Canis lupus pambasileus

Canis lupus pambasileus
Вовк внутрішніх районів Аляски в Національному парку Деналі

Мабуть у безпеці  (NatureServe)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид:
Вовк (C. lupus)
Підвид:
Canis lupus pambasileus (C. l. pambasileus)
Триноміальна назва
Canis lupus pambasileus
Elliot, 1905[2]
Історичне і нинішнє поширення підвидів вовка в Північній Америці

Canis lupus pambasileus (Вовк внутрішньої Аляски), також відомий як юконський вовк, — підвид сірого вовка (Canis lupus), поширений у частинах Британської Колумбії, Північно-Західних територій,[3] внутрішньої Аляски та Юкон.[4]

Таксономія

Цей підвид визнається підвидом C. lupus у таксономічному виданні Mammal Species of the World (2005).[5] Уперше його описав в 1905 році американський зоолог Деніел Елліот під назвою C. pambasileus, на підставі зразка з річки Суситна, регіону гори Мак-Кінлі (Аляска). Елліот відрізняв цього вовка за великими й масивними зубами в обох щелепах, які разом із черепом перевищують за розмірами відповідні показники C. l. occidentalis за порівнянної величини тіла. Забарвлення хутра цього вовка варіює від чорного до білого або є змішаним.[2]

У 1944 році американський зоолог Едвард Альфонсо Голдман визнав цього вовка підвидом C. l. pambasileus Elliot, 1905.[6]

Опис

Висота вовка становить близько 85 см, а довжина тіла — 150–196 см. Середня маса самців становить 56,3 кг, а самиць — 38,5 кг. Маса окремих особин може коливатися від 32 до 60 кг.[3] У Національному заповіднику Юкон — Чарлі-Ріверс середня маса самців становить 50,3 кг, а самиць — 44 кг; у Національному парку і заповіднику Деналі середня маса самців дорівнює 47,6 кг.[7] Один зі зразків важив 81,4 кг.[8][9] Цього вовка вбито 12 липня 1939 року у східно-центральній Алясці.[10]

Повідомлялося про вовка масою 96,2 кг, однак відомо, що великі аляскинські вовки можуть утримувати в шлунку до 9,1 кг м’яса лося, що може суттєво завищувати зафіксовану масу тіла.[11]

Найпоширенішим забарвленням цього підвиду є сіро-буре або жовтувато-коричневе, проте воно може варіювати від білого до чорного. Тривалість життя зазвичай становить 4–10 років, максимальний зафіксований вік — 12 років.[3]

Зграя

Середній розмір зграї становить від 7 до 9 вовків, але може змінюватися; як і в інших вовків, зграя складається зі пари вовків та їхнього потомства. Зазвичай лише ця пара бере участь у розмноженні. Вовк, який покинув свою зграю, може подорожувати на відстань до 500 км у пошуках партнера для розмноження. Мінімальний вік розмноження — 1 рік, а середній розмір виводка становить 4–6 вовченят.[12]

Поширення та середовище існування

Цей вовк є аборигенним для внутрішніх районів Аляски, США, а також Юкону в Канаді, за винятком тундрового регіону Арктичного узбережжя.[4] Основними середовищами існування вовків Юкону є бореальні ліси, альпійські, субальпійські зони та арктична тундра. Чисельність популяції в канадському Юконі оцінюється приблизно у 5 000 особин; вони поширені по всій території Юкону, за винятком національного парку Клуейн. Щільність популяції залежить від наявності здобичі: найвища щільність спостерігається в районі Тесліна, Канада, де налічується 9 вовків на 1 000 км², тоді як найнижча — у Північному Юконі, де мешкає близько 3 вовків на 1 000 км².[12]

Живлення

Вовки вполювали карібу

Раціон цього вовка змінюється залежно від регіону: лось є основною здобиччю на півдні Юкону, за ним ідуть Rangifer tarandus caribou та баран Далля. Rangifer tarandus groenlandicus є головною здобиччю на Північному схилі Аляски. Під час полювання на лося вовки переважно вбивають телят і старих особин, особливо коли ті тікають. Зазвичай успішність полювання на лося становить близько 10 % за одну спробу, і зграя зазвичай здобуває одного лося кожні 5–6 днів, харчуючись ним протягом 2–3 днів. Лосі частіше тримають оборону, ніж карібу, які зазвичай тікають, що зменшує їхні шанси на виживання. Взимку вовки зазвичай убивають одного карібу кожні 3 дні й живляться ним протягом одного дня. Баран Далля є звичайною здобиччю в Заповіднику дикої природи Клуейн, коли лосі та карібу недоступні.[12]

Примітки

  1. ↑ Grey Wolf. Процитовано 16 березня 2015.
  2. ↑ а б Descriptions of Three Apparently New Species of Mammals Elliot, Proc. Biol. Sci. Wash., XVIII 1905, p79
  3. ↑ а б в Gray wolf (in the Yukon) (PDF). Environment Yukon. Government of Canada. 2017. Процитовано 17 квітня 2017. {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 5 (довідка)
  4. ↑ а б Mech, L. David (1981), The Wolf: The Ecology and Behaviour of an Endangered Species, University of Minnesota Press, pp. 352–353, ISBN 0-8166-1026-6
  5. ↑ Шаблон:MSW3 Wozencraft url=https://books.google.com/books?id=JgAMbNSt8ikC&pg=PA576
  6. ↑ Young, Stanley P.; Goldman, Edward A. (1944). The Wolves of North America. Т. 2. Dover Publications, New York. с. 413—477. ISBN 978-0486211930.
  7. ↑ Big Wolves and Ordinary Wolves, Alaska Department of Fish and Game. {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 4 (довідка)
  8. ↑ The Wolves of Isle Royale. Fauna Series 7. Fauna of the National Parks of the United States. 1966. с. 76. ISBN 1-4102-0249-6.
  9. ↑ Young, Stanley P.; Goldman, Edward A. (1944). The Wolves of North America, Part II. New York, Dover Publications, Inc.
  10. ↑ Lopez, Barry H. (1978). [https://books.google.com/books?id=vN1Arh30RMwC&pg=PT29 Of Wolves and Men]. J. M. Dent and Sons Limited. p. 18. ISBN 0-7432-4936-4.
  11. ↑ Jim Rearden (2002). The Wolves of Alaska: A Fact-based Saga. Portland Oregon: Alaska Northwest Books. с. 131. ISBN 978-0-88240-933-7. {{cite book}}: символ зміни рядка в |publisher= на позиції 7 (довідка)
  12. ↑ а б в [http://www.env.gov.yk.ca/animals-habitat/mammals/documents/Grey_wolf.pdf Environment Yukon – Grey wolf]

Посилання


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.