Вьорджил Фінлі

Вьорджил Фінлі
Народився23 липня 1914(1914-07-23)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рочестер, Нью-Йорк Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер18 січня 1971(1971-01-18)[1][2][…] (56 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вестбері, Нью-Йорк Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьілюстратор, поет Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьілюстрація Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрілюстрація Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Зала слави наукової фантастики і фентезі (2012)

Hugo Award for Best Interior Illustratord (1953)

Retro Hugo Award for Best Professional Artistd (14 серпня 2014)

Retro Hugo Award for Best Professional Artistd (18 серпня 2016)

Retro Hugo Award for Best Professional Artistd (16 серпня 2018)

Retro Hugo Award for Best Professional Artistd (15 серпня 2019)

Retro Hugo Award for Best Professional Artistd (30 серпня 1996)

Вьорджил Фінлі (англ. Virgil Finlay; 23 липня 1914 — 18 січня 1971) — американський ілюстратот пульп-фентезі, наукової фантастики та жахів. Його називають «частиною історії Pulp-журналів... один із провідних авторів оригінальних та творчих творів мистецтва для найбільш пам'ятних видань наукової фантастики та фентезі нашого часу»[4]. Працюючи в різних техніках, від гуаші до олійних фарб, Фінлі спеціалізувався і прославився завдяки детальним малюнкам пером і тушшю, виконаним у техніках штрихування, перехресного штрихування та скретч-дошки. Незважаючи на дуже трудомісткий і тривалий характер своєї спеціальності, Фінлі створив понад 2600 графічних робіт за свою 35-річну кар'єру[5].

У 2012 році Фінлі був включений до Зали слави наукової фантастики і фентезі[6].

Життєпис

Вьорджил Ворден Фінлі народився і виріс у Рочестері, Нью-Йорк; його батько, столяр Ворден Г'ю Фінлі, помер у віці 40 років у розпал Великої депресії, залишивши свою сім'ю (вдову Рубі та двох дітей, Жана та Вергілія[7]) у скрутному становищі. У старших шкільних роках Вірджил Фінлі виявляв свою пристрасть до мистецтва та поезії, і відкрив для себе предмети свого життя в публіцистичних журналах тієї епохи — наукову фантастику в «Емейзін сторіз» (1927), фентезі та жахи в «Вейрд тайлес» (1928)… і почав виставлятися у віці 16 років. До 21 року він був достатньо впевнений у своїй творчості, щоб надіслати шість творів без запиту редактору Фарнсворту Райту в «Вейрд тайлес», який вирішив, що така детальна робота буде успішно перенесена на відносно грубий папір, який використовувався в журналі (Pulp-журнали так описувалися через їх якість паперу). Райт почав купувати роботу Фінлі, яка дебютувала ілюстраціями до трьох різних історій у грудневому номері 1935 року[8] і з'явилася в 62 випусках, включаючи останній у вересні 1954 року. Він також створив 19 кольорових обкладинок для номерів «Вейрд тайлес» з лютого 1937 року по березень 1953 року[9].

H. P. Lovecraft as an eighteenth-century gentleman
Ілюстрація Фінлі про Е. П. Лавкрафта як джентльмена XVIII століття, 1937 рік

Після свого дебюту в 1935 році Фінлі швидко перейшов на інші видання; він одразу став хітом. У 1938 році він пішов працювати на Абрахама Мерріта в The American Weekly, переїхавши з Рочестера до Нью-Йорка. 16 листопада 1938 року він одружився з Беверлі Стайлз, яку знав у дитинстві в Рочестері, і в якийсь момент прийняв юдаїзм[10]. У 1937 році він зробив ілюстрацію до першої частини роману Лавкрафта «Надприродні жахи в літературі», яка мала бути опублікована в журналі Science-Fantasy Correspondent. Коли цей журнал припинили виходити, він був використаний на обкладинці випуску Amateur Correspondent за квітень-травень 1937 року. Це зображення стало одним із найвидатніших художніх зображень Лавкрафта[11].

Під час Другої світової війни Фінлі служив в армії США та брав участь у бойових діях у південно-західній частині Тихого океану, зокрема на Окінаві, і протягом трьох років військової служби малював плакати та ілюстрації для Служби морального духу. Він відновив свою художню кар'єру після демобілізації, виконуючи значну кількість робіт для науково-фантастичних журналів і книг. У 1950-х роках, коли ринок журналів для дорослих звузився, Фінлі звернувся до астрологічних журналів як до нового місця для свого мистецтва. У 1953 році він отримав одну з перших премій Г'юго як найкращий «ілюстратор інтер'єрів» попереднього року; художники обкладинок та ілюстратори інтер'єрів після цього неодноразово отримували премію Г'юго як найкращі художники під різними іменами. Його також назвали найкращим художником 1945 року в 50-річному ретро-Г'юго 1996 року[12].

