M110 (САУ)

M110
Самохідна гаубиця M110A2 сухопутних військ Японії. 2007
Самохідна гаубиця M110A2 сухопутних військ Японії. 2007
ТипСамохідна гаубиця
Схема: моторне відділення попереду
ПоходженняСША США
Історія використання
На озброєнні1963 — по т.ч.
ОператориГреція Греція
Марокко Марокко
Туреччина Туреччина
Див. Оператори
Війни
Список конфліктів
Історія виробництва
ВиробникPaccar (FMC Corporation)/General Motors
Виготовлення1962—1981
Виготовлена
кількість		1 078 одиниць
ВаріантиM110A1, M110A2
Характеристики
Вага28,3 т
Довжина6,459—7,477 м
Довжина ствола25,3 калібри
A1/A2: 39,5 калібрів
Ширина3,150 м
Висота2,936 м
Обслуга13 ос: (механік-водій + 2 навідники + 2 заряджаючіх + 8 допоміжних членів екіпажу)
Калібр203
Підвищення−2…+65°
Траверс±30°
Темп вогню1 постріл/хв
Дальність вогню
Ефективна16,8—25 км стандартним ОФС
30 км активно-реактивним снарядом
Прицілтелескопічний M115
Бронясталева катана гомогенна
Лоб: 13 / 0°
Борт: 13 / 0°
Дах: 13
Активний захист: немає
Динамічний захист: немає
Головне
озброєння
203-мм гаубиця М115
боєкомплект: 2
Двигун
Підвіскаіндивідуальна торсіонна
тиск на ґрунт: 0,82
Дорожній просвіт440 мм
Швидкістьшосе: 55 км/год
Прохідністьнахил: 30
підйом: 60
стінка: 1 м
рів: 2,3 м
брід: 1,2 м
M110 (САУ) у Вікісховищі

M110 (англ. M110 howitzer) — американська 203-мм самохідна гаубиця, що перебувала на озброєнні артилерії армії та морської піхоти США, а також артилерійських підрозділів армій деяких країн світу у 1960—1990 роки. Збройні сили окремих держав продовжують використовувати M110 і на початку XXI століття.

Розробка M110 здійснювалася в 1956—1961 роках за замовленням армії США компанією Pacific Car & Foundry, як транспортабельна повітрям самохідна артилерійська система, разом з низкою пов'язаних машин, до яких входили також 175-мм M107, що відрізнялася від M110 лише частиною гармати, що хитається, 155-мм самохідна гармата T245 (не пішла в серію), неброньовану ремонтно-евакуаційну машину T119 і броньовану ремонтно-евакуаційну машину T120. Базою для перелічених вище самохідних артилерійських систем стало універсальне гусеничне шасі T249, створене з метою підвищення рухливості, збільшення дальності дії, забезпечення авіатранспортабельності й уніфікації бази самохідної артилерії великої потужності.

M110 надходила на озброєння корпусної артилерії армії та корпусу морської піхоти США і активно застосовувалася ними у В'єтнамській війні. M110 також поставлялася на експорт, і була на озброєнні щонайменше десятка інших країн. Активно використовувалася країнами на Близькому Сході: Іраном у конфлікті з Іраком, Ізраїлем у війнах на виснаження, Судного дня та Ліванській.

Історія розробки

Після аналізу бойового досвіду Другої світової війни та війни в Кореї у Сухопутних військах США розпочалися роботи з поступової заміни традиційної причіпної артилерії на самохідні артилерійські установки нового покоління.[1]

Самохідна гаубиця M110 калібру 203 мм розроблялася в період 1956–1961 років. Перший дослідний зразок під індексом T236 був представлений у травні 1959 року. Після завершення випробувань та доопрацювань у 1961 році установку було прийнято на озброєння під офіційним позначенням M110. Вже 1962 року перші серійні машини почали надходити до підрозділів Армії США та Корпусу морської піхоти. Для M110 було створено спеціальне гусеничне шасі T249 підвищеної прохідності, яке також використовувалося на 175-мм самохідній гаубиці M107. Таким чином, обидві системи мали уніфіковану ходову частину.

