Atelocynus microtis
| Atelocynus microtis | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Триба: | Canini |
| Рід: | Atelocynus Cabrera, 1940 |
| Вид: | A. microtis
|
| Біноміальна назва | |
| Atelocynus microtis | |
| |
| Ареал виду Atelocynus microtis | |
| Синоніми | |
Atelocynus microtis (коротковухий пес[2]) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Країни поширення: Болівія, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Перу. Полюбляє непорушені ліси Амазонської низовини, у тому числі реліктові ліси, болотисті ліси, бамбукові зарості, первинні галерейні (вздовж річок) ліси. Дуже рідкісні в районах зі значним втручання людини. Найбільша висота, на якій був зареєстрований вид — 1200 м в Андах Еквадору, в перехідній зоні між низовинними лісами й хмарними лісами[3].
Етимологія
Родове ім'я Atelocynus утворене від грец. ateles — «незавершений» і грец. cyon — «пес». Ім'я виду microtis утворене грец. micros — «малий» і грец. ot — «вухо»[4].
Морфологія
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 720–1000 мм, хвіст: 250–350 мм, висота в плечах: 356 мм вага: 9–10 кг.
Опис. Вуха заокруглені й порівняно з іншими членами родини короткі, 34–52 мм в довжину. Забарвлення верхньої частини тіла від темно-сірого до чорного, низ рудий, змішаний з сірим і чорним. Тонко вкритий шерстю хвіст чорного кольору за винятком блідої нижньої частини хвоста біля його основи[5].
Поведінка
Рухається з такою котячою грацією і легкістю, яка не спостерігається в жодного іншого представника родини. Полює поодинці й захоплює в першу чергу малих й іноді середніх гризунів у той час як симпатричний вид Speothos полює та зазвичай вбиває більш великих тварин. Полонені самці в Боготі їли сире м'ясо, пагони трав і продукти, які зазвичай їдять люди. Самець і самиця, які були доставлені в Брукфілдський зоопарк (англ. Brookfield Zoo) виявилися зовсім різними за темпераментом: самець був надзвичайно доброзичливим і слухняним (фактично став дуже ручним), але самиця була постійно ворожою. Самець дозволяв гладити себе особам, яких визнавав, також він качався на спині й реагував на увагу з боку знайомих людей слабким, але помітним вилянням задньої частини хвоста. Запах з анальних залоз був сильним і мускусний в самця, але ледве виявлявся у самиці. У обох статей очі помітно світились в тьмяному світлі. Один полонений жив 11 років[5].
Генетика
Каріотип характеризується диплоїдним числом хромосом, 2n=76, фундаментальне число, FN=78[4].
Еволюція та систематика
У 2022 році дослідженням було секвеновано геноми сучасних представників підтриби Cerdocyonina, що показало: їхня диверсифікація від спільного предка розпочалася приблизно 3,9—3,5 мільйона років тому. Це узгоджується з гіпотезою про прибуття предка до Південної Америки з Центральної Америки через Панамський перешийок, після чого він поширився у східній частині континенту. Згодом підтриба розселилася по всій Південній Америці.[6]
Після формування Панамського перешийка наприкінці третинного періоду (близько 2,5 млн років тому в епоху пліоцену) псові мігрували з Північної Америки до Південної в межах Великого американського обміну. Предки коротковухого собаки пристосувалися до життя в тропічних дощових лісах, набувши відповідних морфологічних та анатомічних ознак. Хоча він має зовнішню подібність до чагарникового собаки, його найближчим сучасним родичем є Cerdocyon thous.[6] Це один із найнезвичайніших представників родини псових.[7]
Визнано два підвиди цього виду,[8] A. m. microtis та A. m. sclateri.
Загрози та охорона
Серйозну загрозу для цього виду становлять захворювання, що передаються від домашніх собак і втрата місць проживання. Протягом останнього десятиліття, його присутність було підтверджено в охоронних територіях в Болівії, Бразилії, Еквадорі та Перу[3].
Примітки
- ↑ Leite-Pitman, M.R.P. & Williams, R.S.R. (2011). Atelocynus microtis. IUCN Red List of Threatened Species (англ.). 2011: e.T6924A12814890. doi:10.2305/IUCN.UK.2011-2.RLTS.T6924A12814890.en. Процитовано 27 січня 2026.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - ↑ Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
- ↑ а б Вебсайт [Архівовано 17 березня 2011 у Wayback Machine.] МСОП
- ↑ а б Annalisa Berta Atelocynus microtis / Mammalian Species No. 256, 1986, pp. 1–3
- ↑ а б Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, p. 90
- ↑ а б Chavez, D.E.; Gronau, I.; Hains, T.; Dikow, R.B.; Frandsen, P.B.; Figueiró, H.V.; Garcez, F.S.; Tchaicka, L.; de Paula, R.C.; Rodrigues, F.H.G.; Jorge, R.S.P.; Lima, E.S.; Songsasen, N.; Johnson, W.E.; Eizirik, E.; Koepfli, K.P.; Wayne, R.K. (2022). Comparative genomics uncovers the evolutionary history, demography, and molecular adaptations of South American canids. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 119 (34) e2205986119. Bibcode:2022PNAS..11905986C. doi:10.1073/pnas.2205986119. PMC 9407222. PMID 35969758.
- ↑ Renata Leite Pitman; Robert S.R. Williams (2004). The short eared dog (Atelocynus microtis) (Sclater, 1883). У Claudio Sillero-Zubiri; Michael Hoffmann; David W. Macdonald (ред.). Canids: Foxes, Wolves, Jackals and Dogs: Status Survey and Conservation Action Plan (вид. 2004). IUCN, World Conservation Union. с. 26—31. ISBN 978-2-8317-0786-0.
- ↑ Шаблон:MSW3 Wozencraft
.jpg)