UH-1Y Venom

UH-1Y Venom
UH-1Y пролітає над полігоном у пошуках об'єктів супротивника
Призначення Багатоцільовий гелікоптер
Походження  США
Виробник Bell Helicopter
Перший політ 20 грудня 2001[1]
Дата прийняття на службу 2008
Статус На озброєнні
Основні користувачі  КМП
Виробництво 2001—н.ч.
Кількість 92[2]
Вартість одиниці
US$26,2 млн (льотна вартість, FY2014)[3]
Попередня модель Bell UH-1N Twin Huey

UH-1Y Venom (укр. «Ве́ном»)[a] — багатоцільовий вертоліт середнього розміру з двома двигунами, створений Bell Helicopter за програмою оновлення H-1 для КМП США. Одна із останніх машин серії Huey, UH-1Y також називають Yankee, через більш пізній варіант.[4]

Після прийняття на службу у 2008 UH-1Y знаходиться у масовому виробництві для заміни всіх машин UH-1N Twin Huey, які є легкими багатоцільовими вертольотами які було представлено на початку 1970-х. UH-1Y повинні були переробити з UH-1N, але у 2005 було схвалено випуск нових машин.[5]

Розробка

У 1996 КМП США запустив програму оновлення H-1 підписавши контракт з Bell Helicopter на оновлення 100 UH-1Ns до UH-1Y і оновлення 180 AH-1W до AH-1Z.[6][7] Програма H-1 створювала повністю модернізовані ударний та багатоцільовий вертольоти дуже  схожих за конструкцією для зменшення вартості. UH-1Y та AH-1Z мали однакові хвостові балки, двигуни, гвинтові системи, трансмісію двигуна, архітектуру авіоніки, програмне забезпечення, органи управління і дисплеї. Все це складалося більше ніж на 84 % з однакових компонентів.[8][9]

Після встановлення нової авіоніки та радіостанцій, на додачу до сучасних кулеметів і оновлення безпеки, дуже збільшили вагу порожнього UH-1N. Маючи швидкість у 100 вузлів (190 км/год) і нездатність підняти набагато більше, ніж власний екіпаж, паливо і боєприпаси, що обмежує корисність UH-1N.

UH-1Y під час морських випробувань на борту USS Bataan

У моделі Y було оновлено пілотська авіоніка у скляній кабіні, додано подальші оновлення безпеки і встановлено на UH-1 сучасну систему ІЧ камер. Проте, найбільшим покращенням стало збільшення потужності двигуна. Заміна двигунів і дволопатевого гвинта на чотирилопатевий композитний гвинт на моделі Y поверне Huey можливість бути багатоцільовим вертольотом, який його і створювали на початку. Спочатку UH-1Y передбачалося створити на основі планерів UH-1N, але у квітні 2005 було вирішено будувати нові вертольоти.[5][10]

Оновлений планер моделі Y займає центральне місце у авіації корпусу морської піхоти у Іраку. Huey виконував багато завдань і тому числі командування і керування (C2), ескортування, розвідки, військовий транспорт, евакуаційний транспорт і штурмовик. Зазвичай загін з 2–4 Huey розгортається разом з загоном з 4–8 Cobra. Спрямована вперед зброя вертольоту Cobra у поєднанні з бічними кулеметами на вертольотах Huey дає можливість вести вогонь по полю бою на 240°.

Bell представили UH-1Y корпусу морської піхоти у лютому 2008.[11] Станом на вересень 2009, UH-1Y знаходиться у серійному виробництві, до кінця року КМП очікують отримати 21 машину.[12] КМП планують придбати 160 машин моделі Y для заміни парку машин моделі N,[13] поставки будуть завершені до 2016.[14][15]

