використовувалася на Західному фронті Королівським льотним корпусом, Королівською морською авіаційною службою з осені 1916 року до початку літа 1917 року. Пілоти вважали його легким у керуванні. Він продовжував використовуватися як просунутий навчальний літак до кінця війни. Літак Pup започаткував знамениту серію літаків Sopwith, названих на честь тварин, які стали відомі в історії авіації як: «Літаючий зоопарк».

На основі Pup було створено триплан Sopwith Triplane.Він був оснащений трьома крилами з вузькою хордою та більш потужним двигуном і використовувався лише чотирма ескадрильями Королівської морської авіаційної служби протягом 1917 року. Цей літак став добре відомий завдяки вражаючим бойовим якостям. Їх найбільший потенціал був розкритий у легендарній 10-ій ескадрильї Реймонда Коллішоу під назвою (Чорний Загін). Ця ескадрилья отримала таку назву через чорний ідентифікаційний колір літаків, що, в свою чергу, призвело до найменування серії літаків: Black Maria, Black Prince, Black Death, Black Roger і Black Sheep. Вплив цієї серії був настільки великим, що започаткував велику кількість експериментальних конструкцій трипланів від виробників з різних країн, хоча тільки конструкція триплана Fokker досягла подальшого успіху.

На початку літа 1917 року був представлений винищувач Camel зі спареними машинними стволами. Цей літак був дуже маневреним і добре озброєним,. До кінця війни було випущено понад 5000 таких літаків. Він знищив більше ворожих літаків, ніж будь-який інший британський тип літака, але складне керування стало причиною загибелі багатьох пілотів-початківців в авіакатастрофах. Його використовували в модифікованому вигляді як нічний винищувач і корабельний літак, а також застосовували в бойових діях бельгійські, американські та британські військово-повітряні сили.

Пізніше на фронті з'явилися: чотиримісний літак Dolphin зі стаціонарним двигуном і найкращий винищувач з роторним двигуном Snipe. Snipe майже не використовувався під час війни, оскільки на фронт було відправлено лише невелику кількість таких літаків, але канадський пілот-ас Вільям Джордж Баркер, керуючи одним з них, виграв Вікторіанський хрест в одиночній повітряній сутичці, незважаючи на мізерні шанси.

Під кінець війни компанія випустила торпедоносець-бомбардувальник Cuckoo і броньований штурмовик Salamander, який був модифікацією Snipe. Але ці типи літаків з'явилися занадто пізно і їм не довелося брати участь у бойових діях. Протягом війни було випущено багато інших експериментальних прототипів, більшість з яких отримали назви тварин (Hippo, Gnu тощо).

Після Першої світової війни літак Sopwith Snipe був обраний стандартним винищувачем значно зменшеним у кількості озброєння Королівським льотним корпусом, і продовжував експлуатуватися до кінця 1920-х років, коли його остаточно замінили покращені літаки.

• Біплан Sopwith-Wright (1912)
• Гібридний біплан Sopwith (1912)
• Тримісний літак Sopwith (1912)
• Літак Sopwith Bat Boat (1913)
• Sopwith Sociable (1913)
• Sopwith 1913 Circuit of Britain, гідроплан — див. Sopwith Bat Boat Improved Type 2 (Circuit of Britain)
• Sopwith Admiralty Type C (1914)
• Sopwith Special torpedo seaplane Type C
• Sopwith 1914 Schneider Racer
• Sopwith Type SPGN або «Gunbus»

• Sopwith Admiralty Type 137
• Sopwith Type 806
• Sopwith Type 807
• Sopwith Type 860
• Sopwith Two-Seat Scout
• Sopwith Tabloid
• Sopwith Baby
• Sopwith Sparrow

• Sopwith 1½ Strutter
• Sopwith Pup
• Sopwith Triplane
• Sopwith L.R.T.Tr.
• Sopwith Hispano-Suiza Triplane
• Sopwith Bee
• Sopwith Camel
• Sopwith B.1
• Sopwith Hippo
• Sopwith Cobham Twin Engine Bomber
• Sopwith AT «Aerial Target» – радіокерований літаючий снаряд
• Sopwith Dragon
• Sopwith Snipe
• Sopwith Dolphin
• Sopwith Salamander
• Sopwith Cuckoo
• Sopwith Bulldog
• Sopwith Buffalo
• Sopwith Rhino
• Sopwith Scooter
• Sopwith Swallow
• Sopwith Snail
• Sopwith Snapper
• Sopwith Snark

• Sopwith Gnu
• Sopwith 1919 Schneider Cup Seaplane
• Sopwith Atlantic
• Sopwith Antelope
• Sopwith Wallaby
• Sopwith Rainbow racer
• Sopwith Grasshopper

• Список виробників літаків

• Брюс, Дж. М. Винищувачі Сопвіт, вінтажні військові птахи, № 5, видавництво Arms & Armour Press, 1986
• Брюс, Дж. М. «Човен-летун Сопвіт», частина 1. Aeroplane Monthly, серпень 1991 р., том 19 № 8. Лондон: IPC. ISSN 0143-7240. стор. 484–487, 500.
• Кінг, Х. Ф. Сопвіт Літак 1912-1920 Лондон: Патнем, 1981. ISBN 0-370-30050-5 .