Canis lupus arabs

Вовк аравійський
Охоронний статус
Під загрозою зникнення  (МСОП 3.1)[1]
На межі зникнення  (МСОП 3.1)[2] (by UKWCT)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хижі (Carnivora)
Родина:	Псові (Canidae)
Рід:	Пес (Canis)
Вид:	Вовк (C. lupus)
Підвид:	Вовк аравійський (C. l. arabs)
Триноміальна назва
Canis lupus arabs Pocock, 1934[3]
Ареал аравійського вовка
Вікісховище: Canis lupus arabs

Canis lupus arabs (вовк аравійський) — підвид сірого вовка, поширений на Аравійському півострові — на захід від Бахрейну, а також в Омані, південній частині Саудівської Аравії та Ємені. Його також можна зустріти в ізраїльських пустелях Негев і Арава, в Йорданії, Палестині та на Синайському півострові в Єгипті. Це найменший підвид сірого вовка, пристосований до посушливих умов, який зазвичай живе в невеликих сімейних зграях.

Аравійські вовки — всеїдні, харчуються здобиччю малого та середнього розміру — від комах, плазунів і птахів до гризунів і дрібних парнокопитних, зокрема молодими нубійськими козлами та кількома видами газелей (Gazella arabica, джейраном, Gazella dorcas і Gazella gazella).^[4]

Раніше вважалося, що цей підвид є синонімом C. l. pallipes, проте британський зоолог Реджинальд Інес Покок в 1934 році описав аравійського вовка як окремий підвид — C. l. arabs.^[5] Покок відзначив його менші розміри та менший череп порівняно з іншими підвидами.^[6] У третьому виданні довідника «Mammal Species of the World» (2005) мамолог В. Крістофер Возенкрафт навів C. l. arabs як підвид вовка (C. lupus).^[7] Дослідження 2014 року показало, що генетично аравійський вовк ближчий до C. l. lupus, ніж до C. l. pallipes, що підтверджує обґрунтованість підвидового статусу C. l. arabs.^[8] Виявлено наявність гібридизації з домашніми собаками, однак незрозуміло, чи саме це пояснює генетичну подібність до C. l. lupus.^[8] Це викликає занепокоєння щодо можливої загрози зникнення через гібридизацію, оскільки аравійські вовки краще пристосовані до життя в пустельних умовах, ніж вовчо-собачі гібриди.^[9]

В Ізраїлі та Палестині існують розбіжності щодо точного таксономічного статусу вовків. Деякі дослідники вважають, що регіон населяють два підвиди: C. l. pallipes на півночі та C. l. arabs на півдні. Вони зазначають, що південні вовки менші за північних, які мають темніше та довше хутро.^[10] Інші науковці відносять усі популяції регіону до підвиду C. l. arabs, не визнаючи суттєвих відмінностей між північними й південними особинами.^[4] Як і в інших країнах, спостерігається схрещування з бродячими собаками, що ускладнює визначення таксономічної належності.^[11]

У 2018 році для порівняння представників роду Canis використали метод повного секвенування геному. Дослідження виявило докази генетичного обміну між C. lupaster, шакалами та сірими вовками (із Саудівської Аравії та Сирії). Один екземпляр C. lupaster з єгипетського Синайського півострова продемонстрував значну домішку генів близькосхідних сірих вовків і собак, що підкреслює роль Синайського суходільного мосту між Африкою та Євразією в еволюції псових. З’ясовано, що африканський золотистий вовк є нащадком генетично змішаного предка, на 72 % спорідненого із сірим вовком і на 28 % — з ефіопським вовком.^[12]

Аравійський вовк є одним із найменших підвидів вовка. Його середня висота в холці становить 64–66 см,^[13] а середня маса дорослої особини — близько 20,4 кг.^[14] Середня довжина черепа дорослого аравійського вовка становить 200,8 мм, що менше, ніж у більшості інших вовків.^[15] Разом з індійським вовком він, ймовірно, має менші розміри як адаптацію до життя в спекотному, посушливому кліматі.^[16] Це відповідає правилу Бергмана, згідно з яким розміри тіла ссавців зменшуються зі зростанням температури середовища. Вуха аравійського вовка пропорційно більші відносно тіла порівняно з іншими підвидами C. lupus — імовірно, це адаптація для кращого розсіювання тепла (правило Аллена).^[17]

