TRF1

TRF1
Походження Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина6200 мм[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
TRF1 у Вікісховищі

TRF1 (фр. Canon tracté de 155 mm Tr F1, укр. 155-мм буксована гармата F1) — французька 155-мм саморушна гармата. Вироблялася компанією GIAT.

Призначена для оснащення артилерійських полків піхотних та танкових дивізій. Самостійно може пересуватися зі швидкістю 8 км/год. Має напівавтоматичне заряджання.

Опис

Вперше артилерійська зброя представлена на виставці озброєнь Satory 1979, а потім вона змінила в армії гаубиці Моделі 50.[2]

Транспортування та постачання боєприпасів здійснюються вантажівкою Renault TRM 10000, де, крім артилерійського розрахунку з 7 осіб, розміщується 48 пострілів.[3]

Розрахунок складається з навідника, командира, 2 зарядних (замкових), оператора зарядного пристрою, водія та 2 правильних.

Тактико-технічні характеристики

  • Дальність: 24 км звичайними снарядами, 30 км активно-реактивними снарядами
  • Швидкострільність: 6 вистр. /хв.
  • Розгортання батареї: <5 хвилин
  • Подолання ухилів з кутом 60 % і бродів глибиною 1,2 м.
  • Кути горизонтального наведення - 445 міл ліворуч, 675 міл праворуч.
  • Наведення зброї гідравлічним пристроєм.

Виробництво

Виготовлялася гармата Бурзьким арсеналом із 1984 по 1993 рік.

Оператори

Країни-оператори TRF1
  • Україна Україна: 6 гаубиць було передано Францією в 2022 році [4].

Україна

Формально власником та постачальником TRF1, які були передані ЗСУ, виступає приватна французька компанія S2M-Equipment. Але сам процес відновлення та передачі гаубиць Україні відбувається під контролем Міноборони Франції[5].

За показником максимальної дальності стрільби активно-реактивним снарядом гаубиці TRF1 дещо переважають причіпні 152-мм гаубиці 2А65 «Мста-Б» — до 30 км проти 28 км відповідно[5].

28 серпня 2023 року TRF1 було офіційно прийнято на озброєння Збройних Сил України[6].

Франція

Загалом до французької армії поставлено 105 зразків TRF1. Гармата стала на озброєння 11-го артилерійського полку морської піхоти та 68-го артилерійського полку (68 e regiment d'artillerie) у 1989—1990 роках. 16 гармат 11-го апм взяли участь у Війні в Затоці у складі експедиційної Дивізії «Даге» (Division Daguet).

На 2013 рік гарматою були озброєні:

  • 3-й артилерійський полк морської піхоти (3 e regiment d'artillerie de marine);
  • 5-й заморський (експедиційний) загальновійськовий полк (5 e regiment interarmes d'outre-mer);
  • 11-й артилерійський полк морської піхоти (11 e regiment d'artillerie de marine);
  • 35-й парашутно-десантний артилерійський полк (35 e regiment d'artillerie parachutiste);
  • 93-й гірський артилерійський полк (93 e regiment d'artillerie de montagne)[7].

На зміну TRF1 Франція виготовляє самохідні артилерійські установки CAESAR[8]. Останні гаубиці були зняті з озброєння у квітні 2022 р. [9]

Примітки

  1. ↑ а б Гоґґ І. Twentieth-Century Artillery — Friedman/Fairfax Publishers, 2000. — С. 68. — ISBN 978-1-58663-299-1
  2. ↑ Canon 155mm TR F1 Montpellier 2000. Maquetland (фр.). Архів оригіналу за 25 липня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
  3. ↑ Henri-Pierre Grolleau. Les matériels de l’armée de Terre : [фр.]. — ISBN 978-2-35743-029-7.
  4. ↑ Франція передала Україні шість саморухомих гаубиць TRF1. Мілітарний. 12 грудня 2022.
  5. ↑ а б Франція передає ЗСУ гаубиці TRF1, що здатні "перестріляти" рашистські "Мста-Б". Defense Express. 9 вересня 2022.
  6. ↑ Чергові зразки іноземної зброї прийняті на озброєння ЗСУ — наказ Міністра оборони. Міністерство оборони України. 30 серпня 2023. Архів оригіналу за 2 вересня 2023. Процитовано 3 вересня 2023.
  7. ↑ Photo: US Troops Fire French Howitzer. strategypage.com. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 20 липня 2017.
  8. ↑ François Lamy (8 octobre 2015). « N° 3115 Avis de M. François Lamy sur le projet de loi de finances pour 2016 (n° 3096) » (фр.). Assemblée nationale. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
  9. ↑ Chapleau, Philippe. La seconde vie des TRF1 français commence en Ukraine (actualisé). lignesdedefense.blogs.ouest-france.fr (фр.). Lignes de défense. Процитовано 12 грудня 2022.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.