M110 стала однією з найпотужніших самохідних гаубиць, створених у США в XX столітті. Вона призначалася для вогневого ураження укріплених позицій, командних пунктів, складів боєприпасів та інших важливих об’єктів на значній відстані. Виробництво тривало тривалий час, загалом було виготовлено понад тисячу одиниць різних модифікацій, які постачалися як до Збройних сил США, так і до армій союзників.[1]

Конструкція

M110 має компонування з розміщенням силової установки в передній частині броньованого корпусу. Трансмісійне відділення розташовувалося в лобовій частині корпусу, моторне — праворуч та відділення управління — ліворуч за ним. Бойове відділення відкритого типу займає центральну та кормову частини корпусу. Екіпаж установки становить тринадцять осіб: командир, механіка-водій, три навідники й вісім заряджаючих. Крім механіка-водія, в САУ малися місця тільки для чотирьох членів екіпажу: двох навідників і одного заряджаючого, що розміщувалися по бортах бойового відділення. Решта членів екіпажу на марші перевозилася бронетранспортером M548, який одночасно служив для перевезення боєприпасів, оскільки возимий боєкомплект САУ М110 складався всього з двох готових до стрільби пострілів.[1]

Артилерійський підрозділ M110 німецької армії на стрільбах. Зима 1970—1971

Корпус

Броньовий корпус зварювався з листів сталевої броні диференційованої товщини й поділявся на відділення перегородками. Лобова та бортова броня мала 13 мм листи, дах також захищався 13 мм бронелистами. Корпус забезпечував захист тільки від куль стрілецької зброї.

Силова установка

M110 оснащувалися V-подібним 8-циліндровим двотактним дизельним двигуном «Детройт Дизель» 8V-1T рідинного охолодження з турбонаддуванням. Максимальна потужність двигуна 405 к.с. при 2300 об/хв. При русі по дорогах з твердим покриттям максимальна швидкість САУ досягала 55 км/год. САУ М110 долала підйоми до 31 °, рови шириною до 2,3 метра, броди глибиною до 1,2 метра, та вертикальні стінки висотою до 1 метра.

Гідромеханічна автоматична трансмісія «Еллісон» XTG-411-2А забезпечувала чотири швидкості ходу вперед і дві назад. Паливний бак знаходився в кормовій частині корпусу.

Ходова частина включала на один борт п'ять обгумованих опорних котків великого діаметра з індивідуальною торсіонною підвіскою й гідравлічними амортизаторами на кожному вузлі підвіски. Для збільшення опорної поверхні спрямовуючим колесом служить задній опорний коток. Провідне колесо — переднього розташування. Гусениця — гумовометалева зі знімними гумовими черевиками. Жорсткість підвіски регулюється з місця механіка-водія шляхом зміни жорсткості амортизаторів, з їх же допомогою підвіска самохідки блокується на вогневій позиції. Стрільба ведеться з використанням двох великих відкидних кормових сошників з гідравлічним приводом. За необхідності сошники можна було використовувати як бульдозерний відвал при обладнанні позиції.

Артилерійський підрозділ M110 американської армії в порту Антверпена. 11 вересня 1984

Озброєння

Основою артилерійського озброєння M110 була 203,2-мм (восьмидюймова) гаубиця М115 на тумбовій установці M158. Довжина ствола гармати становила 25,3 калібри. Швидкострільність становила до 1 пострілу на хвилину. Противідкатні пристрої гармати — гідропневматичні, врівноважуючий механізм — пневматичний.[1]

Гаубиця має механізм заряджання (підйомник і досилач) з гідравлічним приводом, що працює від загальної гідравлічної системи машини, проте за необхідністю, заряджання може здійснюватися і вручну. Час переведення з похідного положення в бойове становить близько 1 хвилини. У горизонтальній площині ствол гаубиці наводився в секторі ± 30 ° відносно поздовжньої осі САУ, у вертикальній — максимально 65°, кут нахилу -2°.[1]

Наведення гаубиці на ціль проводиться за допомогою панорамного прицілу M115. Механізми наведення гаубиці забезпечені гідравлічним і ручним приводами.

До боєкомплекту гаубиці входили постріли роздільного заряджання. Основним боєприпасом був осколково-фугасний снаряд M106. Маса снаряда становила 90,7 кг, початкова швидкість польоту — 594 м/с. Дальність стрільби — 16 926 метрів. Два постріли боєкомплекту могли перевозитися на самій САУ, інші — на допоміжному вантажному транспортері M548 (створений на базі БТР M113), а пізніше — транспортно-заряджаючій машині M992.

Також для стрільби міг використовуватися атомний снаряд W-33 калібру 203 мм потужністю від 1 до 40 кт.[1]

