Р-5

Р-5
Тип	балістична ракета середньої дальності
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	1956-1968
Історія виробництва
Розробник	ОКБ-1
Розроблено	1951—1952
Виробник	завод № 586
Виготовлена кількість	64
Варіанти	Р-5А, Р-5Б, Р-5В, Р-5М
Попередники	Р-2
Наступники	Р-12
Характеристики
Вага	28,625 т (повна), 4,625 т (порожня)
Ширина	2,64 м
Висота	21,34 м
Діаметр	1,65 м
Вага боєголовки	710 кг
Двигун	РД-103
Паливо	етанол 92%, рідкий кисень
Операційна дальність	1200 км
Практична межа	300 км
Швидкість	10980 км/с
Точність	відхилення 3 км
Р-5 у Вікісховищі

Р-5 (Індекс ГРАУ — 8А62, Кодова назва НАТО — SS-3 «Shyster», жарг. шахрай)  — радянська балістична ракета середньої дальності, створена в ОКБ-1 під керівництвом головного конструктора Сергія Павловича Корольова. Остання з серії ракет (після Р-1 та Р-2), що були розвитком конструкції німецької A4 (Фау-2) Вернера фон Брауна. Виробник — дніпропетровський завод № 586. Перебувала на озброєнні з 1956-го по 1968-й р.р.

На основі Р-5 було створено модифікацію Р-5М, що стала першою в СРСР ракетою для перенесення ядерного боєзаряду. При створенні Р-5М головні зміни у конструкції були спрямовані на підвищення надійності. Зокрема, усі системи керування були дубльовані, а найважливіші — потроєні. Єдине натурне випробування ракети з атомною боєголовкою було здійснене 2 лютого 1956 року.

Р-5 стала також основою для створення геофізичних ракет Р-5А, Р-5Б та Р-5В, що використовувались для дослідження верхніх шарів атмосфери, а також вивчення можливості позаатмосферних польотів живих організмів (зокрема собак) та повернення їх на землю.

Недоліком Р-5 як зброї був порівняно тривалий час передстартової підготовки, пов'язаний із застосуванням кріогенного окисника. Оскільки рідкий кисень швидко випаровується, ракету не можна зберігати на бойовому чергуванні у заправленому стані, що істотно знижувало боєготовність. За цим показником Р-5 поступалася головному конкуренту — ракеті Р-12 розробки дніпропетровського КБ «Південне» під керівництвом Михайла Янгеля, що використовувала токсичний окисник з високою температурою кипіння — суміш динітроген тетраоксиду та нітратної кислоти.

За проєктом Р-3 мали створити балістичну ракету дальністю 3000 км з боєголовкою 3000 кг. У 1949 році почато розробку зменшеної версії Р-3A як демонстратора технологій, розробку скасовано в жовтні 1951 року. На заміну почали роботу над Р-5 та Р-11. Завдяки масштабній роботі за проєктом Р-3, 6 томів креслень проєкту Р-5 завершено КБ Янгеля до 30 листопада 1951 року. Офіційний указ в 1952 році санкціонував розробку ракети з зазначеною дальністю 1000 км. Ракету мали оснастити гіроскопічною системою наведення розробки Пилюгіна і побудувати в кількох версіях:

• Одна боєголовка на носі ракети, 1425 кг (710 кг активного матеріалу), дальність понад 1200 км,
• Боєголовка для носа і дві додаткові бічні боєголовки масою 600 кг, загальною масою 2625 кг, дальність понад 820 км,
• Боєголовка для носа і чотири додаткові бічні боєголовки масою 600 кг, загальною масою 3830 кг, дальність понад 600 км.

Бічні боєголовки розробили для розсіювання радіологічних рідин на широкій площі в зоні удару. Такі радіологічні боєголовки використовували на Р-2 і Р-5 до появи ядерних боєголовок. Подібна зброя обговорювалася в Лос-Аламосі під час Другої світової війни, коли здавалося, що атомна бомба не буде готова вчасно або не спрацює. У цьому випадку радіоактивні відходи можна розсіяти на широкій території, ефективно забезпечивши наслідки ядерної бомби без вибуху та вогневих ефектів.

