Бідняк Микола Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бідняк.
Бідняк Микола Петрович
Народження1 лютого 1930(1930-02-01)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Торонто, Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть28 листопада 2000(2000-11-28)[2] (70 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Львів, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛичаківський цвинтар[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Канада
 Румунське королівство
 Польська Народна Республіка
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпортрет, натюрморт, історичний живопис і пейзаж Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, викладач Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникЛьвівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленУкраїнська спілка образотворчих мистців Канади і Спілка художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїНаціональний художній музей України, Шевченківський національний заповідник і Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Національна премія України імені Тараса Шевченка

Мико́ла Петро́вич Бідня́к (1 лютого 1930, Торонто — 28 грудня 2000, Львів) — український і канадський художник, педагог, меценат; член Спілки української молоді в Торонто з 1956 року[4], Української спілки образотворчих мистців Канади, Всесвітньої асоціації художників, які малюють вустами та ногами з 1964 року[a] та Львівської організації Спілки художників України з 1992 року[4].

Біографія

Народився 1 лютого 1930 року у місті Торонто (Канада). Його батько мешкав у селі Ленківцях на Буковині, а у 1923 році, після повалення Української Народної Республіки переселився до Канади. 1934 року їх сім'я повернулася до батькового села[6]. З 1937 року проживав в родині дядька[7], проте вже 1940 року, після приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР та впровадження радянською владою репресій проти свідомо налаштованого українства, разом з названими батьками Василем (рідний батьків брат) та Софією Бідняками виїхав до Німеччини, де вони були відправлені у табір для остарбайтерів[6][4].

У травні 1945 року, працюючи на полі, підірвався на міні, внаслідок чого втратив обидві руки та пошкодив око. Навчився писати й малювати, тримаючи олівець, пензель у зубах[8][4]. Після закінчення Другої світової війни землі, на яких працювали Бідняки, відійшли Польщі, яку контролював Радянський Союз. Він, з названими батьками, прагнув повернутися до Канади, але навіть маючи документи про канадське громадянство, це зробити було дуже важко і вдалося лише у квітні 1950 року[6].

1950 року запрошений до участі у виставці в новозбудованому мистецькому центрі в Едмонтоні, де роботи митця були помічені професором Дж. Клайду з Університету Альберти, який запропонував молодому художнику опанувати курс комерційного малярства. Протягом 1950—1954 років вивчав художню майстерність в Інституті технології та мистецтва в Едмонтоні, а в 1956—1958 роках — Онтарійському коледжі мистецтва в Торонто [b], який закінчив з відзнакою[4]. Зазнав творчого впливу з боку художника Михайла Дмитренка[8].

У 1958 році ілюстрував український греко-католицький щомісячник «Світло»; у 1962 році — оформлював дитячий журнал «Веселка». 1963 року взяв шлюб з грекинею Елевтерією. 1973 року здійснив творчу поїздку до Швеції. У 1974 році, на знак протесту проти арешту Опанаса Заливахи і Валентина Мороза, разом з Андрієм Бандерою і Ладою Гірною взяв участь у 21-денній голодівці під Радянським посольством в Оттаві. 1975 року здійснив творчу поїздку до Женеви, Мадрида, Стокгольма, до Угорщини[4]. Тривалий час жив у Європі, зокрема в угорському місті Мішкольці, у родичів дружини Ілони[9].

1989 року познайомився з львівською співачкою Марією Майчик, яка гастролювала в Канаді[10]; наступного року приїхав до України‚ де у 1994 році взяв з нею шлюб[4]. Мешкав у Львові в будинку на вулиці Тургенєва, № 76А, квартира № 13[11]. З 1996 року — професор кафедри сакрального мистецтва у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва[4].

Помер у Львові 28 грудня 2000 року, де і похований на Личаківському цвинтарі (поле № 67). У 2006 році на могилі встановлений надгробний пам'ятник — бронзова скульптура «Ангел у леті»[5] (скульптор Микола Посікіра, архітектор Василь Каменщик)[12].

