Canis lupus occidentalis

Canis lupus occidentalis
Період існування: 0.126–дотепер
▼
C. l. occidentalis в Національному парку Єллоустоун

Мабуть у безпеці  (NatureServe)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид:
Вовк (C. lupus)
Підвид:
Canis lupus occidentalis (C. l. occidentalis)
Триноміальна назва
Canis lupus occidentalis
Richardson, 1829[2]
Синоніми[3]
  • ater (Richardson, 1829)[3]
  • sticte (Richardson, 1829)[3]
  • Canis occidentalis (Richardson, 1829)
Вікісховище: Canis lupus occidentalis

Canis lupus occidentalis (Північно-західний вовк, вовк долини Маккензі, аляскинський лісовий вовк або канадський лісовий вовк) — підвид сірого вовка, що поширений у західній частині Північної Америки. Це найбільший підвид сірого вовка у світі. Ареал поширення виду охоплює Аляску, верхів’я долини річки Маккензі, простираючись на південь через західні канадські провінції (за винятком прерій на півдні), а також північно-західні регіони Сполучених Штатів.[4]

Таксономія

Цей вовк визнаний підвидом виду C. lupus згідно таксономічного довідника «Mammal Species of the World» (2005).[3]

Підвид уперше описав шотландський натураліст сер Джон Ричардсон в 1829 році. Він дав йому назву occidentalis («західний»), посилаючись на його географічне розташування, а не на забарвлення шерсті, оскільки воно занадто мінливе, щоб використовувати його як основу для назви.[2]

Походження

Сірі вовки (C. lupus) мігрували з Євразії до Північної Америки приблизно 70 000–23 000 років тому і дали початок щонайменше двом морфологічно та генетично відмінним групам.[5] Одна з них представлена вимерлим берингійським вовком, а інша — сучасними популяціями[6][7].

Філогенетичні аналізи північноамериканських сірих вовків показують, що існує три клади, які відповідають підвидам C. l. occidentalis, C. l. nubilus та C. l. baileyi — кожна з них представляє окрему хвилю міграції до Північної Америки від різних євразійських предків. C. l. occidentalis, найпівнічніший і найзахідніший підвид, походить від останніх сірих вовків, які колонізували Північну Америку. Ймовірно, він перетнув Берингійський сухопутний міст після останнього льодовикового періоду, витісняючи популяції C. l. nubilus у міру просування — процес, який триває донині. Разом із C. l. nubilus, C. l. occidentalis є найпоширенішим представником серед чотирьох підвидів сірого вовка в Північній Америці, маючи щонайменше шість різних синонімів.[8]

Опис

Північно-західні вовки є одними з найбільших підвидів вовків. У провінції Британська Колумбія (Канада) п’ять дорослих самок у середньому важили 42,5 кг, у діапазоні 38,6-45,4 кг, а десять дорослих самців — в середньому 51,7 кг, у діапазоні 47,6-61,2 кг. Загальна вага дорослих особин коливалася 38,6-61,2 кг.[9] У Національному парку Єллоустоун середня вага дорослих самок становила близько 40 кг, а дорослих самців — близько 50 кг, із середньою масою тіла взимку 46,4 кг.[10][11] Сучасніші дослідження, проведені на північному заході США, показали, що зріст вовків обох статей — 68-91,5 см заввишки у плечах. Вага самців — 45-72 кг, а самок — 36-60 кг.[12]

C. l. occidentalis також є одним із найдовших підвидів вовка, оскільки його довжина зазвичай становить 152-183 см і може сягати 213 см.[13][14]

Для порівняння, середня вага дорослих особин євразійського вовка (C. l. lupus) та C. l. pambasileus, які є найближчими за розмірами, становить відповідно 39 кг і 40 кг.[15][16] Сер Джон Річардсон описував C. l. occidentalis як такого, що має міцнішу статуру, ніж євразійський вовк, із більшою, круглішою головою та товстішою, тупішою мордою. Його вуха коротші, а хутро густіше та пишніше.[2]

Реінтродукція

У Національному парку Єллоустоун штучно переселені північно-західні вовки добре відомі своєю поведінкою під час полювання на лосів. Зазвичай вони викликають паніку в стаді, використовуючи злагоджену командну роботу, щоб відокремити молодих лосів від дорослих. Вони також атакують телят, які залишилися без батьків. Ослаблені взимку або хворі лосі становлять важливу частину раціону вовків в Єллоустоуні. За оцінками, понад 50% таких тварин у парку стають здобиччю вовків. Із цих решток близько 12% туш потім споживають інші хижаки, зокрема круки, білоголові орлани, чорні ведмеді, гризлі та койоти.[17] У тому ж національному парку вовки також полюють на бізонів, хоча такі напади зазвичай спрямовані на хворих тварин або телят, оскільки здорові дорослі бізони можуть легко вбити вовка ударами копит.[18]

