Music for the Masses

Music for the Masses
Студійний альбом
ВиконавецьDepeche Mode
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Дата випуску28 вересня 1987
Записанийлютий — липень 1987
Жанрсинті-поп, дарквейв, рок, постпанк, електронна музика
Тривалість57:16
Моваанглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛейблMute Records, Virgin Records
ПродюсерDepeche Mode, David Bascombed і Daniel Millerd Редагувати інформацію у Вікіданих
Хронологія Depeche Mode
Попередній
←
 Black Celebration
(1986)
Violator
(1990)
Наступний
→

Music for the Masses (з англ. Музика для мас) — шостий студійний альбом англійського електронного гурту Depeche Mode, випущений 28 вересня 1987 року лейблом Mute Records у Великій Британії та Sire Records у США. Платівка, що стала наступницею успішного релізу Black Celebration (1986), була створена у співпраці Depeche Mode та Девіда Баскомба. Запис проходив у Парижі та Лондоні, а зведення — у Данії. Це перший альбом гурту, у якому учасник колективу Алан Вайлдер взяв на себе повний контроль над процесом виробництва.

Ця робота стала поворотною точкою у звучанні гурту, поєднавши темні інтроспективні теми з масштабним музичним оформленням. Вихід платівки також ознаменував зміну візуальної ідентичності: участь Антона Корбейна у створенні музичних відео та промоматеріалів допомогла переосмислити естетику гурту. Music for the Masses відіграв вирішальну роль у завоюванні американського ринку, де до цього моменту колективу бракувало широкої популярності. Альбом посів 10-те місце в британському чарті, 35-те — у США та 2-ге — у Західній Німеччині. 1991 року альбом здобув платинову сертифікацію в США, а за оцінками 2023 року, загальний обсяг його світових продажів перевищив 5,5 мільйона копій.

Music for the Masses було включено до книги «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти» (2006) та списку 100 найкращих альбомів 1980-х за версією Slant Magazine. Назва та композиції платівки надихнули на створення триб'ют-альбому For the Masses (1998), який також мав успіх у чартах США та Німеччини.

Альбом подарував чотири успішні сингли: «Strangelove», «Never Let Me Down Again», «Behind the Wheel» та «Little 15», кожен з яких увійшов до першої десятки чартів у різних регіонах світу. На підтримку платівки було проведено світове турне Music for the Masses Tour (1987—1988), що ще більше зміцнило славу гурту в Сполучених Штатах. Кульмінацією туру став виступ на стадіоні «Роуз-боул» у Пасадені перед понад 70 000 шанувальників, що було зафіксовано в концертному альбомі та документальному фільмі 101 (1989).

Передісторія

На початку 1986 року Depeche Mode випустили свій п'ятий альбом Black Celebration[1], після чого провели концертний тур на його підтримку, що тривав до середини того ж року[2]. Також гурт записав пісню «But Not Tonight» для саундтреку до фільму «Сучасні дівчата» (1986)[3]. Хоча платівка та турне стали найуспішнішими в історії колективу на той час, музиканти все ще залишалися аутсайдерами для мейнстримної сцени[4].

Наприкінці 1986 року, коли гурт розпочав роботу в студії над Music for the Masses, вокаліст Дейв Гаан та його дружина Джо Фокс Гаан чекали на первістка, а автор пісень Мартін Гор повернувся до Лондона із Західного Берліна після розриву стосунків зі своєю дівчиною Крістіною Фрідріх, з якою зустрічався чотири роки[5].

Запис

Виробництво

Після завершення туру Black Celebration Tour учасники Depeche Mode знову зібралися в другій половині 1986 року, щоб розпочати роботу над новим альбомом[4]. Під час попередніх сесій звукозапису синглу «Shake the Disease» у 1985 році та альбому Black Celebration на початку 1986 року між гуртом та їхнім багаторічним продюсером і керівником лейблу Даніелем Міллером зросла напруженість через міжособистісні конфлікти та клаустрофобний характер сесій[6]. Посилаючись на ці труднощі та власну надмірну завантаженість справами Mute Records, Міллер відійшов від студійної роботи. Таким чином, він уперше з часів сесій Speak & Spell 1981 року не брав участі у виробництві альбому Depeche Mode.[7] Так само до роботи над Music for the Masses не залучали Ґарета Джонса, який був продюсером двох попередніх платівок і також ставав джерелом напруженості протягом останніх двох років[8].

Учасник гурту Алан Вайлдер фактично виконував роль третього продюсера під час створення Black Celebration разом із Міллером та Джонсом; його вплив природно зростав завдяки особистому інтересу до процесів виробництва та запису, тоді як інші члени Depeche Mode не виявляли зацікавленості в технічних аспектах створення альбомів[9]. Попри це, колектив спільно вирішив знайти нового стороннього продюсера для допомоги в записі. Після переговорів із кількома кандидатами[10] вони запропонували цю роль Девіду Баскомбу, який раніше працював звукоінженером із Пітером Гебріелом над піснею «Sledgehammer» (1986) та з Tears for Fears над їхнім альбомом Songs from the Big Chair (1985)[11][12].

Демозаписи

Автор пісень Гор створював демозаписи у своєму лондонському помешканні[13] на синтезаторі Akai[14]. Прийнявши пропозицію гурту, Баскомб зустрівся з музикантами в домашній студії Вайлдера приблизно в серпні 1986 року, щоб прослухати підготовані Гором матеріали[15]. За словами Баскомба в інтерв'ю 2020 року, записи відтворювали за допомогою синтезатора Yamaha[16]. Учасник гурту Ендрю Флетчер високо оцінив якість напрацювань Гора:

«Протягом років домашня студія Мартіна [Гора] ставала дедалі кращою, тому демо, які він створював і давав нам, були дуже високої якості. Якщо послухати пісню, наприклад „Strangelove“, яка мала дуже детальне демо, то після 20 прослуховувань напрямок, у якому ви збираєтеся рухатися, стає майже фіксованим. Ми фактично переписували демо Мартіна з кращим звуком, кращим музичним оформленням та вокалом Дейва».[17]

— Ендрю Флетчер

Пізніше Баскомб описував ці демозаписи як «дуже в стилі глем», хоча більшість пісень не зберегли цей стиль у своїх фінальних версіях[16]. Після спільного прослуховування частину матеріалу прийняли в оригінальному вигляді, частину відхилили, а деякі треки, як-от «Strangelove», спричинили тривалі дискусії[14]. Програмування синглової версії «Strangelove» відбувалося в домашній студії Вайлдера з використанням його мікшерного пульта Allen & Heath та 16-трекового рекордера Fostex, після чого гурт переїхав до професійної студії звукозапису[14].

Сесії звукозапису та зведення

Щоб змусити себе спробувати щось нове, учасники гурту вирішили знайти студію, у якій вони ще ніколи не працювали, і обрали Studio Guillaume Tell на околиці Парижа[18]. Оренда приміщення розпочалася приблизно у вересні 1986 року[4].

Як і під час роботи над кількома попередніми альбомами, гурт одразу розпочав пошук та запис нових звуків для використання їх як семплів[15], що тривало три дні[14]. Вайлдер зазначав, що музиканти завжди прагнули створити альбом, відмінний від попереднього, і не хотіли повторювати відпрацьовану формулу[19]. Якщо для платівок Construction Time Again (1983), Some Great Reward (1984) та Black Celebration (1986) більшість звуків збирали поза межами студії, то тепер, аби уникнути самоповторів, основну частину нових семплів створили безпосередньо в приміщенні, хоча кілька звуків таки записали на вулицях Парижа[15][20]. Оскільки Studio Guillaume Tell була облаштована в будівлі колишнього театру, там залишилися старі інструменти, які гурт використав для семплування та запису, зокрема рояль, старі оркестрові великі барабани та литаври[16]. Таким чином музиканти сформували бібліотеку нових звуків для альбому[16]. Попри інтенсивне використання семплів[21], у музичному оформленні пісень вирішили активніше застосовувати гітару[4]. Незважаючи на репутацію суто синтезаторного гурту, Depeche Mode використовували гітари ще з 1982 року, починаючи із синглу «Get the Balance Right!»[22]. Гітарний стиль Гора на цій платівці у ретроспективному огляді від ClassicPopMag описали як «ніколи не химерний»; натомість «його прості, повторювані рифи просто нашаровуються на ритм, додаючи міксу ще один текстурний елемент і людську шорсткість»[23].

