HMS Sheffield (D80)

	HMS Sheffield (D80)
Історія
Велика Британія
Назва:	HMS Sheffield (D80)
Будівник:	Vickers Shipbuilding and Engineering, Барроу-ін-Фернесс
Закладений:	15 січня 1970 року
Спуск на воду:	10 червня 1971 року
Прийнятий:	16 лютого 1975 року
Потоплений:	10 травня 1982 року
Основні характеристики
Тип:	Ескадрений міноносець типу 42
Водотоннажність:	4 820 т
Довжина:	125 м
Ширина:	14,3 м
Осадка:	5,8 м
Двигуни:	COGOG; 2 високошвидкісні газові турбіни Rolls-Royce Olympus TM3B; 2 круїзні газові турбіни Rolls-Royce Tyne RM1C;
Швидкість:	30 вузлів
Дальність; плавання:	4000 миль на швидкості 18 вузлів
Екіпаж:	287
Навігаційне та; радіолокаційне обладнання:	Радар повітряного пошуку Type 1022/965P; Радар Type 996/992Q 3-D; 2 радари контролю вогню Type 909 GWS-30;
Озброєння:	ЗРК Sea Dart; 1 x 114-мм гармата Mark 8; 2 x 20-мм зенітні установки Phalanx CIWS; 2 x 20-мм зенітні установки «Ерлікон» BMARC; 6 (2x3) протичовнові торпедні апарати STWS II;
Авіаційна група:	вертоліт Westland Lynx1

«Шеффілд» (англ. HMS Sheffield (D80)) — ескадрений міноносець з керованим ракетним озброєнням ВМС Великої Британії типу 42 1-ї серії (підтип «Шеффілд»).

Історія створення

Ескадрений міноносець «Шеффілд» був закладений 15 січня 1970 року на верфі компанії Vickers Shipbuilding and Engineering у місті Барроу-ін-Фернесс. Під час будівництва на кораблі під час обробки цистерни для прісної води антикорозійним покриттям стався сильний вибух. Двоє робітників загинули, один отримав поранення. В корпусі корабля між 43-м і 53- шпангоутами утворилась пробоїна 7,5 м. Оскільки спуск корабля на воду очікувався найближчим часом, то пошкоджену ділянку взяли з однотипного «Еркулес», спуск якого був запланований через 9 місяців. Корабель був спущений на воду 10 червня 1971 року, вступив у стрій 16 лютого 1975 року.

Історія служби

У червні 1981 року корабель брав участь у навчаннях «Roebuck», після яких випустив п'ять ракет «Sea Dart». Після участі у навчаннях «Ocean Safari» у листопаді 1981 року він вирушив у плавання для патрулювання в Індійському океані та Перській затоці. У березні 1982 року корабель пройшов на північ через Суецький канал для участі у навчаннях «Spring Train», які проводилися в Атлантичному океані.

Фолклендська війна

З початком Фолклендської війни 2 квітня 1982 року есмінець був включений до складу оперативного з'єднання, до якого також увійшли кораблі «Ерроу», «Бріліант», «Ковентрі», «Глазго» та танкер «RFA Appleleaf (A79)». З'єднання прибуло в Південну Атлантику 1 травня і разом з іншими силами розпочало операції в районі бойових дій. Разом з іншими есмінцями він залучався до радіолокаційного спостереження.

Загибель

4 травня два аргентинські штурмовики «Сюпе́р Етанда́р» з додатковими паливними баками, озброєні протикорабельними ракетами «Екзосе», вилетіли для удару по авіаносному з'єднанню британців. За 150 миль від аеродрому літаки здійснили дозаправку у повітрі. Вони не включали свої радари, на ціль їх наводив патрульний літак Lockheed P-2 Neptune. За 280 миль від цілі аргентинські літаки знизились на надмалу висоту 15 м, де були невидимі для радарів. При наближенні до цілі вони час від часу вони піднімались на висоту 60 м, на короткий час включали свої радари для пошуку цілей, після чого знову опускались на надмалу висоту.

