SMS Szent István

«Сент Іштван»
SMS Szent István
Служба
Тип/клас	лінкор
Держава прапора
Належність	Ц.к. військово-морські сили Австро-Угорщини (KuK Kriegsmarine)
Корабельня	Ganz & Company - Danubius de Fiume Рієка
Закладено	29 січня 1912
Спущено на воду	17 січня 1914
Введено в експлуатацію	13 грудня 1915
Виведений зі складу флоту	Затонув 10 червня 1918
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	стандартна 22 078 т
Довжина	160 м
Ширина	27,3 м
Осадка	макс. 8,8 м
Бронювання	Борт 100-280 мм Цитадель 180-200 мм Палуба 48 мм Торпедний захист 36 мм Башти 205 мм Барбети 280 мм Каземати 100 мм Передня бойова рубка 250-356 мм Задня рубка 250 мм
Технічні дані
Рухова установка	12 котлів Ярроу, 4 парові турбіни Парсонса
Гвинти	4
Потужність	25 000 к.с.
Швидкість	max. 20 вуз.(37 км/год.)
Автономність плавання	4200 миль (7800 км)(10 - вузловим ходом (19 км/год.))
Екіпаж	962-1.050 чол.
Озброєння
Артилерія	12 × 30,5 см (у 4 баштах) 12 × 15,0 см (в одиночних казематах) 18 × 7,0 см
Торпедно-мінне озброєння	4 торпедні апарати ∅ 53,3 см (1 корма, 2 по сторонах, 1 форштевень під водою)
Зенітне озброєння	3 x 66-мм

Лінкор «Сент Іштван» (нім. Szent István, угор. SMS Szent István) лінійний корабель типу «Вірібус Унітіс» військово-морських сил Австро-Угорщини. Названий на честь короля Стефана І Святого, який охрестив Угорщину. Перший варіант назви лінкору на честь Яноша Гуняді був відхилений на вимогу ерцгерцога Франца Фердинанда.

Згідно з умовою фінансування будівництва цих бойових кораблів один з них мали збудувати на верфі угорської частини імперії, у порту якої він повинен був перебувати. Через це він був закладений в Рієці на верфі, де будували невеликі кораблі. Це затягнуло будівництво і призвело до витрати додаткових коштів для розбудови верфі. Через брак досвіду, матеріалів, які могли бути виключно угорськими, необхідність розбудови верфі будівництво лінкора припинили на 17 місяців.

Корабель був закладений 29 січня 1912 року. Спущений на воду 17 січня 1914 року, вступив у стрій 13 грудня 1915 року.

Корабель мав додаткову платформу поміж димовими трубами і єдиний не був оснащений протиторпедними і протимінними сітями.

З 991 дня служби лінкор провів 937 дні на базі в Пулі. За цей час його відвідали імператори Карл І, Вільгельм ІІ.

На 15 червня 1918 був призначений наступ австро-угорського війська на італійські позиції, які з моря повинен був підтримати весь флот. Згідно з планом адмірала Горті кораблі мали здійснити атаку на патруль в протоці Отранто.

«Вірібус Унітіс» та «Принц Ойген» вирушили з Поли 8 червня. На борту лінкора «Вірібус Унітіс» перебував штаб флоту і кореспонденти.

«Тегетгофф» та «Сент Іштван» вийшли наступного дня у супроводі есмінця і 6 міноносців. Кораблі затримались при виході з бази на 45 хвилин, згодом не змогли розвинути запланованої швидкості через перегрів турбін на «Сент Іштван». 10 червня о 3:25 їх атакувала група італійських торпедних катерів MAS-15 і MAS-21. Через 5 хвилин дві торпеди вразили лінкор, який нахилився на правий борт. О 4:45 «Тегетгофф» взяв на буксир «Сент Іштван». Це прискорило заповнення корабля водою, подальшого нахилу корабля. Через затоплення котлів припинилось енергопостачання і відключились насоси. Було віддано наказ покинути корабель. О 6:05 корабель перевернувся і через сім хвилин затонув разом з 89 матросами. Затоплення лінкора було зафіксоване операторами. Ця подія змусила Горті наказати флоту повернутись на базу.

У 1976 році югославські водолази здійснили перший спуск до лінкора, що лежить кілем до гори на глибині 66 м. Наступну італо-югославську експедицію у 1990 році фінансувало італійське телебачення. Перша австрійська експедиція відбулась у червні 1994 року. У наступні роки відбулось ще декілька експедицій до решток корабля. Дослідження виявили, що торпеди влучили під броньований пояс лінкора у незахищену частину дна, де видніються пробоїни розміром 5x6 метрів.

• Затоплення лінкору «Святий Стефан» [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• «Святий Стефан» [Архівовано 9 жовтня 2009 у Wayback Machine.]

• Zvonimir Freivogel: Tauchgang um das K. u. K. Schlachtschiff Szent Istvan (= Marine-Arsenal. Special 8) Podzun-Pallas, Wölfersheim-Berstadt 1998, ISBN 3-7909-0642-5.