Радіологічна боєголовка Генератор-С для Р-5 розроблена на початку 1950-х років. Для роботи з бойовою частиною ОКБТ Кіровського заводу побудувало екранований маніпуляторний транспорт Об'єкт 805, загальною масою 72 тонни. Після показу 20 травня 1954 року система прийнята на озброєння в 1955 році.

Паралельно з розробкою боєголовки з грудня 1951 по лютий 1952 року проводилися кваліфікаційні і стендові випробування ракетних систем

У першій серії побудовано десять ракет, з яких дві використані для стендових випробувань 1953 року в Філіалі НДІ-2 в Загірську. Державний указ від 13 лютого 1953 року визначив три етапи випробувань ракети:

1. У березні — травні 1953 запущено 8 ракет першої серії, з яких 6 досягли цільової зони. Перший запуск відбувся 15 березня 1953 року. Перший успішний політ відбувся 2 квітня 1953 року. Перший політ на повну дальність відбувся 19 квітня 1953 року.
2. З жовтня по грудень 1953 7 запусків, один з яких невдалий. Досягнуто максимальної дальності 1185 км.
3. З серпня 1954 по лютий 1955 державні приймальні випробування серійних ракет. 19 запусків, 10 з яких відповідали вимогам, 5 — ні; 4 запуски варіанта ракети Р-5Р для випробування нової системи радіокорекції, одне з чотирьох випробувань невдале.

Після завершення випробувань ракету прийнято на озброєння в обмежених кількостях. Замість неї розгорнута версія Р-5M з ядерною боєголовкою. Варіанти Р-5A, Р-5Б, Р-5В використовувалися до 1970-х років для випробувань обладнання і наукових досліджень.

Одноступенева ракета сконструйована як 20-метровий циліндр замість сигароподібної форми, типової для попередніх ракет A-4 і її похідних Р-1 і Р-2. Вперше в радянському ракетобудуванні використано зварені з легкого алюмінієво-магнієвого сплаву АМГ3^[1]несні баки палива і окислювача, що дало значну економію маси. Хвостова частина спочатку виготовлялася зі сталі, згодом замінена алюмінієвим сплавом Д16T,^[1] для кріплення використовувалися заклепки. Хвостова частина мала коротке трикутне оперення з повітряними стернами замість громіздких стабілізаторів у попередніх розробок.

Р-5 оснащувалася одним двигуном, розробленим в ОКБ-456 у Хімках, похідним від А-4 під назвою РД-103. Двигун використовував 92-відсоткову суміш спирту з водою як паливо і рідкий кисень як окислювач, і розвивав тягу 43,8 тонни (більше в 1,7 раза порівняно з вихідною моделлю Р-1). Порівняно з двигуном А-4, РД-103 мав покращену систему охолодження камери згоряння та впровадження автоматизованого контролю тяги. Для розпаду перекису водню в газогенераторі використовувався твердий каталізатор, що створювало гарячий газ для приводу турбонасосу на лінії палива. Пероксид водню подавався в газогенератор відцентровим насосом . Вперше використані еластичні паливопроводи.

Система управління польотом мала аеродинамічні і газові керма, які перешкоджали обертанню ракети навколо головної осі. Під час активного польоту кисень здійснював витискання з баку окислювача. Після відключення двигуна стабілізація підтримувалася витискним газом, направленим у систему сопел, розташованих в конічній частині, що з'єднувала бойову частину з корпусом ракети.

Спецмаш побудував мобільну систему запуску, подібну до Фау-2. Підготоака до запуску тривала дві години.

Дослідницька версія ракети Р-5 запускалася вертикальними траєкторіями. Ракета мала відсік корисного навантаження, який міг відокремлюватися від носія і повертатися на Землю на парашуті.

27 березня 1958 року СРСР оголосив про запуск 21 лютого ракети на рекордну висоту 473 кілометри з подальшим поверненням на Землю. Назва ракети не розголошувалося, але радянська преса опублікувала фотографію носія.^[2]

• Р-5 Енциклопедія астронавтики(англ.)