Радіолокаційний дозор британського з'єднання складався з трьох кораблів: далеко справа розташувався «Ковентрі», зліва - «Глазго», і по центру «Шеффілд». За 18 миль на схід від кораблів радіолокаційного дозору розташовувались фрегати «Ерроу», «Ярмут», «Алакріті» та есмінець «Гламорган». Далі розташовувались допоміжні судна «Олмеда», «Ресурс» і «Форт Остін», які також виконували роль фальшивих цілей для радарів противника. І вже за ними розташовувались авіаносці «Інвінсібл» та «Гермес».

За 150 миль до цілі аргентинські літаки увійшли в безхмарну зону, що полегшувало пілотування на надмалій висоті. О 13:56 літаки піднялись на висоту 250 м і увімкнули свої радари, роботу яких одразу засікли на есмінці «Глазго». На кораблі оголосили бойову тривогу, поставили фальшиві відмітки цілей та передали інформацію про повітряну атаку на інші кораблі. Проте командний пункт ППО на авіаносці «Інвінсібл» скептично поставився до цієї інформації, оскільки раніше неодноразово траплялись хибні повідомлення про повітряну атаку, і не застосував свої зенітні засоби. На «Шеффілді» також не встигли відреагувати на загрозу і на поставили фальшиві відмітки цілей. До того ж передавач супутникового зв'язку був включений на передачу в момент роботи аргентинських радарів, внаслідок чого жодної інформації через канал передачі даних з «Глазго» не надходило.

О 14:02 аргентинські літаки здійснили пуски ракет, і зробивши лівий віраж, на надмалій висоті повернули назад, ставши невидимими для радарів британців. Спроба застосувати ЗРК «Sea Dart» проти ракет «Екзосе» виявилась безуспішною, так як йому не вдалось захопити дві невеликі цілі, які рухались на малій висоті. Одна з ракет пройшла повз ціль, проте інша о 14:04 влучила у «Шеффілд» посередині корабля трохи вище від ватерлінії. Декілька членів екіпажу загинуло одразу, на кораблі виникла сильна пожежа. Почало витікати паливо, що лише посилювало вогонь. Система пожежогасіння вийшла з ладу, що унеможливило боротьбу з вогнем^[1]. Фрегати «Ерроу» та «Ярмут» вирушили на допомогу ураженому кораблю. Враховуючи імовірність вибуху, була віддана команда екіпажу покинути корабель. Всього загинуло 20 членів екіпажу, 24 отримали поранення.

9 травня «Ярмут» отримав наказ відбуксирувати вигорілий корабель за межі 200-мильної зони до островів Південна Джорджія. Під час буксирування 10 травня у складних погодних умовах «Шеффілд» затонув у точці з координатами 53°04′ пд. ш. 56°56′ зх. д. / 53.067° пд. ш. 56.933° зх. д. / -53.067; -56.933.

«Шеффілд» став першим британським кораблем, який загинув у бою після Другої світової війни^[2].

Джерела

Conway's All the World's Fighting Ships, 1947—1995. — NAVAL INSTITUTE PRESS, Annapolis, Maryland (англ.)
С. В. Иванов, П. В. Соломонов, Б. В. Соломонов Эскадренные миноносцы типа «Шеффилд». Часть 2. — Москва: Моделист-конструктор, 2012. — (Морская коллекция № 5 (152) / 2012) (рос.)

Примітки

↑ Board of inquiry: Report into loss of HMS Sheffield in May 1982 (PDF). Ministry of Defence. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2012.
↑ Łukasz Golowanow (4 травня 2012). Rakieta, która nie wybuchła – czyli o zatopieniu HMS Sheffield [The Missile that Did Not Detonate: On the Sinking of HMS Sheffield] (пол.). Процитовано 5 травня 2012.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: HMS Sheffield (D80)

[board-1] Board of inquiry: Report into loss of HMS Sheffield in May 1982 (PDF). Ministry of Defence. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2012.

[Golowanow-2] Łukasz Golowanow (4 травня 2012). Rakieta, która nie wybuchła – czyli o zatopieniu HMS Sheffield [The Missile that Did Not Detonate: On the Sinking of HMS Sheffield] (пол.). Процитовано 5 травня 2012.

[1]

[2]