Творчість

Працював у галузях станкового (писав історичні картини, портрети, натюрморти, пейзажі займався іконописом) і монументального живопису (розписав кілька українських церков), станкової (створював акватинти, ліногравюри, плакати, листівки), книжкової (ілюстрував журнали, українські народні казки[4]) і промислової графіки (малював рекламу), декоративно-ужиткового мистецтва. Творив у реалістичному стилі та у стилі символізму[8][7]. Створив близько 4 000 художніх робіт, зокрема:

живопис і графіка
  • «Малая» (1951, диплом і грошова нагорода)[4];
  • «Олекса Довбуш» (1952);
  • «Іван Богун на полі битви» (1953);
  • «Євген Коновалець» (1953);
  • «Бій під Крутами» (1956—1957);
  • «Іван Франко» (1956);
  • «Федькович» (1957);
  • «Іван Виговський» (1959);
  • «Іван Мазепа» (1959);
  • «Козак Мамай» (1960);
  • «Бій під Конотопом» (1962);
  • «Павло Чубинський і Михайло Вербицький» (1963);
  • «Андрей Шептицький» (1964);
  • «Маркіян Шашкевич» (1964)[c];
  • «Архангел Михаїл» (1965);
  • «Кардинал Йосип Сліпий» (1968);
  • «Княгиня Ольга» (1969);
  • «Три Марії» (1970);
  • «Бандурист» (1971);
  • «Отець Аліпій» (1971);
  • «Коронація княгині Ольги» (1971);
  • «Коронація Данила Галицького» (1971);
  • «Владика Липківський» (1972);
  • «Одигітрії» (1972—1974);
  • «Дума про козака Полікарпа Туху» (1974; пресована дошка, змішана техніка);
  • «Шураві» (1974);
  • «Похорон Довбуша» (1975);
  • «Гайдамаки» (1977, полотно, авторська техніка);
  • «Максим Кривоніс» (1978);
  • «Ангел» (1988);
  • «Апокаліпсис» (1988);
  • «Ґонта» (1988);
  • «Богоматір» (1989);
  • «Святий Володимир» (1990);
  • «Святий Юр» (1990);
  • «Жовтень» (1990);
  • «Ангел над Львовом» (1991, полотно, темпера);
  • «Сотник Іван Андрух, розстріляний у Києві в 1921» (1993);
  • «Стерня» (1993);
плакати
  • «Юний сумівець» (1956);
  • «22 січня» (1962);
  • «Москалі, геть з України!» (1962);
  • «Захар Беркут» (1970);
  • «Владика Липківський» (1972);
  • «Князь Данило з братом Васильком Волинським» (1974);
  • «Василько Теребовельський» (1975);
  • «Святий Миколай» (1976);
  • «Бог і Батьківщина» (1979);
  • «В єдності сила» (1990);
ікони
  • «Богородиця з дитям» (1974);
  • «Дмитро Солунський» (1974);
  • «Богородиця» (1981)[d];
  • «Спас» (1987)[e];
  • «Чорнобильська Богоматір» (1992)[f];
ілюстрації
розписи
  • православної церкви в Калгарі (1954);
  • греко-католицької церкви у Кітченері (1963);
  • греко-католицької церкви в Ошаві (1965);
  • української православної церкви біля Сент-Кетерінс (1973);
  • української церкви у Кітченері (1979);

Твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, Шевченківському національному заповіднику в Каневі, Національному музеї у Львові[8] та приватних колекціях у багатьох країнах світу[9].

Виставки

Брав участь у мистецьких виставках з 1950 року, зокрема у Калгарі у 1950 році, згодом у низці міжнародних виставок у Торонто у 1958, 1959[g], 1971, 1977 роках, Детройті у 1960 році[h], Гавені у 1961 році[i], Чикаго у 1963, 1966 роках, Баффало у 1970, 1977 роках, Вінніпезі у 1972 році, Парижі у 1980, 1981, 1986 роках, Токіо у 1982 році, Брюсселі у 1983 році та інших[8].