Конструкція

Варіант UH-1Y є модернізованою конструкцією UH-1. Найбільш помітною відмінністю від інших варіантів є наявність чотирилопатевого гвинта, композитні лопаті несного гвинта створені для захисту від снарядів до 23 мм. 530 мм вставка за головними дверима допомогла  збільшити об'єм. UH-1Y має нові двигуни і трансмісію, цифрову кабіну з пласкими багатофункціональними дисплеями і на 84 % має уніфіковані частини з AH-1Z. У порівнянні з UH-1N, модель Y має більшу вантажопідйомність, більшу на 50 % дальність, зменшену вібрацію і більшу крейсерську швидкість.[8][16][17]

Історія використання

UH-1Y з HMLA-367 та AH-1W SuperCobra у Афганістані, листопад 2009

Випробування UH-1Y та AH-1Z були закінчені на початку 2006.[18] У першому кварталі 2006 UH-1Y були передані у Оперативний випробувальний підрозділ  у NAS Патуксент-Рівер, де було розпочато операційні оціночні випробування (OPEVAL).[19] У лютому 2008, UH-1Y та AH-1Z перейшли на другий і останній етап випробувань OPEVAL.[20]

8 серпня 2008 КМП сертифікували UH-1Y як придатний для операційного використання і вперше розгорнутий у січні 2009 як частина бойового авіаційного елементу 13-го експедиційного підрозділу Морської піхоти.[21][22] UH-1N Twin Huey був списаний морпіхами у серпні 2014, тому UH-1Y став стандартним багатоцільовим вертольотом Корпусу морської піхоти.[23]

Оператори

 США

Льотно-технічні характеристики

Залп НАРами з UH-1Y 

Джерело: Bell UH-1Y guide,[8] International Directory of Civil Aircraft[31]

Основні характеристики

  • Пасажиромісткість: Один або два пілоти, плюс командир екіпажу, решта членів екіпажу в залежності від завдання
  • Вантажопідйомність: 3020 кг в тому числі до 10 ударостійких пасажирських місць, 6 рятувальних ношів або еквівалентний вантаж[32]
  • Довжина: 17,78 м
  • Висота: 4,5 м
  • Діаметр несучого гвинта: 14,88 м


Льотні характеристики

  • Максимально допустима швидкість: 366 км/год
  • Максимальна швидкість: 304 км/год
  • Крейсерська швидкість: 293 км/год (на велику дальність: 250 км/год)
  • Бойовий радіус: 241 км з 990 кг навантаження
  • Швидкопідйомність: 12,8 м/с

