Live Songs

Live Songs
Концертний альбом
Виконавець	Леонард Коен
Дата випуску	квітень 1973
Записаний	1970, 1972
Жанр	сучасний фолк
Тривалість	49:10
Мова	англійська
Лейбл	Columbia
Продюсер	Боб Джонстон
Хронологія Леонард Коен
Попередній Songs of Love and Hate (1971) New Skin for the Old Ceremony (1974) Наступний

Live Songs, записаний у 1970 та 1972 роках і випущений у 1973 році під час трирічного затишшя між платівками Songs of Love and Hate та New Skin for the Old Ceremony, є першим офіційним концертним альбомом Леонарда Коена; хоча альбом Live at the Isle of Wight 1970 був записаний ще 1970 року, його реліз відбувся лише 2009 року.

Лише після виходу другого альбому Коена Songs from a Room у 1969 році співак неохоче погодився на гастролі. Як розповідається у біографії «Various Positions» (1996) авторства Айри Надель, перший великий виступ Коена на мітингу в Таун-Голл у Нью-Йорку для Національного комітету зі здорової ядерної політики у квітні 1967 року пройшов невдало; він зіграв кілька тактів «Suzanne» і пішов зі сцени, охоплений страхом перед публікою, і лише підтримка співчутливих глядачів змусила його повернутися, щоб доспівати пісню. Коен зрештою піддався тиску й погодився на тур у 1970 році, проте обмежився Європою, де його популярність була значно вищою, ніж у Сполучених Штатах. Коен знову повертався до Європи у 1972 та 1974 роках. Згідно з книгою Ентоні Рейнольдса «Leonard Cohen: A Remarkable Life», Коен попросив Боба Джонстона, який був продюсером Songs From a Room, зібрати гурт і грати на клавішних під час туру: «Я опинився в турі майже випадково, — цитує Рейнольдс Джонстона. — Він попросив мене стати його менеджером; потім попросив зібрати йому гурт. Під час підготовки я сказав Коену: „Друже, я знайду тобі найкращого піаніста у світі“. „Ні, я хочу тебе“, — наполіг Леонард. Я протестував: „Я не вмію грати на піаніно. Я можу щось там бринькати, але я не гравець, а в тебе тут чудові музиканти. Вони прекрасні люди“. „Або ти поїдеш і гратимеш, або я нікуди не поїду“, — відповів Коен. Я подумав: „Чорт забирай, я не можу це пропустити“. Так ми і почали. Я просто грав на піаніно, гітарі, органі — на чому завгодно. Я грав не дуже добре, але й він співав не дуже добре».

Коену акомпанує група середнього розміру під назвою «The Army», на музичний стиль якої вплинув кантрі; до її складу входять гітарист Рон Корнеліус, гітарист і скрипаль Чарлі Деніелс та вокалістка «Дженніфер Воррен», яка згодом стане відомою як Дженніфер Ворнс та популярна інтерпретаторка пісень Коена. У розмові з журналом Mojo у листопаді 2001 року Коен сказав про співачок, які підтримували його на концертах: «Вони мені потрібні. Мені здається, мій голос звучить краще, коли він дещо прихований голосами людей, які справді вміють співати. Я ніколи не мав особливих здібностей. Особисто мені, коли я слухаю свої пісні, завжди комфортніше, якщо мій голос оточений гармоніями, що для мене природно асоціюється з жіночим вокалом. Мені потрібно чути гармонії, щоб я міг просто знайти потрібну висоту звуку». У 2009 році Коен надав додаткові пояснення в інтерв'ю на радіошоу Q мережі CBC Radio: «На мене дуже вплинули жіночі бек-вокали… Мені подобалися пісні з таким відчуттям. Це пісні п'ятдесятих. Саме такі звуки я хотів спробувати відтворити. Крім того, мій власний голос здавався мені настільки неприємним, коли я його слухав, що мені справді було потрібне пом'якшення жіночими голосами за спиною».

До альбому увійшли лише дві пісні з туру 1970 року, зокрема 13-хвилинна «Please Don't Pass Me By (A Disgrace)», записана в Лондоні, та «Tonight Will Be Fine», яку Коен виконав на фестивалі на острові Вайт. Остання була виконана перед аудиторією у 600 000 осіб за непростих обставин; Коена розбудили о 4 ранку в його трейлері, і він вийшов на сцену в піжамі (прихованій під плащем), щоб постати перед некерованим, здебільшого сп'янілим натовпом, який щойно спостерігав за виступом Джимі Гендрікса і перебував у бруді протягом кількох днів. Містичний виступ Коена, який зараз вважається одним із найяскравіших моментів шоу, заспокоїв натовп; Боб Джонстон згодом захоплювався на DVD «Leonard Cohen Live at the Isle of Wight 1970»: «Я думаю, що Леонард, ймовірно, найкращий виконавець у світі. Я ніколи не бачив нікого, хто зробив би те, що зробив він… Це був цілий фестиваль із 600 000 людей, і він підкорив його, він захопив його в останню ніч».