В Україні персональні виставки провів у Львові, Києві, Тернополі[j] у 1991 році[8], Івано-Франківську[k] та Львові у 1994, 2000 роках[l], Києві у 1994[m], 1996[n], 2000 роках, Каневі, Краматорську, Луганську 1995 році[7], Коломиї[o] та Чернівцях[p] у 1996 році

Меценатство

Відзнаки

  • Подяка й благословіння Папи Римського Павла VI за «Плащаницю» для Колегії святого Йосафата в Римі (1964)[7];
  • Бронзова медаль на Міжнародній виставці в Парижі (1980)[4];
  • Диплом (Diplome de Croix D'honneuk) і почесний хрест офіцера від Ради Ліги навчання і суспільної освіти на Міжнародній виставці у Парижі (1981)[4];
  • Диплом і грошова винагорода на Міжнародній виставці в Брюсселі (1983)[4];
  • Відзнака за участь в міжнародній виставці «Redion des Gens de Coeur» (1986)[4];
  • Національна премія України імені Тараса Шевченка (1995; за серію історичних картин і портретів: «Князь Данило Галицький», «Гетьман Іван Мазепа», «Довбуш», «Битва під Крутами», цикл творів з іконопису)[15];
  • Грамота Львівської міськради «Кращий художник року» (вересень 1998)[4];
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (жовтень 2000[4]; за значний особливий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, високий професіоналізм).

У мистецтві

  • 1971 року асоціація «Ріґандарт» створила фільм про Миколу Бідняка[4];
  • 1980 року створено художньо-документальний фільм про життя і творчість Миколи Бідняка[4];
  • 1994 року створено фільм про Миколу Бідняка[4];
  • 2000 року створено фільм про Миколу Бідняка авт. Ростислава Шмагала https://youtube.com/watch?v=Pa77Y2v1v8Q&feature=shared
  • 1997 року гіпсовий портрет художника виконав український скульптор Еммануїл Мисько[16];
  • 2001 року український живописець Володимир Євтушевський написав портрет митця[17].

Вшанування

Виноски

  1. ↑ Довгий час очолював її[5].
  2. ↑ Почав навчання з третього курсу[4].
  3. ↑ Українська греко-католицька церква святого Миколая в Торонто[4].
  4. ↑ Дарував Національному музею у Львові[4].
  5. ↑ Дарував Національному музею у Львові[4].
  6. ↑ Дарував Національному художньому музею України[9].
  7. ↑ Присвячена 300-річчю Конотопської перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом і 250-річчю самостійного виступу гетьмана Івана Мазепи[4].
  8. ↑ Збірна виставка українського мистецтва «Ukrainian Art Exhibit»[4].
  9. ↑ До 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка; організована адміністрацією журналу «Життя і школа»[4].
  10. ↑ Виставка проходила у залі Тернопільської картинної галереї (нині Тернопільський обласний художній музей)[14].
  11. ↑ В Івано-Франківському художньому музеї[4].
  12. ↑ Обидві у Національному музеї у Львові[4].
  13. ↑ У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва та Національному художньому музеї України[4].
  14. ↑ В Українському фонді культури[4]
  15. ↑ У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття[4]
  16. ↑ У Чернівецькому художньому музеї[4].
  17. ↑ ISBN 978-966-577-193-7

Примітки

  1. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  2. ↑ Find a Grave — 1996.
  3. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 365. — ISBN 978-966-8955-00-6
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак Бідняк Микола Петрович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
  5. ↑ а б Ірина Єгорова (6 грудня 2006). «Ангел у леті», не дай нам забути митця!. «День».
  6. ↑ а б в Українські митці у світі, 2013, с. 78.
  7. ↑ а б в г д е ж Велика українська енциклопедія, 2021.
  8. ↑ а б в г д е Енциклопедія сучасної України, 2003.
  9. ↑ а б в Енциклопедія історії України, 2003.
  10. ↑ Українські митці у світі, 2013, с. 80.
  11. ↑ Бідняк Микола Петрович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 14.
  12. ↑ Микола Бідняк / Адміністрація музею «Личаківський цвинтар».
  13. ↑ М. О. Гринько. Життя і школа // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  14. ↑ Тернопільський енциклопедичний словник, 2004.
  15. ↑ Указ Президента України від 7 березня 1995 року № 183/95 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1995 року»
  16. ↑ Еммануїл Мисько / Art Lviv online.
  17. ↑ С. М. Бушак. Євтушевський Володимир Якович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  18. ↑ Вулиця Миколи Бідняка на карті міста / visicom.ua
  19. ↑ Українські митці у світі, 2013, с. 81.

Література

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.