Баскомб, хоч і був найнятий як продюсер, у студії більше тяжів до ролі звукоінженера[15]. Натомість людиною, що «керувала кораблем», називали Вайлдера, оскільки він найбільше цікавився процесом запису та створення музики[16]. Вайлдер, як носій бачення майбутнього звучання альбому[24], стверджував: «Було дуже важливо мати фокус для кожного треку. … Для кожної пісні ми мали ідею, тему того, як ми збираємося до неї підійти»[25]. Завдяки інженерному впливу Баскомба, продюсерському стилю Вайлдера та використанню реверберації, Баскомб та пізніші рецензенти описували звук пісень та альбому загалом як «епічний»[23] та «оркестровий»[16]. Процес запису складався з трьох етапів: Гор писав основу пісні, потім Вайлдер самостійно виконував аранжування у своїй домашній студії, після чого гурт збирався разом для запису фінальних версій[20][26]. Якщо Гор був незадоволений аранжуванням, він діяв через Флетчера, аби уникнути прямої конфронтації — такої тактики він дотримувався з моменту приєднання Вайлдера до гурту у 1982 році[16].

Порівняно з напруженим створенням Black Celebration, атмосфера в студії під час цих сесій була «розслабленою»[26], хоча музиканти працювали без вихідних, зазвичай з полудня до опівночі[20]. Вайлдер виконав більшість партій на роялі, знайденому в студії. Пізніше Гаан згадував: «[Вайлдер] фантастичний піаніст, і я не думаю, що ми цінували це належним чином у той час»[27]. У спілкуванні з пресою під час виходу альбому Гаан зазначив, що при створенні платівки гурт «свідомо вибудовував атмосферу, піднімаючи пісні до абсолютно масштабного відчуття, а потім знову стишуючи їх. Ми відкрили для себе динаміку. Це був наш перший справді аранжований альбом»[28], називаючи звук «електронним металом»[26].

У пізніших інтерв'ю Баскомб згадував, що гурт мав набір правил щодо того, що вони хочуть або не хочуть робити під час запису, які йому доводилося вивчати в процесі роботи[20]. Наприклад, діяло правило «жодних акордів» — якщо потрібно було зіграти акорд, його збирали з окремих монофонічних партій[20]. Серед інших правил були «жодних пресетів», «жодних хай-хетів», а щодо семплів — «усі вони мають бути оригінальними» та «жоден семпл не може бути використаний двічі»[15]. Загалом вони дотримувалися цих обмежень, хоча майже кожне правило було бодай раз порушене[20]. За словами Баскомба, «ви можете подумати, що створюєте собі труднощі заради самих труднощів, але це справді дало їм унікальний звук та унікальний підхід»[20].

Головний вхід до студії Konk у Лондоні, де було записано більшість вокальних партій для Music for the Masses.

Після шести тижнів у Studio Guillaume Tell гурт пішов у коротку відпустку[13] та зняв відео на «Strangelove»[14], а потім переїхав до студії Konk у Лондоні[4][29]. Вайлдер пояснив цю перерву та зміну місця так: «Щоразу, коли ви заходите в студію, перші кілька тижнів сповнені ентузіазму — під кінець тривалого періоду всі стають знервованими, і робота йде повільніше. На останньому тижні в Парижі всім усе набридло, і кожен хотів додому»[14]. Вайлдер також не був у захваті від умов у Studio Guillaume Tell: «З точки зору оснащення вона була ледь придатною. А апаратна була просто похмурою»[14]. Баскомб зазначив, що після переїзду до Лондона атмосфера змінилася, оскільки музиканти могли повертатися додому на ніч. Він також зауважив, що деякі семпли записали на старому сходовому майданчику студії Konk через його чудову акустику[30]. Більшість вокальних партій альбому записали саме в Konk[31]; в одному з інтерв'ю того часу Флетчер сказав, що там створили «близько половини альбому»[32]. І Гор, і Гаан зазвичай записували свої вокальні партії швидко, не потребуючи особливих настанов[31].

Після завершення запису в Konk колектив переїхав до Puk Recording Studios у Данії для зведення альбому[18]. Цей крок зробили заради зміни обстановки, що дало змогу зосередитися виключно на фінальній стадії роботи; студія Puk розташовувалася «посеред нічого», тож музиканти не відволікалися на нічні клуби[31]. Міллер приєднався до гурту в Данії, щоб допомогти з фінальним зведенням Music for the Masses, а також звів сингл «Strangelove», який вийшов за п'ять місяців до релізу альбому[23][28].

Обладнання

Окрім інструментів, знайдених у Studio Guillaume Tell, для запису альбому використовували ARP 2600, Minimoog, RSF Kobol, Emulator II, Synclavier та гітару Gretsch Гора[31]. Також музиканти застосовували синтезатор Fairlight CMI Series 3[23] та старий EMS Synthi AKS, який Вайлдер описував як «справді давній пристрій, що постачається у валізі, схожій на кейс бізнесмена. Виглядає приголомшливо, як у фільмах про Джеймса Бонда. Це, власне, машина для створення шумів»[14]. Щодо використання синтезаторів на платівці Вайлдер зауважив:

«Є стара модульна система Moog, за якою я полював деякий час. Люди позбуваються таких речей, коли втрачають до них інтерес, але вони здатні створювати блискучі, дуже унікальні звуки. Ми також маємо старий секвенсор ARP, що має власне неповторне звучання. Взагалі, будь-що можна адаптувати для роботи з MIDI або CV/gate. ... Барабани ми майже завжди пропускали через Synclavier, щоб отримати високі транзієнти[a]. Проте деякі звуки краще працюють в Emulator, оскільки він має не таку високу якість. Старі оригінальні „Емулятори“ додавали семплу певної шорсткості через низьку частоту дискретизації».[14]

— Алан Вайлдер

Music for the Masses став першим альбомом Depeche Mode, повністю записаним у цифровому форматі[14].

Пісні

Щодо загальної кількості пісень, записаних під час сесій Music for the Masses, Флетчер зазначив: «Ми записали п'ятнадцять пісень, з яких дев'ять або десять потраплять до альбому»[32]. У підсумку Music for the Masses вийшов із 11 треками, включаючи один прихований[8], а ще п'ять композицій були випущені як б-сайди на синглах до альбому: «Agent Orange»[33], «Stjarna»[34], запис виконання Аланом Вайлдером «Місячної сонати» Людвіга ван Бетховена[34], кавер на пісню Боббі Трапа «Route 66»[35] та «Pleasure, Little Treasure»[36].

Перша сторона

«Never Let Me Down Again», що відкриває альбом і стала другим синглом, була описана Гором як «визначний» трек, особливо ефективний під час живих виступів[37]. Серед семплів, використаних у пісні — барабани з їхнього власного синглу 1986 року «Stripped» та пісні Led Zeppelin «When the Levee Breaks»[16]. Також до треку було включено семпл із «Carmina Burana» Карла Орффа[16]. Гітарна партія Гора була записана в студії Puk і пропущена через синтезатор ARP 2600[24]. Вайлдер назвав її своєю улюбленою піснею в альбомі[38] і другою серед найулюбленіших пісень Depeche Mode усіх часів[39]. Вона стала невід'ємною частиною концертів гурту і виконувалася в кожному турі відтоді[36].

Чорно-біле фото чоловіка з кучерявим сивим волоссям, який грає на піаніно на фоні книжкових полиць.
Чорно-біле фото лисого чоловіка в товстих чорних окулярах, який дивиться в камеру в темній кімнаті.
Композитори-експериментатори та класики Філіп Ґласс (ліворуч, фото 1993 року) та Майкл Найман (праворуч, фото 2015 року) вплинули на звучання та аранжування «Pimpf» та «Little 15» відповідно.

Друга пісня сторони, «The Things You Said», у біографії Depeche Mode: Faith and Devotion описується як така, що «занурюється глибоко в психіку, щоб препарувати страх, вразливість і стосунки»[15].

«Strangelove», перший сингл і третій трек альбому, характеризували як «мінорний поп-сингл… якому все ще було далеко до мейнстриму»[40]. Початковий сингловий мікс Вайлдер називав «захаращеним»[38], тому гурт переробив пісню для альбому, орієнтуючись на один із міксів Міллера, зроблених у студії Puk[20].