Альбом здебільшого складається з реінтерпретацій пісень (часто з додатковими або суттєво зміненими текстами) з другого лонгплею Коена Songs From a Room, записаних під час європейського туру 1972 року. На початку виступу в Парижі з піснею «Bird on the Wire» Коен декламує першу строфу французького перекладу тексту пісні. «Nancy» є версією «Seems So Long Ago, Nancy», тоді що «Improvisation» — це розширена інструментальна гітарна версія тріо на основі вампу з «You Know Who I Am», яка також представлена в альбомі. Інші треки — це кавер на фолк-стандарт «Passing Through» та «Minute Prologue». «Бонусний» трек «Queen Victoria» був записаний Коеном наодинці в його готельному номері в Теннессі у 1972 році з текстом, адаптованим із вірша «Queen Victoria and Me» з його поетичної збірки 1964 року Flowers for Hitler. Ні альбом Songs of Leonard Cohen, ні тогочасний Songs of Love and Hate (який містив концертний трек «Let's Sing Another Song, Boys», взятий із виступу на острові Вайт) тут не представлені. Європейський тур 1972 року, з якого взято більшість композицій для Live Songs, детально висвітлений у документальному фільмі Тоні Палмера «Bird on a Wire» (1974).

На обкладинці альбому зображений непосміхнений Коен, який крижаним поглядом дивиться в камеру. Примітки до альбому були написані маловідомою художницею та поетесою Дафною Річардсон, яка часто перебувала в лікувальних закладах. За два місяці до виходу альбому Коен, який на той час боровся з депресією, сказав Рою Голлінґворту з видання Melody Maker: «Я просто не можу більше залишатися частиною музичного бізнесу. Я досяг стану, коли я просто нічого не пишу». У березні 1975 року він пояснював Харві Куберніку з Melody Maker: «Попередній альбом Live Songs відображав дуже заплутаний і безцільний час. Мені подобається в ньому те, що він дуже чітко документує цю фазу».

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело	Рейтинг
AllMusic	[1]
Christgau's Record Guide	B+[2]
Uncut	[3]

Альбом Live Songs вийшов у квітні 1973 року і став комерційним розчаруванням. Він став останнім лонгплеєм Коена, що потрапив до чартів США протягом наступного десятиліття. У книзі «Various Positions» біограф Коена Айра Надель назвав Live Songs «нерівним, але спонтанним. Настрій був похмурим, пісні сповненими темряви, а фото на обкладинці — моторошним… Реакція на альбом була негативною». Гаутам Баксі з AllMusic називає збірку «невід'ємною частиною ранніх хронік Коена», додаючи: «Реліз містить кілька нових пісень… кожна з яких майстерно поєднує великі дози еротики, любові та депресії».

Усі пісні написані Леонардом Коеном, якщо не зазначено інше. Усі треки записані у 1972 році, якщо не зазначено інше.

Сторона 1

• «Minute Prologue» — 1:12 (Лондон)
• «Passing Through» — 4:05 (Дік Блейкслі, аранжування Коена) (Лондон)
• «You Know Who I Am» — 5:22 (Брюссель)
• «Bird on the Wire» — 4:27 (Париж)
• «Seems So Long Ago, Nancy» — 3:48 (Лондон)
• «Improvisation» — 3:17 (Париж)

Сторона 2

• «Story of Isaac» — 3:56 (Берлін)
• «Please Don't Pass Me By (A Disgrace)» — 13:00 (Лондон, 1970)
• «Tonight Will Be Fine» — 6:06 (Острів Вайт, 1970)
• «Queen Victoria» — 3:28 (Теннессі)

• Леонард Коен — вокал, акустична гітара
• Девід О'Коннор — акустична гітара
• Рон Корнеліус — акустична та електрична гітари
• Елкін Фаулер — гітара, банджо
• Боб Джонстон — гітара, губна гармоніка, орган
• Чарлі Деніелс — бас-гітара, скрипка
• Пітер Маршалл — контрабас, електробас
• Айлін Фаулер, Корлін Генні, Донна Вашберн, Дженніфер Воррен — бек-вокал