Озброєння



Див. також

Схожі розробки

Примітки

  1. ↑ Від англ. venom — «отрута (як засіб нападу тварин)»
    Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
    • U (utility) — легкий багатоцільовий
    • H (helicopter) — гелікоптер
  1. ↑ UH-1Y Achieves First Flight. Архів оригіналу за 4 травня 2007. Процитовано 17 березня 2007.
  2. ↑ а б World Air Forces 2015 pg. 33. Flightglobal Insight. 2015. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 26 грудня 2014. [Архівовано 19 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Department of Defense Fiscal Year (FY) 2014 President's Budget Submission, Aircraft Procurement, Navy, Budget Activity 01-04. Department of the Navy. Квітень 2013. с. V1-79. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2016.
  4. ↑ Jane's Information Group (2008). Bell 205 (UH-1) – Bell UH-1Y Viper Upgrade (United States), Aircraft – Rotary-wing – Military. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 5 червня 2009.
  5. ↑ а б «UH-1Ys to be built new starting in 06» [Архівовано 6 лютого 2009 у Wayback Machine.]. US Navy, 22 April 2005.
  6. ↑ Donald, David. Modern Battlefield Warplanes. AIRTime Publishing, 2004. ISBN 1-880588-76-5.
  7. ↑ Bishop, Chris. Huey Cobra Gunships. Osprey Publishing, 2006. ISBN 1-84176-984-3.
  8. ↑ а б в Bell UH-1Y pocket guide. Bell Helicopter, March 2006. Retrieved: 20 January 2010. archived copy
  9. ↑ Rotorbreeze Magazine[недоступне посилання з лютого 2019]. Bell, October 2006.
  10. ↑ Bruno, Michael. «Wynne Approves Buy Of New UH-1Y Hueys»[недоступне посилання з 01.11.2013]. Aviation Week, 25 April 2005.
  11. ↑ «Bell H-1 upgrade program delivers two UH-1Y and one AH-1Z in February» [Архівовано 28 жовтня 2008 у Wayback Machine.], Bell Helicopter, 3 March 2008.
  12. ↑ Program Insider: H-1 Update. Rotor & Wing Magazine. 1 вересня 2009. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 20 жовтня 2016. [Архівовано 2012-02-17 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Butler, Amy. «U.S. Marines Propose AH-1Z Production Boost»[недоступне посилання з 01.11.2013] Aviation Week, 13 October 2010. Retrieved: 13 October 2010.
  14. ↑ Cavas, Chris (15 серпня 2008). Corps certifies UH-1Y; January deployment eyed. Marine Corps Times. Архів оригіналу за 7 лютого 2009. Процитовано 15 серпня 2008. [Архівовано 7 лютого 2009 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Morris, Jefferson (18 серпня 2008). Marine Corps Declares UH-1Y Operational. Aviation Week. Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 18 серпня 2008. [Архівовано 21 травня 2011 у Wayback Machine.]
  16. ↑ The helicopter huey by the Bell Helicopters. Huey Helicopter Review. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 10 січня 2012. [Архівовано 2016-09-20 у Wayback Machine.]
  17. ↑ UH-1Y page [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Bell.
  18. ↑ Milliman, John. «AH-1Z/UH-1Y complete developmental testing» [Архівовано 28 липня 2011 у Wayback Machine.]. US Navy, 1 March 2006.
  19. ↑ «AH-1Z/UH-1Y Start OPEVAL» [Архівовано 30 грудня 2008 у Wayback Machine.]. US Navy, 6 May 2006.
  20. ↑ Warwick, Graham. «US Marine Corps' Bell AH-1Z and UH-1Y enter final test phase» [Архівовано 7 лютого 2009 у Wayback Machine.]. Flightglobal.com, 20 February 2008.
  21. ↑ Leland, Wendy (Листопад–грудень 2008). Airscoop. Naval Aviation News. United States Department of the Navy. с. 7. Архів оригіналу за 7 квітня 2010. Процитовано 5 листопада 2008.
  22. ↑ Morris, Jefferson. «Marine Corps Declares UH-1Y Operational»[недоступне посилання з 01.11.2013]. Aviation Week, 18 August 2008.
  23. ↑ Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773 [Архівовано 18 січня 2016 у Wayback Machine.] — Marines.mil, 3 September 2014
  24. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron 167 HML/A-167 "Warriors". tripod.com. Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 12 лютого 2013.
  25. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron-169 [HMLA-169]. tripod.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2011. Процитовано 12 лютого 2013.
  26. ↑ Squadron 269 transition to new helicopter. USMC.mil. Архів оригіналу за 18 січня 2016. Процитовано 12 лютого 2013.
  27. ↑ MARINE LIGHT ATTACK HELICOPTER SQUADRON 367 HMLA-367 "Scarface". tripod.com. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 12 лютого 2013.
  28. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron 469 HMLA-469 "Vengeance". tripod.com. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 12 лютого 2013.
  29. ↑ Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773. Helihub.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 9 січня 2015.
  30. ↑ Marine Light Attack Helicopter Training Squadron 303 HMLA/T-303 "Atlas". tripod.com. Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 12 лютого 2013.
  31. ↑ Frawley, Gerard: The International Directory of Civil Aircraft, 2003–2004, p. 44. Aerospace Publications Pty Ltd, 2003. ISBN 1-875671-58-7
  32. ↑ UH-1Y Huey, United States of America. army-technology.com. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 10 січня 2012.
  33. ↑ а б Marine helicopters deploy with laser-guided rocket — NAVAIR.Navy.mil, 17 April 2012 [Архівовано 3 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

Посилання

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.