«Sacred», четвертий трек, за словами Баскомба, найбільше зберіг «глем-рок» складову оригінального демо Гора[16]. Ранній мікс пісні, якому Баскомб надає перевагу, не потрапив до альбому, але пізніше з'явився на YouTube[31]. Баскомб зауважив, що альбомний мікс «нормальний», але «міг би бути кращим»[31].

Композиція «Little 15», що завершує першу сторону, була однією з останніх, над якими завершили роботу; Вайлдер тривалий час не міг визначитися з її структурою та аранжуванням[23][41]. Під час сесій гурт разом сходив на фільм «Зет і два нулі» (1985), і Вайлдер вирішив спробувати аранжувати пісню, надихаючись саундтреком Майкла Наймана до цієї стрічки. Вайлдер згадував: щойно він спробував стиль Наймана, «далі все було легко. Воно просто полилося»[42]. Баскомб назвав фінальну версію «класичним Вайлдером» через використання оркестрових семплів[23], що суттєво відрізняло її від початкового демо[16]. Випущена як четвертий сингл, вона стала однією з небагатьох у той період, відео до якої зняв не Антон Корбейн[38]. За словами Вайлдера, вони обрали Мартіна Аткінса (дизайнера багатьох їхніх обкладинок) режисером лише тому, що вважали за цікаве дати завдання комусь новому[38].

Друга сторона

«Behind the Wheel», що відкриває другу сторону альбому та є його третім синглом, побудована на послідовності з чотирьох акордів, які постійно циклічно змінюються. Вайлдер порівняв це зі сходами Пенроуза: «щойно ви дістаєтеся [верху], ви знову опиняєтеся внизу. Приблизно так працює акордова послідовність [у цій пісні]»[43]. У цьому треку Гор також використав свою гітару Gretsch для запису окремих партій[23].

Композиція «I Want You Now», яку в ретроспективних оглядах називали «еротично зарядженою»[44], містить звуки акордеона, на якому грали з відкритими клапанами, що створило атмосферний звук дихання[45]. Також гурт використав для пісні аудіофрагменти з порнографічного відео, доповнивши їх записами місцевих жінок, яких запросили до студії, щоб вони важко дихали в мікрофони[46]. Усі записи були засемпльовані через надсучасний на той час синтезатор Fairlight CMI Series 3[23]. В Японії «I Want You Now» була випущена як промосингл[47].

«To Have and to Hold» представлена на альбомі у двох версіях[38]. Варіант, що увійшов до основної частини платівки — це версія Вайлдера, яку він навмисно зробив темнішою за демозапис[38]. Бонус-трек «Spanish Taster» ближчий до оригінального демо Гора, який наполягав на включенні пісні саме в такому вигляді[38]. За словами Вайлдера, наявність двох версій не спричинила конфліктів у гурті; просто він і Гор мали різне бачення цієї композиції[38].

Пісня «Nothing» у 1988 році з'явилася в реміксованому вигляді на синглі «Strangelove '88», випущеному лише в США[34]. Depeche Mode зазвичай дотримувалися правила не використовувати хай-хети, і хоча в «Nothing» чути схожий звук, насправді це був запис закриття пневматичних дверей, чий цікавий шум гурт вирішив засемплувати[23].

Альбом завершує інструментальна композиція «Pimpf»[31]. Спочатку вона планувалася лише як б-сайд до синглу «Strangelove», але гурту настільки сподобався мікс Баскомба, що її вирішили включити у фінальний список треків. Баскомб назвав цей мікс своїм улюбленим серед усіх пісень альбому[31]. Про структуру треку Вайлдер сказав: «усе починається з одного маленького рифу, який ніби підживлює сам себе. … У вас є одна річ, до якої ми просто продовжуємо додавати, додавати й додавати»[25]. Це було характерною особливістю для цієї та кількох інших пісень альбому, натхненних музикою Філіпа Ґласса. Вайлдер пояснив: «Чимало треків [на альбомі] розвиваються саме так: вони просто тримаються однієї теми, яка наростає, наростає й наростає. … Знову ж таки, на той час я багато слухав Філіпа Ґласса та мінімалістів»[25]. У біографії «Monument» трек «Pimpf» описали як такий, що має «майже загрозливу інтенсивність»[4]. Назва є відсиланням до новобранців Дойчес Юнгфольк, підрозділу Гітлер'югенду для хлопчиків віком 10–14 років, яких називали «пімфами» (нім. Pimpfe)[48].

Назва та оформлення

Учасники гурту Флетчер і Гор пояснювали, що назва альбому задумувалася як жарт після того, як Гор знайшов стару платівку під назвою Music for the Millions («Музика для мільйонів»)[49]. Флетчер зазначав: «Назва… насправді трохи іронічна. Усі навколо кажуть нам, що ми маємо робити більш комерційну музику, тож саме тому ми обрали таку назву»[50]. За словами Гора, назва «була жартом над некомерційністю [альбому]. Це було що завгодно, тільки не музика для мас!»[51]. Міллер погодився з цим, додавши, що назва Music for the Masses натякала на те, «як Depeche Mode назавжди судилося залишатися культовим гуртом, який ніколи не зможе повністю підкорити мейнстрим»[18] — твердження, яке згодом спростував успіх наступних турів та альбомів гурту[18]. Французький журнал Best також припустив, що назва могла бути реверансом у бік соціалізму, що відображалося в стилістиці оформлення попередніх альбомів та синглів, як-от Construction Time Again (1983) та «Get the Balance Right!» (1982), проте Флетчер відкинув це, назвавши такий стиль радше «підмигуванням», аніж політичною позицією[13].

Вид на водосховище Ледібауер (фото 2021 року), де Мартін Аткінс зробив частину фотографій для альбому[52].

Іконографія гучномовця, представлена на обкладинці альбому, активно використовувалася під час релізу: на пресконференціях, на обкладинках синглів та 12-дюймових платівок, а також під час турне Music for the Masses Tour[53]. Вайлдер приписував ідею використання мегафона Мартіну Аткінсу, який тривалий час співпрацював з Depeche Mode. Він зазначав: «[Мартін] придумав ідею з динаміком, але, щоб додати того самого іронічного елементу, що є в назві, він помістив цей динамік у середовище, яке зовсім не мало стосунку до мас. Фактично, це було протилежністю. Тож ви отримуєте щось моторошне, коли ці гучномовці чи мегафони стоять посеред пейзажу, який їм зовсім не пасує, наприклад, у пустелі чи деінде»[54]. Аткінс закріпив мегафон на жердині та поїхав до парку Пік-Дістрикт у північно-центральній Англії, щоб зробити знімки[55][52]. За словами Аткінса, музика надихнула його своєю масштабністю[56]; він відчував у ній щось подібне до східноєвропейської пропаганди й розумів, що образ гучномовця чудово підійде для сувенірної продукції[52]. Аткінс назвав цю обкладинку своєю улюбленою серед усіх робіт для Depeche Mode. Як і назва альбому, цей величний візуальний образ був для нього, у певному сенсі, «протилежністю цим чотирьом хлопцям із Базілдона»[56].

Ранній варіант обкладинки, також розроблений Аткінсом, був надрукований як пробний тираж, але врешті не використовувався. Один примірник такого відбитка був проданий Вайлдером на аукціоні у 2011 році[57]. На ньому зображено стилізований біло-помаранчевий мегафон, що випромінює звукові хвилі[58]. Це альтернативне оформлення планували використати для бюджетної серії перевидань, але проєкт скасували[58][59].

Випуск та просування

У середині 1987 року Depeche Mode розпочали серію інтерв'ю та зустрічей із пресою на підтримку альбому, з'явившись на обкладинках журналів Smash Hits[60], Underground[61], французького Best[13] та Sounds[62]. В інтерв'ю для Underground Гор розповів, що їм пропонували написати музику до фільмів, але вони відмовилися, оскільки це були «якісь сумнівні науково-фантастичні низькобюджетні стрічки, де нас просили подекуди вставляти слова на кшталт „Венера“ чи „Юпітер“»[61].

