Вани

Фрейя в уявленні Йона Бауера.

Вани (давньосканд.Vanir) — група богів у германо-скандинавській міфології. Вони є давнішими та мудрішими від асів, з якими то ворогують, то підписують мир.[1]

Ванагейм

Вани мешкають в своїй країні — Ванагеймі, яка, згідно з «Сагою про Інґлінґів», розташовувалася в Північному Причорномор'ї на захід від річки Ванаквісль (Дон).

Перелік ванів

  • Ньйорд — бог плодючості, вітру та морської стихії, живе в Асґарді як заручник; батько Фрейра та Фрейї.
  • Фрейр — бог літа, врожаю, багатства та миру.
  • Фрейя — богиня кохання та краси, донька Ньйорда, відьма, яка навчила асів чаклунству.
  • Ґулльвейґ — зла чаклунка, яка прислужилася причиною війни асів та ванів.

Війна асів та ванів

В перші роки від створення світу вани відіслали до асів жінку Ґулльвейґ (перекладається як «сила золота»), живе втілення жадібності. Бог Одін тричі намагався знищити її, й тричі вона оживала. Як помсту за приниження, аси почали війну проти ванів.

У військо пожбурив
Одін свій спис, це також відбулося
в дні першої війни;
впали стіни
фортеці асів, вани в битві
ворогів перемагали.

«Пророкування вельви», строфа 24

Пізніше боги уклали мирну угоду та обмінялися заручниками. Відтоді деякі вани — Фрейр, Фрейя та Ньйорд — оселилися в Асгарді, а аси Генір та Мімір живуть з ванами[2]. Пізніше Гьонір став вождем ванів, тоді як Міміру відтяли голову й зробили з неї амулет[3].

Квасір

  • Квасір — бог мудрості[4], який народився зі слини асів та ванів, які здійснили обрядове змішання слини в чаші під час підписання мирного договору.

Вани та слов'яни

Павел Йозеф Шафарик зближує ім'я ванів з етнонімом венеди[5][6][7], а також топонімом Вантіт. В епоху германських міграцій територію Ванагейму населяв слов'янський народ антів.

Примітки

  1. ↑ АСИ ТА ВАНИ. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 12 квітня 2014.
  2. ↑ Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах / Серия «Библиотека всемирной литературы». М., 1975. «Порицание вёльвы», строфы 22-24 — стр. 185, комментарий — стр. 666—667.
  3. ↑ Сага про Інґлінґів, IV
  4. ↑ Сага про Інґлінґів.
  5. ↑ «Ім'я Ванів походить від народу Венедів, а Ванагейм від землі Венедів». П. Й. Шафарик. Славянские древности. Том 1. Книга 1. стр.232. Изд. Москва. 1847
  6. ↑ П. Й. Шафарик. Славянские древности. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 12 квітня 2014.
  7. ↑ Журнал Министерства народнаго просвѣщенія, Том 32. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 12 квітня 2014.

Джерела

  • Bellows, Henry Adams (Trans.) (1923). The Poetic Edda. New York: The American-Scandinavian Foundation.
  • Byock, Jesse (Trans.) (2005). The Prose Edda. Penguin Classics. ISBN 0-14-044755-5.
  • Davidson, H. R. Ellis (1969). Scandinavian Mythology. Paul Hamlyn.
  • Davidson, Hilda Roderick Ellis (1988). Myths and Symbols in Pagan Europe: Early Scandinavian and Celtic Religions. Manchester University Press. ISBN 0-7190-2579-6.
  • Dumézil, Georges (1959). «Dieux Ases et dieux Vanes». in: Les Dieux des germains: essai sur la formation de la religion scandinave. rev. ed. Mythes et religions 39. Paris: Presses universitaires de France. OCLC 1719020. pp. 3–39. (фр.)
  • Dumézil, Georges, trans. John Lindow. «The gods: Aesir and Vanir». in: Gods of the Ancient Northmen. ed. Einar Haugen. Publications of the UCLA Center for the Study of Comparative Folklore and Mythology 3. Berkeley: University of California Press, 1973. ISBN 9780520020443. pp. 3–25.
  • Faulkes, Anthony (Trans.) (1995). Edda. Everyman. ISBN 0-460-87616-3.
  • Frog and Roper, Jonathan (2011). "Versus versus the 'Vanir': Response to Simek's «Vanir Obituary». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 2, May 2011 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 29–37.
  • Grundy, Stephan (1998). «Freyja and Frigg» in Billington, Sandra, and Green, Miranda (1998). The Concept of the Goddess [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]. Routledge. ISBN 0-415-19789-9.
  • Hall, Alaric (2007). Elves in Anglo-Saxon England: Matters of Belief, Health, Gender and Identity. Anglo-Saxon Studies 8. Woodbridge, Suffolk / Rochester, New York: Boydell Press, 2007. ISBN 9781843832942.
  • Harvey, Graham (2000). Contemporary Paganism: Listening People, Speaking Earth. NYU Press. ISBN 0-8147-3620-3.
  • Hopkins, Joseph S. and Haukur Þorgeirsson (2011). «The Ship in the Field». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 3, December 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 14–18.
  • Hollander, Lee Milton (Trans.) (2007). Heimskringla: History of the Kings of Norway [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]. University of Texas Press. ISBN 978-0-292-73061-8.
  • Larrington, Carolyne (Trans.) (1999). The Poetic Edda. Oxford World's Classics. ISBN 0-19-283946-2.
  • McKinnell, John (2005). Meeting the Other in Norse Myth and Legend. DS Brewer. ISBN 1-84384-042-1.
  • North, Richard (1998). Heathen Gods in Old English Literature. Cambridge University Press. ISBN 0-521-55183-8.
  • Page, R. I. (1990). Norse Myths. University of Texas Press. ISBN 0-292-75546-5.
  • Simek, Rudolf (2007). Dictionary of Northern Mythology. Translated by Angela Hall. D.S. Brewer. ISBN 0-85991-513-1.
  • Simek, Rudolf (2010). «The Vanir: An Obituary». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 1, December 2010 [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 10–19.
  • Słupecki, Leszek P. (2011). «The Vanir and ragnarǫk». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 3, December 2011 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 11–13.
  • Tolley, Clive (2011). «In Defence of the Vanir». The Retrospective Methods Network Newsletter, No. 2, May 2011 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. The University of Helsinki. ISSN-L: 1799-4497. pp. 20–37.