SMS Novara (1913)

Історія
Австро-Угорщина
Назва:	«Новара»
Будівник:	«Ganz-Danubius», Фіуме
Закладений:	9 грудня 1912 року
Спуск на воду:	15 лютого 1913 року
Прийнятий:	10 січня 1915 року
Доля:	Переданий Франції у 1920 році
Історія
Франція
Назва:	«Thionville»
Прийнятий:	1920 рік
Доля:	Зданий на злам у 1941 році
Основні характеристики
Клас і тип:	Легкий крейсер типу «Новара»
Водотоннажність:	3 500 т
Довжина:	130,64 м
Ширина:	12,79 м
Осадка:	4,6 м
Потужність:	25 600 к.с.
Двигуни:	2 парові турбіни AEG
Швидкість:	27 вузлів
Дальність плавання:	1 600 миль на швидкості 24 вузли
Команда:	340
Озброєння:	9 × 100-мм гармат «Škoda 10 cm K10» 1 × 70-мм гармата «Škoda 7 cm K10» 1 × 47-мм гармата SFK L/44 6 x 533-мм торпедних апаратів
Бронювання:	Пояс: 60 мм Палуба: 20 мм Рубка: 60 мм

«Новара» (нім. SMS Novara) — легкий крейсер типу «Новара» ВМС Австро-Угорщини періоду Першої світової війни. Свою назву отримав на честь перемоги австрійської армії на армією Сардинського королівства у битві під Новарою у 1849 році.

Крейсер «Новара» був закладений 9 грудня 1912 року на верфі «Ganz-Danubius» у Фіуме. Спущений на воду 15 лютого 1913 року, вступив у стрій 10 січня 1915 року.

Після вступу у стрій корабель одразу долучився до операцій австро-угорського флоту. Командувач флоту адмірал Антон Гаус обрав обережну стратегію, відповідно до якої великі кораблі переважно залишались на своїх базах, тоді як швидкі крейсери, есмінці та міноносці робили набіги на узбережжя та комунікації Італії і її союзників.

Після оголошення Італією війни Центральним державам 23 травня 1915 року весь австро-угорський флот вирушив бомбардувати італійські прибережні цілі. «Новара» взяв участь в операції. Разом з есмінцем та двома торпедними катерами він бомбардував Порто-Корсіні поблизу Равенни. Внаслідок оборонного вогню італійських берегових гармат на борту «Новари» загинуло 6 австро-угорських моряків.

29 січня 1916 року «Новара» та два есмінці розпочали черговий рейд, цього разу на порт Дураццо. Під час руху два есмінці зіткнулися та були змушені повернутися в порт, залишивши лише «Новару» для проведення атаки. Досягнувши цілі, він зіткнулася з італійським бронепалубним крейсером «Пулья» та французьким есмінцем. Після короткого бою «Новара» припинив атаку та відступив, оскільки ефект несподіванки був втрачений.

У травні 1917 року капітан Міклош Горті спланував масштабний рейд на дрифтери, що створювали протичовновий бар'єр в протоці Отранто, використовуючи сили, що складалися з трьох крейсерів типу «Новара». Есмінці «Балатон» та «Чепель» здійснили диверсійну атаку біля узбережжя Албанії. «Новара» потопив 4 траулери і пошкодив 3.

О 06:45 британські крейсери «Дартмут», «Бристоль», а також п'ять італійських есмінців вирушили на перехоплення кораблів «Новара», «Гельголанд» та «Сайда». До 09:00 швидші британські крейсери наздогнали австро-угорські судна, і обидві сторони викликали підкріплення. На допомогу австро-угорським кораблям вирушив броненосний крейсер «Санкт Георг». «Дартмут» першим відкрив вогонь і вразив «Новару», а три австро-угорські крейсери встановили димові завіси та повернули до переслідувачів, завдавши при цьому кількох влучань у «Дартмут». «Новару» вразили ще кілька разів, а її головні паливні насоси та правий допоміжний паровий трубопровід були пошкоджені, що призвело до втрати швидкості корабля. Горті був важко поранений, хоча й залишався командувачем. Об 11:05 командувач сил Антанти, адмірал Альфредо Актон, повернув, намагаючись відокремити «Сайду» від «Новари» та «Гельголанда». У цей момент «Санкт Георг» наближався до місця події, що спонукало Актона тимчасово відступити, щоб консолідувати свої сили. Цієї перерви в боях було достатньо для австро-угорців, щоб врятувати пошкоджений крейсер калічену «Новара». «Сайда» взяв корабель на буксир, поки «Гельголанд» прикривав його.

3 листопада 1918 року австро-угорський уряд підписав з Італією перемир'я у Вілла Джусті, що припинило його участь у конфлікті. Після перемир'я весь австро-угорський флот був переданий новоствореній Югославії.

У 1920 році, згідно з умовами Сен-Жерменського договору, «Новара» та решта флоту були передані союзним державам як військові трофеї. «Ковара» був переданий Франції. Під час руху до Франції в корпус корабля почала надходити вода, і він був доставлений у Бріндізі, де затонув 29 січня 1920 року. У квітні корабель був піднятий. Після ремонту він був включений до складу французького флоту під назвою «Thionville».

Корабель був переданий торпедній школі, де використовувався як навчальний корабель. У 1932 році корабель був роззброєний та перетворений на плавучу казарму. У 1941 році він був зданий на злам.

• Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)
• Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910—2005. — Минск, Харвест, 2007. ISBN 978-985-13-8619-8 (рос.)

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: SMS Novara (1913)