Music for the Masses вийшов 28 вересня 1987 року на лейблі Mute Records у Великій Британії, Sire Records у США та Intercord Records у Західній Німеччині[63][64]. У Британії альбому надали каталожний номер STUMM47, а в ФРН — INT 146.833[63]. Перші тиражі німецького видання були надруковані на блакитному вінілі[65], і щоб задовольнити інтерес публіки до імпорту цієї версії, Mute Records випустили перші британські копії на прозорому вінілі[66]. Мережа магазинів HMV підготувала промо-платівку, що містила ремікси на «Strangelove» та «Never Let Me Down Again», хоча мікс останньої на обкладинці був вказаний помилково[66]. Міністерство оборони США видало спеціальний 4-трековий промо-реліз для ді-джеїв своєї радіо- та телеслужби (AFN), щоб ті ставили музику для військовослужбовців за кордоном; на стороні «А» цієї платівки були записані треки американського хеві-метал гурту W.A.S.P.[66]. За даними Бурмейстера та Ланге, станом на 2017 рік було відомо лише про одну вцілілу копію цього видання, оскільки військовим рекомендували повертати примірники після використання[66].

За перші шість місяців після релізу було продано понад 700 000 копій альбому[67], а в лютому 1991 року RIAA сертифікувала його як «платиновий» у США[68]. З моменту виходу в 1987-му до 2023 року загальні світові продажі Music for the Masses оцінюються у понад 5,5 мільйона копій, що робить його другим за популярністю альбомом Depeche Mode за весь час[69].

Сингли

«Strangelove», перший сингл альбому, вийшов 27 квітня 1987 року[70]. 7 травня 1987 року гурт з'явився в програмі BBC Top of the Pops для популяризації пісні[71]. Інструментальна композиція «Pimpf» стала б-сайдом цього синглу[40].

Другий сингл, «Never Let Me Down Again», вийшов 24 серпня 1987 року[72] із піснею «Pleasure, Little Treasure» на стороні Б[36]. Третій сингл, «Behind the Wheel», побачив світ 28 грудня 1987 року[73], а 7 січня 1988 року гурт знову виступив на Top of the Pops із цією піснею[74]. Б-сайд «Route 66» додали тому, що Гор «вважав гарною ідеєю записати пісню про водіння» для цього релізу[75].

«Little 15» вийшов як четвертий та останній офіційний сингл у травні 1988 року[b] на обмежених територіях[76]. Сингл мав два б-сайди: інструментальну «Stjarna» (зі шведської — «зірка») та виконання Аланом Вайлдером «Місячної сонати» Бетховена[34]. Вайлдер виконав фортепіанні партії на обох треках[34].

23 серпня 1988 року лейбл Sire Records випустив сингл «Strangelove '88» виключно для США на хвилі успіху американської частини туру. Реліз містив ремікси на пісню «Nothing», зокрема від продюсера Тіма Сіменона, відомого під псевдонімом Bomb the Bass[34]. 7 вересня 1988 року гурт виступив на церемонії 1988 MTV Video Music Awards із піснею «Strangelove»[77]. Вайлдер зазначав, що цей виступ відбувся за наполяганням американського лейблу для посилення впізнаваності гурту в США[78]. Також у 1988 році гурт випустив відеозбірку Strange, куди увійшли всі кліпи, зняті для них Антоном Корбейном на той момент[79].

У 2006 році Music for the Masses пройшов ремастеринг і був випущений у спеціальному дводисковому виданні з бонус-треками, документальним фільмом на DVD та міксом оригінального альбому у форматі 5.1[80].

Публічний імідж та співпраця з Антоном Корбейном

Участь Антона Корбейна у створенні кліпів та промоматеріалів для Music for the Masses допомогла переосмислити візуальну естетику Depeche Mode

Між виходом цієї платівки та попереднього альбому Black Celebration гурт зауважив, що їхня репутація в пресі як «кумирів підлітків» почала зникати[26]. Покращити імідж допомогло залучення нідерландського митця Антона Корбейна як режисера музичних відео. Пізніше Гаан зазначав: «Думаю, Антон врятував нас візуально». Корбейн використовував зернисту чорно-білу плівку та вперше в історії колективу почав знімати у кліпах жінок[26][81].

Корбейн зняв відеокліпи на перші три сингли з Music for the Masses: «Strangelove»[48], «Never Let Me Down Again»[26] та «Behind the Wheel»[79]. Сам режисер спочатку вагався щодо співпраці, оскільки знав лише ранні роботи музикантів і вважав електронну музику беземоційною[82]. Його першою роботою з гуртом став кліп на пісню «A Question of Time» (1986) попереднього року, проте протягом наступних дев'яти місяців він нічого не чув від колективу, через що припустив, ніби учасники залишилися незадоволені результатом[83].

Насправді ж учасникам сподобалося працювати з Корбейном. Ґор згадував, що всі зйомки відео та фотосесії з ним були цікавими, додаючи: «Якщо прибрати Антона з цього рівняння, все перетворюється на нічне жахіття»[84]. Вайлдер високо оцінив те, що Корбейн змістив акцент у відеокліпах саме на постаті самих учасників гурту[85].

Турне

Концертний тур Music for the Masses Tour складався з семи етапів і тривав з жовтня 1987 року по червень 1988 року[86]. Перша частина гастролей Європою розпочалася в Мадриді та завершилася в середині листопада в Парижі[86]. 1 грудня в Сан-Франциско стартував перший із двох північноамериканських етапів, який фінішував за три тижні в Нью-Йорку[86]. У січні 1988 року гурт відіграв одинадцять концертів у Великій Британії, після чого на початку лютого в німецькому Гамбургі розпочався другий європейський етап; ці виступи завершилися наприкінці березня у Відні[86].

Німецька преса критикувала гурт за сценічне оформлення, що нагадувало нацистське (червоно-чорні прапори та мілітаристське звучання текстів). На це Ґор відповів: «Ми поза політикою, нам просто подобаються сильні образи. Прапори — частина нашої естетики, а не політична заява»[87]. Гаан підтримав колегу: «Політика нас не цікавить. Ми співаємо про емоції, стосунки та особистий досвід. Якщо хтось бачить у цьому щось політичне, це лише їхня інтерпретація»[87].

П'ятий етап турне Східною Європою тривав кілька тижнів у березні, після чого колектив дав чотири концерти в Японії[86]. Наприкінці того ж місяця в амфітеатрі «Шорлайн» (Район затоки Сан-Франциско) розпочалася друга північноамериканська гілка туру[86]. Концерти у США здебільшого супроводжувалися потужною підтримкою фанатів, за винятком Філадельфії, Атланти та Нешвілла, де не вдалося розпродати всі квитки[88][89][90]. Турне завершилося в середині червня грандіозним виступом на стадіоні «Роуз Боул» у Пасадені (Каліфорнія). Гурт виступив перед аншлаговим натовпом у майже 80 000 глядачів[18]. Запис цієї події вийшов 1988 року як концертний альбом 101[91]. Роль розігріву в Північній Америці мав виконувати гурт Nitzer Ebb, проте через проблеми з імміграційними документами музиканти не змогли приєднатися до туру; Nitzer Ebb виступили з Depeche Mode в Америці лише через два роки під час World Violation Tour[92].

Виступи за «залізною завісою»

У липні 1985 року в межах туру Some Great Reward гурт уже давав два концерти за «залізною завісою» — у Будапешті та Варшаві[93]. Планувалися також виступи в Москві та Східній Німеччині, проте вони зірвалися через тогочасну бюрократичну тяганину[93]. Під час п'ятого етапу туру Music for the Masses у березні 1988 року колектив нарешті зміг виступити у Східному Берліні. Шоу схвалили керівні органи СЄПН та ВНМ[94]. Спочатку ВНМ пропонувала Depeche Mode повноцінне турне країною, а також запис і трансляцію всього концерту, проте музиканти відхилили обидві пропозиції[95]. Хоча гурт наполягав на відкритому продажі квитків, цього не сталося — їх натомість розподілили серед родин урядовців[94].

