Р-16
| Р-16[1] | |
|---|---|
 Порівняння Р-7 і Р-16 | |
| Тип | міжконтинентальна балістична ракета |
| Походження |  СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1962–1974 |
| Оператори | Ракетні війська стратегічного призначення СРСР |
| Війни | Холодна війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ОКБ-586 |
| Розроблено | 1956—1957 |
| Виробник | завод № 586 в Дніпропетровську |
| Вартість одиниці | невідома |
| Виготовлення | 1960—1965 |
| Виготовлена кількість | 186 |
| Варіанти | Р-16У |
| Характеристики | |
| Вага | від 140,6 т до 141,2 т залежно від БЧ[2] |
| Ширина | 3 м |
| Висота | від 30,44 м до 34,3 м, залежно від боєголовки[2] |
| Діаметр | 3 м |
| Боєголовка | ядерна боєголовка |
| Вага боєголовки | 1475 кг |
Механізм детонації | повітряний вибух |
| Потужність вибуху | 3-6 Мт |
| Двигун | перший ступінь: РД-218 + РД-68 другий ступінь: РД-219 + РД-69 2221 кН |
| Паливо | АК27І + НДМГ РД-216 |
Операційна дальність | 11 000-13 000 км |
| Практична межа | 1000 км |
Система наведення | інерційне наведення |
| Точність | кругове імовірне відхилення 2,7 км |
Пускова платформа | шахтна установка, відкритий майданчик |
Р-16 у Вікісховищі | |
Р-16(індекс ГРАУ 8K64, кодова назва НАТО SS-7 Saddler (лимар)) — перша радянська міжконтинентальна балістична ракета. Зі створенням ракети Р-16 був завершений комплекс бойових ракет Р-12, Р-14 та Р-16, які становили основу новго роду військ — ракетних військ стратегічного призначення.[3]
Р-16 була справжньою міжконтинентальною балістичною ракетою першого покоління та значним удосконаленням значною мірою експериментального «нульового» покоління Р-7. Ракета використовувала гіперголічну двопаливну комбінацію несиметричного палива диметилгідразину у поєднанні з окислювачем червоної димної азотної кислоти.
З введенням балістичної ракети Р-16 колектив на чолі з Михайлом Янгелем в Дніпропетровську, поклав край монополії, яку утримувало конструкторське бюро Сергія Корольова як єдиного постачальника міжконтинентальних балістичних ракет для радянських військових. Р-16 надала значні переваги стратегічним ракетним силам у порівнянні з Р-7, першою і єдиною радянською МБР на той час.
Опис
Ракета була 30,4 м завдовжки, 3 м в діаметрі і мала стартову масу 141 тонн. Максимальна дальність була 11 000 км з термоядерною боєголовкою 5-6 Мт і 13 тис. км з боєголовкою 3 Мт. Ракета мала імовірне кругове відхилення (CEP) 2,7 км.
Система керування розроблена в (ОКБ-692) (Харків, УРСР), нині «Хартрон» у Харкові, Україна[4].
Історія
Радянське керівництво вважало проєкти ракет Корольова дорогими і непрактичними для військових цілей. Тому 17 грудня 1956 року Янгелю наказано розпочати розробку альтернативи міжконтинентальної балістичної ракети Корольова Р-7 зі збережуваним паливом, випробування запланували на червень 1961 року.
Розробка
Ескізний проєкт завершений в листопаді 1957 року і розглянутий експертною комісією в січні 1958 року. 28 серпня 1958 року розробку наказали прискорити.
Указ від 13 травня 1959 року доручав Янгелю розпочати розробку балістичної ракети середньої дальності Р-14 і міжконтинентальної балістичної ракети Р-16, а Корольову розпочати робочий проєкт конкурентної Р-9 для заміни Р-7, указ окремо забороняв Янгелю продовжувати розробку балістичних ракет підводних човнів. Згодом заборону поширено на ракети класу «земля-повітря» та крилаті ракети. Янгель запропонував керівництву концепцію міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 встановивши на балістичну ракету середньої дальності Р-14 другим ступенем меншу ракету Р-12.