Протягом усього дорослого життя Фінлі також писав вірші. Практично жоден з них не був опублікований за його життя, хоча певний доробок був надрукований посмертно[13]

На початку 1969 року Фінлі довелося перенести серйозну операцію з приводу раку. Він одужав настільки, що на деякий час повернувся до роботи, але рак повернувся, і на початку 1971 року Фінлі помер від хвороби у віці 56 років. Фінлі ледь не пропустив відродження інтересу до своїх робіт з початку 1970-х років. Дональд М. Грант і Джеррі де ла Рі опублікували серії колекцій робіт Фінлі після смерті художника. Пізніші книги, видані видавництвом Underwood-Miller, містять ілюстрації з видань Джеррі де ла Рі, а також додаткові матеріали. Трохи пізніше покоління шанувальників фентезі познайомилося з творчістю Фінлі завдяки передрукам його ранніх робіт у журналі для фанатів фільмів жахів «Замок Франкенштейна», а також завдяки прекрасному письму, що надало значущості цьому журналу.

«Дороги», фентезійна повість Сібері Квінна, вперше опублікована в січні 1938 року «Дивні історії» з обкладинкою та інтер'єрними ілюстраціями Фінлі, була опублікована дуже обмеженим тиражем у Arkham House у 1948 році. Нещодавно видавництво Red Jacket Press передрукувало його факсимільне копіювання ХХІ століття.

Колекції

  • Вьорджил Фінлі (Дональд М. Грант, 1971)
  • Книга астрологічних нарисів (Дональд М. Грант, 1975) вступ Беверлі С. Фінлі та Роберта Престопіно
  • Жінки Фінлі (1976) — портфоліо малюнків
  • Ілюстрації Фінлі до Weird Tales (Showcase Art Productions, 1976) — портфоліо малюнків
  • Жінки епохи (Underwood-Miller, 1992)
  • Дивна наука (Underwood-Miller, 1993)
  • Фантазми (Underwood-Miller, 1993)
  • Далеко за межами Вірджила Фінлі (Чарльз Ф. Міллер, 1994)

Книги видавництва Gerry de la Ree

  • Втрачені малюнки Фінлі: для Шекспіра «Сон літньої ночі» (1975) з Джеррі де ла Рі
  • Книга Вьорджила Фінлі (1976)
  • Друга книга Вьорджила Фінлі (1978)
  • Третя книга Вьорджила Фінлі (1979)
  • Четверта книга Вьорджила Фінлі (1979)
  • П'ята книга Вьорджила Фінлі (1979)
  • Шоста книга Вьорджила Фінлі: Роки астрології (1980)
  • Сьома книга Вьорджила Фінлі — пам'ять про Вірджила Фінлі (1981)

Галерея

  • Роман Герберта Веллса «Машина часу» (Серпень 1950 року)
    Роман Герберта Веллса «Машина часу» (Серпень 1950 року)
  • Головна ілюстрація з оповідання "Відкривач шляху" (жовтень 1936)
    Головна ілюстрація з оповідання "Відкривач шляху" (жовтень 1936)
  • Ілюстрація оповідання Роберта Говарда "Голуби з пекла" 1938 рік
    Ілюстрація оповідання Роберта Говарда "Голуби з пекла" 1938 рік

Примітки

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. ↑ а б в NooSFere — 1999.
  4. ↑ Collins, Charles M. «Charles Collins Reviews Fables of Heroic Fantasy and Eldritch Horror».
  5. ↑ Virgil Finlay: Master of Dark Fantasy Illustration. These Fantastic Worlds.
  6. ↑ ["Science Fiction Hall of Fame: EMP Museum Announces the 2012 Science Fiction Hall of Fame Inductees" у Wayback Machine (archive index)]. May/June 2012. EMP Museum (empmuseum.org). Retrieved March 19, 2013.
  7. ↑ Warden Hugh Finlay obituary at Find-a-Grave.
  8. ↑ Weird Tales (December 1935) publication contents.
  9. ↑ Вьорджил Фінлі на сайті Internet Speculative Fiction Database (англ.) (ISFDB). Retrieved April 10, 2013.
  10. ↑ Find-a-Grave photo of gravestone depicting Star of David; Finlay is buried in a Jewish veteran's plot at Riverside Cemetery, Rochester, NY.
  11. ↑ Joshi, S. T. (2001). A Dreamer and a Visionary: H. P. Lovecraft in His Time. Liverpool Science Fiction Texts and Studies. Т. 26 (вид. First). Liverpool University Press. с. 380—381. doi:10.5949/upo9781846312991. ISBN 978-1-84631-299-1. JSTOR j.ctt5vjhg7. OCLC 276177497.
  12. ↑ «Finlay, Virgil» [Архівовано 22 лютого 2015 у Wayback Machine.]. The Locus Index to SF Awards: Index of Art Nominees. Locus Publications. Retrieved April 9, 2013.
  13. ↑ A Virgil Finlay Bibliography. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 17 жовтня 2023.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вьорджил Фінлі
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.