Модифікації

  • M110A1: у 1976 році була створена нова модернізована версія самохідної гаубиці, яка отримала позначення M110A1. Вона відрізнялася наявністю нової гаубиці M201 c істотно збільшеною довжиною ствола — до 39,5 калібрів. Також були збільшені розміри й обсяг зарядної камери. В результаті виконаних робіт були поліпшені балістичні характеристики зброї, зокрема максимальна дальність ведення вогню при стрільбі звичайними осколково-фугасними снарядами зросла до 24 300 метрів, а при використанні активно-реактивних снарядів — до 29 100 метрів. Також були удосконалені противідкотні пристрої САУ і механізми, що полегшували процес заряджання. У боєкомплект M110A1 входили осколково-фугасні снаряди, в тому числі активно-реактивні, касетні, хімічні та ядерні боєприпаси, що істотно розширювало бойові можливості САУ.[1]
  • M110A2: у 1978 році вийшла чергова версія самохідної гаубиці — M110A2. Вона відрізнялася появою на стволі гармати високоефективного двокамерного дулового гальма і включенням до боєкомплекту потужнішого бойового заряду (дев'ятого), на M110A1 максимальне число зарядів дорівнювало восьми. Разом з гаубицею міг використовуватися останній зі створених в США атомних снарядів. Це був 203-мм снаряд W-79, створений в 1976 році, його потужність сягала до 1,1 кт.[1] До 1992 року на озброєнні американської армії перебувало 550 снарядів даного типу.

Бойове застосування

1963 році M110 була прийнята на озброєння артилерійських підрозділів армії США. Першого бойового досвіду застосування САУ M110 набули у В'єтнамі, де тривали затяті бої. Американські артилеристи високо оцінювали її точність і велику потужність 203-мм снарядів, що робило M110 ефективним засобом контрбатарейної боротьби, підтримки вогневих баз та знищення укріплених позицій противника.[2][3]

На завершальному етапі Холодної війни в США за штатами 1986 року в кожній бронетанкової та механізованої дивізії був дивізіон важкої артилерії, який нараховував дві батареї 203-мм САУ M110A2 по 6 одиниць у кожній (всього 12 самохідних гаубиць) і одна батарея РСЗВ (9 одиниць).

Востаннє американці використовували 203-мм гаубиці M110 в бою в ході операцій «Щит пустелі» та «Буря в пустелі». Стрільбу вели артилерійські підрозділи морської піхоти та національної гвардії армії США. Одночасно цю ж артилерійську систему в Іраку використовувала артилерія британської армії.

У 1990-ті роки в деяких країнах, у тому числі в США і Великій Британії самохідні гаубиці M110 усіх модифікацій були зняті з озброєння, на зміну їм надійшли реактивні системи залпового вогню M270.

Оператори

Країни-оператори M110.
     Самохідні гаубиці M110 перебувають на озброєнні
     Самохідні гаубиці M110 зняті з озброєння

Поточні

Колишні

Україна

На початку жовтня 2025 року у ЗМІ Греції з’явилися повідомлення, що уряд країни може продати для України 60 самохідних гаубиць M110A2 калібру 203-мм та 150 тисяч боєприпасів до них через Чехію.[15] До переліку озброєння, окрім САУ, мали увійти: 50 тисяч стандартних осколково-фугасних снарядів M106, 40 тисяч активно-реактивних снарядів M650 HERA, 30 тисяч касетних снарядів M404 ICM і 30 тисяч касетних снарядів M509A1 DPICM.[15]

У березні 2026 року 52-га окрема артилерійська бригада отримала на озброєння 203-мм самохідні артилерійські установки M110.[15]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Гігант «Холодної війни»: американська 203-мм САУ M110 та перспективи для України. Мілітарний. 2 квітня 2026. Процитовано 2 квітня 2026.
  2. ↑ M-110 8-Inch Howitzer: Accurate and Deadly (англ.). HistoryNet. 11 квітня 2018. Процитовано 3 квітня 2026.
  3. ↑ M-110 8-inch Self-Propelled Howitzer and M-107 175-mm Self-Propelled Gun (англ.). 1st Battalion 83rd Artillery. Процитовано 3 квітня 2026.
  4. ↑ IISS, 2025, p. 332.
  5. ↑ IISS, 2025, p. 98.
  6. ↑ IISS, 2025, p. 338.
  7. ↑ IISS, 2025, p. 349.
  8. ↑ IISS, 2025, p. 359.
  9. ↑ IISS, 2025, p. 387.
  10. ↑ IISS, 2025, p. 300.
  11. ↑ IISS, 2025, p. 143.
  12. ↑ IISS, 2025, p. 346.
  13. ↑ Yusuke, Tsuge. 陸自最大サイズの巨砲「203mm自走りゅう弾砲」まもなく退役 進む"火砲リストラ" 最後の部隊は. Vehicle news. Процитовано 28 вересня 2023.
  14. ↑ 昭和の名戦車「74式戦車」ついに完全引退！ 2024年3月をもって本州から戦車部隊が消滅【自衛隊新戦力図鑑】. Motor-Fan CAR. Процитовано 17 квітня 2024.
  15. ↑ а б в Великокаліберні САУ M110 поповнили арсенал 52-ї артилерійської бригади. Мілітарний. 2 квітня 2026. Процитовано 2 квітня 2026.

Література

  • The Military Balance 2025 / IISS. — London : Taylor & Francis, 2025. — 530 p. — ISBN 9781041049678.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: M110 (САУ)
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.