Р-2

Р-2
Тип	оперативно-тактична балістична ракета
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	1951—1961
Історія виробництва
Розробник	ОКБ-1
Розроблено	1947-1948
Виробник	завод № 586
Виготовлена кількість	216
Варіанти	Р-2Є, Р-2Р, Р-2А
Попередники	Р-1
Наступники	Р-5
Характеристики
Вага	19,632 т (повна), 4,592 т (порожня)
Довжина	17,7 м
Ширина	3,56 м
Висота	17,65 м
Діаметр	1,65 м
Вага боєголовки	508 кг
Двигун	РД-101
Паливо	метанол, рідкий кисень
Операційна дальність	550 км
Практична межа	171 км
Швидкість	2175 м/с
Точність	відхилення 4 км
Р-2 у Вікісховищі

Р-2 (Індекс ГРАУ — 8Ж38, Кодова назва НАТО — SS-2 «Sibling»)  — друга радянська балістична ракета, створена в ОКБ-1 під керівництвом головного конструктора Сергія Павловича Корольова на основі попередньої Р-1, що була трохи вдосконаленою версією німецької ракети A4 (Фау-2). Перебувала на озброєнні з 1951-го по 1960-й р.р.

Розроблена в 1947-1948 роках, майже паралельно з Р-1. Порівняно з Р-1 мала полегшену конструкцію, зокрема, несний паливний бак, та підвищену майже у півтора рази завдяки збільшенню тиску палива тягу двигуна. Ці заходи дозволили трохи збільшити масу бойової частини і вдвічі (з 270 до 600 км) підвищити дальність. Етиловий спирт, що використовувався в Фау-2 і Р-1, замінено метиловим спиртом, що усунуло проблему випивання ракетного палива пусковими командами. Найважливішим удосконаленням стала відмова від моноблочної конструкції і застосування відокремлюваної головної частини (боєголовки), що відділялась від ракети перед входженням у щільні шари атмосфери.

На базі Р-2 створено геофізичну модифікацію Р-2А.

В 1956-1958 роках Корольов вивчав можливість суборбітального пілотованого польоту Р-2, замість цього вирішено перейти безпосередньо до орбітальних польотів «Востоків». Частина обладнання, випробуваного на Р-2, використовувалося в польотах собак за програмами «Супутник» і «Восток».

Передані Китаю в 1957-1961 роках креслення Р-2 забезпечили технічну основу китайської ракетної промисловості.

Для ракети використовували мобільну пускову установку, створену для Р-1 на основі трофейних німецьких установок Майлерваґен^[1].

В 1945 році німецькі інженери під радянським керівництвом почали розробку вдосконаленого двигуна Фау-2. Завдяки відносно простим заходам тягу збільшено до 30 тонн. Згодом Глушко виявив, що використання азеотропної суміші спирту в концентрації 96% замість 75% у Фау-2, збільшить тягу двигуна до 37 тонн.^[2]

До середини 1946 року під час перебування в Німеччині Сергій Корольов, керівник радянських післявоєнних ракетних досліджень, почав розробку радянського наступника А-4. Баки мали збільшити приблизно на три метри порівняно з німецьким оригіналом і встановити більш потужний двигун — 32 тонни тяги порівнянно з 25 тоннами двигуна А-4. Вдосконалена ракета могла досягати дальності до 600 км — вдвічі більше, ніж А-4. Вища тяга двигуна вимагала неприйнятно високих витрат палива в наявному турбонасосі A-4.^[3]

Влітку 1946 року Ґреттрупа попросили розробити модифікації A-4, на додаток до переробки креслень A-4 та підготовки початкової виробничої лінії для ракети. Кінцевий термін встановили в середині вересня.

Ґреттруп та його команда придумали приблизно 150 можливих покращень, багато з яких створили раніше в Пенемюнде. До половини з них прийняті одразу, а решту попросили повторно подати в більш детальній формі. Прийняті пропозиції включали баки з паливом під тиском, систему управління польотом під паливними баками, і живлення турбонасосів газами, виведеними з вихлопного потоку двигуна. Корольов вважав цю ідею занадто складною і замість цього вирішив встановити другий насос.

Крім того, восени 1946 року команду Ґреттрупа попросили намалювати ескіз ракети, здатної досягти дальності 2400 км, без вимог щодо вантажності або точності. За кілька днів Ґреттруп підготував ескіз, заснований на проєкті двоступеневої ракети A9/A10, розробленої в Пенемюнде для атак на континентальну частину США та радянські військові заводи на Уралі.^[3]

У грудні 1948 року Г-1 і Р-2 оцінені Державною комісією, Г-1 визнано кращою розробкою. Корольов довго боровся з цим рішенням, оновив конструкцію Р-2, додавши кілька особливостей Г-1 — несний паливний бак, і підвищення точності за допомогою радіокерованої системи відключення двигуна. Рішення скасовано, і розробку Корольова прийнято на випробування.