Навесні 1960 року в Байконурі почалося будівництво майданчиків № 41 для запусків і № 42 для підготовки ракет. Стендові випробування першого і другого ступенів почалися в Загірську в серпні 1960 року. Новий МВК Янгеля на Байконурі отримав першу ракету у вересні.
24 жовтня 1960 року на стартовому майданчику заправлено перший прототип Р-16. Виникла електрична проблема, що зупинило запуск. Маршал Неделін, командувач Ракетними військами стратегічного призначення, наказав інженерам і технікам вирішити проблему без тривалої затримки на злив палива і відновлення ракети. Особисто він сів на майданчику на стілець, щоб особисто контролювати роботу. О 18:45 за місцевим часом помилковий радіосигнал запустив другий ступінь ракети, коли робітники працювали навколо ракети. Ракета вибухнула, 74 людини загинули одразу, а 48 померли в наступні тижні від опіків або контакту з токсичними і корозійними речовинами. Усьго 38 цивільних інженерів і 84 офіцери і військові ракетні техніки. Серед загиблих були Неделін, розробник системи наведення ракети Конопалєв, заступник голови Державного комітету Ради Міністрів з питань оборонної техніки Гришин, голова пускового командування в Байконурі Носов й інженери ОКБ-586 Концевський і Лев Берлін.
Продовження розробки
Після затримок, пов'язаних із загибеллю багатьох людей, які працювали над проєктом, перший запуск ракети відбувся 2 лютого 1961 року, ракета пролетіла 520 км від місця запуску.
20 жовтня 1961 року ракету попередньо затвердили для військового застосування, щоб запустити виробництво.
На озброєнні
Після перших випробувань ракету прийнято на озброєння 15 червня 1963 року.
Спочатку ракету розгорнули на відкритих майданчиках, не захищених від ядерної атаки. У звичайному режимі ракети зберігалися в ангарах, і для установки, заправлення паливом і готовності до запуску потрібно було від однієї до трьох годин. Через корозійну активність азотної кислоти ракети могли залишатися заправленими лише кілька днів. Після цього паливо слід видалити, а ракету відправити на завод для відновлення. Заповненим паливом у стані готовності радянським ракетам слід було чекати до двадцяти хвилин, щоб розкрутити гіроскопи в системах наведення, перш ніж запускати.
Ракети залишались на озброєнні до 1976 року, а максимальна кількість в 202 одиниці досягнута в 1965 році. Радянський Союз мав менше 50 таких ракет, розгорнутих у 1962 році під час Карибської кризи. Можливо, лише прблизно 20 тимчасових пускових установок Р-16 працювали під час розпалу кризи.
Радянський Союз знав про вразливість ракети, і з 1963 року деякі ракети Р-16У базувалися в шахтах, з приблизно 69 шахтними пусковими установками, прийнятими на озброєння. Кожен пусковий комплекс складався з трьох шахтних пускових установок, згрупованих разом з економічних міркувань, щоб дозволити їм використовувати загальну систему дозаправки, що робило їх уразливими для однієї американської ракети.
Оператор
Примітки
- ↑ Pavel Podvig (2004). Russian Strategic Nuclear Forces (англ.). MIT Press. ISBN 0262661810.
The R-16 missile was the first intercontinental missile with storable liquid fuel
- ↑ а б R-16 intercontinental ballistic missile. russianspaceweb.com. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 26 липня 2022.
- ↑ О.Г. Луговський. Про діяльність Південмашу та КБ «Південне» // Наука та наукознавство. — 2014. — № 3. — С. 139. — ISSN 0374-3896.
- ↑ Krivonosov, Khartron: Computers for rocket guidance systems
Посилання
- Ядерний меч Кремля, Стівен Дж. Залога, видавництво Смітсонівського інституту, Вашингтон і Лондон, 2002.
- «В зоні ризику» — А. А. Туль, Калуга, «Золота стежка», 2001. ISBN 5-7111-0333-1
- «Катастрофа на Байконуре: почему погибли 124 человека во главе с маршалом», Московський комсомолець, 29 жовтня 2015 (рос.)