Canis lupus hattai

?†Хоккайдський вовк
Таксидермований вовк Едзо в Музеї університету Хоккайдо
Таксидермований вовк Едзо в Музеї університету Хоккайдо
Охоронний статус

Вимерлий  (1889) (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Клас:Ссавці (Mammalia)
Ряд:Хижі (Carnivora)
Родина:Псові (Canidae)
Рід:Пес (Canis)
Вид:Вовк (Canis lupus)
Підвид:†Хоккайдський вовк
Триноміальна назва
†Canis lupus hattai
(Kishida, 1931)[1]
Синоніми
Посилання
Вікісховище:Canis lupus hattai
Віківиди:Canis lupus hattai
EOL:1267892
ITIS:726826
NCBI:644627

Хоккайдський вовк (Canis lupus hattai), також відомий як Едзо-вовк (яп. エゾオオカミ（蝦夷狼), Гепберн ー Ezo Ōkami) та в Росії як сахалінський вовк,[2] — вимерлий підвид сірого вовка, який колись мешкав на узбережжі північно-східної Азії. Його найближчими родичами були вовки Північної Америки, а не Азії. Його винищили на Хоккайдо під час періоду Реставрації Мейдзі, коли сільськогосподарські реформи за американським зразком містили використання приманок зі стрихніном для знищення хижаків худоби.[3] Деякі систематики вважають, що він зберігся на острові Сахалін до 1945 року. Він був одним із двох підвидів, які колись зустрічалися на Японському архіпелазі, інший — вовк японський (C. l. hodophilax).

Таксономія та походження

Зразок в музеї Хоккайдо

Вовк Едзо[4][5][6] або вовк Хоккайдо[5] (Canis lupus hattai Kishida, 1931)[7][8] — вимерлий[9] підвид сірого вовка (Canis lupus). У 1890 році черепи японських вовків (Canis lupus hodophilax) порівняли з черепами вовків з Хоккайдо в Британському музеї. Зразки помітно відрізнялися і були пояснені як місцеві різновиди того ж підвиду. Пізніше дослідники Курильських островів Ітуруп і Кунашир вважали, що вовки, яких вони бачили там, були японським підвидом. У 1889 році вовк вимер на острові Хоккайдо. У 1913 році Хатта Субуро припустив, що вовк може бути спорідненим із сибірським вовком, але не мав живих зразків для проведення подальшого аналізу. У 1931 році Кісіда Кюкіші описав череп вовка, вбитого в 1881 році, і оголосив його окремим підвидом. У 1935 році Покок дослідив один зі зразків Британського музею, отриманий в 1886 році, і назвав його Canis lupus rex через його великий розмір.[10]:p44

Аналіз його мітохондріальної ДНК показав, що він ідентичний зразкам сірого вовка з Канади[11][5], Аляски та США[5], що вказує на те, що предок вовка Едзо був генетично споріднений із предком північноамериканських вовків.[11][5][12] Час коалесценції до останнього спільного предка для двох зразків вовків Едзо оцінювався в 3100 (від 700 до 5900) років тому, а вовк Едзо, за оцінками, відокремився від північноамериканських вовків 9300 (від 5700 до 13 700) років тому. Ці оцінки вказують на те, що вовки Едзо колонізували Японію пізніше, ніж японські вовки з азійського континенту під час останнього льодовикового періоду через сухопутний міст з островом Сахалін, який існував до 10 000 років тому.[5][13][12] Протока Цугару мала ширину 3 км під час останнього льодовикового періоду,[5][14] що завадило вовкам Едзо колонізувати Хонсю, і вони, ймовірно, прибули до Японії менше 14 000 років тому.[5] Новіше дослідження оцінює їх прибуття на Хоккайдо менш ніж 10 000 років тому.[12]

Аналіз стабільних ізотопів вимірює кількість різних ізотопів одного й того ж елемента, що міститься у зразку. Коли його проводять на кістці вимерлого екземпляра, він інформує дослідників про раціон цього зразка. У 2017 році проведено радіовуглецевий та ізотопний аналіз кісткового колагену зразків вовків Едзо. Радіовуглецевий аналіз підтвердив, що вовки жили в різні часові періоди, починаючи з 4000 років тому. Ізотопний аналіз показав, що харчові звички цих вовків були подібними до сучасних прибережних вовків Британської Колумбії, причому обидві популяції залежать як від морської, так і від наземної здобичі.[6]

Ареал

Японський архіпелаг 20 000 років тому, з'єднаний з материком мостом з островами Хоккайдо та Сахалін, тонка чорна лінія позначає сучасні берегові лінії.

