Canis lupus irremotus
| Canis lupus irremotus | |
|---|---|
.jpg)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Рід: | Пес (Canis) |
| Вид: | |
| Підвид: | Canis lupus irremotus (C. l. irremotus)
|
| Триноміальна назва | |
| Canis lupus irremotus Goldman, 1937[2]
| |
_%2526_MSW3_(2005).png)
| |
| Історичне і нинішнє поширення підвидів вовка в Північній Америці | |
Canis lupus irremotus (Вовк Північних Скелястих гір) — підвид сірого вовка, поширений у північній частині Скелястих гір. Це світлозабарвлений підвид середніх або великих розмірів із вузькою та сплощеною лобовою кісткою.[3] Вовк Північних Скелястих гір визнаний підвидом C. lupus у таксономічному довіднику Mammal Species of the World (2005).[4]
Фізіологія
Опис
Маса тіла цього підвиду зазвичай становить 32–68 кг, а висота в загривку — 66–81 см, що робить його одним із найбільших підвидів сірого вовка.[5] Це світлозабарвлений вовк, поширений у Скелястих горах; у забарвленні хутра переважають світлі тони з великою часткою білого та відносно незначною кількістю чорного. Загалом для підвиду характерна схильність до світлого забарвлення з поодинокими темними вкрапленнями.[2][6] Сучасний ареал популяції охоплює західну Монтану, східний Айдахо, західний Вайомінг та південну частину Альберти.[2]
Харчові звички
_C._l._irremotus_vs_C._l._occidentalis.jpg)
C. l. irremotus полює переважно на бізона, вапіті, Odocoileus hemionus, а також на північноамериканського бобра, хоча є опортуністичним хижаком і може полювати на інші види, якщо з’являється така нагода. Проте загалом дрібні тварини не становлять значної частини його раціону.[6] Коли окрема особина або зграя здатні вполювати велику кількість здобичі, добова кількість їжі, яку споживає C. l. irremotus, зазвичай становить близько 10–21 % маси його тіла, хоча зафіксовано випадки, коли окрема особина з’їдала до 37 % власної маси. Однак за нестачі здобичі C. l. irremotus можуть виживати протягом досить тривалого часу, споживаючи лише невеликі обсяги їжі. У періоди гострого браку корму трапляється канібалізм: зграя може вбити й з’їсти пораненого або ослабленого члена групи.[6]
Примітки
- ↑ Canis lupus. explorer.natureserve.org.
Alberta: S4
- ↑ а б в E. A. Goldman (1937). The Wolves of North America. Journal of Mammalogy. 18 (1): 37—45. doi:10.2307/1374306. JSTOR 1374306.
- ↑ Glover, A. (1942), [https://archive.org/stream/extinctvanishing00allerich#page/208/mode/2up/search/wolf Extinct and vanishing mammals of the western hemisphere, with the marine species of all the oceans], American Committee for International Wild Life Protection, с. 205–206.
- ↑ Шаблон:MSW3 Wozencraft url=https://books.google.com/books?id=JgAMbNSt8ikC&pg=PA576
- ↑ Nelson King (2007). Wolves in Yellowstone: A Short History. Yellowstone Insider.
- ↑ а б в B. J. Verts; Leslie N. Carraway (1998). Canis lupus Linnaeus, 1758. Land Mammals of Oregon. University of California Press. с. 360—363. ISBN 978-0-520-21199-5.
Посилання
- "Feds renewing efforts to delist wolves?" – Idaho Mountain Express [Архівовано 2012-02-29 у Wayback Machine.]
- "Are northern Rockies wolves on the decline?" – Idaho Mountain Express [Архівовано 2014-03-23 у Wayback Machine.]
- "Utah split on wolf protection status" – Standard Examiner [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
- Gray Wolves in the Northern Rocky Mountains U.S. Fish and Wildlife Service