2А51

2А51
Тип	гармата-гаубиця-міномет
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	з 1974
Оператори	СРСР  Росія  Україна  Узбекистан  Білорусь  Казахстан
Історія виробництва
Розробник	Завод №172 ЦНДІ «Точмаш»
Розроблено	з 1974 по 1979
Виробник	Завод №172
Виготовлення	з 1974
Варіанти	2А51, 2А60, 2А80
Характеристики
Вага	530 кг
Довжина	ствола — 3 м
Калібр	120 мм
Дія	напівавтоматична
Казенник	комбінований вертикально-клиновий
Відбій	веретено-модераторний гальмо відкату пневматичний накатник
Підвищення	-4…+80
Темп вогню	4…8
Дальність вогню
Ефективна	40…8800 м
Максимальна	12800 м
Система живлення	напіавтоматичне

2А51 — 120 мм гармата-гаубиця—міномет. Розроблена у конструкторському бюро Заводу №172 під науковим керівництвом Центрального науково-дослідницького інституту «Точного машинобудування».

У 1950-ті—1960-ті роки в Радянському союзі були розпочаті роботи зі створення нового типу універсальних гармат. Гармати повинні були виконувати різний перелік завдань, для цього вони повинні були поєднувати в собі властивості гармат, гаубиць і мінометів. Перш за все такий клас гармат був необхідний в повітряно-десантних військах, тим більше, що самохідні гармати, які знаходилися тоді на озброєнні, АСУ-57 і АСУ-85 були насамперед протитанковими засобами боротьби і не відповідали сучасним вимогам ведення бою. Буксирувана артилерія також не могла повністю задовольнити потреби десантників, так як не забезпечувала необхідний рівень захисту розрахунків від вогню противника, а також швидку зміну вогневої позиції^[1].

Спочатку завдання оснащення ПДВ новою артилерією намагалися вирішувати за допомогою класичних рішень шляхом установки 122 мм гаубиці 2А32 і 120 мм міномета на модифіковане шасі БМД-1. Однак після невдачі в розробці самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» і самохідного міномета «Конвалія» стало ясно, що в ПДВ необхідна 120 мм артилерійська система, яка поєднує в собі властивості міномета і гармати гаубиці. У зв'язку з цим в 1969 році приймається програма розвитку озброєнь і техніки СРСР. В рамках програми проводиться науково-дослідна робота під шифром «Купол—2», метою якої є з'ясування обґрунтованості використання 120-мм самохідної артилерійської гармати в складі ПДВ. У період з 1972 по 1975 роки ЦНДІТОЧМАШ проводить НДР з шифром «Гармата-постріл». Роботами керував А.  Г. Новожилов^[1].

Прототип нової 120 мм гармати (внутрішньозаводське позначення Д—64) для установки в шасі самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» розроблявся в ОКБ-9 під керівництвом Голубєва В.А.^[2] Однак, після зміни керівництва ОКБ-9 відмовилося від співпраці і розробки нової гармати, тому остаточним варіантом гармати займалося конструкторське бюро Заводу № 172 під керівництвом Калачнікова Ю.М. Гармата являла собою нову артилерійську систему з унікальним балістичним рішенням «Гармата—постріл», яке досягається за рахунок готових нарізів на провідному паску боєприпасів. Розробку боєприпасів під нову артилерійську систему вело Державне науково-виробниче підприємство «Базальт». У 1979 році гармата 2А51 була прийнята на озброєння Радянської армії в складі самохідної артилерійської гармати 2С9 «Нона—С»^[1].

Основними вузлами гармати 2А51 є^[3]:

1. Ствол
2. Затвор
3. Пневмообладнання
4. Електрообладнання
5. Накатник
6. Гальмо відкату
7. Люлька
8. Огорожа
9. Підйомний механізм
   

Ствол гармати являє собою трубу з'єднану з казенником муфтою. У казеннику розташований вертикально-клиновий затвор з рамою затвора, на якій закріплений пластичний обтюратор порохових газів. Рама жорстко з'єднана з пневматичним циліндром, що призводить її в рух за допомогою стиснутого повітря. Основною функцією рами є досилання пострілів в камору. Постріл з гармати може проводитися як в ручну, так і електроспуском. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора при накаті після пострілу гармати. Для першого заряджання справа на казеннику розташований важіль ручного відкривання клина. Люлька зварна, в циліндричній частині розташовані місця кріплення штоків противідкатних пристроїв, електроповітряних клапанів і сектора підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з'єднанням закріплено огорожу. Конструкція огорожі зварена з алюмінієво-магнієвого сплаву. На огорожі встановлено розміщені елементи ударно-спускового механізму, лінійка для вимірювання довжини відкату, а також механізм блокування спуску. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу, шток якого закріплений в люльці, а циліндр в казеннику гармати, і з пневматичного накатника, розміщеного в розточці казенника. Для дотримання встановленого режиму стрільби на гарматі розміщено електрообладнання, яке сигналізує про перегрів ствола, а також механізми блокування. Для запобігання загазованості бойового відділення, гармата 2А51 забезпечена пневматичною системою примусового продування ствола^[3].

• Броня крылатой пехоты // Техника и вооружение : журнал. — Москва, 2007, 2008. — № №12, №№1, 2. Архівовано з джерела 16 березня 2011. Процитовано 30 березня 2016.
• 2А51 ТО. 120-мм орудие 2А51. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. — Военное издательство Министерства обороны СССР, 1986. — 105 с.
• ВТС РГ № 097. Временные таблицы стрельбы для равнинных и горных условий 120-мм самоходного артиллерийского орудия 2С9. — Второе издание, стереотипное. — Военное издательство Министерства обороны СССР, 1989. — 368 с.