Гонтарук Ніна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гонтарук.

Гонтарук Ніна
ПсевдоНадіна[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася1887[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Волинь, Російська імперія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла1950[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мілан, Італія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьоперна співачка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСанкт-Петербурзька консерваторія (1909) Редагувати інформацію у Вікіданих

Гонтару́к Ніна (бл. 1887, Волинь, Російська імперія — бл. 1950, Мілан, Італійська Республіка) — українська оперна та концертно-камерна співачка (колоратурне сопрано), музичний педагог.

Виступала під псевдонімом Надіна.

Відзначалася неабиякою музикальністю, загальною культурою та інтелігентністю. Методику викладання високо оцінювали італійські музиканти[2].

Біографія

Народилася близько 1887 року на Волині.

Вокальну освіту здобула у Санкт–Петербурзькій консерваторії (1905—1909), навчалася у класі Наталії Ірецької. У 1909 році дебютувала на оперній сцені Маріїнського театру в Санкт–Петербурзі[3], але не була прийнята до театру.

У 1910 році почала виступати у Большому театрі в Москві, де її готували як дублерку Антоніни Нежданової, однак через інтриги була змушена залишити театр.

З 1910 по 1919 роки виступала епізодично на різних оперних та концертних сценах Санкт–Петербурга (Петроград). У концертах виконувала твори російських та зарубіжних композиторів, а також українські народні пісні. Виступала в Санкт–Петербурзі та інших містах на Шевченківських вечорах.

Під час революційних подій у 1918 році емігрувала до Італії, де певний час виступала в концертах та оперних виставах.

Після одруження з італійцем залишила сцену та надавала дороговартісні уроки співу за власною методикою у Мілані. Співпрацювала з митрополитом Андреєм Шептицьким та виховала багато співаків українського походження. Серед її учнів — М. Островерха.

Методика навчання співу

Навчання легкому співу, увесь час тримаючись на віддиху. Зосереджувати тон у тому місці, де вдаряється повітря під час чихання, на піднісся, на горішніх зубах. Легко співати-вимовляти всі літери.

Навчання проводилось 2—3 роки. Учні оволодівали ясністю, блискучістю тембру орудування голосом, далеконосністю тону[4].

Основні партії

  • Віолетта;
  • Джільда («Травіата», «Ріґолетто» Дж. Верді);
  • Джульєтта («Ромео і Джульєтта» Ш. Ґуно);
  • Лакме (однойм. опера Л. Деліба).

Примітки

  1. ↑ а б в г д е https://esu.com.ua/article-30802
  2. ↑ І. Лисенко. Словник співаків України. 1997. Київ, Видавництво "Рада". С. 66.
  3. ↑ Українські співаки X—XVIII століття: Енциклопедичний словник / Укл. І. М. Лисенко. 2015. Київ: Рута. С. 142.
  4. ↑ Спогади Михайла Островерхи, 1926 року.

Джерела

  1. Гонтарук Ніна. Енциклопедія сучасної України.
  2. М. Островерха. Наперекір. Міляно 1926–1931. 1981. Мельбурн. С.17–19.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.