Supermarine Seafang
| Supermarine Seafang | |
|---|---|
 | |
| Призначення: | палубний винищувач |
| Перший політ: | 1946 |
| На озброєнні у: |  Повітряні сили флоту Великої Британії |
| Розробник: | Supermarined  |
| Виробник: | Supermarine |
| Всього збудовано: | 18 |
| Екіпаж: | 1 особа |
| Максимальна швидкість (МШ): | 764 км/год |
| Дальність польоту: | 632 км |
| Практична стеля: | 12000 м |
| Довжина: | 10,39 м |
| Висота: | 4,09 м |
| Розмах крила: | 10,67 м |
| Площа крила: | 20,0 м² |
Supermarine Seafang у Вікісховищі | |
Супермарін Сіфенґ (англ. Supermarine Seafang) — британський палубний одномоторний винищувач-моноплан, модифікована версія Supermarine Spiteful, що мав стати на озброєння повітряних сил ВМФ Британії, але через незначну перевагу над наявними Supermarine Seafire і появу реактивних винищувачів майже не виготовлявся.
Історія
Оскільки палубна модифікація Spitfire «Seafire» вийшла успішною міністерство Авіації вирішило повторити такий підхід і видало специфікацію N.5/45 на пристосування «Spiteful» до палубного використання. Морський варіант отримав назву «Сіфенґ» (англ. Seafang) - «Морське Ікло», і в травні 1945 року було замовлено 2 прототипа і 150 серійних літаків. Перший серійний «Сіфенґ» надійшов на випробування 15 січня 1946 року.
Проте адміральтельство не було впевнене чи «Сіфенґ» пропонує достатні поліпшення порівняно з наявним Seafire FR.47, і після довгих роздумів вирішило відмовитись від «Сіфенґів». Виробництво було скасоване і тільки 18 літаків було завершено: 8 F.31 з двигунами Griffon 61 і 10 F.32 з двигунами Griffon 89 і двома співвісними трилопатевими пропелерами. Тільки 11 «Сіфенґів» здіймалися в повітря, інші 7 були доставлені в розібраному стані і ніколи не літали.[1]
Примітки
- Виноски
- Джерела
- ↑ Monday, 1984, p. 212.
Література
- Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675. (англ.)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Supermarine Seafang