Grumman G-21 Goose

Grumman G-21 Goose
Призначення:транспортний літак-амфібія
Перший політ:29 травня 1937
Прийнятий на озброєння:1938
Знятий з озброєння:1966
Період використання:1940–1966
На озброєнні у:Військово-морські сили США ВМС США
Повітряні сили Армії США Повітряні сили Армії США
Розробник:Grumman Corporation Редагувати інформацію у Вікіданих
Виробник:США Grumman
Всього збудовано:345
Модифікації:Kaman K-16B
Конструктор:Grumman Corporation Редагувати інформацію у Вікіданих
Екіпаж:1—3 особа
Крейсерська швидкість:307 км/год
Максимальна швидкість (МШ):323 км/год
Бойовий радіус:1030 км
Бойова стеля:6500 м
Швидкопідйомність:5,436 м/с
Довжина:11,73 м
Висота:4,93 м
Розмах крила:14,94 м
Площа крила:34,8 м²
Порожній:2461 кг
Споряджений:3302 кг
Максимальна злітна:3629 кг
Двигуни:2 × радіальні 9-циліндрові поршневі авіаційні двигуни повітряного охолодження Pratt & Whitney R-985-AN-2 Wasp Junior
Тяга (потужність):900 к.с. (680 кВт)
Підвісне озброєння:2 × 147 кг глибинні бомби або 2 × 110 кг авіаційні бомби
Grumman G-21 Goose у Вікісховищі
Схематичне зображення літака «Грумман» G-21 «Гус»

«Грумман» G-21 «Гус» (англ. Grumman G-21 Goose) — американський суцільнометалевий транспортний двомоторний літак-амфібія виробництва компанії Grumman міжвоєнного періоду та Другої світової війни. Військовий варіант пасажирського літака G-21A, розроблений компанією Grumman як восьмимісний літак для перевезення пасажирів бізнесменами в районі Лонг-Айленда. «Гус» був першим монопланом компанії Grumman, який здійснив політ, її першим двомоторним літаком і першим літаком, що надійшов на комерційну авіаційну службу. Під час Другої світової війни «Гус» став ефективним транспортним засобом для американських військовиків (включно з Береговою охороною США), а також служив у багатьох інших повітряних силах. Під час бойових дій «Гус» виконував дедалі більшу кількість бойових і навчальних завдань.

Історія

У 1936 році група заможних жителів Лонг-Айленда, включаючи Е. Роланда Гаррімана, звернулася до компанії Grumman із пропозицією замовити літак, який вони могли б використовувати для перельотів до Нью-Йорка. У відповідь на це, модель Grumman G-21 була розроблена як легкий амфібійний транспорт. Grumman випустила високоплан майже суцільнометалевої конструкції — задня половина основного крила та всі поверхні керування польотом, крім закрилків, були обтягнуті тканиною. Він був оснащений двома дев'ятициліндровими радіальними двигунами з повітряним охолодженням Pratt & Whitney R-985 Wasp Junior потужністю 450 кінських сил (340 кВт), встановленими на передніх кромках крил. Глибокий фюзеляж також служив корпусом і був оснащений ручним висувним шасі. Перший політ прототипу відбувся 29 травня 1937 року.

Фюзеляж також виявився універсальним, оскільки забезпечував великий внутрішній простір, що дозволяло використовувати його як транспортний літак, так і як невеликий розкішний авіалайнер. Наявність амфібійної конфігурації також дозволяла G-21 летіти практично куди завгодно, і плани були спрямовані на його продаж як авіалайнера-амфібії.

Задумані як корпоративні або приватні летючі яхти для мільйонерів Манхеттена, початкові серійні моделі зазвичай перевозили двох-трьох пасажирів і мали встановлений бар і невеликий туалет. Окрім продажу невеликим авіаперевізникам, G-21 також просувався як військово-транспортний літак. У 1938 році Повітряний корпус Армії США придбав цей тип під назвою OA-9 (пізніше, у воєнні роки, екземпляри, отримані з цивільного володіння, отримали позначення OA-13A). Найчисленнішими військовими версіями були варіанти ВМС США, що отримали позначення JRF.