7 березня 1988 року Depeche Mode відіграли єдиний концерт у залі «Вернер-Зеєленбіндер» для 6 000 глядачів[96]. Вайлдер пізніше згадував теплий прийом аудиторії: «Не пам'ятаю, наскільки добре чи погано ми грали, але маю чудові спогади про реакцію фанатів»[97]. Флетчер зазначав: «Пізніше ми дізналися, що нас представили як головну зірку на вечірці їхньої молодіжної організації, щоб завоювати прихильність підлітків. Звичайні фанати не мали шансів отримати квитки. Тоді ми нічого про це не знали й були просто в захваті від можливості зіграти у Східному Берліні. З сьогоднішнього погляду [станом на 2009 рік] нам не варто було давати той концерт. Ми дозволили Партії використати себе»[98].

Вживання наркотиків

Порівняно з попередніми турами Depeche Mode, де музиканти здебільшого обмежувалися марихуаною та алкоголем, під час цих гастролей рівень споживання речовин зріс — гурт почав вживати кокаїн[99]. Особливо складно було Гаану, який на минулих турах залишався відносно тверезим; він важко переносив тягар слави, що поєднувався з рекреаційним вживанням наркотиків[100]. Це стало початком його шляху до важких наркотиків: героїнова залежність та спроба самогубства у 1990-х роках ледь не призвели до розпаду гурту[101].

Сприйняття критиками

Сучасні відгуки

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
Q 3/5 зірок[102]
Record Mirror 4/5[103]
Sounds 4/5 зірок[104]
The Village Voice B+[105]

Одразу після виходу Music for the Masses отримав суперечливі відгуки: від захоплення до стриманості. Нед Раггетт з AllMusic пізніше підсумував перші рецензії, зазначивши, що критики розгледіли в альбомі амбіції «стадіонного масштабу». Він зауважив, що платівка «звучить грандіозно, ніби Depeche записували її не в студії, а під час найбільшого стадіонного шоу у світі», та водночас похвалив гурт за «музичну та ліричну інтимність»[106].

Дейв Ріммер із журналу Q вважав, що альбом містить «багато вдалих моментів і чимало палкої романтики, але в його основі немає нічого, за що можна було б зачепитися»[102]. За його словами, це «такий запис, щодо якого важко зрозуміти, коли, де і в якому настрої його варто слухати»[102]. Музичний журналіст Роберт Крістгау відзначив нетиповий дорожній символізм текстів, особливо у пісні «Little 15». Він висловив думку, що, окрім садомазохістських метафор, Depeche Mode вдалося перетворити «підлітковий Weltschmerz на щось яскраве, сексуальне та на перший погляд значуще»[107]. Критик NME Джейн Соланас відчула, що в цій роботі Ґор «показав найкраще у своїй одержимості», і окремо виділила «Never Let Me Down Again», назвавши її «захопливим шедевром, що поєднує гомоеротизм із наркотичною ейфорією»[108]. Елеонора Леві з Record Mirror віддала належне здатності гурту «наповнити холод теплом, а електронне зробити людським» в альбомі, зосередженому на «невдоволенні, параної та вразливості»[103]. У менш захопленому відгуку Пол Матур із Melody Maker висловив амбівалентне ставлення до більш зрілої мінімалістичної естетики гурту. Він зазначив, що хоча музиканти відійшли від свого простішого попзвучання, платівка вийшла «цілісною, плинною і, варто лише згаснути світлу, надзвичайно нудною»[109].

У тогочасному інтерв'ю для французької преси Ґор заперечив журналісту, який вважав пісні Depeche Mode депресивними[110]. Мартін заявив: «Пісні інших людей фальшиво щасливі. … Через те, що наші твори не такі, на нас вішають ярлик „песимістів“. … Ми швидше реалісти, ніж песимісти»[110]. В іншому інтерв'ю журналу Sounds Ґор пояснив: «Багато пісень Depeche Mode стосуються проблем із комунікацією. У моїх творах чимало наскрізних тем. Те, що з'являється постійно — це розчарування та брак задоволеності. Також багато пісень присвячено пошуку невинності»[62]. За словами Ґора, хоча деякі написані ним треки мають автобіографічний характер, він також «вигадує ситуації. Я намагаюся писати про речі, близькі людям. … Я пишу про кохання, біль, надію. Про те, що відчуває кожен»[111].

Ретроспективні огляди

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 4.5/5 зірок[106]
Blender 4/5 зірок[112]
Mojo 5/5 зірок[113]
Pitchfork 8.0/10[114]
Rolling Stone 4/5 зірок[115]
The Rolling Stone Album Guide 4.5/5 зірок[116]

У ретроспективному огляді для Q Дейв Гендерсон назвав оповіді в Music for the Masses одними з найбільш невпевнених та споглядальних у творчості гурту. Він зауважив, що більшість пісень були «справжніми діамантами в темряві… саме в цей момент Depeche Mode вперше почали сприймати серйозно»[117]. Сал Сінквемані зі Slant Magazine описав альбом як «просякнутий високою драмою, де кожен трек перетікає в наступний, наче поп-рок-опера». За його словами, платівка продемонструвала похмурий бік постпанк-синті-поп сцени 1980-х і стала успішною як у критиків, так і у слухачів. Сінквемані також стверджував, що ліричні теми альбому охоплюють покаяння та спокуту[118].

Журнал Alternative Press назвав платівку «виразною, витонченою електронною музикою, позбавленою бляшаного присмаку раннього синті-попу гурту»[119]. Денніс Лім із Blender писав, що Music for the Masses «не просто грандіозний, а невблаганний, зміцнений індустріальною гітарою, готичною жорсткістю та стадіонними амбіціями»[112]. У свою чергу, Денні Екклстон із Mojo описав роботу як «у певному сенсі їхній перший рок-н-рольний альбом», відзначивши «більшу сфокусованість, суворіші рифи, ширше полотно та безліч пісень, які б спрацювали в будь-якому звуковому контексті»[113]. Кілька ретроспективних оцінок підкреслюють, що у творах платівки домінують теми релігії, сексу, вразливості та людських стосунків[15][44].

Slant Magazine поставив Music for the Masses на 75-те місце у своєму списку «100 найкращих альбомів 1980-х»[120]. Платівка також увійшла до книги «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти» (2006)[121].

Подальші події

Під час турне у дружини Гаана народився первісток — син[87]. У січні 1988 року Алан Вайлдер випустив Hydrology — другий альбом свого побічного проєкту Recoil[79]. Після завершення гастролей у червні 1988 року Мартін Гор розпочав сольну роботу в студії[122]. Гурт спільно працював над створенням концертного альбому 101, реліз якого відбувся в березні 1989 року[123], а сольна платівка Гора — мініальбом Counterfeit e.p. — побачила світ у червні 1989 року[122]. Колектив пішов на перерву до середини 1989 року, після чого музиканти знову зібралися в Мілані (Італія) для роботи над наступною платівкою — Violator (1990)[124].

Спадщина

Music for the Masses вважають альбомом, що забезпечив Depeche Mode успіх у мейнстримі США[34]. Турне на підтримку альбому завершилося аншлаговим виступом на стадіоні «Роуз-Боул» у Пасадені, Каліфорнія, який відвідали понад 70 000 фанатів. Цей момент зафіксовано в документальному фільмі та live-альбомі 101 (1989)[125], який за популярністю не лише наздогнав, а й перевершив Music for the Masses[26]. За версією журналу Classic Pop, ця платівка перетворила гурт із «дивакуватих аутсайдерів» на зірок світового рівня, здатних збирати стадіони[23].

Альбом став переломним моментом у звучанні гурту, поєднавши похмуру сексуальну тематику з масштабним продюсуванням. Видання Classic Pop схарактеризувало роботу як «авантюрну, гедоністичну подорож на незвідану територію», де експерименталізм поєднався з поп-чутливістю[23]. Критики наголошують на впливі релізу на еволюцію електронного року: Нед Раггетт із The Quietus стверджував, що хоча альбом іноді залишається в тіні Black Celebration (1986) та Violator (1990), він усе одно є «недооціненим» і містить «дві найвизначальніші пісні [Depeche Mode]» — «Never Let Me Down Again» та «Behind the Wheel»[26]. Платівка також ознаменувала зміну візуального стилю: співпраця з Антоном Корбейном над відеокліпами, обкладинками та промо-матеріалами допомогла оновити естетику гурту[26].

Назва та композиції альбому надихнули на створення триб'ют-збірки For the Masses (1998), до якої увійшли кавер-версії від таких виконавців, як The Cure, Rammstein та The Smashing Pumpkins[126]. Платівка For the Masses потрапила до чартів США та Німеччини[127].

