Ě

Ě
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Č̣	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ
È	É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę
Ě	Ə	Ɛ	Ɠ	G̈	Ĝ	Ğ
Ġ	Ģ	Ƣ	Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì
Í	Î	Ï	Ī	Į	İ	I
IJ	Ĵ	J̌	J̣̌	Ķ	Ḱ	Ǩ
Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ
LJ	M̈	Ñ	Ń	Ņ	Ň	N̈
Ɲ	Ƞ	Ŋ	NJ	Ò	Ó	Ô
Õ	Ö	Ō	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ	P̈	Ƥ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř
Ɍ	Ɽ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş	Š
Ṣ̌	ß	ſ	Ꞅ	Þ	Ţ	Ť
Ŧ	Ⱦ	Ƭ	Ʈ	T̈	Ù	Ú
Û	Ü	Ū	Ŭ	Ů	Ű	Ų
Ư	V̈	Ŵ	Ⱳ	Ẋ	Ý	Ŷ
Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ	Ẕ	Ȥ	Ⱬ
Ź	Ż	Ƶ	Ž	Ẓ̌	Ʒ	Ǯ

Ě, ě — літера розширеного латинського алфавіту, утворена буквою E з додаванням гачека, яка використовується в чеському та лужицькому алфавіті. У піньїні позначає низхідно-висхідний тон E.

В історичному проєкті української латинки Їречека літера ě використосувалася на позначення «є» у західноукраїнських діялектах, м'яко кажучи, у літературній мові на місці «я», наприклад (ім'я — імє — imě, в'язати — вєзати — vězaty, м'ясо — мєсо — měso).

У чеському альфабеті ця літера вимовляється як /jɛ/. Використовується з історичних причин (у давнину ця літера позначала окрему фонему, що в кирилиці передавалася літерою ять); вона змінює вимову попереднього приголосного (на початку слова не зустрічається):

• dě, tě, ně — вимовляється як ďe, ťe, ňe,
• bě, pě, vě, fě — вимовляється bje, pje, vje, fje,
• mě — вимовляється як mňe.

У лужицьких мовах позначає /ʲɪ/. Може зустрічатися й після тих приголосних, після яких Ě неможливий у чеській:

• č: у верхньолужицькій, наприклад Čěska republika
• ź: у верхньолужицькій наприклад wobdźěłać, у нижньолужицькому наприклад wobźěłaś
• r: у верхньолужицькій наприклад rěč.

У славістичній транскрипції означає звук, відповідний ятю (ѣ).

У піньїні використовується для позначення третього тону китайської мови.

Історично літера використовувалася в хорватському письмі для позначення ятя (něsam, věra, lěpo, pověst, tělo), вимова якого в різних штокавських наріччях відрізняється: екавський nesam, vera, lepo, povest, telo, ікавський nisam, vira, lipo, povist, і єкавське nijesam, vjera, lijepo, povijest, tijelo. Згодом було замінено поєднання je і ввійшла у гаєвицю, нині використовується у науковій літературі й у точній передачі старої орфографії.

В історичному проєкті української латинки Їречека літера ě використосувалася на позначення «є» на місці «я» у західноукраїнських діалектах (ім'я — імє). Згідно з правилом, вона вживається тільки там, де у старослов'янській мові є ѧ або в польській ę: сягнути — сєгнути — sěhnuty, дякувати — дєковати — děkovaly, щастя — щєстє — ščěstje, дев'ять — девєт — devěť, в'язати — вєзати — vězaty, м'ясо — мєсо — měso, святий — швєтий — švětyj, ряд — рєд — rěd, ім'я — імє — imě, гуся — гусє — husě, ся — сє — sě. Втім закон непослідовний, наприклад: п'яний — pjenyj і pjanyj.

Також цю літеру можна знайти в деяких закарпатських текстах ХХ ст., написаних латинкою. Тут вона замінює кириличний ѣ, що в народній вимові звучить здебільшого як [і].

• Діакритичні знаки