Grumman Goose на воді

Літак-амфібія також був прийнятий на озброєння Берегової охорони, а під час Другої світової війни служив у Королівських ПС Канади для транспортних, розвідувальних, рятувальних та навчальних завдань. G-21 використовувався для рятувальних робіт у повітрі та на морі Повітряними силами флоту Великої Британії, які присвоїли йому назву «Гус». Один літак недовго використовувався підрозділом швидкої допомоги № 1 Королівських ПС Австралії в Середземномор'ї.

Після війни «Гус» використовувався в комерційних цілях у районах від Аляски до Каталіни та Карибського басейну.

Загалом було побудовано 345 літаків.

Grumman Goose авіакомпанії PenAir

Основні модифікації

  • G-21 — оригінальна серійна версія була оснащена двома двигунами Pratt & Whitney Wasp Junior SB потужністю 450 к.с. (340 кВт), повною масою 3400 кг, шістьма пасажирами. Побудовано 12 таких літаків, усі переобладнані за стандартами G-21A[1]
  • G-21A — варіант зі збільшеною повна маса (3600 кг). 30 штук[1]
  • G-21B — варіант експортного патрульного летючого човна прибережного призначення, озброєний 7,62-мм кулеметом у носовій та тильній частинах люків та двома 45-кілограмовими бомбами під крилом. 12 штук побудовано для португальської військово-морської авіації[1]
  • G-21C — летючий човен з чотирма шестициліндровими двигунами Lycoming GSO-480-B2D6 з повітряним охолодженням, редуктором та наддувом потужністю 340 к.с. (250 кВт); також оснащені висувними поплавками на законцовках крил, носовою частиною зі склопластику з радаром, цільним лобовим склом, що обертається, та збільшеними вікнами кабіни; повна маса збільшена до 5669 кг в результаті внутрішнього підсилення конструкції. Два з них були переобладнані під поршневі моделі G-21C у 1958—1959 роках, а два інші планери згодом були переобладнані у 1968 році, але з двома турбогвинтовими двигунами Pratt & Whitney Canada PT6A-20 потужністю 550 кінських сил (410 кВт) на кожному двигуні STC SA1320WE як гібриди G-21C
  • G-21D — модифікована версія G-21C, переобладнана компанією McKinnon, з подовженим носом з двома додатковими вікнами з кожного боку, розрахована на ще чотирьох пасажирів. У 1960 році він був пересертифікований як G-21D. У 1966 році його переобладнали двома турбогвинтовими двигунами PT6A-20 потужністю 550 кінських сил (410 кВт) та оснастили оновленими електричними закрилками Alvarez-Calderon відповідно до STC SA1320WE, зберігши позначення G-21D, але згодом його ідентифікували як McKinnon «Турбогвинтовий гусак». 1 екземпляр
  • G-21E — повністю сертифікована нова модель, базувалася на спрощеній турбінній конверсії McKinnon G-21C, з двигунами PT6A-20 потужністю 550 кінських сил (410 кВт) (двигуни Pratt & Whitney Canada PT6A-27 потужністю 680 к. с. (510 кВт) опціонально) та більшою кількістю палива, але без усіх структурних підсилень G-21C. Вага брутто 4800 кг. 1 екземпляр
  • G-21G — конверсія компанії Маккіннона, сертифікована як нова модель з двигунами PT6A-27 потужністю 680 кінських сил (510 кВт), запасом палива 2220 л та повною масою 5700 кг. Два переобладнаних літаки
  • Kaman K-16B — експериментальний літак з поворотним крилом, фюзеляжем JRF-5, що працював на двох двигунах General Electric YT58-GE-2A; один побудований, але не літав
  • XJ3F-1 — прототип восьмимісного багатоцільового літака-амфібії, побудованого для ВМС США. 1 зразок[1]
  • JRF-1 — серійний XJ3F-1. На замовлення ВМС США побудовано п'ять одиниць
  • JRF-1A — аналог JRF-1, але з доданим буксирувальним пристроєм для цілей та люком камери, п'ять побудовано для ВМС США[1]
  • JRF-2 — версія для Берегової охорони США з можливістю перевезення нош; сім побудовано[1]
  • JRF-3 — аналог JRF-2, оснащений автопілотом та протиожеледним покриттям на передніх кромках крила для арктичних операцій. Три побудовано для Берегової охорони США
  • JRF-4 — версія JRF-1A, ці літаки могли нести дві підкрилові глибинні бомби. 10 штук на замовлення ВМС США[1]
  • JRF-5 — основна серійна версія з бомботримачами, обладнанням для буксирування цілей та камери, а також обладнанням для боротьби з льодом; побудовано 184 штуки. У 1953 році модифікований JRF-5 випробував гідролижі для ВМС США
  • JRF-5G — варіант літака. 24 JRF-5 передано Береговій охороні США[1]
  • JRF-6B — навігаційний тренажер, придбаний для постачання за ленд-лізом; побудовано 50 одиниць[1]
  • OA-9 — транспортний та повітряно-морський рятувальний літак для Повітряних сил армії США, 26 замовлено у 1938 році, доповнено п'ятьма JRF-6B під тим самим позначенням[1]
  • OA-13A — 3 G-21A для ПС армії США[1]
  • OA-13B — 2 JRF-5 передані ПС армії США
  • Goose Mk.I — британське позначення для трьох JRF-5, поставлених ПС британського флоту[2]
  • Goose Mk.IA — британське позначення для 44 JRF-6B, поставлених за ленд-лізом для навчання спостерігачів 749-ї ескадрильї ВМС на Тринідаді[2]
  • Goose Mk.II — британське позначення для двох штабних транспортних літаків JRF-5 для британської повітряної комісії у США та Канаді[2]