Список композицій

Автор музики і слів Мартін Л. Гор. Усі провідні вокальні партії виконав Дейв Гаан, за винятком зазначених випадків.. 

Сторона А
#НазваПровідний вокалТривалість
1.«Never Let Me Down Again» 4:47
2.«The Things You Said»Гор4:02
3.«Strangelove» 4:56
4.«Sacred» 4:47
5.«Little 15» 4:18
Сторона Б
#НазваПровідний вокалТривалість
6.«Behind the Wheel»
  • Гаан
  • Гор
5:18
7.«I Want You Now»Гор3:44
8.«To Have and to Hold» 2:51
9.«Nothing» 4:18
10.«Pimpf» (містить прихований трек «Interlude #1 (Mission Impossible)»)інструментальна; вокалізація — Гор4:55
44:06
Бонус-треки на виданнях CD та касетах 1987 року[c]
#НазваТривалість
11.«Agent Orange» ([d])5:05
12.«Never Let Me Down Again» (Aggro Mix)4:55
13.«To Have and to Hold» (Spanish Taster)2:34
14.«Pleasure, Little Treasure» (Glitter Mix)5:36
57:24

Колекційне видання 2006 року (CD + DVD)

  • Перший диск — гібридний SACD/CD з багатоканальним шаром SACD.
  • Другий диск — DVD, що містить альбом Music for the Masses у форматах DTS 5.1, Dolby Digital 5.1 та PCM Stereo, а також бонусні матеріали.
Диск 1 (CD)
#НазваТривалість
1.«Never Let Me Down Again»4:47
2.«The Things You Said»3:55
3.«Strangelove»4:38
4.«Sacred»5:01
5.«Little 15»4:14
6.«Behind the Wheel»5:17
7.«I Want You Now»3:28
8.«To Have and to Hold»3:08
9.«Nothing»4:12
10.«Pimpf» (містить прихований трек «Interlude #1 (Mission Impossible)»)4:55
Диск 2 (DVD): DTS 5.1, Dolby Digital 5.1 та PCM Stereo
#НазваТривалість
1.«Depeche Mode: 1987–88 (Sometimes You Do Need Some New Jokes)» (короткометражний фільм)37:02
2.«Never Let Me Down Again»4:47
3.«The Things You Said»3:55
4.«Strangelove»4:38
5.«Sacred»5:01
6.«Little 15»4:14
7.«Behind the Wheel»5:17
8.«I Want You Now»3:28
9.«To Have and to Hold»3:08
10.«Nothing»4:12
11.«Pimpf» (містить прихований трек «Interlude #1 (Mission Impossible)»)4:55
Диск 2 (DVD) — додаткові треки: DTS 5.1, Dolby Digital 5.1 та PCM Stereo
#НазваТривалість
12.«Agent Orange»5:31
13.«Never Let Me Down Again» (Aggro Mix)4:58
14.«To Have and to Hold» (Spanish Taster)2:36
15.«Pleasure, Little Treasure» (Glitter Mix)5:38
Диск 2 (DVD) — додаткові треки: PCM Stereo
#НазваАвторТривалість
16.«Agent Orange» 5:05
17.«Pleasure, Little Treasure» 2:53
18.«Route 66»Боббі Труп4:11
19.«Stjarna» 4:25
20.«Sonata No.14 in C#m (Місячна соната)»Людвіг ван Бетховен5:36

Учасники запису

Інформацію адаптовано з приміток до вкладиша альбому Music for the Masses[128].

Depeche Mode

Технічний персонал

  • Depeche Mode — продюсування
  • Девід Баскомб — продюсування, інженерія
  • Даніель Міллер — додаткове продюсування, допомога

Оформлення

  • Мартін Аткінс — дизайн, фотографія
  • Девід Джонс — дизайн, фотографія
  • Марк Гіґенботтам — дизайн, фотографія

Чарти

Сертифікації

Сертифікації альбому Music for the Masses
Регіон Сертифікація Продажі
Франція (SNEP)[150] Платиновий 300 000*
Німеччина (BVMI)[151] Золотий 250 000^
Швеція (IFPI Sweden)[152] Золотий 50 000^
Швейцарія (IFPI Switzerland)[153] Золотий 25 000^
Велика Британія (BPI)[154] Срібний 60 000^
США (RIAA)[155] Платиновий 1 000 000^

*продажі, що базуються лише на сертифікаціях
^відвантаження, що базуються лише на сертифікаціях

Нотатки

  1. ↑ «Високі транзієнти» стосуються різкої та швидкої фази атаки барабанних звуків — зокрема початкового удару, який надає перкусії чіткості та енергійності.
  2. ↑ Джерела розходяться щодо дати виходу «Little 15»; Бурмейстер і Ланге вказують 18 травня 1988 року[34], тоді як офіційний сайт depechemode.com наводить дату 16 травня 1988 року.[76]
  3. ↑ На деяких копіях касет альбом представлений на першій стороні, а чотири бонус-треки — на початку другої.
  4. ↑ На CD між «Interlude #1» та «Agent Orange» є 30-секундна пауза, запрограмована як прегап.