Хутро коротке й рідке, зазвичай сірувато-бежевого кольору,^[18] або, за описом Покока, «...суміш чорного та злегка жовтувато-сірого».^[6] Чорні аравійські вовки зафіксовані в західних гірських районах Саудівської Аравії.^[19] Подібно до інших представників родини псових, аравійський вовк не має потових залоз і регулює температуру тіла за допомогою швидкого дихання, що сприяє випаровуванню вологи з легенів.^[20] Іноді подушечки третього та четвертого пальців задніх лап зростаються між собою — це ознака, за якою можна відрізнити його сліди від слідів собаки.^[21] Аравійський вовк відрізняється від індійського вовка меншим черепом, меншими розмірами та тоншим хутром.^[18]

Аравійські вовки зазвичай не утворюють великих зграй, а полюють парами або невеликими групами, що складаються приблизно з трьох-чотирьох особин.^[22][23] Найчастіше вони активні поблизу водних джерел на світанку та у середині дня^[24] хоча зазвичай пересуваються вночі. Через обмежену доступність їжі аравійські вовки нерідко тримаються поблизу людських поселень.^[25]

Аравійські вовки переважно м’ясоїдні, проте також проявляють всеїдність і в деяких районах значною мірою залежать від людських відходів та надлишкових продуктів.^[23] Їхня природна здобич — копитні (Capra nubiana, Gazella, Equus hemionus onager), а також дрібніші тварини — зайці, гризуни, дрібні птахи і плазуни.^[25][26] Вовки також поїдають котів, солодкі плоди, загиблих на дорогах тварин та інші рештки.^[27] Опортуністично до їхнього раціону можуть входити майже будь-які дрібні тварини, зокрема риби, равлики чи дитинчата бабуїнів.^[28] Оскільки аравійські вовки здатні нападати на свійських тварин, зокрема на кіз, кочові бедуїни та інші фермери нерідко відстрілюють, отруюють або відловлюють їх.^[29]

Зафіксовано принаймні один випадок в Ізраїлі, коли смугаста гієна (Hyaena hyaena) співіснувала та співпрацювала з вовчою зграєю. Припускають, що це приклад мутуалізму: гієна може отримувати користь від кращої здатності вовків полювати на велику й рухливу здобич, тоді як вовки можуть використовувати гострий нюх гієни, її вміння знаходити й викопувати черепах, розгризати великі кістки та розривати відходи, наприклад металеві банки.^[30] Як і інші підвиди вовків, аравійські вовки можуть спричиняти трофічний каскад, стримуючи чисельність менших хижаків, таких як шакали звичайні (Canis aureus) та лисиці (Vulpes). Це, у свою чергу, сприяє зростанню популяцій дрібних травоїдних.^[31] Аравійські вовки також конкурують з іншими хижаками, зокрема каракалами (Caracal caracal) та аравійськими леопардами (Panthera pardus nimr).^[32] Історично вони також конкурували з азійськими гепардами (Acinonyx jubatus venaticus), проте цей вид нині вимер у межах ареалу аравійського вовка.^[26]

Колись аравійський вовк був поширений по всьому Аравійському півострову, але тепер зустрічається лише невеликими локальними групами на півдні Ізраїлю^[33], в Палестині^[34], Омані^[26], Ємені, Йорданії^[35], Саудівській Аравії^[36] та в деяких частинах Синайського півострова в Єгипті^[37]. Він є рідкісним у більшій частині свого ареалу через переслідування людиною.^[23] Існує взаємозв’язок між популяціями вовків Єгипту, Ізраїлю та Йорданії, оскільки вовки часто перетинають кордони між цими країнами.^[26]

В Омані чисельність вовків зросла через заборону полювання, і в найближчому майбутньому вони можуть природно відновити свою присутність у певних місцях регіону.^[38]

В Ізраїлі 100-150 аравійських вовків мешкають у Негеві та Араві. Популяція є стабільною, оскільки здобичі вдосталь, а значна частина території незабудована й охороняється як природні заповідники.^[4][33] Додаткову їжу та воду вони знаходять на сільськогосподарських угіддях поблизу людських поселень.^[39] Вони перебувають під суворою охороною згідно із Законом про охорону дикої природи 1955 року.^[40]

Об’єднані Арабські Емірати та Єгипет підтримують програми розведення в неволі. Вовк охороняється в Омані та Ізраїлі. У певних районах Саудівської Аравії йому надається охоронний статус, і аравійський вовк досі трапляється в місцях із малою людською активністю.^[29]