Країни-оператори

Збройні сили держав-операторів

Аргентина Аргентина
  • Авіація ВМС Аргентини — 6 одиниць в експлуатації у 1947—1966
Австралія Австралія
Болівія Болівія
  • Повітряні сили Болівії
Бразилія Бразилія
Велика Британія Велика Британія
Гондурас Гондурас
  • Повітряні сили Гондурасу
Індонезія Індонезія
  • Повітряні сили Індонезії
Канада Канада
Куба Куба
  • Повітряні сили Куби
Парагвай Парагвай
  • Морська авіація Парагваю
Перу Перу
  • Повітряні сили Перу
Португалія Португалія
 Сполучені Штати Америки
Франція Франція
Швеція Швеція
Японія Японія

Відомі оператори літака

Літаки, схожі за призначенням, ТТХ та епохою застосування

  • Франція Latécoère 298
  • Франція Lioré et Olivier LeO H-46
  • Франція Lioré et Olivier LeO H-47
  • СФРЮ Rogožarski SIM-XII-H
  • Франція Lioré et Olivier LeO H-47
  • Франція Latécoère 500
  • Франція Potez-CAMS 141
  • JPNimp 1867-1945 Aichi E3A

Див. також

Примітки

Виноски
Джерела
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Francillon and Killion 1993, p.55.
  2. ↑ а б в March 1998, p.127.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Grumman G-21 Goose

Література

  • Donald, David, ed. American Warplanes of World War II. London: Aerospace Publishing, 1995. ISBN 1874023727.(англ.)
  • Francillon, René J. and Gary L. Killion. «Sauce for the Goose — turbine style». Air International, July 1993, Vol. 45, No 1, pp. 53–57. Stamford, UK:Key Publishing. ISSN 0306-5634.(англ.)
  • March, Daniel J., ed. British Warplanes of World War II. London: Aerospace Publishing, 1998. ISBN 1874023921.(англ.)
  • Núñez Padin, Jorge Felix (2009). Núñez Padin, Jorge Felix (ed.). JRF Goose, PBY Catalina, PBM Mariner & HU-16 Albatros. Serie Aeronaval. Vol. 25. Bahía Blanca, Argentina: Fuerzas Aeronavales. ISBN 978-9872055745.(ісп.)


This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.