Вовки також присутні у сафарі-парках Канади та Великої Британії, зокрема Лонгліті,[19] Воберні[20] та парку Омега.[21]

Примітки

  1. ↑ Canis lupus occidentalis. explorer.natureserve.org.
  2. ↑ а б в Richardson, J. (1829) Fauna boreali-americana, or, The zoology of the northern parts of British America, London : J. Murray [etc.], pp. 60–65
  3. ↑ а б в г Wozencraft, W. C. (2005). "Order Carnivora". In Wilson, D. E.; Reeder, D. M. (eds.). Mammal Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed.). Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-8221-0. OCLC 62265494.
  4. ↑ Mech, L. David (1981), The wolf: The Ecology and Behaviour of an Endangered Species, University of Minnesota Press, p. 352, ISBN 0-8166-1026-6
  5. ↑ Koblmüller, Stephan; Vilà, Carles; Lorente-Galdos, Belen; Dabad, Marc; Ramirez, Oscar; Marques-Bonet, Tomas; Wayne, Robert K.; Leonard, Jennifer A. (2016). Whole mitochondrial genomes illuminate ancient intercontinental dispersals of grey wolves ( Canis lupus ). Journal of Biogeography (англ.). 43 (9): 1728—1738. Bibcode:2016JBiog..43.1728K. doi:10.1111/jbi.12765. ISSN 0305-0270.
  6. ↑ Tomiya, Susumu; Meachen, Julie A. (2018). Postcranial diversity and recent ecomorphic impoverishment of North American gray wolves. Biology Letters (англ.). 14 (1) 20170613. doi:10.1098/rsbl.2017.0613. ISSN 1744-9561. PMC 5803591. PMID 29343558.
  7. ↑ Leonard, Jennifer A.; Vilà, Carles; Fox-Dobbs, Kena; Koch, Paul L.; Wayne, Robert K.; Van Valkenburgh, Blaire (2007). Megafaunal Extinctions and the Disappearance of a Specialized Wolf Ecomorph. Current Biology (англ.). 17 (13): 1146—1150. Bibcode:2007CBio...17.1146L. doi:10.1016/j.cub.2007.05.072. hdl:10261/61282.
  8. ↑ Chambers SM, Fain SR, Fazio B, Amaral M (2012). An account of the taxonomy of North American wolves from morphological and genetic analyses. North American Fauna. 77: 1—67. doi:10.3996/nafa.77.0001. The findings and conclusions in this article are those of the author(s) and do not necessarily represent the views of the U.S. Fish and Wildlife Service.
  9. ↑ Table listing the 1996 Northwestern wolves introduced into Idaho [Архівовано 2019-06-07 у Wayback Machine.]. Forwolves.org (2002-11-01). Retrieved on 2012-12-29.
  10. ↑ YS 24-1 Yellowstone Wolf Facts. National Park Service. Процитовано 30 листопада 2017.
  11. ↑ Metz, M. C., Vucetich, J. A., Smith, D. W., Stahler, D. R., & Peterson, R. O. (2011). Effect of sociality and season on gray wolf (Canis lupus) foraging behavior: implications for estimating summer kill rate. PLoS One, 6(3), e17332.
  12. ↑ Castellò, Josè R. (2018). Canids of the World. Princeton, New Jersey: Princeton University Press Princeton and Oxford. с. 88. ISBN 978-0-691-17685-7.
  13. ↑ How big is a northwestern wolf. amazing-animals-planet.com. 1 січня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
  14. ↑ Sather, Patrick (23 травня 2022). The 10 Largest Wolves in the World. a-z-animals.com. Процитовано 1 серпня 2022.
  15. ↑ Heptner, V. G. & Naumov, N. P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; wolves and Bears), Science Publishers, Inc. USA., pp. 184–187, ISBN 1-886106-81-9
  16. ↑ Gray wolf (in the Yukon) (PDF). Environment Yukon. Government of Canada. 2017. Процитовано 30 листопада 2017.
  17. ↑ Yellowstone Elk. National Park Service.
  18. ↑ Wolf -Bison Interactions in Yellowstone National Park. University of Nebraska.
  19. ↑ Longleat|Wolf Wood. www.longleat.co.uk. Процитовано 6 серпня 2022.
  20. ↑ Canadian Timber Wolf
  21. ↑ Grey wolf- Parc Oméga. Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 23 січня 2017.
This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.