Примітки

  1. ↑ Depeche Mode: The Archives – Black Celebration. DepecheMode.com. Архів оригіналу за 28 травня 2023. Процитовано 6 березня 2024.
  2. ↑ Book of Love (вересень 1986). Depeche Mode/Book of Love Itinerary. Love Letter. № 5. с. 3.
  3. ↑ Miller, 2003, p. 348.
  4. ↑ а б в г д е Burmeister та Lange, 2017, p. 153.
  5. ↑ Gittins, 2018, p. 125.
  6. ↑ Gittins, 2018, pp. 114, 117.
  7. ↑ Blanning, Lisa (26 березня 2013). 'It's almost too personal': Daniel Miller contemplates the Depeche Mode catalogue. Electronic Beats. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 1 грудня 2015.
  8. ↑ а б Gittins, 2018, p. 129.
  9. ↑ Gittins, 2018, pp. 114—115.
  10. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:04:40)
  11. ↑ Miller, 2003, p. 355.
  12. ↑ Buskin, Richard (серпень 2014). Classic Tracks: Peter Gabriel 'Sledgehammer'. Архів оригіналу за 21 червня 2025. Процитовано 1 листопада 2025.
  13. ↑ а б в г Bar-David, Gerard (жовтень 1987). Mode d'Emploi. Best (French) . № 231.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л Lewin, Jon (червень 1987). Mode-al. Making Music. № 15. с. 24, 25.
  15. ↑ а б в г д е ж Gittins, 2018, p. 126.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м Bascombe, Dave (6 квітня 2020). An Interview for the Masses with David Bascombe Part 1. Piano & Keyboard Artist (Інтерв'ю). Інтерв'юери: George, Vaughn. Aggro Monkey Productions. Процитовано 11 листопада 2025.
  17. ↑ Tilston, Lisa (17 березня 1990). Breaking the Silence. Record Mirror.
  18. ↑ а б в г д Depeche Mode (2006). Music for the Masses (CD booklet) (вид. remastered). Sire Records. R2 77591.
  19. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:03:30)
  20. ↑ а б в г д е ж и Sinclair, Paul (4 липня 2019). Producer Dave Bascombe on Depeche Mode's 'Music For The Masses'. superdeluxeedition.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2025. Процитовано 2 жовтня 2025.
  21. ↑ Shunt – the Official Recoil site – editorial – Depeche Mode – the Singles 86–98. Shunt. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 23 серпня 2022.
  22. ↑ Miller, 2003, p. 233.
  23. ↑ а б в г д е ж и к л м Rowe, Felix (10 квітня 2025). Making Depeche Mode's Music For The Masses. ClassicPopMag. Процитовано 24 жовтня 2025.
  24. ↑ а б Bascombe, Dave (6 квітня 2020). An Interview for the Masses with David Bascombe Part 3. Piano & Keyboard Artist (Інтерв'ю). Інтерв'юери: George, Vaughn. Aggro Monkey Productions. Процитовано 11 листопада 2025.
  25. ↑ а б в Hallard та Lane, (2006, 00:09:00)
  26. ↑ а б в г д е ж и к Freeman, John (25 жовтня 2012). A Strange Love: Depeche Mode's Music For The Masses Revisited. Quietus. Архів оригіналу за 23 вересня 2025. Процитовано 24 жовтня 2025.
  27. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:11:00)
  28. ↑ а б Gittins, 2018, p. 127.
  29. ↑ Malins, 2001, p. 121.
  30. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:07:40)
  31. ↑ а б в г д е ж и Bascombe, Dave (6 квітня 2020). An Interview for the Masses with David Bascombe Part 2. Piano & Keyboard Artist (Інтерв'ю). Інтерв'юери: George, Vaughn. Aggro Monkey Productions. Процитовано 11 листопада 2025.
  32. ↑ а б Adinolfi, Francesco (22 серпня 1987). Dep Jam. Record Mirror.
  33. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 155.
  34. ↑ а б в г д е ж и Burmeister та Lange, 2017, p. 174.
  35. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 167.
  36. ↑ а б в Burmeister та Lange, 2017, p. 158.
  37. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:12:20)
  38. ↑ а б в г д е ж и Q+A / Depeche Mode / MFTM. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 2 жовтня 2025.
  39. ↑ Alan Wilder about Depeche Mode and other things на YouTube
  40. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, p. 154.
  41. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:10:00)
  42. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:10:20)
  43. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:06:10)
  44. ↑ а б Healy, Andy (22 вересня 2024). Depeche Mode's 'Music For The Masses' Turns 35. Albumism. Архів оригіналу за 28 лютого 2025. Процитовано 27 жовтня 2025.
  45. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:11:30)
  46. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:11:35)
  47. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 172.
  48. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, p. 156.
  49. ↑ Depeche Mode (1998). The Singles 86>98 (electronic press kit). Mute Records.
  50. ↑ Miller, 2003, p. 357.
  51. ↑ Maconie, Stuart (17 лютого 1990). Sin Machine. NME. Лондон. с. 34—35. ISSN 0028-6362.
  52. ↑ а б в Hallard та Lane, (2006, 00:16:30)
  53. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:14:20)
  54. ↑ Miller, 2003, p. 366.
  55. ↑ Freeman, John (25 жовтня 2012). A Strange Love: Depeche Mode's Music For The Masses Revisited. The Quietus. Архів оригіналу за 22 вересня 2025. Процитовано 26 серпня 2025.
  56. ↑ а б Hallard та Lane, (2006, 00:16:45)
  57. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 162.
  58. ↑ а б Omega Auctions: The Alan Wilder/Depeche Mode Collection: DM 'Music for the Masses' Album with Very Rare Recalled Album Sleeve. The Saleroom. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 15 липня 2013.
  59. ↑ Depeche Mode: The Archives – Music for the Masses. DepecheMode.com. Архів оригіналу за 2 червня 2025. Процитовано 26 серпня 2025.
  60. ↑ Depeche Mode interview. Smash Hits. 6–19 травня 1987.
  61. ↑ а б Linfield, Carole (серпень 1987). Mass Appeal. Underground. № 5. Архів оригіналу за 15 серпня 2024. Процитовано 30 жовтня 2025.
  62. ↑ а б Barron, Jack (5 вересня 1987). The Boys Keep Swinging. Sounds (журнал).
  63. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, pp. 165—166.
  64. ↑ Page, Betty, ред. (26 вересня 1987). Releases. Record Mirror. Т. 34, № 39. с. 2. ISSN 0144-5804. Архів оригіналу за 31 грудня 2024. Depeche Mode release their sixth LP on September 28
  65. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 166.
  66. ↑ а б в г Burmeister та Lange, 2017, p. 165.
  67. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 176.
  68. ↑ Gold & Platinum : Depeche Mode : Music for the Masses. Recording Industry Association of America. Процитовано 28 жовтня 2025.
  69. ↑ Vieira, Guillaume (11 листопада 2023). Depeche Mode albums and songs sales. Процитовано 30 жовтня 2025.
  70. ↑ Smith, Robin (25 квітня 1987). News Digest. Record Mirror. с. 29. ISSN 0144-5804.
  71. ↑ Depeche Mode : Top of the Pops appearances. Архів оригіналу за 10 вересня 2025. Процитовано 25 жовтня 2025.
  72. ↑ Smith, Robin (22 серпня 1987). News Digest. Record Mirror. с. 17. ISSN 0144-5804.
  73. ↑ Xmas News. Record Mirror. 26 грудня 1987. с. 9. ISSN 0144-5804.
  74. ↑ DM Archives | Video / Television: Top of the Pops. depechemode.com. Процитовано 25 жовтня 2025.
  75. ↑ Мартін Гор, Д. А. Пеннебейкер (режисер) (13 березня 1989). 101 (DVD commentary). Mute Records.
  76. ↑ а б DM Archives | Discography / Singles: Little 15. depechemode.com. Архів оригіналу за 10 жовтня 2025. Процитовано 25 жовтня 2025.
  77. ↑ Highlights. MTV.com. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022.
  78. ↑ Q+A / Depeche Mode / Marketing. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 30 жовтня 2025.
  79. ↑ а б в Burmeister та Lange, 2017, p. 170.
  80. ↑ Depeche Mode: The Remasters – Music for the Masses. remasters.depechemode.com. 2006. Процитовано 10 листопада 2025.
  81. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:17:35)
  82. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:18:15)
  83. ↑ Gittins, 2018, p. 124.
  84. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:19:10)
  85. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:17:40)
  86. ↑ а б в г д е Depeche Mode: The Archives – Music for the Masses Tour. DepecheMode.com. Архів оригіналу за 14 січня 2025. Процитовано 21 травня 2025.
  87. ↑ а б в Depeche Mode im Glück!. Pop Rocky (нім.). № 24. січень 1987. Архів оригіналу за 12 листопада 2025.
  88. ↑ Miller, 2003, pp. 378—387.
  89. ↑ Thompson, 1994, p. 199.
  90. ↑ Hallard та Lane, (2006, 00:20:55)
  91. ↑ Doole, Kerry (липень 1989). The Class of 101. Music Express. Т. 13, № 138. с. 40—44. ISSN 0848-9645.
  92. ↑ Reinhardt, Robin (листопад 1990). Who's on First?. Alternative Press. Т. 5, № 31. Клівленд. ISSN 1065-1667.
  93. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, p. 111.
  94. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, pp. 382—389.
