Едуардо Манчон

Футболіст
Едуардо Манчон
Особисті дані
Народження 24 липня 1930(1930-07-24)
  Барселона, Іспанія
Смерть 29 вересня 2010(2010-09-29) (80 років)
  Барселона, Іспанія
Зріст 168 см Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство  Іспанія Редагувати інформацію у Вікіданих
Позиція нападник
Юнацькі клуби
?- ?
1948–1949
1949–1950		 Іспанія «Каса Антунес»
Іспанія «Барселона»
Іспанія «Еспанья Індустріаль»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1950–1957 Іспанія «Барселона» 145 (57)
1957–1958 Іспанія «Гранада» 17 (4)
1958–1959 Іспанія «Депортіво» 20 (1)
1959–1961 Іспанія «Іберія» ? (?)
1961–1962 Іспанія «Оспіталет» 26 (9)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1954 Іспанія Іспанія 1 (0)
1956 Каталонія Каталонія 1 (0)
* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Едуардо Манчон (ісп. Eduardo Manchón Molina, кат. Eduard Manchón i Molina, 24 липня 1930, Барселона — 29 вересня 2010, Барселона) — іспанський каталонський футболіст, що грав на позиції нападника.

Виступав, зокрема, за «Барселону», з яким став дворазовим чемпіоном Іспанії та чотириразовим володарем Кубка Іспанії. Також провів по матчу за збірні Іспанія і Каталонії.

Клубна кар'єра

Народився 24 липня 1930 року в місті Барселона в робітничому районі Кан-Туніс, поблизу порту Барселони. Його батько був двірником на полі «Каса Антунес», скромної команди з цього району, де почав грати і Едуардо Манчон. Коли йому виповнилося 18 років, він перейшов до аматорської команди «Барселони». З цією командою він виграв чемпіонат Іспанії серед аматорів 1949 року, а у фіналі Манчон спочатку відкрив рахунок, а потім забивши переможний гол (3:2) у ворота «Індаучу»[1]. У 1949 році його віддали в оренду у «Еспанья Індустріаль», дочірній клуб «Барси», де молодий гравець провів чудовий сезон, що відкрив йому двері до повернення до «Барселони»[2].

8 жовтня 1950 року в матчі проти «Валенсії» (2:1) Манчон дебютував за «Барселону» і у тій же грі забив переможний гол, але на перших порах програвав конкуренцію аргентинцю Матео Ніколау та не грав регулярно. У наступному сезоні, під керівництвом Фернандо Даучика, він почав грати як гравець стартового складу, частково через травми спочатку Басори, а потім Ніколау, і зміг залишатися гравцем стартового складу протягом шести сезонів. У 144 матчах чемпіонату з «Барсою» він забив 57 голів і загалом він зіграв 201 офіційний матч за першу команду, забивши 81 гол. У сезоні 1952/53 Манчон був четвертим найбільш високооплачуваним нападником «Барси», заробивши 255 675 песет[3].

За сім сезонів у першій команді «Барси» він виграв Латинський кубок (1952), два чемпіонати Іспанії (1951/52 та 1952/53), два Кубки Еви Дуарте (1952 та 1953), Малий Кубок світу (1957) та чотири Кубка Іспанії (1951, 1952, 1953, 1957), хоча зіграв лише у фіналах проти «Валенсії» у 1952 році та «Атлетика» у 1953 році, забивши по одному голу в кожному. Він також зіграв у фіналі Кубка 1954 року, в якому каталонці програли «Валенсії».

Прихід уругвайця Рамона Вільяверде до «Барси» звело Манчона до ролі запасного гравця, в той час, коли заміни під час матчів не дозволялися. Через це у 1957 році, коли у нього залишалося ще два роки контракту з «Барсою», Манчон попросив дозволу піти, щоб підписати контракт з «Гранадою», де він грав сезон 1957/58. Коли «Гранада» приїхала на матч проти Барселони, Манчон забив гол у ворота свого колишнього товариша по команді Антоні Рамальєтсу, і публіка аплодувала йому, тим не менш «Барса» перемогла з рахунком 4:1. Всього Манчон зіграв 17 матчів чемпіонату за «Гранаду», забивши 4 голи.

Пізніше він грав у сезоні 1958/59 за «Депортіво» (Ла-Корунья), який тоді грав у другому дивізіоні, а з 1959 по 1961 рік за «Іберію», команду з його району Кан-Туніс, яка грала в третьому дивізіоні. Завершив ігрову кар'єру у команді «Оспіталет», за яку виступав протягом сезону 1961/62 років, де зіграв 26 матчів і забив 9 голів у третьому дивізіоні.

Виступи за збірні

14 березня 1954 року провів свій єдиний матч у складі національної збірної Іспанії проти Туреччини в Стамбулі, в якому Іспанія програла з рахунком 0:1. Він також зіграв один матч за збірну Каталонії[4].

Помер 29 вересня 2010 року на 81-му році життя у місті Барселона від раку і похований на кладовищі Лес-Кортс[5].

Титули і досягнення

«Барселона»: 1951/52, 1952/53
«Барселона»: 1951, 1952, 1953, 1957

Примітки

  1. ↑ S.L., Diarioas AS. Manchón, el zurdo al que cantó Serrat. as.com (англ.). Процитовано 30 січня 2026.
  2. ↑ Eduardo Manchon. pasionblaugrana.foroactivo.com (ісп.). Процитовано 30 січня 2026.
  3. ↑ Hemeroteca - La Vanguardia - Home. hemeroteca.lavanguardia.com. Процитовано 30 січня 2026.
  4. ↑ Eduard Manchón i Molina | enciclopedia.cat. www.enciclopedia.cat. Процитовано 30 січня 2026.
  5. ↑ El noi del barraquer. Cartas Esféricas (ісп.). 30 вересня 2010. Процитовано 30 січня 2026.

Посилання

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.