Едзо — японське слово, що означає «іноземець», і воно стосувалося історичних земель народу айну на північ від Хонсю, які японці назвали Едзо-чі.[15] Айну мешкали на Хоккайдо, Сахаліні, Курильських островах[16] і аж до півострова Камчатка.[17]

Ареалом поширення вовка Едзо були острови Хоккайдо та Сахалін,[18][10]:p42 острови Ітуруп та Кунашир на схід від Хоккайдо в Курильському архіпелазі, а також півострів Камчатка.[10]:p42 Він вимер на острові Хоккайдо в 1889 році.[3] Повідомлялося, що він вижив на острові Сахалін і, можливо, на Курильських островах до 1945 року;[19][20] однак, на думку радянського зоолога Володимира Гептнера, його не бачили на Сахаліні на початку XX століття, причому бродячі екземпляри сибірського лісового вовка час від часу потрапляли на острів через протоку Невельського, хоча й не оселялися там постійно. Інформація про присутність тварини на Курильських островах часто суперечлива або помилкова. Попередньо було зафіксовано, що він мешкає на Кунаширі, Ітурупі та Парамуширі, тоді як вовків, про яких повідомлялося на Шумшу, пізніше відкинули як диких собак. Дослідження, проведене в середині 1960-х років, не змогло знайти вовка на жодному з Курильських островів, але виявило багато диких собак.[21]

Опис

Дослідження морфології вовка Едзо показало, що він був подібний за розміром до вовків материкової Азії та Північної Америки.[11] Його зріст у холці сягав 70–80 см.[22] Радянський зоолог Володимир Гептнер писав, що вовки (класифіковані під назвою nomen dubium C. l. altaicus) Камчатки (де, як вважається, розповсюджувався ареал C. l. hattai)[10]:p42  такі ж великі, як C. l. lupus, зі світло-сірим хутром з темними остевими волосками, що йдуть уздовж спини.[23] Едвін Дан у своїх неопублікованих мемуарах описав його так:[24]

Хоккайдський вовк — грізний звір, але не небезпечний для людини, якщо є інша здобич для вбивства. Взимку вони харчувалися переважно оленями, яких було дуже багато. Влітку їх раціон складався переважно з конини. Дорослий вовк важить від 70 до 80 фунтів, у нього величезна голова та паща, озброєна величезними іклами та зубами. Він зазвичай дуже худий, але надзвичайно мускулистий. Сірого кольору влітку та сірувато-білого взимку, коли його хутро густе та довге. Його лапи вражають своїм розміром, у три-чотири рази більші за лапи найбільшого собаки, на якого вони схожі за формою, тільки кігті набагато довші. Їхні великі лапи дозволяють їм швидко пересуватися по глибокому снігу, який швидко стомлює оленя, що тікає, який міг би легко втекти від свого ворога, коли земля гола. Зазвичай вони полюють поодинці або парами, але часто на снігу видно слід зграї з чотирьох, п'яти або навіть більше особин. Як правило, вони широко розкидані по всьому острову, але їх небагато в одному районі.

— [24]

Історія

У культурі айнів

Айну шанували вовка як божество Хоркев Камуй («бога виючого»), визнаючи схожі мисливські звички тварини. Вовків приносили в жертву під час церемоній «прощання» іоманте , а деякі айнські громади, такі як в Токаті та Хідака, дотримувалися міфів про походження , що пов'язували народження айну зі спаровуванням білого вовка та богині. Мисливці-айни залишали частину своєї здобичі для вовків, і вважалося, що мисливці можуть поділитися здобиччю вовка, якщо ввічливо прокашляються в його присутності. Через особливий статус вовка в культурі айнів мисливцям заборонялося вбивати вовків отруйними стрілами або вогнепальною зброєю, а марнування шкури та м'яса вовка вважалося провокацією вовків на вбивство мисливця, відповідального за це. Айну не розрізняли вовків від своїх домашніх собак і прагнули відтворити вовчі риси у своїх собаках, дозволяючи собакам під час тічки вільно блукати в районах проживання вовків, щоб мати гібридне потомство.[25]

Вимирання на острові Хоккайдо

З початком Реставрації Мейдзі в 1868 році імператор Мейдзі офіційно поклав край давньому ізоляціонізмові Японії, оголосивши П'ятистатейну присягу, та прагнув модернізувати сільське господарство Японії, замінивши його залежність від рисоводства скотарством в американському стилі. Фермера з Огайо Едвіна Дана найняли в 1873 році як наукового радника для Кайтакуші (Агентства з розвитку Хоккайдо) і почали просувати тваринництво через державні експериментальні ферми. Оскільки хижацтво вовків перешкоджало розмноженню коней на південному сході Хоккайдо та нібито спричиняло труднощі мисливцям на оленів з племені айну, уряд Мейдзі оголосив вовків «шкідливими тваринами» (yūgai dōbutsu), доручивши Дану контролювати винищення тварин. Дан розпочав свою роботу на ранчо в Ніїкаппу з масової кампанії з отруєння, що включала використання приманок зі стрихніном. Це було доповнено системою винагород, встановленою Кайтакуші.[24]