  95. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 388.
  96. ↑ Burmeister та Lange, 2017, pp. 384—387.
  97. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 387.
  98. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 389.
  99. ↑ Gittins, 2018, p. 132.
  100. ↑ Gittins, 2018, p. 133.
  101. ↑ Gittins, 2018, pp. 175—185.
  102. ↑ а б в Rimmer, Dave (жовтень 1987). Depeche Mode: Music For The Masses. Q. № 13. Лондон. ISSN 0955-4955. Архів оригіналу за 21 вересня 1999. Процитовано 26 серпня 2025.
  103. ↑ а б Levy, Eleanor (3 жовтня 1987). Depeche Mode: Music for the Masses. Record Mirror. Лондон. с. 20. ISSN 0144-5804.
  104. ↑ Wise, Damon (3 жовтня 1987). Music for the Pop Charts. Sounds. Лондон. с. 30. ISSN 0144-5774.
  105. ↑ Christgau, Robert (26 січня 1988). Christgau's Consumer Guide. The Village Voice. Нью-Йорк. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 5 січня 2014.
  106. ↑ а б Raggett, Ned. Music for the Masses – Depeche Mode. AllMusic. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 1 липня 2011.
  107. ↑ Christgau, Robert (квітень 1988). Playboy Music. Playboy. Чикаго. Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 5 січня 2014.
  108. ↑ Solanas, Jane (3 жовтня 1987). Basildon Bondage. NME. Лондон. с. 33. ISSN 0028-6362. Архів оригіналу за 2 жовтня 2024. Процитовано 5 січня 2014 — через WordPress.com.
  109. ↑ Mathur, Paul (3 жовтня 1987). Rubber Bullets. Melody Maker. Лондон. с. 35. ISSN 0025-9012. Архів оригіналу за 2 жовтня 2024. Процитовано 5 січня 2014 — через WordPress.com.
  110. ↑ а б Depeche Mode – 1987-xx-xx – Interview Martin Gore & Fletch, M6 TV, Paris, France на YouTube
  111. ↑ Zweimal haben wir uns geprügelt. Bravo. 1987. с. 55.
  112. ↑ а б Lim, Dennis (серпень 2006). Losing Their Religion. Blender. Т. 5, № 7. Нью-Йорк. с. 125. ISSN 1534-0554. Архів оригіналу за 19 жовтня 2006. Процитовано 26 серпня 2025.
  113. ↑ а б Eccleston, Danny (квітень 2023). A Question of Time. Mojo. № 353. Лондон. с. 72. ISSN 1351-0193.
  114. ↑ Abebe, Nitsuh (20 липня 2006). Depeche Mode: Speak & Spell / Music for the Masses / Violator. Pitchfork. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 14 жовтня 2013.
  115. ↑ Walters, Barry (29 червня 2006). Just Can't Get Enough. Rolling Stone. № 1003. Нью-Йорк. с. 74. ISSN 0035-791X.
  116. ↑ Sheffield, Rob (2004). Depeche Mode. У Brackett, Nathan; Hoard, Christian (ред.). The New Rolling Stone Album Guide (вид. 4th). Нью-Йорк: Simon & Schuster. с. 229–230. ISBN 0-743-20169-8.
  117. ↑ Henderson, Dave (червень 1995). Depeche Mode: Music for the Masses. Q. № 105. Лондон. с. 135. ISSN 0955-4955.
  118. ↑ Cinquemani, Sal (30 червня 2002). 25/20: The 25 Greatest Electronic Albums of the 20th Century. Slant Magazine. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 4 червня 2025.
  119. ↑ Depeche Mode: Music for the Masses. Alternative Press. Клівленд. с. 200. ISSN 1065-1667.
  120. ↑ The 100 Best Albums of the 1980s. Slant Magazine. 5 березня 2012. Архів оригіналу за 7 квітня 2019. Процитовано 30 травня 2013.
  121. ↑ MacDonald, Bruno (2006). Depeche Mode: Music for the Masses. У Dimery, Robert (ред.). 1001 Albums You Must Hear Before You Die. Universe Publishing. с. 568. ISBN 978-0-7893-1371-3.
  122. ↑ а б Burmeister та Lange, 2017, p. 180.
  123. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 179.
  124. ↑ Burmeister та Lange, 2017, p. 183.
  125. ↑ Burmeister та Lange, 2017, pp. 176—177.
  126. ↑ Newman, Melinda (28 лютого 1998). The Beat: Depeche Mode Tribute A Dream Come True. Billboard. Т. 110, № 9. с. 16. ISSN 0006-2510.
  127. ↑ Malins, 2001, p. 248.
  128. ↑ Depeche Mode (1987). Music for the Masses (liner notes). Mute Records. CDSTUMM47.
  129. ↑ Kent, David (1993). Australian Chart Book 1970–1992 (вид. illustrated). St Ives, N.S.W.: Australian Chart Book. с. 88. ISBN 0-646-11917-6.
  130. ↑ «Depeche Mode — Music for the Masses» (німецькою). Austriancharts.at. Hung Medien.
  131. ↑ "Top RPM Albums: Issue 0925". RPM. Бібліотека та архів Канади. Retrieved 15 січня 2019.
  132. ↑ «Depeche Mode — Music for the Masses» (нідерландською). Dutchcharts.nl. Hung Medien.
  133. ↑ European Hot 100 Albums (PDF). Music & Media. Т. 4, № 42. 24 жовтня 1987. с. 22. OCLC 29800226 — через World Radio History.
  134. ↑ Pennanen, Timo (2006). Sisältää hitin – levyt ja esittäjät Suomen musiikkilistoilla vuodesta 1972 (фін.) (вид. 1st). Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Otava. ISBN 978-951-1-21053-5.
  135. ↑ Les Albums (CD) de 1987 par InfoDisc. InfoDisc (фр.). Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 12 березня 2014.
  136. ↑ «Longplay-Chartverfolgung at Musicline» (німецькою). Musicline.de. Media Control.
  137. ↑ Classifiche. Musica e dischi (італ.). Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 16 червня 2022. Виберіть «Album» у полі «Tipo», введіть «Music for the Masses» у полі «Titolo» та натисніть «cerca».
  138. ↑ Salaverri, Fernando (вересень 2005). Sólo éxitos: año a año, 1959–2002 (ісп.) (вид. 1st). Madrid: Fundación Autor/SGAE. ISBN 84-8048-639-2.
  139. ↑ «Depeche Mode — Music for the Masses» (англійською). Swedishcharts.com. Hung Medien.
  140. ↑ «Depeche Mode — Music for the Masses» (німецькою). Swisscharts.com. Hung Medien.
  141. ↑ «Official Albums Chart Top 100». (англійською) Official Charts Company.
  142. ↑ Lazell, Barry (1997). Depeche Mode. Indie Hits 1980–1989: The Complete U.K. Independent Charts (Singles & Albums). Cherry Red Books. ISBN 0-95172-069-4. Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 10 травня 2022.
  143. ↑ "Depeche Mode Chart History (Billboard 200)". Billboard.
  144. ↑ «Archívum — Slágerlisták — MAHASZ — Magyar Hangfelvétel-kiadók Szövetsége» (угорською). Mahasz.hu. LightMedia.
  145. ↑ «Oficjalna lista sprzedaży :: OLIS — Official Retail Sales Chart» (польською). OLiS. Związek Producentów Audio-Video.
  146. ↑ European Charts of the Year 1987 – Albums (PDF). Music & Media. Т. 4, № 51/52. 26 грудня 1987. с. 35. OCLC 29800226. Архів (PDF) оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 18 січня 2022 — через World Radio History.
  147. ↑ Top 100 Album-Jahrescharts – 1987 (нім.). GfK Entertainment. Архів оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 15 січня 2019.
  148. ↑ 1988 Year End Eurocharts – Top 100 Albums (PDF). Music & Media. Т. 4, № 51/52. 1 січня 1989. с. 30. OCLC 29800226. Архів (PDF) оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 18 січня 2022 — через World Radio History.
  149. ↑ Billboard 200 Albums – Year-End 1988. Billboard. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 15 січня 2019.
  150. ↑ French album certifications – Depeche Mode – Music for the Masses (Французька) . InfoDisc. Виберіть DEPECHE MODE та натисніть OK
  151. ↑ Gold-/Platin-Datenbank (Depeche Mode; 'Music for the Masses') (Німецька) . Bundesverband Musikindustrie.
  152. ↑ Guld- och Platinacertifikat − År 1987−1998 (PDF) (Шведська) . IFPI Швеція. Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2011. Процитовано 16 грудня 2019.
  153. ↑ Gold & Platinum Awards 1987 (PDF). Music and Media. Т. 4, № 51/52. 26 грудня 1987. с. 46. OCLC 29800226. Архів (PDF) оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 2 лютого 2022 — через World Radio History.
  154. ↑ British album certifications – Depeche Mode – Music for the Masses (Англійська) . Британська асоціація виробників фонограм (BPI). 5 жовтня 1987.
  155. ↑ American album certifications – Depeche Mode – Music for the Masses (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA). 1 лютого 1991.

Бібліографія

  • Burmeister, Dennis; Lange, Sascha (2017). Depeche Mode: Monument. New York: Akashic Books. ISBN 978-1-61775-593-4.
  • Dimery, Robert (2006). Dimery, Robert (ред.). 1001 Albums You Must Hear Before You Die. Universe Publishing. ISBN 9780789313706. OCLC 70630624.
  • Gittins, Ian (2018). Depeche Mode: Faith and Devotion. London: Palazzo Editions. ISBN 978-1-78675-064-8.
  • Hallard, Ross (director); Lane, Phil Michael (director) (2006). Depeche Mode: 1987–88 (Sometimes You Do Need Some New Jokes) (DVD). Mute Records. OCLC 70210313.
  • Malins, Steve (2001). Depeche Mode : A Biography. Andre Deutsch. ISBN 978-0-233-99430-7.
  • Miller, Jonathan (2003). Stripped: The True Story of Depeche Mode. Omnibus Press. ISBN 1-84449-415-2.
  • Thompson, Dave (1994). Depeche Mode: Some Great Reward. St. Martin's Press. ISBN 0-312-11262-9.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.