Бармін спроєктував мобільний пусковий комплекс для використання ракет Р-1 або Р-2.

В 1948 — 1949 роках проводилися випробування поліпшених двигунів Фау-2 і радянських РД-100. Офіційні державні випробування виконано в Загірську в 1950 році.^[2]

Експериментальна версія ракети (Р-2 Експериментальна) вперше запущена з Капустиного Яру 21 вересня 1949 року. Через незначні структурні відмінності від стандартної конструкції Р-2 модифікація Р-2E була на 9 сантиметрів коротшою, ніж кінцева конфігурація. Серія інтенсивних льотних випробувань стандарту Р-2 розпочата 26 жовтня 1950 року.

Перші зразки побудовано на експериментальному заводі НДІ-88.^[3] Указом 30 листопада 1951 серійне виробництво доручено заводу № 586 у Дніпропетровську (нині Дніпро). Перша серійна ракета викочена у червні 1953 року, через шість місяців після першої повністю дніпропетровської Р-1.^[2]

Двигун РД-101 розроблений бюро Глушка. Продуктивність покращена впровадженням палива більш високої концентрації, ніж використовуваної в РД-100.^[3]

Паливний бак, розташований згори, виготовлявся як частина зовнішньої структури ракети, бак окислювача знизу залишився всередині захисної оболонки для теплоізоляції рідкого кисню, а також міцності конструкції бака.

Відсік приладів переміщено з верхньої частини ракети в простір між кисневим баком і хвостовою частиною. 1,5-тонна боєголовка відокремлювалася. Висота збільшилася до 17,65 метра, діаметр залишився незмінним від A-4 і Р-1. Злітна маса досягла 20,416 кг (на 7 тонн більше ніж A-4/Р-1). Кількість води, змішаної зі спиртом в баках Р-2, зменшилася до 8%, порівняно з 15% в Р-1.^[3]

Систему прийнято на озброєння 27 листопада 1951 року. Перший військовий запуск здійснено прототипом ракети в 1952 році.^[2]

Пропоновано використовувати з Р-2 радіологічний розсіювальний пристрій «Герань» для розпилення радіоактивної рідини на висоті, після чого смертельний «радіоактивний дощ» випаде на широкій території навколо точки удару.

Р-2 розгорнули в ракетних бригадах, оснащених шістьма пусковими установками — по три дивізіони у бригаді, кожен дивізіон з двома батареями. 1 червня 1952 року сформовані 54-а і 56-а бригади для випробувальних запусків у Капустиному Яру. У 1953 році після отримання серійних ракет розгорнуті бригади в Житомирі, Коломиї, Медведі Новгородської області, Камишині Волгоградської області, Шауляї в Литві, Джамбулі в Казахстані і Орджонікидзе на Далекому Сході.

Для підготовки до запуску у польових умовах залучалася обслуга з 11 осіб. Система радіокорекції вимагала двох станцій, встановлених на вантажівках. Уся підготовка тривала шість годин, з них 15 хвилин для програмування системи наведення. Після підготовки ракету можна було утримувати в готовому до запуску стані 24 години, перш ніж доведеться злити паливо та відправити ракету на перепідготовку. Ракету можна запускати при температурах від -40°C до +50°C, а також на швидкості вітру до 15 м/с.

6 грудня 1957 року підписано угоду про ліцензування виробництва Р-2 Китаю. Величезна команда радянських ракетних інженерів і техніків вирушила до Пекіна, щоб створити виробничу лінію. Ракета забезпечила технологічну базу для наступних китайських ракетних програм.

Р-2Е — прототип з характеристиками Р-1 і Р-2, використовувався для випробування несного паливного бака і розділюваної боєголовки, запланованої для установки на серійних ракетах Р-2.

Р-2А — основний варіант для наукової роботи, використовувався для продовження серії експериментальних запусків Р-1 на висоту 200 кілометрів. Запускалися прилади для вивчення атмосфери вище 150 км, ультрафіолетового спостереження за Сонцем, ультрафіолетової астрономії, діслідження іоносфери і повернення біологічних корисних навантажень (собак і кроликів) з висот удвічі більших ніж Р-1.

• Р-2 Енциклопедія астронавтики(англ.)