Османський банк

Османський банк
тур. Osmanlı Bankası
ТипБанк
ГалузьФінансові послуги
Наступник(и)
(спадкоємці)		«Garanti Bankası»
Засновано1856
Закриття (ліквідація)2001 Редагувати інформацію у Вікіданих
Штаб-квартираСтамбул, Туреччина
ФіліїМузей Османського банку
Архівний та дослідницький центр Османського банку
Власник(и)Paribasd Редагувати інформацію у Вікіданих
Холдингова компаніяGaranti BBVAd Редагувати інформацію у Вікіданих
osmanli.com.tr (архів)]
CMNS: Османський банк у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Османський банк (тур. Osmanlı Bankası, осман. بَنْك عُثمَانى شَاهَانَه‎ — Bank-ı Osmanî-i Şahane) — банк, заснований у Стамбулі в 1856 році як спільне підприємство з англійським капіталом під назвою Bank-ı Osmani (Ottoman Bank). Пізніше, у 1863 році, після партнерства з французькою фінансовою групою Banque de Paris et des Pays-Bas, яка взяла на себе позику 1862 року, він був перейменований на Імперський Османський банк (Bank-ı Osmanî-i Şahane). Банк припинив своє існування у 2001 році після злиття з «Garanti Bankası»[1].

Історія

Імперський Османський банк протягом багатьох років виконував функції офіційного банку Османської імперії. Банк підтримував численні інфраструктурні інвестиції по всій імперії та завдяки розгалуженій мережі філій зміцнив свої позиції в комерційному банкінгу, розширюючи зв'язки з ринком.

Оздоровлення грошової системи та створення Імперського Османського банку були одними з головних фінансових заходів епохи Танзимату. Банк мав створювати джерела кредитування для Османської імперії, виступати посередником у позиках та використовувати одне з найважливіших прав державних банків — право емісії грошей. 17 лютого 1875 року було підписано нову угоду, за якою банк отримав статус скарбниці імперії. Таким чином, в обмін на збільшення фінансової підтримки, він отримав право голосу в підготовці та виконанні бюджету, фактично ставши монополістом у казначейських операціях.

Період фінансової кризи

Установчий договір банку.

Внаслідок фінансової кризи в Османській імперії банк відіграв активну роль у створенні у 1881 році Управління османського державного боргу, яке розглядалося як вихід із ситуації. Після того, як значну частину боргового навантаження держави перебрало на себе Управління боргу, Імперський Османський банк увійшов у процес реструктуризації та переорієнтувався на комерційний та інвестиційний банкінг. У ті роки він брав участь у таких проектах, як Тютюнова монополія (Reji) (1884), з'єднання Румелійських залізниць (1885), Компанія порту Бейрут (1888), залізничне сполучення Салоніки-Стамбул, продовження залізниці Ізмір-Касаба (1894), вугільні копальні Ереглі (1896), залізниця Бейрут-Дамаск-Хавран та її продовження (1892—1900), а також інвестиції в Багдадську залізницю в 1903 році. Поряд з інфраструктурними ініціативами, банк розширював клієнтську базу, набуваючи вигляду комерційного банку. Починаючи з 1890 року, банк приділяв увагу збільшенню кількості філій, і після 1910 року завдяки їх значному зростанню ще більше посилив свій вплив на ринку.

Перша світова війна суттєво вплинула на діяльність банку. Зі вступом османів у війну, в очах Франції та Великої Британії банк, як компанія, що підпорядковувалася османському законодавству, набув статусу «ворожої установи». Водночас Османська імперія через наявність британського та французького капіталу вважала його настільки ж ненадійним. У цей період банку дозволили продовжити діяльність за умови, що французькі та британські керівники залишать свої посади, а банк відмовиться від привілею емісії грошей.

Період республіки

Хоча Імперський Османський банк передав привілей на емісію грошей Турецькій Республіці за угодою, підписаною 10 березня 1924 року після війни, він продовжував здійснювати казначейські операції та зберігати статус «Державного банку» до заснування Центрального банку Турецької Республіки. У цей період, відповідно до нового політичного режиму, він змінив назву на «Османський банк». У червні 1933 року було підписано угоду, за якою Османський банк став приватним комерційним банком, а в 1952 році — іншу угоду, яка визначила його новий статус, що зберігався до 1990-х років.

Банкнота, випущена в липні 1880 року з дизайном 1875 року, що містить тугру Абдул-Азіза та написи арабською, вірменською, французькою, грецькою та османською мовами.

У 1914 році Османський банк мав понад 80 філій: 37 в Анатолії, 11 в Сирії та Палестині, 5 в Єгипті, 3 в Стамбулі, 5 у Фракії, 6 у Македонії, а також на Кіпрі, в Месопотамії, Аравії та Албанії. Проте під час війни та одразу після неї банк був змушений закрити більшість своїх філій.

Пізній період

У 1920—1930 роках, за бажанням британських акціонерів, відбулося швидке розширення мережі філій на Близькому Сході. У 1956 році внаслідок націоналізації та конфіскації єгипетських філій банк зазнав значних втрат у своїй діяльності в регіоні. У той же період він продовжував працювати в Кенії, Уганді, Танзанії, Родезії, Абу-Дабі, Судані та Катарі, залежачи від британських капіталовласників. У 1969 році, за бажанням основного акціонера Grup Paribas, Османський банк передав свої філії в Європі, на Близькому Сході та в Африці банку Grindlays Bank і з того часу почав надавати послуги лише в межах Туреччини.

У 1993 році банк був реструктуризований як акціонерне товариство. У червні 1996 року його акції були придбані компанією Clover Investments, що належала Garanti Bankası, і банк увійшов до складу Doğuş Grubu. 31 серпня 2001 року Османський банк об'єднався з Körfezbank, що також входив до Doğuş Grubu, а 21 грудня 2001 року був інтегрований у структуру свого основного акціонера — Garanti Bankası.

Будівля банку в Каракьої сьогодні використовується як музей.[2]

Хронологічний список філій Османського банку

Музей Османського банку (колишній головний офіс).

Музей Османського банку

Будівля в Стамбулі, в районі Каракьой на вулиці Банків, була збудована відомим французьким архітектором Александром Волларі у 1890 році. З 27 травня 1892 року до 1999 року вона використовувалася як штаб-квартира Османського банку. Сьогодні під назвою SALT Galata вона розміщує Музей Османського банку та філію Garanti Bankası. На першому поверсі знаходиться Рада директорів, а на верхньому — Архівний та дослідницький центр Османського банку.

Примітки

  1. ↑ Історія Османського банку [Архівовано 14 червня 2012 у Wayback Machine.]. Архівний та дослідницький центр Османського банку.
  2. ↑ mymerhaba : Ottoman Bank Museum. www.mymerhaba.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 23 грудня 2025.

Література

  • Autheman, André; La Banque impériale ottomane, Paris: Comitépour l'Histoire économique et financière de la France, 1996.
  • Histoire de la Banque ottomane, İstanbul, 1988.
  • Billiotti, Adrien, La Banque impériale ottomane, Paris, 1909.
  • Clay, Christopher,"The Imperial Ottoman Bank in the Later Nineteenth Century: A Multinational "National" Bank", in G. Jones(derl.), Banks as Multinationals, Londra, 1990.
  • Eldem, Edhem, A 135-Year-Old Treasure.
  • Glimpses from the Past in the Ottoman Bank Archives, İstanbul, 1997.
  • Thobie, Jacques, Intérêts et impérialisme français dans l'Empire ottoman (1895-1914), Publication de la Sorbonne, Paris, 1997.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.