Ахес

Не плутати з Арес.
Ахес
МіфологіяБретонська міфологія
Ахез
МісцевістьБретань, Франція
Пов'язані персонажіДахут

Ахес (бретонське ім'я, також пишеться Ахез) — персонаж бретонської легенди, принцеса, фея або велетня, яку іноді плутають з Дахут, дочкою короля Градлона в легенді про місто Іс. Їй приписують, перш за все, створення доріг, сліди яких можна знайти в топоніміці «стежок Ахес»

Етимологія

Одна етимологія пояснює назву міста Каре як таку, що походить від бретонського Ker Ahez, «місто Ахес» (одне зі значень ker бретонською мовою — «місто» або «село»). Ця етимологія робить принцесу Ахес засновницею міста Каре. Її запропонував отець Альберт Ле Гран у своїй праці La vie des saints de la Bretagne Armorique («Життя святих Арморіканської Бретані», 1637)[1]. Однак Діві Кервелла вказує на те, що ця приваблива етимологія є хибною[2]. Луї Пап у своїй дисертації на тему «La civitas des Osismes à l'époque gallo-romaine»(« Міста осісміїв у галло-римський період») використовує пояснення, вперше запропоноване Артуром де ла Бордері, яке робить Ахес уособленням римської влади, ймовірно, ще за часів Осісміїв[3][4].Це пояснює, чому римські дороги в Бретоні часто називають «Hent Ahes»(«Хент Ахес»). Тоді слово «Ахес» походить від латинського «accessus».

Опис

Ахес вплинула на бретонську топоніміку та астрономію, оскільки «chemin d'Ahès» (шлях Ахес) є однією із назв Чумацького Шляху, а «char d'Ahès» (колісниця Ахес) — однією із назв сузір'я Малої Ведмедиці[2]. Ахес приписують спорідненість з Конаном Меріадоком[5].

Залежно від переказів, її можуть представляти як принцесу, фею або велетню. Кажуть, що гробниця велетні Ахес розташована під дольменом у Праті, в регіоні Трегор[6].

Пісня Гвракха Ахеса (Ahès-la-vieille або Ahès-la-fée) була записана Гійомом-Рене Керамбрюном і, ймовірно, також ним перероблена[7].

Плутанина з Дахут

Існує плутанина щодо образу Дахут (Ахес), через що Ахес іноді розглядається як друга дочка короля Градлона. Ймовірно, це походить від версії, зафіксованої у «Житіях святих» Альбер Ле Гран, де місто Каре (Karaez) або Кереас пов'язується з принцесою на ім'я Ахес[7]. 1826 року в «Історії Бретані» Ахес дуже чітко ототожнюється з Дахут, коли йдеться про принцесу Ахес, грішницю та засновницю замку Кер-Аес, який став містом Каре[6]. Таким чином, у XIX столітті відбувається остаточне злиття двох традиційних образів.

Стежки Ахес

Стежки Ахес в комунах Плоердут та Мелліоннек.

Ахес постає також як фігура будівничої, подібна до Мелюзіни. За народними переказами, вона переносила каміння для спорудження доріг, які згодом отримали її ім'я[2].Назва «Hent-Ahès» («Дорога Ахес») надається багатьом давнім, зокрема римським, шляхам у Нижній Бретані.

У «Пісні про Екін» велетень, на ім'я Оес, будує велику залізницю[8] аж до Каре[7]. 1843 року дорога від мосту Марсак через річку Афф до річки Уст була відома серед селян як «дамба» або «дорога Ахес»[9]. Ця назва поширювалася на численні відгалуження стародавніх шляхів. Ми знаходимо її в бретонськомовній Бретані, навколо Кемпера та Каре, де римські дороги називаються Хент-Ахес або дорога Ахеса. Дорога з Ванна до Корсёля була відома, після виїзду з лісу Лануе, як Фоссе-Аес[10]. Кажуть, що одна з дам Рохану побудувала там дамбу[10]. Одна з доріг Ахес вела до Затоки Мертвих[11].

У масовій культурі

  • Нолвенн Лерой: пісня Ahès, написана Гвеннін та записана 2012 року в альбомі Ô filles de l'eau[12].
  • Ахес також є рідкісним сучасним ім'ям бретонського походження, натхненним легендою про цю принцесу Ахес.
  • Alvan & Ahez — бретонський гурт, що представляв Францію на Євробаченні 2022.

Додатки

  • Kervella 2001. Divi Kervella (ill. Erwan Seure-Le Bihan), «Ahez», dans Légendaire celtique, Coop Breizh, 2001 (ISBN 978-2-84346-137-8)
  • Société française d'archéologie, «Voie de Rennes à Ker-Ahès, par Castel-Noëc », dans Bulletin monumental, 1843
  • Yann-Ber Piriou, "Transmission et contacts entre l'écrit et l'oral. Le thème de la ville engloutie dans la littérature bretonne ", dans (Re)Oralisierung, Gunter Narr Verlag, 1996 (ISBN 9783823345749)

Примітки

  1. ↑ Albert Le Grand (1901). La vie des saints de la Bretagne Armorique (français) . Quimper: J. Salaun. с. 322. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  2. ↑ а б в Kervella, 2001
  3. ↑ Arthur de la Borderie (1861). Annuaire historique et archéologique de la Bretagne (français) . Rennes et Paris: Ganche, libraire éditeur et Durand, libraire éditeur. с. 176-182. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  4. ↑ Louis Pape (1978). La civitas des Osismes à l'époque gallo-romaine (français) . Paris: Klincksieck. с. 217. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  5. ↑ Kervella, 2001
  6. ↑ а б Piriou, 1996
  7. ↑ а б в Piriou, 1996
  8. ↑ Jacques Richard (1971). « Chaussée » et « chemin ferré ». Romania: 262 à 266. Процитовано 24 janvier 2025..
  9. ↑ Ogée, Jean-Baptiste. Dictionnaire historique et géographique de la province de Bretagne, статті про Karaez (Carhaix) та шляхи Нижньої Бретані.
  10. ↑ а б Société française d'archéologie, 1843
  11. ↑ Жан-Батист Оже, «Історичний та географічний словник провінції Бретань», том 1, 1778, оригінально опубліковано https://archive.org/details/dictionnairehist01og/page/212+ [ архів ]
  12. ↑ Frédéric Jambon, «The song, it's the comments on the new album», Le Télégramme , 12 List 2012, uploaded to letelegramme.fr  [ архів ]
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.