Примітки

  1. ↑ Kishida K (1931) Notes on the Yesso wolf, Lansania 3: 72–75
  2. ↑ Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 193, ISBN 1-886106-81-9
  3. ↑ а б Knight, John (1997). On the Extinction of the Japanese Wolf. Asian Folklore Studies. Nanzan University. 56 (1): 129—159. doi:10.2307/1178791. JSTOR 1178791. Stable URL: https://www.jstor.org/stable/1178791
  4. ↑ Canis lupus hattai (Ezo wolf). NCBI.NLM.NIH.gov. National Center for Biotechnology Information, U.S. National Institutes of Health.
  5. ↑ а б в г д е ж и Matsumura, Shuichi; Inoshima, Yasuo; Ishiguro, Naotaka (2014). Reconstructing the colonization history of lost wolf lineages by the analysis of the mitochondrial genome. Molecular Phylogenetics and Evolution. 80: 105—12. Bibcode:2014MolPE..80..105M. doi:10.1016/j.ympev.2014.08.004. PMID 25132126.
  6. ↑ а б Matsubayashi, J.; Ohta, T.; Takahashi, O.; Tayasu, I. (2017). Reconstruction of the extinct Ezo wolf's diet. Journal of Zoology. 302 (2): 88—93. doi:10.1111/jzo.12436.
  7. ↑ Шаблон:MSW3 Wozencraft
  8. ↑ Smithsonian - Animal Species of the World database. Canis lupus hattai.
  9. ↑ Claudio Sillero-Zubiri (2009). Family Canidae (Dogs). У Don E. Wilson; Russell A. Mittermeier (ред.). Handbook of the Mammals of the World - Volume 1:Carnivores. Lynx Edicions in association with Conservation International and IUCN. с. 413.
  10. ↑ а б в г Walker, Brett (2008). The Lost Wolves of Japan. University of Washington Press.
  11. ↑ а б в Ishiguro, Naotaka; Inoshima, Yasuo; Shigehara, Nobuo; Ichikawa, Hideo; Kato, Masaru (2010). Osteological and Genetic Analysis of the Extinct Ezo Wolf (Canis Lupus Hattai) from Hokkaido Island, Japan. Zoological Science. 27 (4): 320—4. doi:10.2108/zsj.27.320. PMID 20377350. S2CID 11569628.
  12. ↑ а б в Koblmüller, Stephan; Vilà, Carles; Lorente-Galdos, Belen; Dabad, Marc; Ramirez, Oscar; Marques-Bonet, Tomas; Wayne, Robert K.; Leonard, Jennifer A. (2016). Whole mitochondrial genomes illuminate ancient intercontinental dispersals of grey wolves (Canis lupus). Journal of Biogeography. 43 (9): 1728—1738. Bibcode:2016JBiog..43.1728K. doi:10.1111/jbi.12765. S2CID 88740690.
  13. ↑ Abe, H., 1999. Diversity and conservation of mammals of Japan. In: Yokohata, Y., Nakamura, S. (Eds.), Recent Advances in the Biology of Japanese Insectivore. Hiba Society of Natural History, Shobara, pp. 89–104
  14. ↑ Dobson, Mike (1994). Patterns of distribution in Japanese land mammals. Mammal Review. 24 (3): 91—111. Bibcode:1994MamRv..24...91D. doi:10.1111/j.1365-2907.1994.tb00137.x.
  15. ↑ Editors: David N. Livingstone and Charles W. J. Withers (1999) "Geography and Enlightenment", University of Chicago Press, page 206 [1]
  16. ↑ David Howell. "The Meiji State and the Logic of Ainu 'Protection'", In New Directions in the Study of Meiji Japan, edited by Helen Hardacre, 1997. p. 614.
  17. ↑ Shibatani, Masayoshi (1990). The languages of Japan. Cambridge University Press via Google Books. p. 3.
  18. ↑ Nowak, R.M. 1995. Another look at wolf taxonomy. pp. 375-397 in L.H. Carbyn, S.H. Fritts, D.R. Seip, editors. Ecology and Conservation of Wolves in a Changing World. Canadian Circumpolar Institute, Edmonton, Canada.[2] (Refer to page 396)
  19. ↑ Harper, F. (1945): Extinct and vanishing animals of the Old World. American Committee for International Wildlife Protection, Special Publication No. 12, New York. cited from Ellerman, J.R. and Morrison-Scott, T.C.S. (1951): Checklist of Palaearctic and Indian Mammals 1758 to 1946. British Museum (Nat. Hist.), London, p 810 [3]
  20. ↑ Mech, L David (1970) "The wolf: the Ecology and Behavior of an Endangered Species", published for the American Museum of Natural History by the Natural History Press, pages 352-3
  21. ↑ Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 177, ISBN 1-886106-81-9
  22. ↑ Ishiguro, Naotaka (2011). Phylogenetic analysis of extinct wolves in japan (PDF). Gifu University, Japan. с. 11. in Japanese, measurements in English
  23. ↑ Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 187-88, ISBN 1-886106-81-9
  24. ↑ а б в Brett L. Walker, "Meiji Modernization, Scientific: Agriculture, and the Destruction of Japan's Hokkaidō Wolf,"[недоступне посилання з 01.05.2021] Environmental History, Vol. 9, No. 2, 2004.
  25. ↑ Walker, B. L. (2009), The lost wolves of Japan, University of Washington Press, pp. 83, ISBN 0295989939
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.