Гето в Жабинці

Гето в Жабинці район
Пам'ятник убитим євреям Жабинки
Основні дані
Країна:	Україна
Місто:	Жабинка
Географічні координати:	52°12′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 52.2° пн. ш. 24.016666° сх. д. / 52.2; 24.016666
Районна влада
Мапа
Гето в Жабинці у Вікісховищі

Гетто у Жабинці (1941 — 21 жовтня 1942) — єврейське гетто, місце примусового переселення євреїв з міста Жабинка Жабинківського району під час Голокосту.

До війни в місті Жабинка проживало 820 євреїв, що становило 57,8% населення.^[1] Місто захоплене німецькими військами 23 червня 1941 року та перебувало під окупацією понад три роки, до 21 липня 1944 року.^[2]

Нацисти зігнали 500 євреїв (місцевих жителів та біженців з інших місць), які перебували в Жабинці, до гетто.^[3][1] Територія жабинківського гетто являла собою огороджену колючим дротом ділянку поблизу болота на вулиці Кобринській (нині вулиця Комуністична), яка включала дві старі синагоги та кілька напівзруйнованих будинків без вікон та дверей.^[4][1]

21 жовтня 1942 року останніх приблизно 100 євреїв Жабинки розстріляно в урочищі Мухина Яма на околиці міста^[4][5][1][6].

Серед євреїв, убитих у Жабинці, була Малка Шльомівна Висоцька (уроджена Дуксіна), сестра діда Володимира Висоцького по батьківській лінії^[7].

Місцева мешканка польки Флорія Будишевська майже 2 роки ховала у своєму будинку двох євреїв — 12-річного Рому Левіна та свою подругу Соню Фефер. Уже 1944 року, напередодні звільнення містечка від окупантів, поліцай виявив Соню та вбив її. Хлопчику вдалося втекти, і він врятувався. Флорію після жорстоких тортур розстріляли за приховування євреїв. Вона була удостоєна почесного звання "Праведник народів світу" від ізраїльського меморіального інституту "Яд Вашем" "знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському народу в роки Другої світової війн".^{[8] [9] [10] [11]}

Сім'я Грінбергів з моменту утворення Жабинківського гетто зуміла сховатися у підвалі школи. Вони домовилися з сусідкою, що вона за плату забезпечуватиме їх продуктами. Але, коли у Грінбергів закінчилися всі цінності, сусідка почала підсипати в принесену їжу арсен — щоб позбутися тепер «непотрібного» і небезпечного тягаря. Дружина Грінберга, провізор за фахом, зрозуміла це, і її син Джек, тоді підліток, дав жінці ляпаса. «Рятівницю» попередили, що якщо вона їх видасть, їй теж доведеться померти за допомогу євреям. Після війни, через багато років, Джек приїхав до Жабінки, зустрівся з тією жінкою, і старенька, згадуючи, говорила, що та ляпас «їй досі пече».^[8]

У Жабинківському гетто загинула родина Іцека та Малки Дуксіних із трьома синами, вижила лише їхня дочка Шуламіт. Малка, уроджена Висоцька, — рідна сестра діда Володимира Висоцького.^{[8] [9] [10]}

Загалом під час Голокосту в Жабинці вбито близько 800 євреїв. У 1956 році їм встановлено пам'ятник^[12][2][1].

• А.Л. Петрашкевіч, У.I. Лемяшонак i інш. (рэдкал.), Р.Я. Смірнова (укладальнік). «Памяць. Жабінкаўскі раён». — Мн.: «Ураджай», 1999. — 512 с. — ISBN 985-04-0272-5.
• Р. А. Левин. «Мальчик из гетто». — М.: «НПЦ «Холокост», 1996. — 96 с. — ISBN 5-88636-005-0.
• Холокост на территории СССР. Энциклопедия / Гл. ред. И. А. Альтман. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: РОССПЭН, 2011. — 1143 с. — ISBN 978-5-8243-1463-2.
• Свидетельствуют палачи. Уничтожение евреев на оккупированной территории Беларуси в 1941—1944 гг. / Составители В. И. Адамушко, И. П. Герасимова, В. Д. Селеменев. — 2-е издание. — Мн.: НАРБ, 2010. — 199 с. — ISBN 978-985-6372-67-7.